Теоретичний аналіз сутностей та особливостей роботи соціального педагога з соціалізації дошкільників
Поняття “ соціалізація ” виникло в західній соціології наприкінці ХХ століття[с.88]. У наукову систему понять воно було введено американським соціологом Ф.Гідінгсом (1855-1931 рр.), який тлумачив це поняття як процес розвитку соціальної природи людини. [с.4]
Теоретико-методологічні основи соціалізації та значні внески у розвиток теорії соціалізації зробили зарубіжні вчені ( М.Вербер, Г.Гідінгс, Е.Дюркгейм, Е.Еріксон, Дж.Коулмен,Л.Колберг, Ч.Кулі, Дж.Г.Мід, Ф.Найдгард, Т.Парсонс, П.Сороків, Н.Смелзер, Г.Тард, З.Фрейд, Я.Щепанський) [с.23], вітчизняні (Б.Ананьев,В.Москаленко) [с. 1] та російські (Л.Виготський, Б.Вульфов, М.Йорданський, І.Кон, А.Мудрик, С.Розум). Зараз в Україні проблеми соціалізації досліджують (М.Лукашевич, Н.Лавриненко, М.Москаленко, С.Савченко)[с.79].
Соціально-педагогічну парадигму теорії соціалізації заклали та розвивають українські і російські вчені (О.Безпалько, Н.Бурая, Ю.Василькова, М.Галагузова, І.Звєрєва, А.Капська, Л.Коваль, А Малько (Рижанова), Л.Міщік, Ф.Мустаєва, А.Мудрик, В.Нікітіна, С.Савченко, С.Харченко, С.Хлєбнік) та інщі [с.2].
Дослідженню структур,механізмів,факторів,послідовності та стадійності соціалізації.присвячені роботи (Г.Андрєєвої, Н.Анурєєнкової, С.Батєніна, І.Кона, П.Крежева, М.Лукашевича, В.Москаленка, Б.паричіна, Л.Сохань, В.Ядова) та інщі [с.2].
Педагогічний аспект соціалізації особистості досліджували (Н.Бордовська, О.Карпенко, С.Карпенчук, Я.Коломінський, В.Крисько, Я.Нечепоренко, А.Реан, С.Самилін, С.Смірнов, Л.Смоляренко) та інщі [с.2].
|
|
|
Погляди Г.Гідінгса, Г.Тарда, Т.Парсонса об’єднують ідеї про нерозривний зв'язок соціалізації з освітою та вихованням, з адаптованими процесами; про соціальні контакти як одну із змістових сторін соціалізації, про значення самосвідомості, соціальної орієнтації та розвитку мови для успішного входження в соціум.
Ч.Кулі та Дж.Г.Мід, прихильники протилежного підходу до розуміння соціалізації виходили з того, що людина бере участь у цьому процесі і не тільки адаптується до суспільства, але й впливає на себе саму.[с.44]
Дж.Г.Мід розглядає соціалізацію, як процес оволодіння соціальним досвідом взагалі.
Д.Мацумото вважає, що соціалізація, як правило більше належить до процесу й механізмів, за допомогою яких люди пізнають соціальні й культурні норми [с. 123].
Американський соціолог Н. Смелзер - визначає соціалізацію як "процес формування умінь і соціальних установок індивідів, відповідних їх соціальним ролям".
Польський соціолог Я.Щепанскій розуміє під соціалізацією "впливу середовища в цілому, які долучають індивіда до участі в суспільному житті, вчать його розумінню культури, поведінки в колективах, утвердження себе і виконання різних соціальних ролей". [с.28]
|
|
|
Американський соціолог О.Брім – молодший, описав соціалізацію як процес, що триває все життя[с.89].
