Тема 20. Вирішення спорів міжнародним комерційним арбітражем

Розвиток зовнішньоекономічної діяльності, між­народних господарських зв'язків, співробітництво у галузі вироб­ництва робить проблеми розгляду спорів у зазначених відноси­нах актуальним і потребує врегулювання. Загально поширеною є думка, що арбітражний розгляд краще, ніж судовий, примирення сторін краще, ніж звернення до арбітражу, запобігання виник­ненню спору краще, ніж примирення. Проте чітке визначення порядку розгляду спорів, які можуть виникнути, створює певні гарантії виконання зобов'язань сторонами, сприяє більшій дис­циплінованості у відносинах, а коли виникають суперечливі си­туації, забезпечує швидке і справедливе їх вирішення.

Діяльність міжнародного комерційного арбітражу в Україні регулюється Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 р. та міжнародними договорами України. До міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають під час здійснення зовнішньо­торговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін розташова­не за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвес­тиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так са­мо їх спори з іншими суб'єктами права України. Якщо сторона має більше ніж одне комерційне підприємство, комерційним під­приємством вважається те, яке має найбільше відношення до арбітражної угоди; сторона не має комерційного підприємства, береться до уваги її постійне місце проживання.

Підставою для звернення до міжнародного комерційного арбіт­ражу є арбітражна угода. Арбітражна угода — це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої уго­ди. Арбітражна угода укладається в письмовій формі. Угода вва­жається укладеною в письмовій формі, якщо вона міститься в до­кументі, підписаному сторонами, або укладена шляхом обміну листами, повідомленнями телетайпом, по телеграфу або з викори­станням інших засобів електрозв'язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, або шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна зі сторін стверджує наявність угоди, а інша про­ти цього не заперечує. Посилання в угоді на документ, що містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що угода укладена в письмовій формі, і це посилання є таким, що ро­бить згадане застереження частиною угоди.

Важливим моментом у процедурі повідомлення і узгодження є питання щодо підтвердження отримання письмового повідомлен­ня. Якщо сторони не домовились про інше: будь-яке письмове по­відомлення вважається отриманим, якщо воно доставлено адреса­ту особисто або на його комерційне підприємство, за його пос­тійним місцем проживання, або поштовою адресою; коли останні не можуть бути встановлені шляхом розумного наведення довідок, письмове повідомлення вважається отриманим, якщо воно наді­слано за останнім відомим місцезнаходженням комерційного під­приємства, постійним місцем проживання чи на поштову адресу рекомендованим листом або будь-яким іншим чином, який перед­бачає реєстрацію спроби доставки цього повідомлення; повідом­лення вважається отриманим у день такої доставки.

Звернення до міжнародного комерційного арбітражу є правом на альтернативний вибір способу захисту порушеного або оспорюва­ного права, а звернення до суду є безумовним правом суб'єктів пра­вовідносин. Суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка зі сторін попросить про це, не пізніше подання першої заяви щодо суті спору припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. У разі подання зазначеного позову арбітражний розгляд може бути розпочато або продовжено й арбітражне рі­шення може бути винесено, поки суперечки про підсудність чека­ють розв'язання у суді. Звернення сторони до суду до або під час арбітражного розгляду з проханням про вжиття забезпечувальних заходів та винесення судом ухвали про вжиття таких заходів не є несумісними з арбітражною угодою.

Сторони можуть на власний розсуд визначати кількість арбіт­рів. Якщо сторони не визначать цієї кількості, то призначаються три арбітри. Жодна особа не може бути позбавлена права висту­пати арбітром через її громадянство, якщо сторони не домови­лись про інше. Сторони можуть на власний розсуд узгодити про­цедуру призначення арбітра чи арбітрів.

У разі відсутності такої угоди: при арбітражі з трьома арбітра­ми кожна сторона призначає одного арбітра, і двоє призначених таким чином арбітрів призначають третього арбітра; якщо сторона не призначить арбітра протягом 30 днів після отримання прохання про це від другої сторони, або якщо двоє арбітрів протягом 30 днів з моменту їх призначення не домовляться про призначення третьо­го арбітра, на прохання будь-якої сторони арбітр призначається президентом Торгово-промислової палати України; при арбітражі з одноособовим арбітром, якщо сторони не домовляться про вибір арбітра, на прохання будь-якої сторони арбітр призначається пре­зидентом Торгово-промислової палати України.

