Наслідки невиконання зобов’язання.
Поняття та зміст зобов’язання. Зобов’язальне право є частиною майнового права поряд з речовим. Речове право закріплювало право на користування річчю, а зобов’язальне – встановлювало право вимоги однієї особи до другої здійснити дії майнового характеру (або утриматись від дій). Зобов’язальне право застосовується по відношенню до точно визначених осіб чи сторін через право кредиторів вимагати виконання майнових зобов’язань від чітко визначених осіб – боржників. Інституції Юстиніана характеризують зобов’язання як правові ланцюги, що змушують нас щось виконувати відповідно до законів нашої держави. Юрей Павло дає більш чітке визначення: «Сутність зобов’язання полягає не в тому, щоб зробити нашим якийсь тілесний предмет або сервітут, а щоб повязати іншого, щоб він нам що небудь дав, зробив, або надав.
Склад зобов’язання: 1) зобов’язальні правовідносини існують між двома сторонами: між кредитором і боржником; 2) на підставі цих відносин кредитор отримує майнове право вимагати від боржника, щоб він що-небудть дав, зробив чи надав тобто здійснив певну дію; 3) боржник повинен під загрозою економічних санкцій виконати вимоги кредитора.
Умови виконання зобов’язань: 1) Зобов’язання повинно бути можливим до виконання (не противорічили фізичним законам чи фізіологічним можливостям боржників, 2) зобов’язання не повинно бути протиправним (дозволеним законом) 4) об’єкт зобов’язання завжди особистий. (вимоги кредитора до конкретного боржника, що наперед відомі до настання вимоги, чи порушення 5) зобов’язання завжди майнового характеру майновий інтерес який оцінювався в грошовому виразі. (відношенні). 6) не принижувати честі, моральних почуттів чи звичаїв. При невиконанні зобов’язання кредитор мав право на судовий захист за допомогою особистого позову і вимагав від боржника: дати перенесення власності або встановлення спеціального речового права. Зробити – здійснити певні дії або утриматись від цього на користь кредитора. Надати – означає надати гарантії, або утриматися від цього на користь кредитора.
|
|
|
Підставами виникнення зобов’язань були юридичні факти: дії і події. Дії факти, що настають за волею людей. Поділяються на правомірні і неправомірні. Правомірні юридично значимі дії це правочини (направлені на виникнення, зміну та припинення правовідносин). Правочини бувають односторонні (ведення чужої справи без доручення, заповідальна відмова), та двосторонні це одно і двосторонні договори). Неправомірні дії, що спричиняють тобто приватні правопорушення. На основі юридичних фактів зобов’язання розподілили на: а) договірні; б) ніби договірні; в) з деліктів; г) ніби з деліктів.
|
|
|
Класифікація зобов’язань: 1) Натуральні зобов’язання та цивільні зобов’язання. Натуральні зобов’язання – не мали правового захисту і не могли бути предметом спору. Основним правовим наслідком була добровільна виплата боргу. Вони могли оновлюватися і враховуватися при компенсації. Цивільні зобовязаня це ті яким надавався судовий захист за цивільним, преторським чи правом народів. Цивільні зобов’язання розуміли як ті, що користуються позовним захистом. Зобов’язання суворого права і доброї совісті.
2) Подільні і неподільні. Подільні коли їх предмет піддавався поділу без шкоди для його цінності. Неподільні мали своїм предметом неподільну річ.
Індивідуально визначені і по родовим ознакам. Залежно від предмету родового чи індивідуального. Родові (постійні). Родові – виховувалися однією дією, утриманням від дії або перетерпіти що небудь з боку боржника. Постійними були такі, що зобов’язували боржника щось постійно здійснювати чи утримуватися від певних дій. Альтернативні і факультативні. При альтернативних зобов’язаннях визначали два і більше варіанти можливого виконання. Факультативний допускав уплату боргу іншим предметом взамін визначеного. Дольові і солідарні. Дольові – коли предмет дробився між кількома учасниками. Солідарні – відповідальність можна накласти на одного з боржників у повному об’ємі, або одному з кількох кредиторів зплачували всю суму боргу.
|
|
|
Умови виконання зобов’язань. Для того щоб виконання привело до звільнення боржника від зобов’язання, необхідно дотримуватись таких умов:
1) виконання (платіж) повинно бути здійснено відповідною особою, здатною розпоряджатися своїм майном. В зобов’язаннях пов’язаних з особою боржника, кредитор мав право вимагати виконання саме ним. В інших випадках виконати зобов’язання могла інша, третя, особа.
2) виконання здійснюється особі яка здатна його прийняти (дієздатній) або його законному представнику, довіреному або опікуну.
3) дотримання місця виконання зобов’язання, визначено в договорі, або місце знаходження нерухомого майна, або за місцем можливого закладання позову з даного зобов’язання.
