Тема 12. Роль інноваційних підприємств в активізації розвитку економіки
План теми:
12.1. Стимулювання інноваційно-інвестиційної активності підприємств в економічних трансформаціях
12.2. Формування організаційних структур і потенціалу інноваційного розвитку підприємств
Стимулювання інноваційно-інвестиційної активності підприємств в економічних трансформаціях.
Стимулювання інноваційно-інвестиційної активності нині набуває провідного значення в реформуванні та трансформації економіки. Інновації є головною рушійною силою суспільного виробництва. Інноваційно-інвестиційна політика набуває рис цілісності. Будь-яка довгострокова діяльність є й інноваційною.
Перехід до ринкових відносин супроводжується посиленням конкуренції та звуженням ролі держави в економіці. Водночас на основі лише ринкових принципів неможливо докорінно обновити матеріально-технічну базу суспільства. Ряд функцій, насамперед розробка і здійснення інноваційно-інвестиційної політики, мають залишатися об’єктом державного регулювання.
Необхідність державного регулювання структурно-інвестиційних процесів, прийняття довгострокових програм давно усвідомлено в промислово розвинених країнах. У них створюється сприятливий інноваційний клімат у сфері науково-дослідної діяльності. Для цього використовується чимало побічних важелів. Серед них різноманітні пільги (і санкції), аж до безплатного передавання результатів фундаментальних досліджень фірмам.
|
|
|
Регулювання розвитку ситуації в інвестиційній сфері, насамперед на регіональному рівні, значною мірою визначатиметься розробкою і результативністю реалізації концепції державної інвестиційної політики, до основних напрямів якої можна віднести такі:
послідовну децентралізацію інвестиційного процесу на основі розвитку різноманітних форм власності;
державну підтримку підприємств за рахунок централізованих інвестицій при перенесенні центру ваги з безоплатного бюджетного фінансування інвестиційних проектів на фінансування виключно на конкурсній основі;
підвищення ролі внутрішніх ( власних ) джерел нагромадження підприємств для фінансування та інвестиційних проектів;
розширення практики спільного державно-комерційного фінансування із залученням капіталів інших країн;
посилення державного контролю за витратами коштів центрального бюджету, що спрямовуються на інвестиції у формі безоплатного бюджетного фінансування та у формі кредиту.
Назріла гостра потреба у виробленні дійової державної інноваційно-інвестиційної політики щодо трансформації економіки, спрямованої на диверсифікацію її структури, надання пріоритету розвитку наукомістких галузей (у тому числі в межах оборотного комплексу), а також галузей, розвиток яких має сприяти орієнтації української економіки на значне збільшення в її структурі частки споживчого комплексу.
|
|
|
Істотне значення має те, що розвиток розглянутих процесів створює принципово нові можливості для розвитку фінансового сектору української економіки, передусім банківської системи. Формування і диверсифікація сфери реального застосування капіталу, створення об’єктивних умов для прискорення його оборотності сприятимуть зміцненню ринку цінних паперів і підвищенню ліквідності банків, залученню їх до реалізації інвестиційних проектів. Це особливо важливо тому, що банківська сфера нині переходить від екстенсивної до інтенсивної фази свого розвитку. За цих умов набуває принципового значення проведення економічної політики стимулювання вкладання інвестиційного капіталу, нагромадженого у фінансовому секторі, в реальний сектор економіки.
Капіталовкладення мають супроводжуватися інноваційними процесами. Потрібні нові підходи до інноваційно-інвестиційної політики та механізму її реалізації, форм впливу держави на процеси, що відбуваються в цій сфері. Паростки нових підходів починають виявлятися в низці виданих останніми роками нормативних актів з проблем інвестування.
|
|
|
Водночас необхідно створити і послідовно реалізувати інноваційно-інвестиційний механізм, що відповідав би новим економічним і соціально-політичним реаліям, забезпечував значний за масштабом приплив капіталу для модернізації виробництва. Вихідний момент цього механізму – опрацювання селективності інноваційно-інвестиційної стратегії, яка знайде відображення в державних і регіональних інноваційних та інвестиційних програмах, великих проектах ,розрахованих на тривалий період. Головна проблема полягає у виборі пріоритетів виробництва, де концентрація ресурсів зможе у порівняно короткий строк забезпечити успіх і ланцюгову реакцію переходу до більш високих сфер суспільного господарства.
