Регулювання етичних порушень у журналістиці

Саморегулювання:

n Адміністративне (редакційне)

n Корпоративне (регулювання спору комісією з етики)

Ст. 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»:

"Громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники ма­ють право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ними спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність.

Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею ві­домості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому най­ближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою.

Спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і по­міщено під заголовком "Спростування" на тому ж місці шпаль­ти, де містилося повідомлення, яке спростовується.

Обсяг спростування не може більше ніж удвічі перевищува­ти обсяг спростовуваного фрагмента опублікованого повідом­лення або матеріалу. Забороняється вимагати, щоб спросту­вання було меншим, ніж половина стандартної сторінки ма­шинописного тексту.

Спростування може бути підготовленим у формі відповіді, обсяг якої не перевищує спростовуваного матеріалу.

Скорочення чи інші зміни в тексті спростування заявника без його згоди не допускаються.

 

Редакція відмовляє в публікації спростування, якщо спро­стування:

1) порушує положення статті 3 цього Закону;

2) суперечить рішенню або вироку суду, які набрали чин­ності;

3) є анонімним.

Редакція може відмовити в публікації спростування, якщо спростування:

1) стосується відомостей, які нею вже спростовано;

2) надійшло з вимогою заявника опублікувати його пізні­ше, ніж через рік з дня публікації відомостей, що спростову­ються.

Редакція зобов'язана в строк, що не перевищує одного міся­ця з дня надходження вимоги, опублікувати спростування і письмово повідомити заявника про строк і час публікації спро­стування у разі затримки або про відмову в його публікації, за­значивши підстави відмови.

Заявник має право оскаржити відмову в публікації спро­стування або порушення порядку його публікації до суду, який приймає скаргу до розгляду протягом року з дня публікації спростовуваних відомостей"

Рекомендації щодо підвищення ефективності роботи журналіста.

1. Не бояться писать. Иногда момент начала работы над статьей пугает журналиста, и он его под различными предлогами всячески оттягивает, например идет лишний раз покурить, выпить чашку кофе, поболтать с коллегами. Порой может пройти и час и два, прежде чем журналист наконец соберется с силами и начнет писать. Бывает, что начало работы над статьей оттягивается под предлогом ожидания некоего вдохновения, когда журналист убеждает себя, что стоит этому вдохновению прийти – и статья будет написана на одном дыхании, а пока оно не пришло, садиться за работу не стоит.

На самом деле такой подход ошибочен. Практика показывает, что вдохновение гораздо чаще приходит именно в процессе работы. Поэтому садиться писать нужно сразу, не тратя времени ни на какие подготовительные процедуры. Если мысли не собрались и текст «не идет», нужно снизить планку качества и все равно писать, как получается. Пусть лучше будет написано что-то, чем ничего. А спустя некоторое время после вхождения в работу и мысли придут в порядок, и появится то самое вдохновение, которого безуспешно ждет ваш коллега, который еще не написал ни строчки.

2. Начинать писать текст уже в процессе сбора материала. По-английски это правило звучит «Write as you report». Нужно не разделять этапы сбора информации и написания статьи, а начинать писать сразу, уже на основе того материала, который имеется. Тогда станет ясно, какой информации не хватает и какие вопросы следует задавать ньюсмейкерам. Не важно, что от первоначального варианта статьи в конце не останется ничего. Пусть она послужит рабочей гипотезой, которая затем приведет вас к более совершенной статье.

Если вначале только собирать материал, оставив написание статьи на потом, может оказаться, что материал вроде собран полностью, но уже в процессе работы над текстом открылись новые аспекты темы и возникли новые вопросы, а времени на сбор дополнительной информации уже нет. В результате статья получается «недоделанной», смазанной, а тема – раскрытой не полностью.

3. Сочиняйте статью уже по пути в редакцию. Этот прием относится к тем случаям, когда подготовка статьи связана с выездом на место происшествия или с подготовкой материала о мероприятии. Обратную дорогу в редакцию обязательно нужно потратить на обдумывание будущей статьи. Если вы едете в общественном транспорте, можно размечать ваши записи и делать наброски в блокноте. Если ведете машину, статья должна сложиться у вас в голове. В любом случае к возвращению в редакцию текст должен быть готов, чтобы затем осталось только набрать его на компьютере.

Кстати, вначале написать статью рекомендуется по памяти, без обращения к записям, и только потом заглянуть в них. Это, во-первых, ускорит работу над текстом, а во-вторых, поможет вам сфокусироваться и отделить важное от неважного. Ведь если что-то вы не вспомнили во время набора текста, значит, скорее всего без этого можно обойтись. Если же начать писать, заглядывая в блокнот, то вы рискуете потонуть в том массиве информации, который вы собрали, и текст может получиться нечетким и запутанным.

