Сценарій: «Вимушене співіснування»
Існує ряд проблем, де компроміс між Україною і РФ є неможливим: а) не знайдено політичних, економічних, міжнародно-правових та ін. шляхів вирішення проблеми анексованого Криму; б) європейська і євроатлантична інтеграція України є неприйнятними для Росії і розглядаються як виклик і загроза її власним геополітичним планам на теренах СНД.
Навряд чи слід очікувати у ближчій перспективі змін на краще у російській політиці щодо України. Марно розраховувати на якісь «близькі та невідворотні» зміни в кремлівському керівництві, що призведуть до кардинального перегляду внутрішньої політики та зовнішньополітичного курсу РФ. Досить імовірною виглядає наступна президентська каденція В. Путіна. Росія й надалі буде: а) здійснювати військову, економічну, матеріальну, інформаційну підтримку сепаратистських режимів ДНР і ЛНР, організовувати масштабні провокації і підбурювати сепаратистські настрої в південно-східних регіонах України; б) застосовувати фінансово-економічні санкції проти України, розгортати чергову «газову війну»; в) продовжувати інформаційну війну проти України. А зараз під гаслами «збереження цілісності України» російська сторона намагається «імплантувати» до України окуповані райони в нинішньому вигляді та на російських умовах («троянський» сценарій). Мета цього – розвал України з середини.
Внаслідок інформаційної війни, розв’язаної Росією проти України, у свідомості росіян сформувався стійкий негативний стереотип сусідньої держави. Для звичайного росіянина Україна – це країна, де: а) при допомозі Заходу відбувся антиконституційний державний переворот і до влади прийшли «націоналісти-бандерівці» й розпочався геноцид і знищення російськомовного населення; б) русофобська київська влада, здійснюючи збройну каральну операцію проти мирного населення Донбасу, розв’язала братовбивчу громадянську війну; в) під контролем ворогів (США) Україну втягують до ЄС і НАТО всупереч прагненню російськомовних співвітчизників об’єднатися з Росією; г) Україна – «держава, що не відбулася» і без Росії її очікує деградація і розпад. Такий стереотип, масовано втілений російською пропагандою у суспільне життя, виявився найнебезпечнішим і найефективнішим руйнівником контактів на побутовому рівні між українцями та росіянами. Тому не дивно, що за результатами дослідження Левада-центру (червень 2015 р.), у переліку країн, що вороже ставляться до РФ, росіяни відводять саме Україні друге місце (37 %) після США (73 %).
|
|
|
З кожним днем війни таке «ментальне відчуження» між суспільствами двох країн поглиблюється і, разом з іншими наслідками російської агресії (політичними, економічними та ін.), знаменує докорінну зміну всієї парадигми відносин між Україною і Росією. В цій ситуації будь-які апеляції до «спільної історії», «братньої культури», до релігії, що об’єднує народи, до численних родинних зв’язків матимуть зворотний ефект.
|
|
|
З огляду на сучасні реалії, Україні у відносинах з РФ слід орієнтуватися саме на формат вимушеного співіснування з огляду на те, що Україна має з сусідньою Росією величезний спільний кордон. У найбільш загальному вигляді цей формат передбачає: а) створення за допомогою системи ефективних заходів протистояння російській агресії і проведення результативних внутрішніх реформ (насамперед у сфері боротьби з корупцією); б) перегляд (обмеження/скасування) контактів з РФ у різних сферах і галузях; в) жорстке відстоювання національних інтересів із залученням міжнародних структур і країн-союзників; г) позбавлення від надмірної економічної, енергетичної залежності від РФ, ефективне протистояння інформаційному впливу
Концептуальними підходами до вирішення конфлікту відносин України з РФ є:
Перше. Росія є країною-агресором, яка продовжує воєнну експансію на Донбасі з метою знищення незалежності і суверенітету України. Нормалізація відносин саме з нинішньою путінською Росією – неможлива. З огляду на різні військово-економічні потенціали країн, реальним є зменшення, але не повна нейтралізація негативного впливу РФ на безпеку України. За цих умов ефективно протистояти російській агресії можна лише спільними міжнародними зусиллями.
|
|
|
Друге. Потрібен новий формат відносин з країною-агресором. Отже, нині є неприйнятними формули «стратегічного партнерства», «добросусідства», «братніх народів» як засади відносин Києва і Москви. Також для України неприйнятною є російська модель державно-політичного розвитку. Київ не повинен брати участі у будь-яких інтеграційних проектах на пострадянському просторі під егідою Москви, оскільки європейська інтеграція України є безальтернативною і незворотною.
Третє. За результатами проведеного Центром соціологічного дослідження (серпень 2015 р.) більшість громадян, очевидними умовами змін на краще у відносинах Києва та Москви вважають: припинення Росією агресії проти України і повернення окупованих територій, компенсація збитків, спричинених анексією і воєнними діями, відмова РФ від практики втручання у внутрішні справи України, визнання її права на європейську і євроатлантичну інтеграцію, на самостійне формування своєї внутрішньої і зовнішньої політики загалом.
|
|
|
Однак, слід враховувати, що на нинішньому етапі Росія є державою-агресором, але надалі – це сусідня держава, з якою потрібно налагоджувати мирні відносини, бо політичні режими – минущі, а міжлюдські відносини тривають завжди. Виходячи з цього, принципово важливо мати на увазі принаймні дві речі. По-перше, – чітко розрізняти діючий агресивний путінський режим і країну Росію як таку, її народ. По-друге, говорячи про стратегічні перспективи відносин України з Росією, слід бачити мету – відновлення взаємної довіри суспільств обох країн, їх зацікавленості в мирному співіснуванні й повазі права кожного суспільства визначати державний лад у своїй країні та вектор її цивілізаційного розвитку.
Друга фаза збройної агресії РФ проти України розпочалась у квітні 2014-го, коли контрольовані, керовані й фінансовані російськими спецслужбами озброєні групи проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014-го) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014-го). Протягом травня 2014 року їхні самозвані лідери (серед яких було багато російських громадян) у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом тих «референдумів» і задля підтримки незаконних територіальних формувань на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, очолювані кадровими офіцерами Головного розвідувального управління Генштабу Збройних сил РФ, парамілітарні формування російського козацтва, укомплектований чеченцями – громадянами Російської Федерації сумнозвісний батальйон «Восток», а також задіяні такі озброєні групи найманців, як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньою участю розпочалися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, напади на частини українських Сухопутних військ та літаки Повітряних сил України.
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 255; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!