розподіляють господарі жеребкуванням. 6 страница
е) Уповноваженого Верховної Ради України з питань захисту прав людини;
ж) Прем’єр-міністра України;
з) Генерального прокурора України;
і) Громадської (народної) ініціативи України.
2. Конституційний Суд України уповноважений розглядати конституційні скарги осіб.
Стаття 9.4.9.
1. Конституційний Суд України за поданням Президента України, Кабінету Міністрів України, Палати депутатів чи Сенату дає висновки про відповідність Конституції України (конституційність) міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість.
2. Конституційний Суд України за поданням Президента України, Палати депутатів чи Сенату дає висновки про відповідність Конституції України (конституційність) питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум.
3. Конституційний Суд України за поданням Сенату дає висновок щодо додержання процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.
4. Конституційний Суд України за поданням Президента України дає висновок щодо порушень Конституції України Верховною Радою Регіону, Автономною Республікою Крим.
Стаття 9.4.10.
1. Питання, що належать до повноважень Конституційного Суду України, розглядаються пленумом Конституційного Суду України і на засіданнях його палат. Обидві палати Конституційного Суду України утворюються пленумом Конституційного Суду України у складі дев'яти суддів Конституційного Суду України кожна.
|
|
|
2. На засіданнях палат Конституційного Суду України розглядаються конституційні скарги осіб.
Стаття 9.4.11.
Рішення та висновки Конституційного Суду України є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
ГЛАВА 10. Силові структури.
Розділ 10.1. Служба безпеки, Воєнні Сили, Міліція.
Стаття 10.1.1.
1. Служба безпеки, Воєнні Сили (Озброєні Сили, Військові Сили), Міліція (Поліція) здійснюють свої функції на основі статусу, визначеного Конституцією України і Законами України.
2. Компетенція Служби безпеки, Озброєних Сил, Міліції визначається виключно Законом.
3. Дискреційні повноваження посадовим особам цих органів не надаються.
4. Накази і інші розпорядження посадових осіб цих органів, якщо вони явно порушують Закон України або виходять за межі офіційно встановлених повноважень, виконанню не підлягають.
Стаття 10.1.2.
1. Діяльність Служби безпеки, Озброєних Сил і Міліції координується Президентом України. Якщо процедура такої координації офіційно ініційована, будь-які заслання посадових осіб цих органів на службову таємницю неспроможні.
|
|
|
2. Всі дії, передбачені компетенцією Служби безпеки, Озброєних Сил і Міліції, підконтрольні Прокуратурі без яких-небудь вилучень.
Стаття 10.1.3.
1. Безпека держави Україна складається з:
· економічної безпеки;
· фінансової безпеки;
· ресурсної безпеки;
· технологічної безпеки;
· воєнної безпеки;
· політичної безпеки;
· соціальної безпеки;
· інформативної безпеки, тощо.
Стаття 10.1.4.
Економі́чна безпе́ка держа́ви включає:
· дослідження національних економічних інтересів і загроз економічній безпеці України;
· здатності держави до захисту національних економічних інтересів від зовнішніх та внутрішніх загроз;
· здатності національної економіки зберігати та поновлювати процес суспільного відтворення;
· достатній оборонний потенціал у кризових ситуаціях.
Стаття 10.1.5.
1. Дослідження проблем економічної безпеки:
· ідентифікація об'єктів економічної безпеки;
· національні економічні інтереси;
· внутрішні та зовнішні загрози економічній безпеці;
· критерії економічної безпеки;
· індикатори економічної безпеки та їх порогові рівні.
2. Забезпечення економічної безпеки
2.1. Розбудова ринкових регуляторів економіки як засіб забезпечення економічної безпеки:
|
|
|
· внутрішній ринок,
· грошово-кредитна система,
· інститути нагромадження та інвестування,
· ринкова інфраструктура,
· законодавче забезпечення ринкових відносин,
· ефективність бюджетного процесу,
· фондовий ринок,
· антимонопольне регулювання,
· ефективність використання державної власності,
· аграрна реформа.
2. 2. Ефективність системи управління економікою як умова забезпечення економічної безпеки:
· законодавче забезпечення господарського механізму,
· державне регулювання економіки,
· економічна ефективність прийнятих законів,
· державні економічні програми,
· вільні економічні зони,
· транспортні коридори,
· інструменти та методологія забезпечення макроекономічної стабільності та сталого розвитку,
· система забезпечення економічної безпеки та її інститути (економічний аспект).
