Методичні підходи до визначення ризику
Вчені виділяють наступні основні методичні підходи до визначення ризику:
Інженерний – спирається на розрахунки частоти проявлення небезпек, ймовірний аналіз безпеки та побудові «дерева» небезпек.
Модельний – базується на моделюванні впливу небезпек на людину і на групи людей.
Експертний – ймовірність небезпек визначається спеціалістами – експертами.
Соціологічний – базується на опитуванні населення.
Статистичний– грунтується на статистичних даних прояву небезпек і відноситься до найбільш розповсюдженого.
За статистичним методом ризик обчислюється за формулою:
,
де R – ризик за певний період часу; п – кількість фактичних проявів небезпеки за цей період (травм, аварій, катастроф, загибелі); N – теоретична можлива кількість небезпек для даного виду діяльності чи на об’єкті.
Комбінований – базується на використанні декількох методів.
Кожний з методів оцінки рівня ризику має свої переваги і недоліки, що обумовлює умови і можливості його застосування у практиці.
Критерії оцінки рівня ризику
Критеріями оцінки рівня ризику є:
неприпустимий, або надмірний – характеризується винятково високим рівнем, що у більшості випадків приводить до негативних наслідків;
небажаний, або гранично допустимий – це максимальний ризик, що не повинний перевищуватися, незалежно від очікуваного результату;
припустимий з перевіркою, або прийнятний ризик – це такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), з огляду на техніко-економічні і соціальні можливості на даному етапі свого розвитку. Він поєднує технічні, економічні, соціальні і політичні аспекти і є визначеним компромісом між рівнем безпеки і можливостями його досягнення. Суть концепції прийнятного ризику полягає в бажанні створити настільки незначні небезпеки, які у даний момент може сприйняти суспільство;
|
|
|
припустимий без перевірки, або знехтуваний – ризик має настільки низький рівень, що він знаходиться в межах припустимих відхилень природного рівня.
Концепція прийнятного ризику.
Оскільки на практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютного, неможливо, сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (припустимого) ризику.
На рис. 2.1 наведено спрощений варіант визначення прийнятного (допус-тимого) ризику. При підвищенні витрат на удосконалення обладнання технічний ризик знижується, але зростає соціальний (збільшується безробіття населення). Сумарний ризик має мінімум, коли створено необхідне співвідношення між інвестиціями в технічну і соціальну сферу. Ці обставини треба ураховувати під час вибору прийнятного ризику. Рівень прийнятного ризику за міжнародною домовленістю вирішено рахувати в межах 10-7…10-6 смертельних випадків люд-1·рік-1 , а величина 10-6 є максимально прийнятим індивідуальним ризиком. Класифікація оцінки допустимості ризику наведено у табл. 2.1.
|
|
|
Таблиця 2.1 Класифікація оцінки допустимості ризику
| Умови життєді- яльності людини | Рівень ризику смерті за рік | Оцінка допустимості ризику |
| Безпечні | 10–8, 10–9, 10–10 та нижче | Зовсім незначний |
| Відносно безпечні | 10–7, 10–6, 10–5 | Відносно невисокий — допустимий |
| Небезпечні | 10–4, 10–3, 10–2 та більше | Високий, необхідні заходи захисту |
Для життя людини рекомендується вважати неприйнятним:
Ri > 10–6 — для індивідуального ризику — для людини, яка перебуває в конкретному регіоні за межами санітарно-захисної зони підприємства, яке має у своєму складі хоча б один об’єкт підвищеної небезпеки (місті, селищі, селі, на території промислової зони підприємств і організацій тощо);
Rs > 10–5 — для соціального ризику загибелі понад 10 чоловік протягом одного року у виділеному регіоні за межами санітарно-захисної зони підприємства, яке має у своєму складі хоча б один об’єкт підвищеної небезпеки (місті, селищі, селі, на території підприємств і організацій);
|
|
|
Rt > 10–5 — для територіального ризику за межами санітарно-захисної зони підприємства, що має у своєму складі хоча б один об’єкт підвищеної небезпеки.
Таким чином, індивідуальний допустимий рівень ризику має бути на рівні 10–10 –10–8.
Допустимим ризиком у професійній сфері звичайно є 10–7–10–5, а недопустимим вважають ризик 10–4–10–2 і більше.
Значення величин імовірності загибелі людини за рік на виробництві, що перебуває у межах 10–7–10–5, називають зоною оптимізації допустимого професійного ризику, у якій міра захисту від конкретних небезпек має братися з урахуванням економічного обґрунтування та доцільності.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 18; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!