Тому важливо розглянути сутність поняття ” соціалізації”.Аналіз змісту цього поняття представлено у таблиці 1.1
Сутність поняття “соціалізація”
Таблиця 1.1
| № | Поняття | Зміст поняття |
| 1. | Соціалізація | це процес і результат засвоєння людиною знань і навичок суспільного життя, вироблення загальноприйнятих стереотипів поведінки, освоєння ціннісних орієнтацій, прийнятих в даному суспільстві, які дозволяють повноцінно брати участь у різних ситуаціях суспільної взаємодії. [с.23] |
| 2. | Соціалізація | процес входження людини в суспільство разом із її соціальними зв’язками та інтеграцією в різні типи соціальних спільнот, унаслідок чого відбувається становлення соціального індивіда.[с.79] |
| 3. | Соціалізація | процес входження індивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, установок, зразків поведінки, необхідних для успішної життєдіяльності в певному суспільстві.[с.52] |
| 4. | Соціалізація | процес послідовного входження індивіда в суспільне життя, що супроводжується засвоєнням та відтворенням соціального досвіду, внаслідок взаємодії людини зі стихійними та цілеспрямовано створюваними умовами життя на всіх її вікових етапах.[с.17] |
| 5. | Соціалізація | процес інтеграції індивіда в суспільство,засвоєння ним соціального досвіду, системи соціальних зв’язків та відносин, на основі яких відбувається формування значущих якостей особистості.[с.41] |
| 6. | Соціалізація | процес, який, з одного боку, передбачає засвоєння індивідом соціального досвіду, адаптацію до соціального середовища, засвоєння його традицій, норм і цінностей шляхом, а з другого-процес активної діяльності, включення в соціальне середовище.[с.46] |
| 7. | Соціалізація | cукупність усіх соціальних і психологічних процесів, за допомогою яких індивід засвоює систему знань, норм і цінностей, що дозволяють йому функціонувати в якості повноправного члена суспільства; процес входження індивіда в соціальне середовище, його оволодіння навичками практичної і теоретичної діяльності, перетворення реально існуючих відносин в якості особистості; процес включення індивіда в систему суспільних відносин і самостійне відтворення цих відносин. Вона включає в себе не тільки усвідомлені, контрольовані, цілеспрямовані дії, але і стихійні, спонтанні процеси, так чи інакше впливають на формування особистості. [с.316-317] |
| 8. | Соціалізація | надзвичайно складний та багатофакторний процесс набуття індивідом людських властивостей якостей,направленість яких визначає конкретна соціальна ситуація[ с.18]. |
| 9. | Соціалізація | це кожний наступній процес, який допомагає попередньо соціалізованому індивіду входити в нові сектори світу, його інституції [ с.18]. |
| 10. | Соціалізація | це розвиток і самореалізація людини протягом усього життя в процесі засвоєння і відтворення культури суспільства. |
| 11. | Соціалізація | це важливий, хоча не єдиний складник соціального розвитку дошкільника. |
| 12. | Соціалізація | це процес становлення особливостей [с.91]. |
| 13. | Соціалізація | це процес засвоєння соціального досвіду індивідом, що забезпечує його інтеграцію в суспільстві [с.369]. |
| 14. | Соціалізація | це процес засвоєння людиною існуючих у суспільстві соціальних норм, цінностей і типових форм поведінки, а також індивідуальних норм, які мають відповідати інтересам усього суспільства [с.163]. |
| 15. | Соціалізація | безупинний процес, що триває протягом усього життя [с.163]. |
| 16. | Соціалізація | (від лат. socialis-суспільний)- історично зумовлений процес розвитку особистості, передачі та засвоєння індивідом цінностей, норм, установок,знань поведінки,притаманних певному суспільству [с.55]. |
| 17. | Соціалізація | процес залучення індивіда до системи суспільних відносин,формуваня його соціального досвіду,становлення й розвитку як цілісної особистості [с.314]. |
| 18. | Соціалізація | процес засвоєння індивідом соціального досвіду, що пропонує включення в систему суспільних відносин і самостійне відтворення індивідом цих відносин[с.27]. |
Таким чином, аналіз сутності поняття соціалізація показує, що єдиного його тлумачення немає.
|
|
|
|
|
|
У психологічній літературі під цим поняттям розуміють процес і результат засвоєння та активного відтворення індивідом соціального досвіду у процесі спілкування та діяльності [с.7].
Визначається, що соціалізація індивідува відбувається як в умовах стихійного впливу на особистість різних обставин життя, так і в умовах цілеспрямованого виховання [с.7].
У різних наукових школах поняття “соціалізація” отримало різну інтерпретацію [с.7].
