Герменевтика як складова світового літературознавства.
Герменевтика (грец. hermeneutikos — пояснюю, тлумачу) — наука, пов'язана з дослідженням, поясненням, тлумаченням філософських, історичних, релігійних, філологічних текстів. Герменевтика — метод інтерпретації художніх творів, коментує твори, підготовлені до друку текстологами. „Герменевтика" в суч літературознавстві має 2 значення: 1- теорія інтерпретації або мистецтво інтерпретації. 2- як одна з методологій витлумачення, котра отримала ще назви класичної та онтологічної герменевтики. Європейська традиція текстуальної інтерпретації бере свій початок від античної (тлумачення античних текстів, передусім поем Гомера) та християнської (тлумачення Старого та Нового Заповітів).
В У. елементи класичної герменевтичної традиції простежуються у латиномовних поетиках Ф.Прокоповича та М.Довгалевського, епізодично у творах Вишенського, Сковороди, Котляревського, Шевченка, Франка та ін.
Основоположником Г як науки розуміння є нім Шлейєрмахер. Після нього Г перестають розглядати як частину теології, граматики, риторики, логіки чи філософії. Г перетворюється в комплексну методологію інтерпретації, філологічну науку, що акт використовує здобутки філософії, історії, психології, естетики тощо.
Шлейєрмахер виділяє 2 методи інтерпретації: 1) об'єктивно-історичний і 2) інтуїтивний. Загалом, інтерпретація у нім вченого має рухомий характер і рухається по „герменевтичному колу" (від цілого до частини і навпаки).
|
|
|
Потенціал попередньої герменевтики дав у 19cт. поштовх для розвитку ряду літературознавчих напрямів та шкіл:
Міфологічна школа (романтичного типу), спирається на естетику Шеллінга та братів Шлегелів. Думка про міф як необхідну умову мистецтва, ядро поезії.
біографічний методу та школа, визначальними моментами у творчості стали біографія та особистість письменника. Осн критичним жанром став імпресіоністичний портрет автора.
Культурно-історична школа: впливи історизму, біографізму, позитивізму, ідеї нім філософа І. Гердера. Досліджувала твори мистецтва у зв'язку з середовищем, що породило їх. Основоположником став фр І. Тен. Першоосновами вважав: 1) „расу" (вроджений нац темперамент), 2) „середовище" (природа, клімат, соцобставини) і 3) „момент" (досягнутий рівень культури, традиція). Гол предметом історії літ-ри - сам літ процес.
Еволюційний метод - методи природознавства при вивченні худ. творів (боротьба літ жанрів „за існування") - І. Тена Ф. Брунетьєр. В. Сиповський розглядав літ твір як організм, що переживає свою юність, зрілість і старість.
Компаративістика (порівняльно-істор метод) - порівняльне вивчення фольклору, нац літератур, процесів їх взаємозв'язку, взаємодії, взаємовпливів на основі порівняльно-істор підходу.
|
|
|
У. Драгоманов, Дашкевич, Франко.
Психологічний напрям - мистецтво трактувалося як сублімація (перехід) авторської психології в худ образи, котрі є моделлю душі, психіки творця. Еннекен наголошував, що не існує жодного естетичного мотиву у творі, який би не зумовлювався психікою автора, котра є і соц зумовленою. Аналіз твору має містити естетичний, психологічний та соціологічний аспекти.
О. Потебня, Д. Овсянико-Куликовський, І. Франко.
Філологічна школа - основним критерієм оцінки твору мистецтва є краса, а не його суспільна корисність. Б. Лепкий, М. Вороний, М. Євшан, М. Сріблянський, Л. Білецький, Д. Чижевський.
Дух-істор (культурно-філософська) школа - теор база „філософія життя" (споріднена з українською „філософією серця") та романтична естетика. Основоположником став нім філософ і герменевт Вільгельм Дільтей.
Пошукове (евристичне) навчання на уроках мови та літератури.
Евристичне навчання - оригінальна науково-педагогічна концепція, яка пропонує учням самостійно "відкривати знання", порівнюючи їх із культурно-історичними аналогами, вибудовуючи при цьому індивідуальну траєкторію власної освіти.
|
|
|
Застосування евристичного навчання:
для учнів:
- відбувається особистісне освітнє зростання учня (його знань, почуттів, здібностей, досвіду)
- створюється відповідна продукція
- передбачається засвоєння й особистісна оцінка загальноприйнятих досягнень людства, у тому числі й освітніх стандартів
- усвідомлення учнями способів власної діяльності
- фіксація досягнутих освітніх результатів
- завжди вихід за рамки, зміна існуючих знань, розуміння, норм, створення нового змісту, не включеного попередньо до програми засвоєння
для вчителя:
- працює з особливим особистісним змістом освіти
- допомагає учням оформити та виразити свою думку
- можливість творчого самовираження
- різномаїття в арсеналі вчителя форм та методів евристичного навчання
Мета евристичного навчання: дати учням можливість творити знання, створювати освітню продукцію з усіх навчальних предметів, навчити їх самостійно вирішувати проблеми, які при цьому виникають.
Підготовка до організації: учитель з'ясовує на якому навчальному матеріалі вона розгортатиметься; визначає, які знання, попередні відомості, спостереження можуть бути використані в бесіді; продумує мету бесіди та висновки, "відкриття", до яких слід підвести учнів; попередньо передбачає відповіді учнів.
|
|
|
Щоб надати евристичній бесіді ще більшої життєвості, предметності, кращі вчителі в своїй роботі застосовують такі методичні прийоми: задають учням запитання, які виявляють уміння застосовувати набуті знання на практиці;широко застосовують наочність, досліди, розбір конкретних прикладів;заохочують висловлювання учнів, організовують їх спостереження;пропонують учням аргументувати свої відповіді власними прикладами з життя, практики, досвіду;пропонують учням пояснювати, як вони дійшли до певної відповіді, чому так вважають, щоб запобігти формалізму;
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 2
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 152; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!