Якщо під час процедури призначення, узгодженої сторонами: одна зі сторін не дотримується такої процедури; або сторони або два арбітри не можуть досягти згоди згідно з такою процедурою; або третя особа, включаючи установу, не виконує яку-небудь функцію, покладену на неї згідно з такою процедурою, будь-яка сторона мо­же просити Президента Торгово-промислової палати України вжи­ти необхідних заходів, якщо тільки угода про процедуру призна­чення не передбачає інших способів забезпечення призначення.

Рішення з будь-якого питання щодо призначення арбітра пре­зидентом Торгово-промислової палати України не підлягає оска­рженню. При призначенні арбітра президентом Торгово-промис­лової палати України зважає на будь-які вимоги, що ставляться до кваліфікації арбітра угодою сторін, і такі міркування, які мо­жуть забезпечити призначення незалежного і неупередженого арбітра, а у разі призначення одноособового або третього арбітра бере також до уваги бажаність призначення арбітром особи іншо­го громадянства, ніж громадянство, до якого належать сторони.

Однією із гарантій справедливого вирішення спору є можли­вість відмови арбітра на підставах, передбачених законом. У разі звернення до будь-якої особи у зв'язку з її можливим призначен­ням як арбітра ця особа повинна повідомити про будь-які обста­вини, які можуть викликати обґрунтовані сумніви щодо її неупе­редженості або незалежності. Арбітр з моменту його призначення і протягом усього арбітражного розгляду повинен без зволікання повідомити сторони про такі обставини, якщо він не повідомив їх про ці обставини раніше. Відвід арбітру може бути заявлено тіль­ки у тому разі, якщо існують обставини, що викликають обґрун­товані сумніви щодо його неупередженості або незалежності, або якщо він не має кваліфікації, обумовленої угодою сторін. Сторо­на може заявити відвід арбітру, якого вона призначила або у при­значенні якого вона брала участь, лише з причин, які стали їй ві­домі після його призначення.

Сторони можуть на власний розсуд домовитися про процедуру відводу арбітра за умови додержання положень, передбачених за­коном. У разі відсутності такої домовленості сторона, що має на­мір заявити відвід арбітру, протягом п'ятнадцяти днів після того, як їй стало відомо про сформування третейського суду, або про будь-які обставини, повинна в письмовій формі повідомити тре­тейський суд про мотиви відводу. Якщо арбітр, якому заявлено відвід, сам не відмовляється від посади або інша сторона не пого­джується з відводом, питання про відвід вирішується третейським судом. Якщо заяву про відвід при застосуванні будь-якої процеду­ри, узгодженої сторонами, або процедури, передбаченої законом, не задоволено, сторона, що заявляє відвід, може протягом 30 днів після отримання повідомлення про рішення про відхилення відво­ду просити Президента Торгово-промислової палати України при­йняти рішення про відвід; таке рішення не підлягає жодному оска­рженню; поки таке прохання чекає на своє вирішення, третейський суд, включаючи арбітра, якому заявлено відвід, може продовжува­ти арбітражний розгляд та винести арбітражне рішення.

У разі якщо арбітр юридично або фактично виявляється не­спроможним виконувати свої функції або невиправдано довго не виконує їх з інших причин, його мандат втрачає чинність, якщо арбітр бере самовідвід або сторони домовляються про припинен­ня мандата. В інших випадках, якщо зберігаються розбіжності щодо будь-якої з таких підстав, будь-яка сторона може звернути­ся до Президента Торгово-промислової палати України з проханням вирішити питання про припинення дії мандата; таке рішення не підлягає ніякому оскарженню.

Якщо мандат арбітра припиняє чинність на підставі статей за­кону, або через те, що арбітр сам бере самовідвід з будь-якої ін­шої причини, або через те, що його мандат скасовується угодою сторін, а також в будь-якому іншому випадку припинення чинно­сті мандата арбітра, новий арбітр призначається за правилами, які були застосовані при призначенні арбітра, якого замінюють.

