Поетика журналістського твору: домисел і вимисел.
ДОМИСЕЛ І ВИМИСЕЛ. ОБРАЗНА СТРУКТУРА ЖУРНАЛІСТИКИДомисел - вид фантазії, логічно вмонтований здогад, процес остаточного освоєння життєвого матеріалу. До домислу вдаються тоді, коли фактичний матеріал потребує ще додаткового освітлення, розкриття тих граней, які не підкріплені прикладами. Не порушуючи документальної основи, журналіст чимало "дописує" своєю творчою уявою. Сфера домислу широка: здогадка про суть нових відкриттів, розтлумачення ще не осмислених даних (цифр, показників), "вигадані" діалоги, описи, які розкривають характер людини, підкреслюють риси її вдачі. Домислюється і психічний стан героя, розгадуються мотиви його поведінки, розкриваються внутрішні почуття. Домисел ґрунтується на законах логіки, знанні дійсності, фактичній основі і не має нічого спільного з перекрученням і вигадками.
Вимисел - теж вид фантазії, життєво виправдана "вигадка", творча уява автора. У журналістській творчості вимисел проявляється в ретельному відборі фактичного матеріалу, віднайдені (не "компонуванні" з окремих рисочок, як це робить письменник) ситуацій, що реально існують, живих осіб з відповідними негативними чи позитивними особливостями їхнього характеру, людської вдачі. Збагнути суть будь-якого явища, передбачити тенденцію його розвитку авторові допомагає світогляд, життєвий і культурний досвід, професійне чуття.
|
|
|
Журналістика, публіцистика використовують образно-понятійний метод відображення дійсності. Образність надає журналістським творам художньої виразності, емоційної забарвленості, робить їх життєво правдивими. Образність - спосіб естетичного освоєння дійсності, який полягає у специфічному відтворенні життя за допомогою образів. Велику роль у здійсненні цього відіграють вимисел і домисел.
У журналістики і публіцистики своя естетика, особлива образність. Звернення журналістів і публіцистів до прийомів художнього письма - якість, що характерна не стільки для художнього, скільки естетично розвинутого буденного мислення. Виразність цифри, цитати, документальний образ - надзвичайно складне мистецтво художньої типізації факту. Побачити, виявити образ - мистецтво надзвичайно тонке. Образ - специфічна форма естетичного освоєння дійсності. Конкретна і в той же час художньо узагальнена картина життя, яка створена за допомогою слова. Образ є формою існування змісту твору, носієм думки, який виразно розкриває читачеві ідею, впливає на людське почуття. У цьому його пізнавальна і виховна цінність.
Образ в журналістиці - це концентроване вираження думки, дії, характеру, який формує наочно-порівняльну уяву про об'єкт відображення, його домінуючі ознаки і виражають позицію автора. Чим яскравіші і різноманітніші образи журналіста, тим дієвішими будуть його твори. Образ у журналістиці дає змогу яскраво відтворити явище, глибоко розкрити суть описуваного предмета, точніше його оцінити. На відміну від образу саме художнього, показує дійсність опукліше, рельєфніше, тенденційно спрямованіше, політично виразніше, без особливої деталізації.
|
|
|
Типологія образів у журналістиці: саме публіцистичний образ, словесний образ та інші елементи художньої стилістики; художній образ; публіцистико-художній образ; асоціативний художній образ; образ автора; окремі образні елементи.
Різновиди саме публіцистичного образу: образ-факт, образ-характер, образ-символ.