Соціалізація – складний процес соціального розвитку особистості, який передбачає поступове входження й орієнтування в наявній у суспільстві системі соціальних ролей, формування самосвідомості, становлення соціальної ідентичності особистості. Оскільки соціалізація – двосторонній процес, вона охоплює, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, у систему соціальних зв’язків, а з іншого – активне відтворення цієї системи індивідом у його діяльності. (В.Москаленко) [с.113]
У психологічному словнику соціалізація розглядається як процес і результат засвоєння та активного відтворення індивідом соціального досвіду, системи соціальних зв'язків і відносин у його власному досвіді [ c.62].
У сучасній соціальній педагогіці соціалізацію розглядають, з одного боку, як процес інтеграції, під час якого індивід із певними біологічними задатками набуває якостей, необхідних йому для життєдіяльності в суспільстві, а з іншого,як процес формування, розвитку і становлення особистості під впливом навчання,виховання та засвоєння елементів культури, норм, цінностей і соціальних ролей, які є сутнісними для цього суспільства та певних соціальних спільностей (В.М.Галузевький)[с.7].
Соціалізація є постійним, тривалим та безперервним процесом входження людини в соціум [с.192].
Соціалізація людини починається з народження і триває протягом усього життя [с.47].
Процес соціалізації поділяють на два взаємопов’язаних етапи - адаптацію та інтерпретацію. Перший із них передбачає пристосування людини до навколишнього суспільного середовища, другий - засвоєння та привласнення людиною знань, норм певного суспільства,що стають, складовими елементами самосвідомості її особистості [с.7].
У сфері спілкування відбувається засвоєння елементів культури,норм,цінностей,соціальних ролей,які є сутнісними для певних соціаль6них спільностей на певному історичному етапі. У сфері діяльності опановуются різноманітні види праці,відбувається орієнтація в них.розуміння їхньої суті та сенсу. У сфері самосвідомості формується образ власного “Я”, визначаються власна соціальна належність, соціальна роль, система соціальної орієнтації [с.8].
У процесі соціалізації відбувається розвиток особливостей конкретної людини, формується індивідуальність. Це означає, що все те, що притаманне цієї особистості, отримує ще більшу своєрідність та унікальність[с.50].
Людина виступає як об’єкт і суб’єкт, соціалізації. Як об’єкт їй належить значна роль у процесі засвоєння соціального досвіду для розвитку і саморозвитку [с.50].
Сутність соціалізації полягає в тому, що в її процесі людина формується як член того суспільства, до якого належить. У людини формуються соціальні якості, знання, вміння, навички, що дає їй змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин [с.60]. Адже кожне суспільство прагне сформувати людину відповідно до своїх універсальних, інтелектуальних та фізичних ідеалів (Е.Дюркгейм) [с.192].
На думку Ф.А.Мустаевої соціалізація- це процес розвитку людини у взаємодії з навколишнім світом [с.65].
Л.В.Мардахев визначає соціалізацію як процес становлення особистості, засвоєння індивідом мови, соціальних цінностей і досвіду (норм, установок, зразків поведінки), культури, властивих даному суспільству, соціальної спільності, групі, відтворення і збагачення їм соціальних зв’язків і соціального досвіду [с.43].
Розмірковуючи про процес соціалізації, Н.Ф.Голованова пропонує розглянути соціалізацію як педагогічну проблему. Важливо, що педагогіка як наука про педагогічні процеси, покликана виявляти: структуру соціалізації, її взаємозв’язок в цілому процесі утворення особилості, шляхи, способи, організаційні форми включення вихованців у соціальні відносини,педагогічні умови,що допомагають дитині пізнавати соціальну дійсність і освоювати позицію суб’єкта соціального життя [с.22].
Отже, соціалізація - це взаємообумовлений двосторонній процес взаємодії людини і соціального середовища, який передбачає її включення в систему суспільних відносин як шляхом засвоєння соціального досвіду,так і самостійного відтворення цих відносин,у ході яких формується унікальна, неповторна особистість [с.7].