Законом встановлено право третейського суду на винесення по­станови про свою компетенцію. Третейський суд може сам прийн­яти постанову про свою компетенцію, у тому числі стосовно будь-яких заперечень щодо наявності або дійсності арбітражної угоди. З цією метою арбітражне застереження, що є частиною договору, по­винно трактуватися як угода, що не залежить від інших умов дого­вору. Винесення третейським судом рішення про недійсність дого­вору не тягне за собою в силу закону недійсність арбітражного застереження. Заява про відсутність у третейського суду компетен­ції може бути зроблена не пізніше подання заперечень щодо позо­ву. Призначення стороною арбітра або її участь у призначенні арбі­тра не позбавляє сторону права зробити таку заяву. Заява про те, що третейський суд перевищує межі своєї компетенції, повинна бути зроблена, як тільки питання, яке, на думку сторони, виходить за ці межі, буде поставлено в ході арбітражного розгляду. Третей­ський суд може у будь-якому з цих випадків прийняти заяву, зроб­лену пізніше, якщо він визнає затримку виправданою. Третейський суд може винести постанову щодо зазначеної заяви, або як з питан­ня попереднього характеру, або в рішенні щодо суті спору. Якщо третейський суд винесе постанову з питання попереднього харак­теру, що він має компетенцію, будь-яка сторона може протягом 30 днів після отримання повідомлення про цю постанову просити суд, зазначений у законі, прийняти рішення з цього питання; таке рі­шення не підлягає жодному оскарженню; поки таке прохання чекає на своє вирішення, третейський суд може продовжувати розгляд та прийняти арбітражне рішення.

Якщо сторони не домовились про інше, третейський суд може на прохання будь-якої сторони розпорядитися про вжиття якою-небудь стороною таких забезпечувальних заходів щодо предмета спору, які він вважає необхідними. Третейський суд може зажа­дати від будь-якої сторони надати належне забезпечення у зв'язку з такими заходами.

Арбітражне провадження починається із подання позовної за­яви. Протягом строку, погодженого сторонами або визначеного третейським судом, позивач повинен заявити про обставини, що підтверджують його позовні вимоги, про питання, що підлягають вирішенню, та про зміст своїх позовних вимог, а відповідач по­винен заявити свої заперечення з цих причин, якщо тільки сторо­ни не домовилися про інше щодо необхідних реквізитів таких за­яв. Сторони можуть подати разом із своїми заявами всі до­кументи, які вони вважають такими, що стосуються справи, або можуть зробити посилання на документи або інші докази, які во­ни подадуть надалі.

Якщо сторони не домовились про інше, в ході арбітражного розгляду будь-яка сторона може змінити або доповнити свої по­зовні вимоги або заперечення щодо позову, якщо тільки третей­ський суд не визнає недоцільним дозволити таку зміну або допо­внення з урахуванням допущеної затримки.

До сторін повинно бути рівне ставлення, і кожній стороні по­винні бути надані всі можливості для викладу своєї позиції.

За умови дотримання положень закону сторони можуть на вла­сний розсуд домовитись про процедуру розгляду справи третейсь­ким судом. У разі відсутності такої угоди третейський суд може з дотриманням положень закону вести арбітражний розгляд таким чином, який він вважає належним. Повноваження, надані третей­ському, суду, включають повноваження на визначення допустимо­сті, належності, істотності та значущості будь-якого доказу.

Якщо сторони не домовились про інше, арбітражний розгляд щодо конкретного спору починається у день, коли прохання про передачу цього спору до арбітражу одержано відповідачем.

Сторони можуть на власний розсуд домовитись про місце ар­бітражу. В разі відсутності такої домовленості місце арбітражу визначається третейським судом з урахуванням обставин справи, включаючи фактор зручності для сторін. Незважаючи на це тре­тейський суд може, якщо сторони не домовились про інше, зібра­тись в будь-якому місці, яке він вважає належним для проведення консультацій між його членами, заслуховування свідків, експер­тів чи сторін або для огляду товарів, іншого майна чи документів.

Сторони можуть на власний розсуд домовитись про мову чи мови, які використовуватимуться в арбітражному розгляді. У разі відсутності такої домовленості третейський суд визначає мову або мови, які повинні використовуватися під час розгляду. Така домовленість або визначення, якщо в них не обумовлено інше, стосуються будь-якої письмової заяви сторони, будь-якого слу­хання справи та будь-якого арбітражного рішення, постанови чи іншого повідомлення третейського суду. Третейський суд може дати розпорядження про те, щоб будь-які заяви і документальні докази супроводжувалися перекладом на мову або мови, про які домовились сторони або які визначені третейським судом.

