Економічні погляди Є.Слущького
Робота Є.Є. Слуцького (1880-1948) з математичної интерпритации поведінки споживача, пов'язані з 20-м рокам, вважаються класичними. Слуцький використовував математичний апарат для дослідження залежностей попиту на певне благо як від його ціни, так і від ціни інших благ, а також залежності між змінами цін і доходів. При аналізі попиту він виділяє
2 складові: зміна відносних цін при стабільному реальному доході споживача і зміна доходу при стабільності цін. Перша складова описує ситуацію, при якій споживач залишається на тій же кривій байдужості; тут має місце "ефект заміщення". Друга складова відображає ситуацію, при якій потребітельпереходіт з одного рівня байдужості на інший. Припущення Слуцьким математичний вираз "Ефекту заміщення" широко використовується сучасною наукою. Також отримали визнання висунуті Слуцьким "умови інтегрованості" (їх нерідко називають "Співвідношеннями Слуцького"), застосовувані для емпіричної перевірки функції корисності. Слуцький вважав, що категорія корисності формується під впливом категорій цін і доходів, кіт. формують і сис-му переваг споживачів. Ідеї Слуцького розвинули амер. ек-ти Хікс і Аллен. Вони створили теорію ефективного попиту, де висунута теорія ефекту заміщення (1 товар можна замінити іншим, еквівалентним наприклад за ціною). Для док-ва своєї теорії Слуцький ісп-л матем. апарат і проаналізувавши зміну попиту, показав вл-ті попиту на потребеленія, а також як відбувається змін-ті доходу при незмінних цінах і зміну цін при незмінному доході.
|
|
|
Версальська угода. Плани Дауеса та Юнга
Більшість положень Версальської мирної угоди, підписаної 28 червня 1919р. державами-переможницями (США, Британська імперія, Франція, Італія, Японія, Бельгія та ін.), з одного боку, та переможеною Німеччиною, з іншого, надзвичайно вразливе відбилися на економіці останньої.
За Версальською угодою територія Німеччини скоротилася порівняно з 1914 р. на 1/8, а населення — на 1/10. Умови угоди передбачали повернення Німеччиною провінцій Ельзас та Лотарингія Франції, округів Мальмеді та Ейпен — Бельгії; Познань, частина Помор'я та Східної Прусії передавалися Польщі, яка знову виникла на карті Європи. Данциг (Гданськ) проголошувався вільним містом, Мемель (Клайпеда) передавався під протекторат Ліги Націй (з 1923 р. — Литві). За рішенням плебісциту частина Шлєзвігу перейшла до Данії (1920р.), частина Верхньої Сілезії — до Польщі (1922 р.). За Версальською угодою Німеччина позбавлялася військово-морського флоту, армія обмежувалася 100 тис. чол. з 4-тисячним офіцерським корпусом. Відповідно до Версальської угоди Німеччина повинна була також відшкодувати збитки, які понесли країни-переможниці, у вигляді репарацій. В той же час певні умови Версальської угоди надзвичайно сприятливо вплинули на економіку Франції, на посилення її економічного потенціалу, сировинної бази та матеріального потенціалу важкої індустрії, що дозволило Франції, першій серед країн, що воювали, подолати наслідки війни та вийти на довоєнний рівень (1925 р.).
|
|
|
2), 3)
Проте найважливішу роль у відбудові німецької промисловості й народного господарства в цілому відіграв так званий план Дауеса. В серпні 1924р. на Лондонській конференції країн-пере-можниць була прийнята програма послаблення умов сплати репарацій, розроблена міжнародним комітетом експертів на чолі з чиказьким банкіром Ч. Дауесом. Саме ця програма отримала назву репараційного плану Дауеса. Згідно з планом, який набрав чинності 1 вересня 1924р., репараційні платежі встановлювалися у розмірі від 1 до 1,75 млрд зол. марок на рік протягом перших п'яти років дії плану, та по 2,5 млрд зол. марок на рік у наступні роки. Джерелом виплат повинен був стати спеціальний репараційний фонд, який мав формуватися за рахунок митних зборів (50%), збільшення непрямих податків та спеціального репараційного податку, що встановлювався на прибутки промисловості, торгівлі та транспорту (6%). Передбачалася й допомога з боку країн-переможниць. перш за все США. Завдяки плану Дауеса економіка Німеччини вже наприкінці 1927 р. вийшла на довоєнний рівень, а в 1928 р. на 13% перевищила його. Наприкінці 1928р. Німеччина ставить питання про перегляд умов сплати репарацій та відміну деяких обмежень, що передбачалися планом Дауеса. В червні 1929 р. цей план замінено новим — планом Юнга. План Юнга визначав остаточну суму репарацій — 113,9 млрд марок та граничний термін її сплати — 57 років, по 2 млрд марок на рік. Крім того, змінювався й порядок вилучення репарацій: скасовувався репараційний податок, єдиним джерелом платежів ставали державний бюджет та прибутки залізниць; відмінявся контроль над німецькою економікою.
|
|
|
Дата добавления: 2015-12-17; просмотров: 14; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!