Тема 4. Сімейне право ….46
1. Сімя та споріднення …………………………………….…46
2. Римський шлюб та його види……………………………..48
3. Правові відносини подружжя…………………………….51
4. Влада домовладики в сімї…………………………………52
5. Опіка і піклування………………………………………....54
Тема 5. Речі як об’єкти права. Право власності………………55
1. Поняття та види речових прав……………………………55
2. Поняття та класифікація речей…………………………...57
3. Право власності……………………………………………59
4. Види власності……………………………………………..60
5. Способи набуття права власності………………………...63
Тема 6. Володіння. Права на чужі речі…………………………64
1. Поняття і зміст зобов’язання……………………………..64
2. Володільницький захист………………………………….65
3. Поняття сервітутів та їх види…………………………….66
4. Емфітевзис та суперфіцій………………………………...69
5. Застава як вид права на чужі речі
Тема 7. Загальне вчення про зобов’язання…………………….70
1. Поняття і зміст зобов’язання……………………………..70
2. Класифікація зобов’язань…………………………………72
3. Забезпечення виконання зобов’язання…………………..73
4. Способи припинення зобов’язання………………………75
5. Наслідки невиконання зобов’язання……………………..78
Тема 8. Договірні і позадоговірні зобов’язання………………..80
1. Поняття та види договорів………………………………..82
2. Умови дійсності договорів. Представництво……………83
|
|
|
3. Класифікація контрактів…………………………………..85
4. Деліктні зобов’язання: поняття та види………………….86
5. Квазіконтракти та квазіделікти…………………………...88
6.
Тема 9. Спадкове право…………………………………………...89
1. Поняття і види спадкування………………………………91
2. Спадкування за законом…………………………………..92
3. Спадкування за заповітом…………………………………93
4. Прийняття і захист спадщини…………………………….94
5. Сингулярне правонаступництво………………….............95
Вступ
Курс лекцій підготовлений на основі навчальної та робочої навчальної програм “Римське право” Юридичного інституту “ІПКП” Національного авіаційного університету. Навчальний матеріал поданий з урахуванням передових досягнень наукової вітчизняної та зарубіжної романістичної думки. В курсі лекцій системно розглядаються поняття, предмет і система римського права, його джерела, досліджуються питання захисту приватних прав, сімейних правовідносин, розкривається зміст речового права та договірних правовідносин.
Значну увагу приділено інституту зобов’язального права, поняттю та способам спадкування майна в Римській державі, досліджується змістовне наповнення таких дефініцій як «легати», «фідеікоміси» тощо.
|
|
|
Курс лекцій розраховано на студентів юридичних вузів та факультетів, буде корисний викладачам, науковим працівникам, аспірантам, а також всім, хто цікавиться проблемами римського права.
Тема 1. Поняття система та джерела римського приватного права
Право – одне із найбільших надбань Римської імперії. Завдяки римському праву народи багатьох держав світу мають нагоду не лише ознайомитись з культурною спадщиною минулого та перейнятися атмосферою тогочасних суспільних відносин, але й взяти на озброєння найкращі здобутки юриспруденції Римської держави.
Витоки римського права сягають своїм корінням невеликої італійської рабовласницької общини. Завдяки активній войовничій політиці община швидко перетворилася у могутню державу, яка охоплювала територію на трьох континентах – Європи, Азії та Африки.
Під поняттям римське право, розуміють систему загальнообов‘язкових, формально визначених правил поведінки, виражених у нормах, принципах та інститутах, встановлених римською державою для регулювання відносин що складалися в рабовласницькому суспільстві. Даний правовий порядок пройшов тривалий шлях розвитку, що охоплює часові межі від заснування міста Рим в 753р. до н.е. і до смерті імператора Юстиніана в 565 р. н.е. Протягом 12 століть право вдосконалювалося, доповнювалося новими положеннями (нормами, інститутутами, принципами), зазнавало позитивних змін в наслідок яких перетворилося на систему, придатну для регулювання різноманітних правовідносин, що виникають у розвиненому рабовласницькому суспільстві з розвиненим товарним оборотом.
|
|
|
Переважна більшість норм римського права призначені для врегулювання відносин, що виникають між окремими особами - власниками майна та для захисту їх порушених прав. Згодом відповідні положення виокремилися в підсистему, яка отримала назву приватного права.
