Тема 17. Виконання судових рішень господарських судів

1. Загальні умови виконання судових рішень.

2. На­каз господарського суду— виконавчий доку­мент.

3. Дії судді господарського суду на стадії виконання судового господарського суду рішен­ня.

4. Оскарження дій органів Державної виконав­чої служби.

5. Характеристика виконавчого про­вадження.

Загальні умови виконання судових рішень.

Метою господарського процесу є встановлення взаємовідносин сторін, винесення і виконання законного та об­ґрунтованого рішення з господарського спору. Господарське процесуальне провадження охоплює питання, пов'язані як з роз­глядом, вирішенням господарських спорів, так і з виконанням рішень господарського суду, а порядок виконання судових рі­шень господарського суду встановлено Законом України «Про виконавче провадження».

Вступивши в законну силу, рішення господарського су­ду набувають якості обов'язковості і виконавчості, внаслідок чого сторони зобов'язані діяти у відповідності до припису рішення.

Виконання рішення господарського суду — завершальна і важ­лива стадія господарського процесу. Реальний захист віднов­лення порушених суб'єктивних прав юридичної особи, громадянина-підприємця можуть бути забезпечені лише тоді, коли борж­ник добровільно підкоряється рішенню господарського суду або буде примушений до цього компетентними органами, коли буде виконано рішення господарського суду. Кожне рішення госпо­дарського суду повинно бути виконано у встановленому законо­давством порядку, тобто реалізоване для досягнення тієї мети,

про яку дбала зацікавлена організація, коли зверталася до госпо­дарського суду. В іншому випадку звернення до цього органу бу­ло б непотрібними витратами коштів, сил, часу сторін і господар­ського суду, оскільки захист прав є ніщо інше, як його реальне, а подекуди і примусове здійснення. Тому в рамках господарського процесу регулюються і здійснюються не тільки правовідносини з розгляду і вирішення господарських справ, а й з виконання прийнятих рішень.

Примусове виконання судових рішень забезпечує їх сталість, гарантує здійснення справ, визнаних рішенням господарського суду, і виконання підтверджених обов'язків. Виконавче про­вадження — це стадія господарського процесу, в якому спеці­альні державні органи провадять примусове здійснення прав суб'єктів господарювання, які підтверджені рішенням господар­ського суду.

Як стадія господарського процесу виконання судових рішень здійснюється у процесуальній формі, і порядок діяльності органів виконання заздалегідь приписаний законом. Зацікавленим особам забезпечена можливість брати участь у виконавчому проваджен­ні, при цьому їм надані певні процесуальні права.

Чітке і своєчасне виконання всіх рішень господарського суду робить діяльність його органів ефективною. Саме тому про­вадження з виконання судових актів має важливе значення і за суттю є заключною стадією господарського процесу з конкрет­ної справи.

Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України (ст. 115 ГПК). Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Пред'явленням наказу до виконання порушується виконавче провадження.

Провадження з виконання рішень будь-якого юрисдикційного органу має важливе значення у механізмі захисту прав. Помилки, які допущені на заключному етапі захисту права, можуть звести нанівець попередню діяльність правоохоронного органу і привес­ти до зворотного результату — порушення суб'єктивних прав сторін, які сперечаються. Тому примусове здійснення порушено­го або оспорюваного права знаходиться під контролем суду, од­ночасно являє собою заключну стадію провадження в юрисдикційному органі.

Виконання рішення господарських судів регламентуються но­рми Господарського процесуального права (ст. 115-122 ГПК), За­коном України «Про виконання провадження» та іншими норма­тивно-правовими актами.

Необхідно відрізняти примусове виконання рішення госпо­дарського суду стосовно боржника від стадії виконавчого прова­дження, яка склалася, з низки процесуальних дій, зокрема: видачі наказу, який може і не бути подано до виконання у зв'язку з доб­ровільним виконанням рішення; видачі дубліката наказу, якщо останній втрачено; відстрочки, розстрочки, зміни одного способу та порядку виконання іншим, поворот виконання рішення тощо. Названі дії, пов'язані з виконанням рішення незалежно від того, яким чином воно виконується, — добровільно чи примусово.

Указані дії мають одну мету — реальне забезпечення захисту дійсно порушеного або оспорюваного права. Вони становлять самостійну і заключну стадію господарського процесу. Норми, які регулюють провадження в господарському суді, — самостій­ний інститут господарського процесуального законодавства.