За умови дотримання будь-якої іншої угоди сторін третейський суд приймає рішення про те, чи проводити усне слухання справи для подання доказів або усних дебатів, чи здійснювати розгляд тіль­ки на підставі документів та інших матеріалів. Проте, крім того ви­падку, коли сторони домовились не проводити усного слухання, третейський суд повинен провести таке слухання на відповідній стадії розгляду, якщо про це просить будь-яка зі сторін. Сторонам досить завчасно повинно бути надіслано повідомлення про будь-яке слухання та про будь-яке засідання третейського суду, що прово­диться з метою огляду товарів, іншого майна або документів.

Усі заяви, документи або інша інформація, що подаються од­нією зі сторін третейському суду, повинні бути передані іншій стороні. Сторонам повинні бути передані також будь-які виснов­ки експертів або інші документи доказового характеру, на яких третейський суд може базуватися при прийнятті свого рішення.

Розглядаючи справи, важливим є питання вирішення спору при неподанні документів або неявці сторін. Якщо сторони не домови­лись про інше в тих випадках, коли без зазначення поважної при­чини: протягом строку, погодженого сторонами або визначеного третейським судом позивач не подає свою позовну заяву — тре­тейський суд припиняє розгляд, а відповідач не подає своїх запе­речень щодо позову— третейський суд продовжує розгляд, не розцінюючи таке неподання само по собі як визнання тверджень позивача; будь-яка сторона не з'являється на слухання або не по­дає документальні докази, — третейський суд може продовжити розгляд та прийняти рішення на підставі доказів, які є у справі.

Третейський суд або сторона за згодою третейського суду можуть звернутися до компетентного суду цієї держави з проханням про сприяння в отриманні доказів. Суд може виконати це прохання в ме­жах своєї компетенції і згідно зі своїми правилами отримання доказів.

Як докази міжнародний комерційний арбітраж може використо­вувати висновок експерта, отже, якщо сторони не домовились про інше, третейський суд може: призначити одного або кількох експертів для подання йому доповіді з конкретних питань, які визначають­ся третейським судом; зажадати від сторони надання експерту будь-якої інформації, що стосується справи, чи пред'явлення для огляду або надання можливості огляду будь-яких документів, товарів чи іншого майна, які належать до справи. У разі відсутності домовле­ності сторін про інше експерт, якщо сторона просить або якщо тре­тейський суд вважає за необхідне, повинен після подання свого письмового або усного висновку взяти участь у слуханні, на якому сторонам дається можливість ставити йому запитання та представ­ляти свідків-експертів для одержання свідчень зі спірних питань.

Під час вирішення спору третейським судом важливим є пи­тання про норми права, які третейський суд застосовує. Третейсь­кий суд вирішує спір згідно з такими нормами права, які сторони обрали як такі, що застосовуються до суті спору. Якщо в ньому не висловлено іншого наміру, будь-яке положення права або системи права будь-якої держави повинно тлумачитись як таке, що безпо­середньо відсилає до матеріального права цієї держави, а не до її колізійних норм. У разі відсутності якої-небудь вказівки сторін третейський суд застосовує право, визначене згідно з колізійними нормами, які він вважає застосовними. Третейський суд приймає рішення ex aequo et bono, або «дружній посередник», лише у тому разі, коли сторони прямо уповноважили його на це. В усіх випад­ках третейський суд приймає рішення за умовами угоди і з ураху­ванням торгових звичаїв, що стосуються даної угоди.

При арбітражному розгляді колегіальним складом арбітрів будь-яке рішення третейського суду, якщо сторони не домови­лись про інше, повинно бути винесено більшістю арбітрів. Проте питання процедури можуть вирішуватись арбітром, що є головою третейського суду, якщо його уповноважать на це сторони або всі члени третейського суду.