У педагогічній науці останніх років проблему соціалізації активно розробляє А. В. Мудрик [с.28]. Він зазначає, що термін “ соціалізація ” в науці про людину прийшов з політекономії [c.43]. А. В. Мудрик вбачав у соціалізації “ розвиток людини у взаємодії й під впливом навколишнього середовища ”, ” визначав соціалізацію як процес і водночас як результат ”, що полягає в ” засвоєнні та відтворенні культурних цінностей і соціальних норм ”, а також “ саморозвитку людини в тому суспільстві, у якому вона мешкає ” [c.122].
Вітчизняна психолого - педагогічна наука розрізняла три провідні напрями в соціалізаційній проблематиці.
| Соціально-філософський | представлений у працях С.Батяніна , В.Москаленко, П.Паричіна, О.Пенькова, А.Харчева та інщі[с.25]. |
| Соціально-психологічний | в його розробці брали участь Г.Андрєєва, Н.Андрєєнкова, С.Бєлічева, Я.Коломінський, І.Кон, О.Леонтьєв, М.Лукашевич, Р.Немов, А.Петровський та ін [с.26]. |
| Соціально-педагогічний | представники якого є Б.Бім-Бад, В.Бочарова, Ю.Василькова, Б.Вульф, О.Газман, Н.Лавриненко, І.Звєрєва, Н.Заверико, О.Мудрик, Л.Новикова, В.Петрицев, С.Савченко та ін[с.26]. |
Суть соціалізації, полягає в тому, що вона є процесом та результатом розвитку та самозміни людини під час набуття нею соціального досвіду [с.81].
У будь-якому суспільстві соціалізація має свої особливості, серед яких А.Й.Капська виділяє такі: відносна стихійність, можливість непередбаченості впливу середовища; механічне засвоєння соціальних норм і цінностей,яке відбувається в результаті діяльності і спілкування особистості; зростання в міру дорослішання самостійності особистості щодо вибору соціальних цінностей і орієнтирів, середовища спілкування, якому надається перевага [с.60].
Соціалізація відбувається як за стихійного впливу на особистість різних обставин життя, так і за цілеспрямованого формування особистості [с.60].
Слід зазначити, що в соціально-педагогічній літературі виділяють такі види соціалізації:
¾ Стихійна соціалізація людини - відбувається внаслідок впливу на особистість різноманітних об’єктивних умов та обставин спільного життя[с.60].
¾ Відносно - спрямована соціалізація – має на меті організацію в суспільстві певних економічних, законодавчих чи інших передумов, які пливають на розвиток та життєвий шлях особистості[с.19].
¾ Соціально-контрольована (виховна) соціалізація - це процес спеціально організованої передачі соціального досвіду особистості та розвитку її потенціальних можливостей, який відбувається в різних державних і недержавних організаціях[с.80].
Поняття фактор соціалізації в працях соціологів,соціальних психолог та соціальних педагогів визначається як найважливіші умови,що детермінують соціальний розвиток особливості (Н.Голованова, А.Капська, Н.Лукашевич, А.Мудрик,Н.Філіпова та інші) [с.113]
Процес формування і розвитку дитини, становлення її як особистості відбувається у взаємодії з оточуючим середовищем, яке здійснює на цей процес вирішальний вплив через значну кількість різних соціальних факторів. Учені виділяють серед них: мегафактори (космос, планета, світ) макрофактори (країна, етнос, суспільство, держава), мезофактори (тип поселення, засоби масової інформації, субкультура) і мікрофактори (сім’я,сусідство, групи однолітків, виховні організації [с.66].
Одним з провідних факторів первинної соціалізації дошкільників є родина[ с.133].
Фактори, що обумовлюють особистості на різних вікових етапах - це гра, навчання, спілкування, професійна діяльність[с.51].
Соціалізація особистості у взаємодії з різними факторами та агентами відбувається за допомогою різних “ механізмів ”. У науці існують підходи до аналізу механізмів соціалізації. На думку Г.Тарда, основним є наслідування; на думку Ю.Бронфребренера - прогресивна взаємна акомодація, тобто пристосування між активною дитиною, яка росте, і тими змінними умовами,у яких вона живе; з позиції В.Мухіної, механізмом соціалізації виявляється ідентифікація та уособлення особистості та закономірна зміна фаз адаптації, індивідуалізація та інтеграція в процесі розвитку особистості [с.193].
