Формування організаційних структур і потенціалу інноваційного розвитку підприємств
Головною умовою сталого зростання економіки є зміцнення інноваційної бази. Управлінські інновації, і технічні нововведення, визначають формування потенціалу інноваційного розвитку, а також створення відповідних організаційно-економічних форм.
Перспективність створення в Україні інноваційних структур типу технополісів, технопарків, наукових інкубаторів дає державі реальні можливості цілеспрямовано впливати на розвиток базових галузей економіки країни, забезпечувати економне використання державних ресурсів, стимулювати ініціативу місцевих органів виконавчої влади з реалізації регіональних економічних програм. Інноваційна структура об’єднує дослідження, розробки та виробництво і на основі розвиненої підприємницької діяльності забезпечує реалізацію високих технологій, виробництво конкурентоспроможної продукції, відпрацювання найефективніших організаційних механізмів економічного розвитку.
Матеріальною базою інноваційної структури є територія з розвиненою господарською, виробничою і соціальною інфраструктурою, об’єкти якої орієнтовані на масове впровадження нових технологій, машин, матеріалів.
Організаційно-інноваційні структури можуть мати такі складові:
науково-дослідні, проектно-конструкторські, дослідно-експериментальні, які працюють за профілем базової діяльності інноваційних структур;
виробничі підприємства, які реалізують результати науково-дослідних розробок і винаходів;
|
|
|
служби менеджменту, маркетингу, реклами.
інноваційні фонди, банки, страхові фірми, біржі науково технічних розробок;
установи науково-технічної експертизи, юридичного захисту інтелектуальної власності;
заклади освіти і підготовки кадрів, які спеціалізуються на підготовці кадрів і підвищенні кваліфікації спеціалістів з базових спеціальностей інноваційних структур;
редакційно-видавничі організації;
інформаційно-комунікаційні підрозділи;
організації сервісного обслуговування, лізингові, транспортні фірми, митні підрозділи.
При класифікації інноваційних структур можна виділити такі їх види:
парки (технопарки, агротехнопарки, інноваційні, рекреаційні, наукові парки тощо);
інкубатори (інноваційні, технологічні, інкубатори інноваційного бізнесу тощо);
центри (технологічні, інноваційні, територіальні тощо);
поліси (технополіси, курортополіси, рекреаційні зони, адміністративні райони інтенсивного науково-технічного розвитку тощо);
фонди (державні, регіональні, місцеві, галузеві, приватні інноваційні, фонди активізації нових ідей тощо).
Відмінність інноваційних структур від інших підприємств і організацій полягає у тому, що до складу органів державного управління і розвитку інноваційних структур входять базова організація і науково-технічна рада. Засновники першої в сукупності повинні мати відповідну компетенцію з питань базових технологій, організації виробництва, ринкової кон’юнктури кінцевої продукції. Базова організація побудована, як правило, у формі акціонерного товариства закритого типу.
|
|
|
До науково-технічної ради входять учені і спеціалісти базової організації та інших суб’єктів діяльності інноваційних структур. До її складу можуть входити і представники органів виконавчої влади, інших підприємств і наукових організацій. Рішення науково-технічної ради з питань науково-технологічної стратегії розвитку інноваційних структур, включаючи використання технологій виробництва і переробки продукції, підготовку кадрів, розподіл засобів на забезпечення інноваційної діяльності, є обов’язковим для виконання всіма суб’єктами діяльності інноваційних структур.
Розглянута схема побудови інноваційних структур випробувана при створенні територіального інноваційного центру “Броди”, інноваційного технологічного центру “Мотор-технологія”, в процесі розробки проекту Київського інноваційного бізнес-інкубатора. Досвід свідчить, що необхідно створювати в державі інноваційну систему як комплекс законодавчих, організаційних, виробничих, кадрових, комерційних чинників і об’єктів, що визначають здатність суспільства продукувати і сприймати нововведення.
|
|
|
Ефективне сприйняття виробництвом досягнень науки потребує відповідного стимулювання. Особливої уваги заслуговує формування фінансово-промислових груп у великих містах. Це одна з важливих передумов збереження і нарощування інноваційного потенціалу підприємств і галузевої науки. Підвищення інноваційної активності визначає успіх структурних змін. Йдеться про створення інтегрованих науково-виробничих комплексів (фінансово-промислових груп, холдингів, консорціумів); акціонерне фінансування інноваційної діяльності з залученням як інвесторів авторів нововведень; спільні підприємства за участю багатогалузевих холдингів; інвестиційно-виробничі компанії.
Одним із резервів інноваційного зростання є більш широке використання технологічного потенціалу в пріоритетних сферах діяльності. Головним напрямом формування технологічної бази народного господарства є зміна пріоритетів її розвитку, обмеження їх числа і зосередження на них ресурсного потенціалу науково-інноваційної сфери. Насамперед це більш системний їх відбір з урахуванням необхідності раціональної інтеграції науки з промисловим виробництвом. Орієнтація на практику посилює роль науки у формуванні ринку технологій, зміцнює її фінансове становище. Це сприяє також реалізації перспективних наукових напрямів, створення і розвитку регіональних науково-виробничих комплексів, захисту інтелектуальної власності.
|
|
|
Механізм управління пріоритетними проектами може передбачати формування регіональних програм двох типів. Один з них – державного значення, а отже, з можливістю залучення фінансових коштів державного бюджету на наукову частину програми. Другий тип програми – регіонального значення, з найбільшою орієнтацією на приватні інвестиції. Для запровадження механізму реалізації пріоритетів управління науково-інноваційною діяльністю потрібне формування банку даних про наукові і науково-технічні колективи та їхній потенціал венчурного капіталу.
Інноваційний чинник дає можливість створити інфраструктуру нової технології споживання. Перехід України до нового технологічного укладу супроводжується різкою зміною в структурі виробництва і послуг, а отже і споживання. Складовими нового технологічного укладу є вироблення нових потреб, інноваційних продуктів і культури споживання, територіальна організація технологічного потенціалу. Відповідно до цього міста – генератори інновацій – належить орієнтувати на створення розгалуженої інноваційної інфраструктури, розвиток мережі інкубаторів протягом усього інноваційного процесу, а промислові центри – на організацію бізнес- центрів.
Важливе значення має також сприйняття населенням значних технологічних нововведень, що змінюють структуру споживання і спосіб життя людей. Орієнтація суспільства на підвищення інноваційної активності – першочергова турбота державних і регіональних органів, а також органів місцевого самоврядування.
Інноваційний потенціал містить поряд з технологічним прогресом інституційні форми, поєднані з механізмами науково-технічного розвитку, інноваційну культуру суспільства, сприйнятливість його до нововведень.
Тема 13. Регіональне регулювання підприємницьких інновацій
Питання теми:
13.1. Регіональне регулювання інноваційних процесів
13.2. Інновації і конкуренція в активізації регіонального розвитку
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 220; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!