2.3. Регіональна економічна політика впливу на економічну безпеку:
· стійкість та цілісність регіонального господарського механізму,
· регіональні програми економічного розвитку,
· комплексні міжрегіональні проекти,
· інструменти та методики регіонального вирівнювання та подолання депресивності регіонів,
|
|
|
· роль регіонального самоуправління в системі забезпечення економічної безпеки (економічний аспект).
2.4. Фінансова безпека та вплив на неї:
· чинників грошово-кредитної політики,
· політики запозичень,
· валютного регулювання,
· фіскальної сфери та податкової політики,
· інфляційних процесів та антиінфляційної політики,
· державного регулювання цін,
· динаміки платіжного балансу,
· внутрішнього і зовнішнього державного боргу.
2.5. Соціальні аспекти економічної безпеки:
· політика доходів,
· реформування заробітної плати,
· пенсійна реформа,
· зменшення диференціації грошових доходів та подолання бідності,
· формування «середнього» класу,
· відтворення й розвиток соціальної сфери,
· політика на ринку праці та зниження безробіття.
2.6. Стан та проблеми забезпечення ресурсної безпеки:
· енергетична безпека,
· проблеми забезпечення мінеральною сировиною,
· продовольча безпека,
· екологічні аспекти економічної безпеки.
2.7. Трудоресурсні аспекти економічної безпеки:
· демографічні чинники,
· внутрішня та зовнішня трудова міграція,
· розподіл економічно активного населення між секторами економіки;
· якість робочої сили,
· структурні аспекти якості робочої сили,
· продуктивність праці та стимулювання до продуктивної праці.
2.8. Тінізація економіки як загроза економічній безпеці:
· форми і методи тінізації економічних відносин і економічної злочинності та засоби їх зменшення,
· проблеми тіньової зайнятості,
· засоби і методики легалізації тіньових доходів та капіталу,
· економічні аспекти поширення корупції та протидії їй.
2.9. Воєнно-економічна безпека:
· оборонний бюджет,
· економічна реформа Збройних сил,
· економічні аспекти конверсії,
· економічні проблеми розвитку та впровадження технологій подвійного призначення та створення стійкого національного оборонно-промислового комплексу,
· економічні аспекти експорту зброї,
· економічні аспекти формування мобілізаційних та стратегічних резервів.
2.10. Технологічна безпека:
· розвиток науково-технічного потенціалу держави,
· розбудова інноваційної економіки та здійснення інноваційної політики держави,
· зміцнення критичних технологій,
· підвищення самозабезпечення в ключових технологіях цивільного та воєнного виробництва та розвитку вищих технологічних укладів,
· поширення ресурсо- і енергозбережних технологій.
Стаття 10.1.6.
Чинники впливу на зовнішньоекономічну безпеку:
· економічні проблеми і загрози глобалізації,
· форми і способи інтеграції національної економіки у світову,
· ефективність імпортно-експортних відносин, їхня структура,
· регіональні пріоритети,
· проблеми диверсифікації ринків збуту,
· науково-технічні та виробничо-структурні пріоритети розвитку експортного потенціалу,
· критичний імпорт,
· імпортозаміщення.
· пряме іноземне інвестування.
· конкурентоспроможність вітчизняної продукції та її забезпечення.
Стаття 10.4.2.
1. Воє́нна безпе́ка держа́ви — складова національної безпеки, яка визначає стан захищеності національних інтересів, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності держави від посягань із застосуванням воєнної сили.
2. Воєнна безпека, як соціально-політичне явище, покликана протистояти воєнній небезпеці, тому в системі національної безпеки і оборони визначається також як оборона держави.
3. Головною метою забезпечення воєнної безпеки є усунення зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці держави у воєнній сфері та створення сприятливих умов для гарантованого захисту її національних інтересів.
В міжнародній практиці воєнна безпека передбачає право суверенної держави на самооборону і/або стримування воєнної агресії, допускає можливість застосування державою воєнної сили для захисту власного суверенітету і територіальної цілісності.
Розділ 10.2. Служба безпеки.
Стаття 10.2.1.
