Маркетингові інструменти позиціонування та підтримки інновацій на ринку.



Маркетинг інновацій повинен бути зорієнтований на вирішення завдань планування інноваційної діяльності:

1) вибір оптимальної стратегії фірми;

2) формування оптимального по номенклатурі та асортименту портфеля інновацій;

3) структуризація цілей інноваційної діяльності;

4) складання орієнтовного графіка виконання робіт із розроблення, виготовлення і просування на ринку товарних інновацій;

5) формування організаційно-технічних і маркетингових заходів для забезпечення виконання плану;

6) стимулювання виконання плану.

Слід також зазначити, що традиційні інструменти маркетингу найчастіше є непридатними для розв’язання завдань маркетингу інновацій. Головною відмінністю маркетингу інновацій від маркетингу традиційних товарів (послуг, технологій) є те, що в даному випадку фахівці з маркетингу постійно зайняті пошуком нових шляхів задоволення існуючих потреб, або – пошуком нових чи прихованих потреб, і, відповідно, шляхів їх задоволення. Інновації в маркетингу за частотою впровадження випереджають всі інші інновації. Це пов’язано з тим, що після того, як виробники зрозуміли важливість реалізації маркетингу на своїх підприємствах, вони почали шукати шляхи якомога кращого задоволення потреб споживачів і, відповідно, використовувати нові методи та інструменти маркетингу.

Особливістю сучасного етапу розвитку інформаційних технологій є широке застосування таких специфічних інструментів розроблення та комерціалізації інноваційних проектів: краудсорсингу та краудфандінгу. Ці інструменти вже набули у світовій практиці великого поширення і є яскравими прикладами нової взаємодії між суб’єктами інноваційної діяльності.

Краудсо́ рсинг – передача певних виробничих функцій невизначеному колу осіб (на підставі публічної оферти, без укладання трудового договору)

Краудфандінг – у загальному контексті означає колективне фінансування або колективне співробітництво людей, які добровільно об’єднують свої фінансові чи інші ресурси для підтримки інших людей або організацій.


Трансфер технологій.

Трансфер технологій є процесом, що передбачає переміщення та розповсюдження

технологічних знань; виступає складним видом комунікацій; стимулює створення нових

споживчих цінностей та може повторюватися неодноразово.

На сьогодні трансфер технологій передбачає не тільки передачу знань, а й перетворення їх

на інноваційну технологію за активної участі як джерела цієї технології/винаходу, реципієнта/користувача, так і кінцевого споживача продукту, виробленого за допомогою згаданої інновації. При цьому трансфер технологій передбачає участь, як мінімум, двох найважливіших суб’єктів цього процесу, наявність яких є обов’язковою умовою його існування – джерела і реципієнта технології.

 

Класифікаційна ознака Види технологій

1. За формою Матеріальні форми технологій: підприємства “під ключ”, технологічні лінії, агрегати, обладнання, інструменти та ін.; нематеріальні форми технологій: патенти, ліцензії, ноу-хау, знання, досвід, технологічна документація та ін.; послуги: науково-технічні, інжинірингові, консультативні, навчання.

2. За призначенням Технології продуктів, технології процесів, технології управління.

3.За засобами передачі технологій Комерційні і некомерційні, двосторонні і багатосторонні, офіційні і неофіційні, внутрішні і зовнішні технічні; конструкторські; виробничі; інформаційні.

4. За сферою розповсюдженняМіждержавні, міжрегіональні, регіональні, міжгалузеві, міжфірмові.

5. За типом передачі технологій Вертикальні (між головною і дочірньою фірмами) і горизонтальні (між незалежними фірмами).

6. За змістом технологічних досягнень, що передаються підприємством Технічна передача в матеріалізованій формі; інформаційна у вигляді інтелектуального продукту.

 


Інноваційний потенціал.

Інноваційний потенціал.-Здатність системи до трансформації фактичного порядку речей в новий стан з метою задоволення тих, що існують або знов виникають потреб (суб'єкта-

новатора, споживача, ринку тощо). При цьому ефективне використання

потенціалу інноваційної діяльності робить можливим перехід від прихованої

Аналіз існуючого теоретичного доробку дозволив виявити існування різних підходів до

визначення сутності інноваційного потенціалу підприємства, серед яких, на нашу думку, доцільно виокремити ресурсний, процесний, поведінковий, а також інтегральний підходи (рис.

Ресурсний підхід. Поняття „інноваційний потенціал” трактується як сукупність різних

накопичених ресурсів суб’єкта господарської діяльності, необхідних для здійснення інноваційної діяльності. Загалом, дослідники виділяють в складі ресурсів, що застосовуються в інноваційній діяльності і створюють інноваційний потенціал, такі складові: матеріальні ресурси, фінансові, інформаційні, науково-технічні, виробничі, інтелектуальні, кадрові, інфраструктурні та інші ресурси, які необхідні для здійснення інноваційної діяльності. В ринкових умовах до інноваційного потенціалу можуть бути віднесені всі ресурси, які забезпечують досягнення конкурентних переваг підприємства шляхом розроблення і запровадження інновацій. Ілляшенко вважає, що інноваційний потенціал підприємства слід розглядати як деяку критичну масу ресурсів, необхідну і достатню для генерації інновацій, втілення їх у конкретні конкурентноздатні товари, технології, організаційні чи управлінські рішення. Слід зазначити, що цей підхід поширився на початку становлення проблематики підприємницького потенціалу приблизно на початку 90-х років минулого сторіччя.