4. Выделяйте историю-минимум и историю-максимум. История-минимум – это статья, которая удовлетворяет принятым в журналистике стандартам качества, то есть годится для печати, например новость, которая содержит все то, что положено содержать новости, – ответы на основные вопросы (Кто? Что? Где? Когда? Почему? Как? Откуда знаем?) и по необходимости детали случившегося и бэкграунд. Или репортаж, в котором есть требуемое количество сцен, деталей и вспомогательной информации.

История-максимум в свою очередь представляет собой статью, которую заметят и которая прославит своего автора. Это тот самый «ударный» материал, повышающий популярность, а следовательно, и стоимость журналиста. Не каждую тему можно превратить в историю-максимум, но если такая возможность есть, это нужно делать. Общее же правило звучит так: вначале сделайте все, что необходимо для истории-минимум, а затем попытайтесь превратить ее в историю-максимум.

5. Не пользуйтесь своими мозгами. Такое парадоксальное на первый взгляд правило существовало в одной из редакций, где работал автор данной книги. Понимать это правило следует так: если для статьи вам требуется какая-то справочная информация, не поленитесь залезть в справочник (хотя бы на надежный сайт в Интернете) и проверить, а не пишите так, как вы помните. Практика показывает, что даже специализирующиеся в какой-либо сфере журналисты очень многое запоминают неточно, особенно официальные названия должностей и учреждений, формулировки законов, данные статистики. Причем человек может быть искренне убежден, что он прав, пока не глянет в соответствующий текст. Поэтому пользоваться своими мозгами, какими бы умными они ни были, чрезвычайно опасно. По возможности нужно проверять все, что можно проверить. В некоторых изданиях для подстраховки журналистов существуют специальные отделы, в задачу которых входит проверка изложенной в статье информации, например, что столицей России является город Москва, а избранного в марте 2004 г. президента зовут Владимир Путин. При кажущейся банальности этого правила нужно иметь в виду, что ошибка может закрасться в любое место статьи – имя, дату, положение закона, статистическую информацию. Случалось, что даже на первых полосах солидных изданий министр финансов Алексей Кудрин становился Александром Кудриным, а в качестве разрешенной для движения вне населенных пунктов указывалась скорость 110 км/час (в действительности 90 км/час, а 110 км/час – разрешенная скорость движения на автомагистралях). Можете провести эксперимент – напишите по памяти полные имена, должности и факты из биографии нескольких известных людей, а потом проверьте по справочникам. Количество неточностей вас неприятно удивит.

6. Устанавливайте для себя дополнительные дедлайны. Этот прием очень помогает организовать работу над статьей. Помимо установленного редактором дедлайна – времени сдачи вашего материала – рекомендуется назначить для себя «внутренние» дедлайны, фиксирующие окончание определенных этапов работы, например дедлайн для ознакомления с темой, для формулирования идеи материала, для сбора информации, для написания черновика, для написания готового текста, для проверки изложенных в статье фактов. В этом случае вы в каждый момент будете осознавать, идете ли вы в соответствии с графиком или выбиваетесь из него. Если же ориентироваться только на «внешний», редакторский дедлайн, может получиться, что вы потратите слишком много времени на сбор информации, а писать текст придется в спешке, что неминуемо приведет к снижению его качества.

7. Стройте гипотезы для комментаторов. Одно из требований современной журналистики состоит в том, что оценку событиям в информационной заметке должен давать не сам журналист, а сторонний эксперт. Но эксперты часто бывают многословными и не всегда дают четкие, доходчивые для массового читателя ответы. Из-за этого порой общение с таким специалистом может затянуться на 20–30 минут, тогда как журналисту в большинстве случаев требуется от него максимум пара предложений, обосновывающих идею статьи. Вполне приемлемый выход – сформулировать эти предложения самому, а затем звонить эксперту и спрашивать, разделяет ли он такое мнение. Обычно после незначительной корректировки эксперт с утверждением соглашается, а беседа в этом случае длится 1–3 минуты. Тем более что журналист, занимающийся длительное время определенной тематикой, знает, кто из экспертов придерживается каких взглядов и к кому можно обращаться за поддержкой того или иного утверждения.