Арбітражне рішення повинно бути винесено у письмовій фор­мі та підписано одноособовим арбітром або арбітрами. При коле­гіальному арбітражному розгляді достатньо наявності підписів більшості всіх членів третейського суду за умови зазначення причини відсутності інших підписів. В арбітражному рішенні по­винні бути зазначені мотиви, на яких воно ґрунтується, висновок про задоволення або відхилення позовних вимог, сума арбітраж­ного збору і витрат по справі, їх розподіл між сторонами. В арбі­тражному рішенні повинні бути зазначені його дата та місце ар­бітражу, як його визначено згідно з законом. Арбітражне рішення вважається винесеним у цьому місці. Після винесення арбітраж­ного рішення кожній стороні повинна бути передана його копія, підписана арбітрами.

Якщо в ході арбітражного розгляду сторони врегулюють спір, третейський суд припиняє розгляд і на прохання сторін та за від­сутності заперечень з його боку фіксує це врегулювання у вигляді арбітражного рішення на узгоджених умовах. Арбітражне рішення на узгоджених умовах має бути винесено згідно з положеннями закону про форму і зміст арбітражного рішення і повинно містити вказівку на те, що воно є арбітражним рішенням. Таке арбітражне рішення має ту ж силу і підлягає виконанню так само, як і будь-яке інше арбітражне рішення щодо суті спору.

Протягом 30 днів після отримання рішення, якщо сторонами не узгоджено інший строк: будь-яка зі сторін, повідомивши про це іншу сторону, може просити арбітражний суд виправити будь-яку допущену в рішенні помилку в підрахунках, описку чи дру­карську помилку, або інші помилки аналогічного характеру; за наявності відповідної домовленості між сторонами будь-яка із сторін, повідомивши про це іншу сторону, може просити третей­ський суд дати роз'яснення якого-небудь конкретного пункту або частини арбітражного рішення.

Третейський суд, якщо він визнає прохання виправданим, пови­нен протягом 30 днів після його отримання внести відповідні ви­правлення або дати роз'яснення. Таке роз'яснення стає складовою частиною арбітражного рішення. Третейський суд протягом 30 днів, рахуючи від дати арбітражного рішення, може за своєю ініціативою виправити будь-які помилки (помилку в підрахунках, описку чи друкарську помилку, або інші помилки аналогічного характеру).

Якщо сторони не домовились про інше, будь-яка зі сторін, по­відомивши про це іншу сторону, може протягом 30 днів після отримання арбітражного рішення просити третейський суд вине­сти додаткове рішення стосовно вимог, які були заявлені в ході арбітражного розгляду, проте не були відображені в рішенні. Ар­бітражний суд, якщо він визнає прохання виправданим, повинен протягом 60 днів винести додаткове рішення.

Арбітражний розгляд припиняється остаточним арбітражним рішенням або постановою третейського суду. Третейський суд приймає постанову про припинення арбітражного розгляду, коли: позивач відмовляється від своєї вимоги, якщо тільки відповідач не висуне заперечень проти припинення розгляду і третейський суд не визнає законний інтерес відповідача в остаточному врегу­люванні спору; сторони домовляються про припинення розгляду; третейський суд визнає, що продовження розгляду стало з яки­хось причин непотрібним або неможливим.

Дія мандата третейського суду припиняється одночасно з припиненням арбітражного розгляду.

Однією з гарантій винесення законного і обґрунтованого рі­шення третейським судом є можливість його перевірки іншим судом. Оспорювання в суді арбітражного рішення може бути проведено тільки шляхом подання клопотання про скасування. Арбітражне рішення може бути скасоване районними, районни­ми у містах, міськими та міськрайонними судами за місцезнахо­дженням арбітражу лише у разі, якщо: сторона, що заявляє кло­потання про скасування, подасть докази того, що одна зі сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкува­ли, а в разі відсутності такої вказівки — за законом України; або її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд; або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що вихо­дять за межі арбітражної угоди, проте, якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремле­ні від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути ска­сована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить по­станови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою; або склад третейського суду або арбітражна процедура не відповіда­ли угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить будь-якому положенню закону, від якого сторони не можуть відступати, або за відсутності такої угоди не відповідали закону; або суд визна­чить, що об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України; або арбітражне рішення су­перечить публічному порядку України.

Клопотання про скасування не може бути заявлено після за­кінчення трьох місяців, рахуючи з дня, коли сторона, що заявляє це клопотання, отримала арбітражне рішення, а в разі якщо було подано прохання про виправлення і роз'яснення рішення, або ви­несення додаткового рішення, — з дня винесення третейським судом рішення з цього прохання.