Складовими елементами приватного права були правила нормоутворення, порядок формування та діяльності органів судочинства, форми судового захисту, способи регулювання відносин з іноземцями, норми визначення та зміни правосуб‘єктності осіб, положення про речові права, способи регулювання шлюбно-сімейних відносин, регулювання зобов‘язальних правовідносин та спадкування. В результаті тривалої роботи римські юристи розробили різноманітні способи захисту та регулювання індивідуальних інтересів, виробили переважну більшість відомих нам правових норм та інститутів, створили розгалужену термінологію для чіткого визначення явищ івираження правовідносин. Завдяки використанню універсальних принципів, що базуються на рівності і взаємному визнанні суб‘єктів обороту, простоті юридичної техніки та досягненню відносно високого рівня астракції правових положень римське приватне право виявилось придатним для використання в різних суспільних умовах на різних етапах розвитку товарно-грошових відносин.
|
|
|
Предметом вивчення курсу є римське приватне право, яке є правовою системою, що склалася в римській державі і використовувалась для регулювання відносин між приватними особами методом юридичної рівності сторін.
Визначальними ознаками римського права є:
а) римське право є виміром свободи та справедливості відповідно до досягнутого рівня соціального розвитку та правової культури у суспільстві;
б) вольовий характер права римської держави опосередковує спрямування поведінки суб‘єктів правовідносин у різних сферах суспільного життя;
в) формальна визначеність римського права полягає у його чіткості та однозначності правових приписів засобом їх об‘єктивізації у нормативно-правових актах та інших джерелах права;
г) загальнообов‘язковий характер римського права виражається в тому, що правила поведінки, встановлені в правових нормах, є обов‘язковими для всіх без винятку суб‘єктів права незалежно від їх волі;
ґ) системність римського права полягає в тому, що воно є певним чином упорядкованою та узгодженою, на основі відповідних принципів, сукупністю взаємозалежних і взаємодіючих норм та інститутів.
2. Система та структура римського права
Поняття “система права” сформувалась історично і є результатом людського мислення, тобто об‘єктивізацією суб‘єктивного сприйняття людиною відповідних зв‘язків та проявів навколишнього світу. Система права - історично створена та об‘єктивно зумовлена внутрішня структура права держави. Під “системою права” можна розуміти науково організовану сукупність принципів та правових норм, розподілених за групами – правовими інститутами, зведеними у галузі – цілісні нормативні утворення. Отже, систему римського права складають: норми права, принципи, інститути та галузі права.
Норми римського права – це конкретні життєві ситуації (казуси), які знайшли своє вмотивоване вирішення на основі юридичних принципів. У результаті багаторазового використання та виведення єдиного правила з певної кількості типових випадків римськими юристами були вироблені, так звані, зразкові казуси. Вони створювались шляхом виведення єдиного правила з певної кількості типових прецендентів, що опосередковувало не лише відокремленість від конкретних випадків, але й надавало можливість самостійного їх застосування на практиці. Зразкові казуси відзначалися певним рівнем абстрагуванням від конкретних ситуацій, а відтак були придатними для вирішення типових однорідних ситуацій.
Процес виведення аксіом і правил здійснювався шляхом аналізу та опрацювання казусів, зразкових казусів з позицій відповідності конкретного відношення між особами у певній справі, стійким правовим положенням та розумінню справедливості. Підтвердженням системності процесу створення загальних абстрагованих правил є те, що їх збирали в книгах норм, яких особливо потребували різні дрібні чиновники Римської імперії.
Принципи права – це універсальні загальнозначимі вихідні ідеї та засади, які відображають найсуттєвіші його риси. Принципи покликані забезпечити органічний зв‘язок та єдність норм, інститутів і галузей права, системи і структури права, норм права і правових відносин. Принципи знаходять свій вияв у нормах права, які, будучи згрупованими за ознакою єдності змісту, виражають певну загальноправову ідею.