8. Читайте тексты друг друга. Этот прием по-немецки называется «Gegenlesеn», или «противочтение». Он заключается в том, что журналисты перед сдачей статей редактору читают материалы друг друга, чтобы взглянуть на них «свежим взглядом». Это очень помогает избавить тексты от нелепых ошибок, таких, как остатки фраз из прошлых версий статьи либо недописанные фразы из окончательной версии. Нередко автор статьи из-за перегруженности информацией и стресса подобных ошибок просто не видит, тогда как стороннему читателю они сразу же бросаются в глаза. Например, фраза «его арестовали» при переделке в «он был арестован» приобрела вид «он был арестовали». Или журналист пишет, что депутат внес закон, но фамилию депутата указать забывает, особенно когда эта фамилия была указана в другом фрагменте текста, позднее удаленном.

9. Читайте и переписывайте статьи лучших журналистов. По поводу чтения доказано, что чем больше человек читает, тем лучше он пишет. Правда, читать нужно то, что написано лучше, чем вы пишете, а не хуже, например статьи «звезд» журналистики, а также произведения классиков. Письменная речь – орудие труда журналиста из прессы, и он должен филигранно владеть им и постоянно оттачивать свое мастерство.

Что касается переписывания чужих статей, то это упражнение сродни тому, как будущие художники вначале копируют чужие картины, чтобы затем создавать свои. Переписывая чужую статью, журналист должен следить за ходом рассуждений автора, за выбором слов, за использованием риторических приемов. При этом текст «пропускается через себя», и поэтому вышеперечисленные навыки усваиваются гораздо лучше, нежели при чтении этих же статей. Упражнение по переписыванию рекомендуется делать и зрелым профессионалам не реже чем раз в неделю. Это должно быть сравнимо с регулярным походом в спортзал для поддержания формы.

10. Заведите картотеку по темам. В сфере, в которой вы специализируетесь, рекомендуется выбрать несколько ключевых тем и затем целенаправленно отбирать и складировать информацию по каждой из них. Тем более что компьютер позволяет делать это в электронном виде, и вам достаточно будет скопировать статьи в определенные папки, а не делать вырезки из бумажных газет и журналов. В эти же папки должны идти собственные наблюдения и расшифровки разговоров с участниками событий и экспертами. Например, в папку «Наркомания» пойдет милицейская статистика о разоблаченных наркоторговцах, разъяснения врачей о профилактике наркомании, стенограммы бесед журналиста с наркоманами и собственные впечатления от этих бесед. В папку с названием какой-то партии лягут высказывания ее лидеров, ее результаты на выборах и скандалы, связанные с этой партией.

Потом, когда вам понадобится написать статью по данной теме, собранная информация произведет «кумулятивный» эффект, даст возможность осветить событие с множества сторон и получить ту самую историю-максимум, о которой говорилось выше. В то время как ваши конкуренты будут собирать информацию с «нуля», вы сможете сосредоточить свое внимание только на текущих фактах, так как информация, подчеркивающая их значение, у вас уже будет.

 

 

51.Репортаж (від французького reportage, що в свою чергу походить від лат. reportо — повідомляю) — інформаційний жанр журналістики, предметом якого є цікаві події. Автор повинен бути очевидцем, а ще краще — учасником події, що може являти собою яскравий епізод чи факт дійсності . З’явившись в надрах друкованих органів масової інформації, особливого розвитку репортаж набув на радіомовленні та телебаченні, де його часто транслюють в прямий ефір. У такому випадку репортаж — завжди імпровізація, потребує від журналіста глибоких знань, фахових навичок, винахідливості й дотепності. Але імпровізаційний характер не виключає, а навіть передбачає попередню підготовку до репортажу.

 Репортаж може включати в себе діалоги (монологи) з учасниками події, авторські відступи і коментарі, мальовничі описи окремих елементів події, характеристики її героїв, пейзажні картини тощо.

 Репортер в репортажі виступає головною фігурою, він зображує подію крізь призму власного розуміння. Як правило, репортаж має інформаційно-аналітичне забарвлення.

Інформаційна сутність рєпортажу. з прямим характером діалогічних текстових відносин комунікаторів ускладнюється оцінкою інформації та спонуканням аудиторії до певних дій у відповідь. Діалогічні цикли оцінний та спонукальний, і, відповідно, прояв прихованої діалогічності залежать від мети й завдань жур-наліста-репортера: створити у реципієнтів відчуття присутності на місці події, викликати співпереживання читача, змалювати динаміку події, наочно та емоційно відобразити суть справи.

52.Рецензія– насамперед оперативний вид літературно-художньої критики, призначений для публікацій у пресі, а також інших ЗМІ, хоча існують і так звані закриті рецензії". рецензія може бути не лише статтею, а й анотацією, реплікою тощо.

"Рецензія – один з аналітичних жанрів публіцистики . З одного боку, вона близька до публіцистики, тобто рецензет користується її методами – документальною точністю, аналізом суспільних явищ, безпосереднім звертанням до читача, прямим висловленням авторської думки щодо того чи того твору; з другого – "підвладна" критиці як видові літературної творчості, що аналізує своїми засобами сучасний мистецький процес".