Суд, до якого подано клопотання про скасування арбітражно­го рішення, може, якщо визнає це належним і якщо про це про­сить одна зі сторін, зупинити провадження з питання про скасу­вання на встановлений ним строк з тим, щоб надати тре­тейському суду можливість відновити арбітражний розгляд або вжити інших дій, які, на думку третейського суду, дадуть можли­вість усунути підстави для скасування арбітражного рішення.

Остаточно відновлення порушеного права здійснюється шля­хом виконання арбітражного рішення. Арбітражне рішення, не­залежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов'язковим. Сторона, що спирається на арбітражне рішення або порушує клопотання про його виконання, повинна подати оригінал належним чином засвідченого арбітражного рішення або належним чином засвідчену копію такого, а також оригінал арбітражної угоди або належним чином засвідчену копію такої. Якщо арбітражне рішення або угода викладені іноземною мовою, сторона повинна подати належним чином засвідчений переклад цих документів українською або російською мовами.

У визнанні або у виконанні арбітражного рішення незалежно від того, в якій державі воно було винесено, може бути відмовле­но лише: на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть компетентному суду, в якого просить визнан­ня або виконання, доказ того, що: одна зі сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі від­сутності такої вказівки, — за законом держави, де рішення було винесено; або сторону, проти якої винесено рішення, не було на­лежним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбіт­ражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла по­дати свої пояснення; або рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте, якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішен­ня, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або склад третейського суду або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторо­нами або за відсутності такої не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або рішення ще не стало обов'язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій, або згідно із законом якої воно було прийнято; або якщо суд визнає, що об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України; або визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічно­му порядку України.

Контрольні запитання для самоперевірки

1. Назвіть правові підстави діяльності міжнародного комерційного арбітражу.

2. Охарактеризуйте види міжнародного комерційного арбітражу.

3. Чим відрізняються вимоги до суддів третейського суду та арбітрів міжнародного комерційного арбітражу?

4. Укажіть підстави для оскарження рішення міжнарод­ного комерційного арбітражу.

5. Назвіть витрати, пов'язані з вирішенням спору між­народним комерційним арбітражем.

 

                                                                      ДЖЕРЕЛА

Нормативно-правові акти

1. Конституція України 28 червня 1996 р.

2. Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р.

3. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р.

4. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 р.

5. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р.

6. Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р.

7. Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р.

8. Закон України «Про виконавче провадження» 21 квітня 1999 р.

9. Закон України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 р.

 

10. Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 р.

11. Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» 21 січня 1993 р.

12. Указ Президента України «Про утворення апеляційних господар­ських судів та затвердження мережі господарських судів України» від 11 липня 2001 р. №511.

13. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження По­рядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ» від 21 грудня 2005 р. № 1258.

14. Інструкція про порядок обчислення та справляння державного мита, затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 р. № 15.

Рекомендована література

1. Арбитражный процесе: Учебник / Под. ред. М. К. Треушникова. — М.: Зерцало, 1995. — 448 с.

2. Арбитражный процесе: Учебник / Под ред. В. В. Яркова. — М.: Юристь, 1998.— 479 с.

3. Анохин В. С. Арбитражное процессуальное право России: Учеб­ник. — М.: Владос, 1999. — 496 с.

4. Абрамов Н. А. Хозяйственно-процессуальное право Украины: Учеб. пособие. — 2-е изд. — X.: Одиссей, 2003. — 336 с.

5. Балюк І. А. Господарське процесуальне право: Навч.-метод. посіб. — К.: КНЕУ, 2002. — 248 с.

6. Васильев С. В. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учеб. пособие. — X.: Эспада, 2002. — 367 с.

7. Чернадчук В. Д., Сухонос В. В. Основи господарського процесуа­льного права України: Навч. посіб. — 2-ге вид., стер. — Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. — 220 с.

8. Балюк І. А. Вирішення господарських спорів: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2004. —188 с.

9. Шлухін М. Л., Зубатенко О. М. Господарське процесуальне право. Навч. посіб. у схемах. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 264 с.

 

 

 

---

Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 329; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

⇐ Предыдущая13141516171819202122

---

Мы поможем в написании ваших работ!