4) зобов’язання має бути виконано в строк передбачений в договорі або встановлено законом «в усіх зобов’язаннях, в яких строк не встановлений, борг виникає негайно»
5) виконання має точно відповідати змісту зобов’язання.
|
|
|
Якщо боржник у встановлений строк не виконає зобов’язання він опиняється в прстрочці. Підстави для прострочки: а) настання строку виконання; б) наявність зобов’язання, що захищається позовом; в) нагадування кредитором про настання строку платежу; г) наявність вини боржника в порушенні строку. Правовий ефект прострочки породжувало тільки таке нагадування, котре зроблено в належному місці і в належний час. Нагадування зроблене до настання строку, не тягне за собою наслідків прострочки.
В ряді випадків про строчка боржника і пов’язані з нею правові наслідки наступили незалежно від нагадування. Боржник, що перебував у про строчці ніс ризик випадкової загибелі речі.
Коли виконання, запропоноване боржником, не приймається без достатніх підстав настає про строчка кредитора. Кредитор відповідає за наслідки неприйняття, хоч це і відбулося без його вини, він зобов’язаний відшкодувати витрати понесені боржником повязанні з неприйняттям. Після прострочки кредитора боржник відповідає тільки за навмисно спричинену шкоду. Ризик загибелі речі падає на кредитора.
Випадок з (18 книги Дігест) продавець привозить замовлені ліжка, але покупець відмовляється прийняти їх. Продавець залишає їх на вулиці. Міський едил наказує порубати їх щоб не заважали проїзду. Юрист Павло посилаючись юриста старої школи Алфена Вара покладає збитки на покупця, як допустившого прострочку в прийнятті.
З розвитком обороту в класичному праві виробили поняття «очистки прострочки» -- тобто виконати зобов’язання з дозволу кредитора. Коли кредитор не подає позов і погоджується чекати виконання також говорять про «очистку прострочки».
В римському праві були відомі такі способи припинення зобов’язань: 1) виконання зобов’язання; 2) новація – це договір, який відміняв дію раніше укладеної угоди і породжував нове зобов’язання; 3) залік взаємне зарахування зустрічних вимог – застосовувався за згодою сторін за наявності зустрічних вимог однорідного характеру строк виплату по яких настав; 4) звільнення від боргу; смерть однієї з сторін при деліктних чи особистих зобов’язаннях; 5) конфуз поєднання кредитора й боржника в одній особі; 6) випадкова неможливість виконання зобов’язання могла бути двох видів: фізична полягає у загибелі предмета зобов’язання без вини боржника, а також юридична, яка наступає у випадку вилучення предмету угоди з обороту.
5 Наслідки не виконання зобов’язання. Відповідальність боржника наставала за наявності таких умов: вини і збитків. Вина розумілась римськими юристами як протиправна поведінка. В римі знали дві форми вини: 1) умисел – коли боржник передбачав настання результатів своєї поведінки і бажав їх. 2) Необережність – боржник не передбачав результатів своєї поведінки, проте мав їх передбачити (вина наявна тоді, коли не було передбачено те, що могло бути передбачено уважною людиною). Необережність могла бути грубою чи легкою. Груба необережність наставала коли боржник не виявив тієї дбайливості, уваги, обережності, які як правило виявляє звичайна людина. Легка необережність настає коли боржник не проявив турботи, яку виявляє добрий, дбайливий господар. В Римському праві були вироблені критерії поведінки доброго господаря з яким порівнювали фактичну поведінку конкретного боржника. Існувало також поняття конкретна вина яка наступала коли боржник до чужих справ, або речей ставився гірше ніж до власних (як правило застосовувалося до спільної власності). За умисел і грубу необережність відповідальність наставала в будь-якому випадку, а за легку необережність тільки тоді коли договір укладений в інтересах боржника, або є взаємна вигода.
В римському праві існували виключення із правил коли особа була «без вини винувата». Така правова ситуація пов’язувалась з підвищеною відповідальністю власників заїжджих дворів, готелів і капітанів кораблів за загибель речей переданих їм на зберігання.
В архаїчний період відповідальність боржника мала особистий характер: фізичні покарання вбивство, боргове ув’язнення, продажу у рабство. В до класичний період особиста відповідальність замінюється майновою – боржник зобов’язаний відшкодувати майнову шкоду. Майнова шкода – це обчислене в грошовому виразі будь-яке зменшення наявного майна та інше обмеження майнового інтересу однієї особи заподіяне протиправними діями іншої особи. Шкода складалася із позитивної (фактичної) втрати та втраченої вигоди (не отримали передбачуваного прибутку). Обсяг встановленої відповідальності боржника не залежав від ступеня вини.
Боржник звільнявся від відповідальності за невиконане зобов’язання коли мав місце випадок (казус) – неможливість виконання без вини боржника, або непереборна сила – це дія сили природи яку неможливо ні передбачити ні відвернути.
Дата добавления: 2016-01-06; просмотров: 13; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!