Основою для розробки загальних та спеціальних правових принципів послужили усталені принципи моралі римського суспільства: справедливості - aequitas, доброї совісті - bona fides, суспільної користі - utilitas, громадського обов‘язку - officium та інші. Загальними принципами римського права є: принцип верховенства права, верховенства закону, принцип юридичної рівності громадян Риму перед законом і судом, принцип справедливості правосуддя, принцип неприпустимості повторного покарання за одне і те ж правопорушення, принцип чіткості та простоти юридичної техніки.
Базовим у римській правовій системі є принцип верховенства права, який є формою рівного і справедливого виміру свободи, що відображається у принципах правосвідомості, які забезпечують саморегулювання суспільних відносин. Змістовне навантаження даного принципу розкривається через сентенцію юриста Ульпіана, який трактував право, як мистецтво добра та справедливості, призначеного для забезпечення правосуддя, що відрізняє дозволене від недозволеного, справедливе від несправедливого.
Наступним важливим принципом римського права є верховенство закону. Він означає, що закон має вищу юридичну силу стосовно всіх інших нормативно-правових актів, де останні мають відповідати законові і не можуть йому суперечити. У римському праві утвердилася повага до закону, як найважливішого регулятора суспільних відносин, що підтверджується наступними сентенціями: суворий закон, але це закон – dura lex, sed lex; закон завжди точний – lex semper certa est.
Принцип юридичної рівності перед законом і судом відігравав важливу роль у римському праві. Особливістю його реалізації було поширення дії принципу тільки на римських громадян, що забезпечувало їх високий соціально-правовий статус. Свобода дій у рамках закону та передбачення ним творчої самобутності суб‘єктів права забезпечувалось у Римській державі переважно на основі принципів приватного права, що гарантувало її громадянам як можливість вільного розпорядження майном, так і свободу комерційної діяльності під захистом закону.
Принцип справедливості правосуддя відігравав важливу роль у римському праві. Так, юрист Ульпіан зауважував, що правосуддя – це незмінна і постійна воля надавати кожному його права.
Принцип неприпустимості повторного покарання за одне і те ж правопорушення - добре відомий у римському праві, що підтверджує наступна синтенція: nemo debet bis puniri pro uno delicto – ніхто не може бути покараний двічі за одне і теж правопорушення.
Принцип чіткості та простоти юридичної техніки виражається у діяльності римських юристів, яка характеризується реалізмом і практичністю юридичної логіки, а також лаконічністю та простотю всіх прийнятих ними рішень.
До спеціальних принципів римського права, які виражають вихідні засади шляхів вирішення майнових відносин між конкретними особами, є: взаємне визнання юридичної рівності суб‘єктів приватного обороту; свобода волевиявлення у відповідності до правил поведінки, що встановилися у суспільстві; повного контролю особи над власним майном; еквівалентність майнового забезпечення при обміні товарами та послугами.
Інститут праває наступним важливим складовим елементом системи римського права. Інститут права – це відокремлена група взаємозв‘язаних правових норм (приписів), що регулюють певний вид чи рід суспільних відносин і утворюють самостійний елемент системи права. Система інститутів права активно розроблялась римськими юристами шляхом послідовного абстрагування та узгодження рішень, які були винесені у конкретних судових справах. Одні інститути стали результатом їх власних надбань, решта – були привнесені ними з інших правових систем. Так, у греків була запозичена іпотека, а також боргові записки - сінграфи і хірографи. Разом з тим, володіння, договір, зобов‘язання, застава, делікт, суперфіцій, сервітут є суто римським правовими інститутами. Сутнісна цінність інститутів права полягає в їх мобільності та здатності адекватно відображати зміни у суспільстві та виражати волю кожного суб‘єкта правовідносин.
Звичного для Західної Європи галузевого розподілу римське право не знало, але структурно розподілялося на основі більш загального розмежування права на приватне і публічне, якийбувзапочаткований ще римським юристом Ульпіаном. На його думку, публічним є право, яке стосується до стану римської держави, приватне – це те, яке стосується користі окремих осіб; існує корисне в суспільному відношенні і корисне в приватному відношенні. До публічного права відносяться норми, що визначають правове становище держави та її органів і регулюють їхні відносини з приватними особами. Значної розробки зазнало приватне право римської держави, яке вже тоді містило поділ на відповідні системи - галузі права, як-от: цивільне – jus civile, преторське - jus practorium, право народів – jus gentium.