Процесний підхідрозглядає ІП як здатність економічної системи до реалізації можливостейИ розвитку на основі інновацій. Лапін Е.В. стверджує, що інноваційний потенціал разом з інформаційним є складовим частками інтелектуального потенціалу підприємства: вони регулюють виробничі процеси, сприяють підвищенню продуктивності живої праці, ефективності використання предметів праці і енергетичних ресурсів, допомагають підняти рівень і ефективність технологій. Більшість представників цього підходу трактують ІП організації як міру її готовності виконати задачі, що забезпечать досягнення встановленої інноваційної цілі, тобто міра готовності до реалізації інноваційного проекту чи програми інноваційних перетворень і впровадження інновацій.

Згідно Поведінкового підходу ІП потенціал підприємства розглядається як комплекс взаємопов'язаних ресурсів і здатностей до їх реалізації, що визначають його спроможність приведення у відповідність до зовнішніх внутрішніх можливостей розвитку.

Представники поведінкового підходу роблять наголос на спроможності адаптації, зміни внутрішніх чинників у відповідь на зміни, що відбуваються у зовнішньому середовищі господарювання, при цьому розглядаючи різні набори і комбінації ресурсів та здатностей.

Інтегральний підхід. Інноваційний потенціал розглядається не лише як певний набор, сполучення ресурсів і здатність економічної системи реалізовувати можливості розвитку, але ставиться наголос на тому, що використання ресурсів завжди цілеспрямоване і певним чином організоване для реалізації потреб суб’єктів господарювання (виживання підприємства, збереження долі ринку, експансія на ринок, оновлення окремих складових, приріст прибутку тощо). Цей підхід інтегрує в собі всі позиції попередніх трьох підходів, але, крім цього, враховує цільові характеристики ІП. Відповідно у рамках дослідження інноваційного потенціалу відбувається аналіз цілей та стратегії інноваційного розвитку.

 


Торговельна марка.

Торговельною маркою може бути будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що їх виробляє (надає) одна особа, від товарів (послуг), що їх виробляють (надають) інші особи. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображальні елементи, комбінації кольорів.

Торговельні марки виконують в основному п‘ять функцій:

- індивідуалізація виробленої продукції і наданих послуг або вирізнення товару або послуг серед інших подібних, що знаходяться у цивільному обороті;

- забезпечення стійкості попиту або дані про походження товару або послуг;

- захист якості товарів і послуг та інших достоїнств від зазіхань;

- рекламування певного товару і послуг.

- підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг в умовах ринкової економіки.

Торговельні марки залежно від об'єкта, інформацію про які вони містять, підрозділяються на підгрупи – фірмові й асортиментні (іменні), а останні на типи - видові і марочні. Торговельні марки в Україні також можуть бути двох різновидів - колективні й сертифікатні.

Фірмові торговельні марки – марки, призначені для ідентифікації виготовлювача товарів або послуг. За формою подання інформації вони бувають найчастіше словесні, зображувальні і комбіновані.

Існують три основних типи позначення цих марок:

- фірмове ім'я - слово, літера, група слів або букв, що можуть бути вимовлені;

- фірмова марка - символ, малюнок, відмітний колір або позначення;

- торгова марка - фірмове ім'я, фірмовий знак, товарний образ або їхнє поєднання, офіційно зареєстровані в Міжнародному реєстрі і захищені юридично, на що вказує знак R, розміщуваний поруч із торговельною маркою. Якщо торговельна марка є власністю фірми, то вони можуть мати знак С.

Реєстрація торговельної марки – це офіційний акт внесення торговельної марки до реєстру торговельних марок, який супроводжується опублікуванням зареєстрованих відомостей в офіційному бюлетені. Строк дії майнових прав на зареєстровану торговельну марку становить 10 років із дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку.

 

 


Бізнес-модель.

Бізнес-модель компанії - це сукупність елементів, що характеризують принципову логіку її функціонування на основі ефективного використання у бізнес-процесах компетенцій і стратегічних ресурсів із метою створення продукту (послуги) з високою цінністю, що відповідає пріоритетам споживачів і забезпечує зростання прибутку.

Таким чином, бізнес-модель є комплексною категорією, що описує спосіб побудови та функціонування бізнесу в контексті його позиції в ланцюжку створення вартості, у виборі покупців, пропозиції продукту та стратегії ціноутворення. Крім цього, бізнес-модель дозволяє реалізувати інноваційну концепцію створення споживчої цінності для покупців, додану вартість для самого підприємства, а також ринкову вартість для акціонерів (власників).

Для більшості наведених визначень характерним є розуміння бізнес- моделі як схеми функціонування бізнесу певної компанії, що дає відповідь на такі основні питання:

1) як компанія здійснює бізнес? Це трактується як архітектура та взаємодія різних суб’єктів (споживачі, постачальники, посередники, інвестори) та об’єктів (продукти, послуги, роботи, процеси) бізнес-моделі;

2) що компанія використовує для здійснення бізнесу? Під цим розуміється наявність у компанії специфічних “входів” – ресурсів, здібностей, компетенцій;

3) яку цінність забезпечує компанія споживачам? Орієнтація на створення високої доданої вартості (цінності) для споживачів є однією із найважливіших характеристик бізнес-моделі.

4) яким є механізм отримання прибутку компанією? Ця фінансова характеристика бізнес- моделі забезпечує завершеність її економічного змісту.

Змістовні компоненти бізнес- моделі підприємства:

· Ринковий сегмент

· Структура ланцюжка створення цінності

· Модель ціноутворення

· Організаційна структура

· Модель отримання доходів і прибутку

· Стратегії зростання

· Конкурентні стратегії

· Пропозиція споживчої цінності

 


Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 343; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!