Отже, до соціально-педагогічних механізмів соціалізації науковці відносять: [с.193].
1. Традиційний механізм. Пов’язаний зі засвоєнням дитиною норм, еталонів поведінки, поглядів, стереотипів, характерних для її сім’ї й найближчого оточення,які засвоюються на неусвідомленому чи підсвідомому рівні за допомогою некритичного сприйняття панівних домінантів;
2. Інстутаціальний механізм. Функціонує в процесі взаємодії людини з інститутами суспільства та різноманітними організаціями, які спеціально створенні для її соціалізації, і з тим, що опосередковано реалізують виховні функції паралельно зі своїми іншими функціями. Саме в процесі задіяння інституціального механізму соціалізації відбувається накопичення знань про соціальну діяльність і ширше - про довкілля, діти опановують досвід, практику взаємодії, спілкування, схваленої в суспільстві поведінки з представниками різних соціальних груп, у різних життєвих ситуаціях;
3. Міжособистісний механізм. Як взаємодія людини з суб’єктивно значимими для неї іншими людьми. Перенесення певного соціального досвіду від однолітків, батьків, знайомих, які є носіями певних сую культур, незалежно від того, чи то позитивний,чи то негативний досвід.
Як ми вже зазначали, що сукупність механізмів соціалізації засвоюються нормами, еталони поведінки, погляди, що властиві для сім’ї та найближчого до дитини оточення, відбувається накопичення знань та досвіду соціального прийнятої поведінки у взаємодії дитини з різними соціальними інститутами в межах дитячої субкультури та в процесі спілкування дитини з особами, які для неї є суб’єктивно значимими, вплив усіх зазначених механізмів опосередковується рефлексією, оскільки дитина формується та змінюється в результаті усвідомлення й переживання реальності, у якій вона живе [с.203].
Сутність соціалізації полягає в поєднанні пристосування людини в умовах конкретного суспільства [с.5].
Соціалізація - саме широке поняття серед процесів, що характеризують утворення особистості. Вона передбачає не тільки свідоме засвоєння дитиною готових форм і способів соціального життя, способів взаємодії з матеріальною і духовною культурою, адаптацію до соціуму, а й вироблення (спільно з дорослими і однолітками) власного соціального досвіду, ціннісних орієнтацій, свого стилю життя. [с.3]
Однією з найважливіших педагогічних задач, визначених нормативно-правовими актами в галузі дошкільної освіти є входження дитини до світу людей її соціалізація. Соціалізація особистості в дошкільному дитинстві - це процес становлення дитячої особистості у взаємодії із соціальним оточенням, результат входження у світ конкретних соціальних зв’язків, оволодіння досвідом людських взаємин та конструювання власного образу світу. Соціалізація дитини, тобто її входження у світ людей, починається в межах своєї сім’ї, певного соціального й національного оточення [с.146].
Агентами соціалізації дошкільників виступають: батьки, однолітки, дорослі – тобто ті люди, в безпосередні взаємодії з якими протікає їхнє життя.
Структурним компонентом соціалізації дошкільників являються:
| Дитячі ігри |
| Компоненти соціалізації |
| Дитячий гумор |
| Релігійні уявлення |
| Дитячі інтереси |
| Дитяче філософствування |
мал.1.3
Дошкільний навчальний заклад є тією соціальною інституцією, яка забезпечує педагогічно виважену соціалізацію дошкільників, формує моделі поведінки дитини, її цінності. Систему стосунків із соціальним середовищем [с.146].
У роботі соціального педагога з дошкільниками є свої значущі і достатньо специфічні, соціалізуючі та виховні завдання, серед яких найважливішими є формування соціальної компетентності дошкільників, ставлення дитячої індивідуальності, творчого самовиявлення, вибудовування стосунків зі світом, з дорослими та з іншими дітьми.
Багато дослідників відзначають, що в дошкільному дитинстві виховувати дитину повинні педагоги, власний рівень розвитку особистості яких достатньо високий, адже “ особистість формує особистість ” (О.О.Смирнов, О.Є.Кравцова, і інші) [с.147].
М.А.Галагузова визначає процес соціалізації дитини як процес “входження” дитини в суспільство,придбання ним певного соціального досвіду (у вигляді знань,цінностей,правил поведінки) [с.2].