У виконавчому провадженні беруть участь державні та інші ор­гани та посадові особи, до компетенції яких входить примусове ви­конання рішень господарського суду і сторони (стягувач і боржник).

Згідно з Закону України «Про виконавче провадження» при­мусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Інші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до За­кону України «Про виконавче провадження», на вимогу чи за до­рученням державного виконавця.

Учасниками виконавчого провадження є державний викона­вець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, пере­кладачі, суб'єкти оцінної діяльності — суб'єкти господарювання.

Сторона у виконавчому провадженні — це стягувач і борж­ник. Боржником на стадії виконавчого судового рішення госпо­дарського суду є особа, яка зобов'язана за рішенням суду вчини­ти певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, перед­бачені рішенням) або утриматися від їх вчинення на користь дру­гої сторони — стягувача. Стягувачем є особа, на користь або в інтересах якої видано виконавчий документ та на користь якої провадиться стягнення. Стягувачем, звичайно, є попередній позивач, але у разі поворота виконання рішення, стягувачем може бути попередній відповідач. У виконавчому провадженні сторони можуть діяти особисто або через представників.

Виконання рішення господарського суду провадиться на під­ставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (ст. 116 ГПК). Наказ видається стягувачеві або надсилається йому (реко­мендованим або цінним листом) після набрання судовим рішенням законної сили. Накази про стягнення державного мита надсила­ються до місцевих органів державної податкової служби.

У разі повного або часткового задоволення первісного і зу­стрічного позовів накази про стягнення грошових сум видаються окремо по кожному позову. Взаємний залік сум не проводиться. Якщо судове рішення прийнято на користь кількох позивачів, або проти кількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за даним на­казом (ст. 116 ГПК).

Згідно з ст. 117 ГПК наказ має відповідати вимогам до вико­навчого документа, встановленим Законом України «Про вико­навче провадження». Відповідно до ст. 19 даного Закону у вико­навчому документі повинно бути вказано: 1) назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видала документ; 2) дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ; 3) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прі­звище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікацій­ний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізич­них осіб — платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, який видав виконавчий до­кумент, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народжен­ня боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезна­ходження майна боржника тощо; 4) резолютивна частина рішен­ня; 5) дата набрання чинності рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою.

Господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягува­ча або боржника виправити помилку, допущену під час його оформлення або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одер­жане стягувачем за наказом.

Господарський суд розглядає заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і ви­носить ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви господарський суд має право своєю ухвалою зупинити стягнення за наказом, а також витребу­вати наказ.

Господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок бо­ржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припи­ненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарсь­кий суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.

Ухвала господарського суду за результатами розгляду заяви надсилається стягувачеві і боржнику у п'ятиденний строк з дня її винесення. Ухвала може бути оскаржена у порядку, встановле­ному Господарським процесуальним кодексом України.

Якщо рішенням господарського суду встановлюється відстро­чка або розстрочка виконання, в наказі зазначають, з якого часу починається перебіг строку його дії. Виданий стягувачеві наказ може бути пред'явлено до виконання не пізніше трьох років з дня прийняття рішення, ухвали, постанови або закінчення строку, встановленого у разі відстрочки виконання судового рішення або після винесення ухвали про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання. У цей строк не зараховується час, на який виконання судового рішення було зупинено (ст. 118 ГПК).

У процесі виконання судового рішення сторони можуть укла­сти мирову угоду. Мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження госпо­дарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про за­твердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу (ст. 121 ГПК).

Господарське процесуальне законодавство передбачає випад­ки зупинення виконання судового рішення. Суд касаційної інстан­ції за заявою сторони чи поданням прокурора або за власною ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення гос­подарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації. Про зупинення виконання судового рішення виноситься ухвала. Після закінчення перегляду оскарженого судового рішення гос­подарський суд може поновити виконання судового рішення, про що виноситься ухвала (ст. 121-1 ГПК).

У разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропуще­ний строк може бути відновлено. Заява про відновлення пропу­щеного строку подається до господарського суду, який прийняв судове рішення. Заява розглядається на засіданні господарського суду, про час і місце якого повідомляють ухвалою стягувача і боржника. Неявка боржника і стягувача на судове засідання не є перешкодою для розгляду заяви. За результатами розгляду заяви виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві і боржнику, яку може бути оскаржено (ст. 119 ГПК).