Певні ознаки, характерні саме для неї:

-літературна рецензія – жанр літературної критики;

-рецензія містить у собі аналіз та оцінення;

-рецензія призначена для публікації в пресі чи інших друкованих ЗМІ;

-рецензія тісно пов'язана з різними видами мистецтва й науки;

-рецензія допомагає зрозуміти твори мистецтва і розкриває їх ціннісність та громадську значущість;

-рецензія не засуджує, а висловлює судження.

Класифікація рецензій:

1) рецензія-анотація – коротка рецензія, що містить інформацію про зміст, форму і вид матеріалу;

2) рецензія-репліка коротко і конкретно висвітлює зміст і значення того, що рецензується;

3) рецензія-фейлетон містить викривальний, критичний і висловлювальний характер;

4) рецензія-відкритий лист – це звернення рецензента через пресу до автора чи групи людей;

5) рецензія-оглядова стаття виходить за рамки жанру, але є поширеною формою оцінки літературно-мистецьких явищ. Це об'єктивний та цілісний аналіз твору, що розкриває думку та осмислює твір.

Склад і структура редакції.

Якщо говорити конкретно про структуру і склад редакції, то вони, як правило, обумовлюється завданнями, що стоять перед нею. Завдання ж визначає тип видання. (Як відомо, структура і склад будь-якого колективу залежить від його суспільного призначення і соціальних функцій.) Друкований орган громадсько-політичного спрямування, безперечно, буде відрізнятися за своїм складом від видання художнього, економічного чи технічного. Чималу роль тут відіграють також періодичність та обсяг. Незважаючи на стрімкий розвиток сучасних технологій, основний варіант структури редакції, сформований протягом десятиліть, по суті, залишається незмінним. "У будь-якій редакції функціонують дві ланки. Одна – керівництво і управління, друга – керовані підрозділи. У газеті й журналі це, з одного боку, редакторат, редколегія і секретаріат, з другого – творчі відділи, редакційні та технічні служби… Між усіма підсистемами та їх елементами в редакційному колективі встановлюються відносини двох основних типів – субординації й координації… Без управління і виконання не може функціонувати жодна система, у тому числі й редакційна".

Для налагодження інформаційної інфраструктури, основними складниками якої є засоби зв'язку і електронно-обчислювальна техніка, ефективне їх використання, потрібні сучасні методи й прийоми редакційної діяльності. Вдосконалюючи управлінський апарат, створюючи максимально сприятливі умови для творчої праці журналістів, керівництво друкованого органу, як правило, шукає раціональні шляхи оперативного й якісного функціонування всіх своїх ланок.

 

Слід зауважити, що ефективна реалізація функцій редакційної організації забезпечується передусім редакційним управлінням, зміст якого обумовлюється всім спектром творчої, інформаційно-комунікативної діяльності останньої. Водночас оптимальний склад редакції, її штатна структура багато в чому залежать від поточного моменту, політичної й економічної кон'юнктури, тому і не можуть бути визначеними раз і назавжди.

 

Ще один вельми суттєвий момент: за допомогою отриманої інформації керівництво редакції має змогу оперативно перебудувати плани, внести в них певні корективи. Електронний контроль виключає елементи суб'єктивізму і виступає як чинник реалістичної оцінки взаємодії творчих і технічних працівників. Саме завдяки комп'ютерній системі редактор, відповідальний секретар, завідувачі відділів можуть безперешкодно і миттєво отримувати необхідну інформацію про зміст і характер редакційних матеріалів, виключити деякі зайві операції при підготовці номера (наприклад, рутинний ручний пошук додаткових довідок для перевірки достовірності фактів, цифрових даних тощо).

Стаття.

Часто вживається як узагальнююче визначення будь-якого журналістського здобутку.

Стаття як жанр характеризується глибоким аналізом предмета висвітлення, узагальненням фактів, розкриттям закономірностей у розвитку явищ, багатогранним дослідженням причинно-наслідкових зв'язків.

Стаття́ — найважливіший аналітичний жанр журналістики, що на підставі розгляду та зіставлення значної групи фактів чи ситуацій ґрунтовно й глибоко, з науковою точністю трактує, осмислює й теоретично узагальнює проблеми соціальної дійсності. Кореспонденція ще будується на фактах, стаття — на аналізі проблем. Факти в ній відіграють ілюстративну, службову роль. Предметом статті є проблема. Звідси головним її внутрішньожанровим типом є проблемна стаття, хоча історія журналістики знає й такі її різновиди, як передова (директивна), пропагандистська, науково-популярна статті.

---

Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 112; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!