1. Безпека держави поділяється на внутрішню і зовнішню безпеку.
2. Головним завданням України є забезпечення особистої безпеки кожного громадянина, захист його прав і свобод, його життя, здоров'я і власності.
Стаття 10.2.2.
Головним призначенням Служби безпеки є захист національних інтересів України, протидія ворожим посяганням на її державний суверенітет.
Розділ 10.3. Міліція (Поліція).
Стаття 10.3.1.
Міліція (Поліція) служить цілям охорони цивільних прав і свобод, забезпеченню стабільності, громадського порядку і захищеності.
Стаття 10.3.2.
Мілі́ція (лат. militia, «озброєний народ») — у сучасній Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, покликаний захищати життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
В Україні міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.
Стаття 10.3.3.
Основними завданнями міліції є:
· забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;
· запобігання правопорушенням та їх припинення;
· охорона і забезпечення громадського порядку;
· виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;
· забезпечення безпеки дорожнього руху;
· захист власності від злочинних посягань;
· виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;
· участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.
Розділ 10.4. Воєнні Сили (Озброєні Сили, Військові Сили).
Стаття 10.4.1.
1. Воєнні Сили служать гарантом мирному життю в Україні, вони не можуть використовуватися державою проти населення або з метою зовнішньої агресії.
2. Окремі підрозділи Воєнних Сил можуть брати участь у складі контингентів ООН.
ГЛАВА 11. Введення в дію змін та доповнень Конституції України.
Розділ 11.1. Зміни та доповнення Конституції України.
Стаття 11.1.1.
1. Зміни і доповнення до Конституції готуються Верховною Радою України, розробляються, приймаються і вносяться до Конституційної Асамблеї України.
2. При потребі повністю змінити Конституцію України, Верховна Рада України, утворивши спеціальну тимчасову комісію (у складі обраних представників обох Палат Верховної Ради, Координаторної, Виконавчої і судової влад, Представницької влади різних рівнів територіальних громад, спеціалістів), збирає пропозиції, зауваження, проекти і розробляє, узгоджує, затверджує Проект Конституції України та передає його з усіма іншими матеріалами до Конституційної Асамблеї України.
3. Конституція України приймається спеціально обраною для цього виборцями Конституційною Асамблеєю України.
Стаття 11.1.2.
1. За рішенням Конституційної Асамблеї України, Верховна Рада України виносить текст зміненої Конституції України на довготривале (не менше шести місяців) всенародне обговорення.
2. Отримавши зауваження, пропозиції, інші результати всенародного обговорення, Конституційна Асамблея вносить необхідні зміни і передає текст Конституції України Верховній Раді України, яка виносить його на Всеукраїнський Референдум.
3. Рішення Всеукраїнського Референдуму приймається Конституційною Асамблеєю і готується як проект головного закону України.
Конституційна Асамблея проект зміненої (нової) Конституції України передає Верховній Раді України на належне дооформлення і підписання керівниками гілок влади, виконавцями, Президентом України, публікацію і вступу до дії.
Верховна Рада України, Президент України не мають права змінювати чи затримувати рішення Всеукраїнського референдуму і Конституційної Асамблеї України.
4. Конституційна Асамблея України, за допомогою Верховної Ради України, готує необхідні зміни в законодавстві України.
Міжнародні договори України також переглядаються Конституційною Асамблеєю на відповідність цій Конституції.
Верховна Рада України розглядає, внесенні Конституційною Асамблеєю проекти законів, і першочергово приймає Закони України, які відповідають вимогам цієї Конституції України.
Розділ 10.2. Введення в дію Конституції України.
Стаття 11.2.1.
1. Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набуття чинності цією редакцією Конституції України (далі - ця Конституція), є чинними у частині, що не суперечить цій Конституції.
2. Верховна Рада України, з дня набуття чинності цією Конституцією здійснює повноваження Палати Депутатів та Палати Сенату.
Стаття 11.2.2.
1. Перші вибори депутатів, Помічників депутатів та інших посадових осіб, щорічні референдуми за цією Конституцією проводяться 15 квітня (єдиний день голосування).
Кожного року обирається не більше ніж 1/5 частина депутатів і тільки на штатні вакантні посадові місця.
