Розділ 12. Державне регулювання інноваційної діяльності
Сутність і завдання державної інноваційної політики
Державна інноваційна політика – це сукупність форм і методів діяльності держави, спрямованих на створення взаємопов’язаних механізмів інституційного ресурсного забезпечення, підтримки та розвитку інноваційної діяльності, на формування мотиваційних факторів активізації інноваційних процесів.
Метою державної інноваційної діяльності є формування у країні таких умов для діяльності господарюючих суб’єктів, за яких вони були б зацікавлені і спроможні розробляти і виготовляти нові види продукції, впроваджувати сучасні наукомісткі, екологічно чисті технології та розширювати на цій основі свої ринки збуту. У Законі України «Про інноваційну діяльність» (2002р.) вказано: «Головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку і використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції».
Інноваційна політика держави має такі основні напрями:
- підтримка фундаментальних досліджень направлених на отримання результатів, які є революційними в науці і техніці;
- фінансування НДДКР для створення нової техніки та технології для подальшої передачі результатів у сферу матеріального виробництва;
|
|
|
- створення законодавчої та інформаційної бази, яка б забезпечила економічну зацікавленість виробників у здійсненні інновацій.
Виділяють чотири типи державної інноваційної політики:
1. Політика технологічного поштовху передбачає, що головні цілі та пріоритетні напрями науково-технологічного та інноваційного розвитку задає держава, на основі чого визначаються шляхи стимулювання інноваційної діяльності, які мають здійснюватись через удосконалення управління в науково-технологічній та інноваційній сферах. Тобто, держава приймає активну участь в регулюванні інноваційних процесів (США у 30-40рр., Японія в післявоєнні роки). Обмеженість такої політики полягає в тому, що держава підтримує тільки довгострокові проекти, які потребують значних фінансових вкладень.
2. Політика ринкової орієнтації передбачає провідну роль ринкового механізму в розподілі ресурсів та визначенні напрямів розвитку науки і техніки, а також обмеження ролі держави в стимулюванні фундаментальних досліджень. Спрямована на створення сприятливого економічного клімату та розвитку інформаційного середовища для здійснення нововведень у фірмах, скорочення прямої участі держави в НДДКР та дослідженнях ринків, а також прямих форм регулювання, які перешкоджають стимулюванню ринкової ініціативи та ефективної перебудови ринку (70-ті рр. США, Німеччина, Японія, 80-ті рр. у більшості розвинутих країнах, а 90-ті рр. – і в Україні).
|
|
|
3. Політика соціальної орієнтації полягає у соціальному регулюванні наслідків НТП: процеси прийняття рішень відбуваються із залученням широкої громадськості, рішення приймаються за умов досягнення соціально-політичного консенсусу. Такий варіант інноваційної політики не є основним, проте певні його елементи простежувалися у розвитку різних країн. ( 60-70 р. США, Швеція.)
4. Політика, націлена на зміни економічної структури господарського механізму передбачає істотний вплив передових технологій на вирішення соціально-економічних проблем, на зміну галузевої структури, взаємодію суб’єктів господарювання, рівень життя тощо. Це потребує нових форм організації і механізмів управління розвитком науки і техніки, а також їх взаємодії. На сучасному етапі лише Японія дотримується такої політики, здійснюючи її паралельно з ринковою.
Розрізняють довгострокову і поточну інноваційну політику.
|
|
|
Довгострокова інноваційна політика спрямована на створення умов для загального соціально-економічного розвитку країни на інноваційній основі через прямі та непрямі інструменти економічного впливу, формування стимулюючого законодавчого та конституційного середовища для всіх суб’єктів інноваційного процесу.
Поточнаполягає в оперативному регулюванні та підтримці інноваційної діяльності на мікроекономічному рівні.
Інноваційна політика держави має враховувати особливості усіх галузей економіки і конкурентоспроможності їхньої продукції.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 235; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!