Соціально-педагогічна соціалізація дошкільників передбачає особистісно-зорієнтовану взаємодію між соціальним педагогом та дитиною [с.147].
Раніше батьки і педагоги сприймали ДНЗ як інституцію, відповідальну за здоров’я дитини і її підготовку до школи. Зараз же однією з основних його функцій є соціалізація дитини. Ми погоджуємося з думкою О.Л.Кононко та Л.Ю.Якименко, що цьому питанню у виховній діяльності ДНЗ приділяється менше уваги, ніж потрібно. Як наслідок, недостатня проінформованість батьків та педагогів про статус дитини в групі однолітків, причини такого стану, його значущість для емоційного благополуччя дитини, методи та прийоми успішної соціалізації дошкільників. Для того щоб це змінити, слід зрозуміти, що соціалізація дошкільника, важлива і складна проблема, яка прирівнюється до його розумового розвитку [с.148].
Дошкільний вік - період, коли в дитини формується уявлення про навколишній світ, явища суспільного життя, взаємини між людьми. Вступаючи у життя, малюки мають засвоїти багато правил, які склалися в суспільстві й допомогти їм у цьому маємо ми - педагоги.[с.10]
О.Кононко, визначає соціалізацію дошкільників як “ набуття дошкільниками соціального досвіду, що здійснюється через діяльність, спрямовану на орієнтування в ситуації, пристосування до навколишнього,перетворення живої й неживої природи, власного “Я” [c.196].
Процес соціалізації передбачає пристосування дитини до навколишнього світу, суспільного середовища, засвоєння, привласнення нею знань, норм певного угрупування. І відбувається він у трьох основних сферах: ігровій діяльності, спілкуванні, свідомості[с.11].
Соціалізація дитини-процес тривалий і дуже складний.З одного боку,будь-яке суспільство перш за все зацікавлене в тому,щоб кодна дитина,прийнявши і засвоївши систему соціальних і моральних цінностей,ідеали,норми і правила поведінки,змогла жити в цьому суспільстві.стати його повноправним членом.З іншого боку,на формування особистості дитина великий вплив мають і різноманітні стихійні,спонтанні процеси,що відбуваються в навколишньому життя[ с.2].
Правильно організоване середовище сприяє повнішій соціалізації дошкільників [с.335].
Для успішної соціалізації дошкільників , по Н.Смелзеру, необхідна дія трьох факторів: очікування, зміна поведінки та прагнення відповідати цим очікуванням.
Формування на його думку, трапляється за трьома стадіями:
1. стадія наслідування та копіювання дітьми поведінки дорослих;
2. ігровій стадії,коли діти усвідомлюють поведінку як виконання ролей;
3. стадія групових ігор,на яких діти вчаться розуміти, що від них чекає ціла група людей.
Система дитячих садків призначена, для первинної соціалізації дітей, навчання їх навичкам спілкування з ровесниками.
У процесі соціалізації дитина відчуває різнобічний вплив по-перше, з боку дорослих: батьків, старших членів родини, вихователів дошкільних закладів. Вони діють, як правило,одночасно і разом з тим автономна і конкретна дитина завжди виявляється в перетині безлічі соціалізуючи впливів [с.261]. По - друге, це вплив з боку дитячого співтовариства,членом якого є сама дитина, і вона мусить підкорятися законам цієї спільноти [с.166].
Основою соціалізації дошкільників є соціальний досвід, засвоюючи який, дитина здійснює власний саморозвиток та самореалізацію, стає соціально компетентною[с.201].
Отже, соціалізація здебільшого починається саме у стінах дошкільного навчального закладу.
Саме соціалізація тісно пов’язана з ДНЗ тому,що входження дитини в соціум починається саме у стінах дитячого садка. Щодо реалізації соціалізації в ДНЗ, то вона відбувається завдяки ігровій діяльності, а саме грі.
Проблему соціалізації дошкільника без залучення його до дитячого садка розв’язати нелегко. Адже кожна дитина, яка відвідує садок, отримує можливість долучитися до життя своїх однолітків, здобути перші навички спілкування та самоорганізації в колективі [с.347].
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 324; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!