Господарський суд може видати дублікат наказу (ст. 120 ГПК), у разі втрати наказу, якщо стягувач звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення на­казу до виконання. До заяви про видачу дубліката наказу мають бути додані:

— довідка установи банку, державного виконавця чи органу зв'язку про втрату наказу;

— у разі втрати наказу стягувачем — довідка стягувача, під­писана керівником чи заступником керівника та головним (стар­шим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачено і до виконання не пред'явлено.

Про видачу дубліката наказу виноситься ухвала.

За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за власною ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання на судово­му засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника у виключних випадках, залежно від обставин справи може відстро­чити або розстрочити виконання, рішення, ухвали/постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання (ст. 121 ГПК).

Відстрочка — це відкладення або перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським су­дом. Розстрочка означає виконання рішення частинами, встано­вленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини також повинні визначатися господарським судом. У разі відстрочки або розстрочки вико­нання рішення, ухвали, постанови господарський суд на загаль­них підставах може вжити заходів із забезпечення позову. Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у порядку і спосо­бом, раніше встановленими.

Про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання виноситься ухвала, яка може бути оскаржена. В деяких випадках ухвала над­силається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю.

Гарантією захисту майнових прав суб'єктів господарювання є передбачений господарським процесуальним законодавством по­ворот виконання рішення, ухвали, постанови господарського су­ду (ст. 122 ГПК). Якщо виконані рішення або постанова змінені чи скасовані і прийнято нове рішення про повну, або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або позов залишено без розгляду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за зміненими чи скасовани­ми у відповідній частині рішення, постановою. Поворот вико­нання спрямований на відновлення прав боржника, що порушені виконанням рішення.

Видача наказу про повернення стягнутих грошових сум, май­на або його вартості провадиться господарським судом за заявою боржника. До заяви має бути додана довідка, підписана керівником чи заступником керівника і головним (старшим) бухгалтером про те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списа­но установою банку або майно вилучено державним виконавцем.

У разі поворота виконання першопочатковий стягувач зо­бов'язаний повернути першопочатковому боржнику гроші чи майно, яке від нього одержав за скасованим рішенням. У разі не­можливості повернення майна в натурі, постановою суду пови­нно бути передбачено відшкодування вартості цього майна.

Якщо не виконано рішення, або постанова змінені, або скасо­вані і прийнято нове рішення про повну чи часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або заяву залишено без розгляду, господарський суд виносить ухвалу про повне чи часткове припинення стягнення за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням постановою.

Належне виконання рішення господарського суду, окрім законо­слухняної поведінки боржника і стягувача, залежить і від діяль­ності органів Державної виконавчої служби, тому ст. 121-2 ГПК передбачає оскарження дій чи бездіяльності цих органів. Скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби що­до виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів мо­жуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протя­гом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. Скарги на дії органів Державної виконавчої служ­би розглядаються господарським судом, про час і місце якого по­відомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, проку­рора чи представника органу Державної виконавчої служби на судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги. За ре­зультатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органу виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового про­вадження — це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначе­них у Законі України «Про виконавче провадження», спрямова­них на примусове виконання рішень господарських судів, які здійснюються на підставах, у спосіб та межах повноважень, визначених законодавством, а також рішеннями, що відповідно до даного Закону підлягають примусовому виконанню.

Контрольні запитання для самоперевірки

1. Чому виконання судового рішення господарського су­ду відносять до стадій господарського процесу?

2. Які дії може здійснювати суддя господарського суду на цій стадії?

3. Який акт судді господарського суду є виконавчим до­кументом?

4. Хто здійснює примусове виконання рішень господар­ського суду?

5. Чи є сторонами виконавчого провадження сторони господарського процесу?

 

Тема 18. Провадженняу справахпро банкрутство

1. Сторони, суб'єкти банкрутства, арбітражний керуючий.

2.  Порушення провадження.

3. Підготовче засідання.

4. Попереднє засідання.

5. Припинення провадження.

6. Розпорядження майном.

7. Санація.

8. Мирова угода.

9. Ліквідація.

---

Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 219; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!