Критерії поділу журналістських творів на жанри
Останніми роками йде дискусія про ознаки та взагалі існування жанрів. І хоча стара система поділу на жанри не завжди була ідеальною, зовсім відмовлятися від неї не варто. Український журналістикознавець, професор А.З.Москаленко визначав жанр як предмет формотворення матеріалу і спосіб відображення теми. Іншими словами, жанр – це спільність логіко-композиційних ознак.
Жанр є елементом форми журналістського твору. До критеріїв поділу журналістики на жанри відносять:
• об'єкт відображення;
• призначення виступу;
• масштаб охоплення дійсності, масштаб узагальнення;
• особливості літературно-стилістичних засобів.
1.Об’єкт відображення, тобто конкретний життєвий матеріал, який лягає в основу журналістського твору. Звичайно, про одну і ту ж подію чи явище можна розповісти у замітці, репортажі, статті, романі. У сучасній журналістській практиці безліч випадків, коли про одну і ту ж подію повідомляють радіо, газети, ширше її коментують, аналізують, ставлячи в контекст інших подій і явищ. Цілком закономірний і зворотний процес, коли про серйозну публікацію у тому чи іншому виданні стисло повідомляють інформаційні агентства, радіо і телебачення. І все ж певний аспект явища може бути найліпше відображений саме у відповідному жанрі. Тут ми не беремо до уваги такий універсальний жанр, як замітка, бо коротко повідомити можна про все на світі.
Ведучи мову про залежність твору журналістики від об’єкта відображення, слід мати на увазі, що всю сукупність творів журналістики можна поділити на дві нерівнозначні жанрові групи: твори, які безпосередньо відображають дійсність (замітка, кореспонденція, лист, репортаж, нарис, фейлетон) і твори, які характеризуються опосередкованим об’єктом пізнання, є вторинними щодо реальності (рецензія, огляд преси, звіт, частково інтерв’ю тощо). У вторинних творах журналіст має справу з уже відображеною кимсь дійсністю. Автор зіставляє відображення із життям, із власною позицією, а іноді просто інформує про те, що хто сказав, написав, задекларував.
|
|
|
2.Призначення виступу (матеріалу). Мова про мету, яку перед собою ставить редакція і конкретний автор. Якщо журналіст хоче просто повідомити про той чи інший факт, подію (а це найперше призначення ЗМІ), то маємо справу з хронікальним повідомленням, заміткою, тобто тим, що переважно об’єднується поняттям “новина”. Коли ж необхідно детальніше відтворити подію, автор вдається до звіту, репортажу. Коли позиція людини, її погляд на те чи інше явище, її думки і висновки потребують діалогічної форми відтворення реальності, то у права вступає такий жанр, як інтерв’ю у його різноманітних модифікаціях – від фіксації висловлювання людини до аналітичного діалогу між журналістом і його співрозмовником.
|
|
|
Необхідність не просто повідомити про щось, а проаналізувати явище, сукупність фактів, суспільні процеси, порушити ту чи іншу підказану життям проблему спонукає використовувати коментар, статтю, огляд, бесіду тощо. Ще складніше завдання ставить перед собою нарисовець чи публіцист-сатирик, есеїст. Нарис дає можливість розкрити ті чи інші тенденції, явища, процеси через зображення людини, соціальні групи людей. Це один з найбільш людинознавчих жанрів, який зближує журналістику з художньою літературою. Політичний портрет, який сьогодні майже витіснив, з огляду на певні причини, традиційний портретний нарис, відображає за допомогою певних соціолого-публіцистичних засобів відповідні політичні постаті, що діють на політичній арені. Сатиричні замітки, фейлетон, особливо памфлет, дають змогу висміяти, засудити негативні явища, відступи від норм моралі.
3.Масштаб охоплення дійсності, масштаб узагальнення. Цей критерій дає змогу не тільки вирізняти матеріали інформаційно-описові й аналітичні, а й диференціювати літературні різновиди у групі аналітичних жанрів. Це особливо впадає у вічі під час порівняння таких усталених форм публіцистики, як коментар, стаття, огляд. Вони, крім інших ознак, різняться саме широтою охоплення життя, масштабністю узагальнення.
|
|
|
4.Особливості літературно-стилістичних засобів вираження задуму. Одні мовностилістичні прийоми використовують в замітці, інші – в есе чи фейлетоні. Те, що виглядає цілком природним у діловій кореспонденції (цифрові виклади, практичні поради, описи технологічних процесів), не годиться для нарису чи заміток публіциста, у яких має бути наявним образне відтворення дійсності, і зовсім не підходить для нарису інструктивний стиль мислення. Надмірна суб’єктивність бачення, метафоричність викладу, природна у жанрах художньо-публіцистичних, може бути не тільки зайвою, але й протипоказаною в офіційному повідомленні. Особливих мовностилістичних засобів вираження думки, публіцистичної ідеї потребують есеїстичні, сатирико-публіцистичні жанри, зокрема фейлетон, памфлет, для яких автор мусить знайти не тільки комічну ситуацію, не тільки сатиричний образ, а й відповідний тон розповіді, мовні засоби комізму, тобто вміння опрацювати факт сатирично. Нерідко фейлетон, сатиричний огляд від початку й до кінця тримається саме на мовностилістичних прийомах іронії і сарказму [10, с. 144–146].
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 276; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!