Перший раз Помічники депутатів обов’язково обираються на 4-7 рівні територіальної влади на чергових виборах одночасно у повному складі.
Коли депутат завершив свій п’ятирічний термін роботи – він звільняється з роботи, а його штатна посада (місце роботи) стає вакантною тільки у тому разі, якщо вона увійшла в число 1/5 частини штатних вакантних посад. Так проводиться кожного року.
Помічник Депутата, після звільнення депутата, займає тимчасово його штатну посаду і продовжує роботу депутатом до того часу, коли ця штатна посада депутата увійде до складу штатних вакантних посад і прийняття присяги новообраного депутата на цю штатну вакантну посаду.
2. Президент України з дня набуття чинності цією Конституцією здійснює повноваження, визначені цією Конституцією.
3. Законодавча (Верховна Рада України), Представницька (Ради територіальних громад) влада, Виконавча влада (Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, регіональні, обласні адміністрації та інші), Президентська вертикаль влади (Координаторна влада), Судова влада України виставляють щорічно Центральній Виборчій Комісії, як вакантні, не більше п’ятої частини штатних місць (посад) за новими розрахунками штатів.
4. Новий персональний склад Гілок влади України формується відповідно до цієї Конституції на протязі чергових п’яти років.
Стаття 11.2.3.
1. Конституційний Суд України на протязі п’яти років переобирається та діє з врахуванням змін цієї Конституції.
Нові правові акти, змінені правові акти Верховної Ради України оцінюються за цією Конституцією.
Через п’ять років всі правові акти повинні відповідати цій Конституції України.
2. Верховний суд України проводить необхідні зміни судової влади протягом п’яти років від дня набуття чинності цією Конституцією.
Судді судів загальної юрисдикції, призначені на посаду професійного судді до набуття чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження до закінчення строку, на який їх призначено.
Призначення на вакантні посади суддів здійснюється відповідно до цієї Конституції.
Стаття 11.2.4.
Розбудова рівнів територіальної влади громад здійснюється згідно з цією Конституцією на протязі п’яти років.
Стаття 11.2.5.
Протягом п'яти років після набуття чинності цією Конституцією не можуть бути ліквідовані Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області.
Стаття 11.2.6.
1. Зміни і врегулювання питань власності проводяться на протязі п’яти років і надалі питання власності вирішуються за цією Конституцією.
2. Питання власності вирішуються за цією Конституцією без викупу чи компенсацій.
ЗАКЛЮЧЕННЯ
Конституція України – основний закон народу України, програмний документ життя у матеріальному світі, де все можливо, але не все дозволено.
Конституція України направлена на усвідомлення людиною своєї свободи і пов'язаної з нею відповідальності.
Свобода є фундаментальною характеристикою людського існування, оскільки свобода не те, чим володіють люди, а те, чим вони є за своєю суттю. Як універсальна характеристика людського буття, свобода стосується здатності людини обирати своє буття та керувати ним і безпосередньо пов'язана з відчуттям залежності, відчуження та відповідальності.
У суспільних стосунках розрізняють два типи особистої (індивідуальної) свободи:
· негативна свобода, коли зосереджуються на відсутності втручання з боку інших людей,
· позитивна свобода, коли увага зосереджується на спроможності особи самостійно приймати рішення щодо вчинення власних дій. Іншими словами, позитивна свобода передбачає не свободу «від», а свободу «для» — свободу вести певний передбачений особою спосіб життя.
Види свободи можна розділити на три категорії:
· свобода волі людини — свідома свобода вибору у житті, приватних життєвих рішеннях, обранні життєвих пріоритетів, організації свого життя тощо;
· суспільна свобода громадянина — права людини в суспільстві та державі, регульована законами;
· духовна свобода особистості —розуміння свободи духа від рабства гріху та гріховним страстям (тобто від своїх же пристрастей та злих навичок, наприклад від гніву, нетерпеливості, осуду, сладострастя, жадібності, заздрості, надмірних пожадань плоті тощо).
Духовна свобода є головною у житті людини в Україні.
Президент України
Голова Верховної Ради України
Всеукраїнський Референдум
Конституційна Асамблея України
Прем’єр-міністр України
Голова Вищої ради юстиції
Голова Верховного Суду України
Голова Центрального Банку України
Інші
Дата добавления: 2015-12-21; просмотров: 15; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!