Своєрідність журналістики, публіцистики як особливого типу творчості полягає в тому, що її творець паритетно користується понятійно-логічним та художньо-образним методами. Свою реалізацію вони набули в самій системі жанрів: аналітико-публіцистичних і художньо-публіцистичних. В останніх жанрах основним, цементуючим форму відображення дійсності компонентом є публіцистико-художній образ. Механізм його зародження і функціонування можна виразити таким творчим ланцюжком: поняття стає образом, а образ розкриває думку. Публіцистико-художній образ - "образ-зв'язківець" між публіцистикою і художньою літературою, але все ж відносно самостійна ланка в образній структурі журналістики.
|
|
|
Публіцистико-художній образ - один із виразних засобів образного мислення публіциста, впливу на художній досвід читача. Мотивом у створенні публіцистико-художнього образу нерідко виступає соціальне замовлення, образний виклад соціального явища, який узгоджується з внутрішнім порухом душі публіциста, з його здатністю мислити як політик і художник.
В образному потенціалі журналістики завжди присутній оптимізм мислення автора, що в цілому відповідає духу і букві принципів творчого процесу. Виступаючи представником і виразником суспільної думки, журналіст тим самим висловлює своє світорозуміння і світосприймання. Образ автора-оповідача мов би з'єднує зміст і форму, стає посередником між дійсністю, результатами її усвідомлення журналістом і читачем. Сама поліфункціональність автора у творі народжує особливий образ - образ автора.
Образ автора - не звичайний "образ", "характер" у творі, він так само не тотожний особистості журналіста, хоча в окремих випадках наближено відображає особливості цієї особистості.
|
|
|
Якщо в художній літературі образ автора - все-таки образ зображений, тобто образ, який має автора (письменника), то в журналістиці ми маємо справу не з образом оповідача, а безпосередньо з автором. Іншими словами, маємо справу з автором-людиною, яка не ставить собі за мету створення власного образу. В цьому принципова різниця і унікальність образу автора в журналістиці. Авторське самовираження має кілька шляхів: або "риска в риску", або об'ємно і опукло. Проте співвідношення образу автора з реальною особистістю не завжди прямолінійно, адекватно проявляється у творі.
Образ автора - не самоціль у творі. Журналіст у силу своєї місії творчості не прагне до цього. Текстові і нетекстові показники особливості, в цілому випливають із ситуаційної ролі автора, його кон-
тактів з матеріалом і читачем. Образ автора має формуючі ознаки і в одній публікації і в серії, і в індивідуальній, і в суспільній свідомості читача.
Характер образу автора в журналістиці має першочергове значення при вивченні індивідуального стилю. Але треба мати на увазі і такий аспект авторської поведінки, як його ставлення до предмету відображення і його "власна" участь в оповіданні. Типологічні варіанти характеру "образу автора" засвідчують: автор поза подіями, або автор - безпосередній учасник цих подій, або автор, який "перевтілився" в героя. Отже, образ автора можна трактувати як образ, що об'єднав всі прямі й дотичні прояви у творі особистості журналіста, його індивідуального стилю, ставлення до героїв та подій. Ступінь повноти образу автора та його прояву в тексті різний: якщо твір автобіографічний, у ньому він фіксується з максимальною виразністю і повнотою.
Зрозуміло, образ автора тісно пов'язаний з емоційно-виразним способом втілення теми і знаходиться в прямій залежності від мови та стилю твору, тобто "емоційним підтекстом".
Не слід забувати, що журналістика, публіцистика "тримається" на самому характері автора. Не менш важливо для нього знайти правильне співвідношення того, що називається "поглядом з середини" (він не повинен бути в ролі стороннього спостерігача чи регістратора і разом із тим, повинен залишатися громадянином своєї країни). Тоді створений ним же самим образ автора буде цілісним і привабливим.
Тут необхідно уточнити: специфіка сатиричних жанрів (фейлетон, памфлет) обумовила формування унікального варіанту образу автора - образу-маски, котрий відрізняється тим, що не збігається з реальним образом автора.
Сьогодні ми спостерігаємо процес, коли не утримується в самодостатньому виді (тобто, лише в журналістському тексті) образ автора. І це цілком закономірно. Журналістська діяльність - не тільки творчий процес, а й самі різноманітні форми спілкування з масами. Література, кінематограф, телебачення наблизили до нас самого журналіста, публіциста. Та й сам він став розповідати про себе розкутіше, ширше.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 128; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!