До пріоритетних сфер інноваційно-інвестиційної діяльності, що заслуговують на державну підтримку, належать:
масове житлове будівництво;
забезпечення виробництва екологічно чистої продовольчої продукції за рахунок підтримки мережі фермерських і особистих підсобних господарств. Провідна роль у реалізації цього пріоритету належить регіональним програмам;
|
|
|
високі технології, що ґрунтуються на конверсії, організація яких має бути спрямована на виробництво високотехнологічних, конкурентоспроможних на світових ринках та імпортозамінних товарів;
ресурсозберігаючі, екологічно чисті технології, які необхідні для більш повного вилучення мінеральних багатств із надр і глибокої комплексної переробки природної сировини. Підтримка проектів щодо освоєння безвідходних технологій з видобутку, переробки та використання природної сировини допоможе зменшити ресурсовитратність і забезпечити додатковий дохід від реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках продуктів глибокої переробки сировини;
сучасні засоби комунікацій, виробництво засобів транспорту і зв’язку, створення і модернізація транспортних та інформаційних мереж. Тут потрібні значні державні та міждержавні капіталовкладення.
Перелічені пріоритети мають становити основу системи державних, регіональних і галузевих інноваційно-інвестиційних програм та отримати першочергову підтримку у вигляді прямих інвестицій, пільгових кредитів, податкових пільг тощо.
Важливим завданням стає здійснення широкомасштабних структурних перетворень суспільного господарства, включаючи перетворення й інституційних структур. Політика трансформації структурних процесів при переході до ринкових відносин має здійснюватися, виходячи з пріоритетів довготривалого економічного зростання.
До цільових пріоритетів структурних перетворень можна віднести:
поліпшення основних відтворювальних пропорцій що забезпечує посилення соціальної орієнтації економіки відповідно до критеріїв суспільного процесу;
зменшення частки у сукупному економічному обороті продукції первинних галузей матеріального виробництва (енергосировинного комплексу), в цілому “витіснення” виробництва багатьох традиційних енерго- і матеріаломістких продуктів у межах галузей;
підвищення ролі новітніх наукомістких виробництв як головних каталізаторів якісно нового економічного зростання, що ґрунтується на реальному господарському освоєнні всіх стадій циклу “наука – виробництво – споживання” та якісному вдосконаленні потенціалу робочої сили;
докорінна зміна регіональних пропорцій, поєднання зі становленням повноцінної регіональної економіки;
істотне підвищення частки зовнішньоекономічного обороту в суспільному продукті, що зумовлено включенням усього суспільно-господарського комплексу в міжнародний поділ праці;
демонтаж старих галузевих і перехід до міжгалузевих структур управління, що функціонують відповідно до нових принципів господарювання;
поступова раціоналізація організаційно-виробничих структур, передусім з точки зору співвідношення великих, малих і середніх виробництв на галузевому і міжгалузевому рівнях.
Найістотніші структурні зміни можуть бути зумовлені утворенням у всіх секторах економіки повноцінних товарних ринкових структур. Унаслідок закономірного загального характеру структурних перетворень перспективні ринкові структури не можуть не охоплювати всі стадії руху матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, починаючи від інноваційної сфери і закінчуючи сферою особистого споживання. Саме органічна взаємозалежність ринкових структур на всій послідовності стадій відтворювального циклу є рисою перспективної трансформації суспільного господарства.
Глобальні трансформаційні процеси закономірно пов’язані з кардинальним посиленням здатності ринкових механізмів до саморегулювання. Конкурентні сили ринку, важелі ринкового ціноутворення слід розглядати як вирішальний засіб реалізації довгострокових цілей соціально-економічного розвитку.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 196; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!