Цивільне право – це найдавніше право римської общини (civitas), яке регулювало майнові відносини лише між римськими громадянами. Таке право було призначене для регулювання простих товарних відносин за допомогою стійких правових форм, що відзначалися консервативністю, обтяжливим формалізмом та архаїчністю. Початково воно створювалося на основі звичаїв предків (mores maiorum), Законів ХІІ таблиць і тлумачень юристів. У класичну епоху воно включало право, створене на основі законів, постанов сенату та імператорських конституцій.
Характерними особливостями цивільного права римської держави є:
- обрядовість та ритуальність правових форм;
- складність процедури процесуального застосування;
- обмеженість територією римської общини;
- недопустимість внесення змін до існуючих правових приписів;
- замкнутість кола суб‘єктів правовідносин, учасниками яких могли
бути лише римські громадяни.
Преторське право – це право створене виборною посадовою особою - претором, що мала найвищу судову владу і була уповноважена доповнювати систему приватного права новими положеннями. Згідно визначення юриста Папініана, це право введене преторами з метою сприяння цивільному праву, або для його доповнення чи виправлення. Швидкий розвиток товарно-грошових відносин у римській державі спричиняв до виникнення ситуацій, вирішення яких не було передбачено цивільним правом. Забезпечення процесуального захисту новим правовим фактам та інститутам здійснював претор на основі едикту. Едикт – це постанова, яка він приймав на основі пропозицій юристів та розуміння справедливості у суспільстві. Новообраний претор займав виборну посаду впродовж лише одного року.
Характерними ознаками преторського права є:
- відсутність ритуалів та формальних процедур, що забезпечувало ясність та простоту його практичного застосування;
- щорічне перевидання едикту сприяло швидкому реагуванню на зміни в товарному обороті;
- лаконічність та чіткість формулювань його правових положень робило його зрозумілим та доступним для простих громадян Риму;
- охоплювало більш широке коло суб‘єктів та об‘єктів права.
Право народів – це право підкорених Римом народів, санкціоноване римською державою в особі претора для перегринів (іноземців). Це право включало правові норми та інститути, які діяли в сфері відносин між іноземцями, або між іноземцями та римськими громадянами. Базою для його створення послужили найкращі правові положення та інститути, розроблені народами античного світу, для регулювання комерційно-товарного обороту.
Термін “право народів” використовувався римськими юристами не тільки як найменування підсистеми приватного права, але й як назва більш широкої філософської категорії – права спільного для всіх народів, які знаходяться на однаковому рівні розвитку і утверджені природою людини. Правом народів були встановлені положення, які регулювали ведення війни, розподіл майна, будівництво споруд, встановлення кордонів між земельними наділами, купівля-продаж, торгові зобов‘язання тощо. Кращі правові досягнення різних народів зазнали подальшого розвитку та удосконалення в Римі, так як були доповнені і систематизовані римськими юристами.
Характерними ознаками права народів є:
- гнучкість та простота правових норм, заснованих на поняттях доброї совісті та справедливості;
- відсутність формалізму та ритуальності;
- пристосованість для вирішення широкого кола правовідносин, що
виникають у процесі товарного обороту;
- визнання суб‘єктами правовідносин всіх вільних осіб.
Протягом тривалого часу всі три підсистеми приватного римського права (цивільне, преторське та право народів) розвивались та функціонували паралельно, зазнаючи поступового взаємного впливу та переймаючи кращі правові досягнення одне одного.
Структура римського права як внутрішня побудова, спосіб організації взаємопов‘язаних та взаємообумовлених елементів може розглядатись як поєднання таких складових як публічного та приватного, матеріального та процесуального, регулятивного та охоронного, об‘єктивного та суб‘єктивного права.
Публічне право – це сукупність норм права, які регулювали відносини та охороняли інтереси, пов‘язані з діяльністю держави.
Дата добавления: 2016-01-06; просмотров: 16; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!