Рішення від 26 січня 2011 року
⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 4
Пункт перший резолютивної частини Рішення КСУ від 26 січня 2011 року є, по суті, кінцевим висновком наведеного вище розуміння Конституційним Судом України правового змісту «проблемної» ситуації. Ключове формулювання цього висновку: положення КК України 1960 р. в редакції Закону № 1483 – ІІІ щодо довічного позбавлення волі «треба розуміти як такі, що пом’якшують кримінальну відповідальність особи і мають зворотну дію в часі, тобто поширюються на осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, … у тому числі на осіб, засуджених до смертної кари, вироки щодо яких на час набрання чинності цим законом не було виконано». При цьому в тексті даного пункту звертає на себе увагу ще одне формулювання, в якому положення КК України в редакції Закону № 1483 – ІІІ, які офіційно тлумачить Конституційний Суд України, він розглядає як такі, «… якими смертну кару як вид кримінального покарання було замінено довічним позбавленням волі…». Отже, Конституційний Суд України офіційно – в резолютивній частині свого Рішення від 26 січня 2011 року – констатує: смертна кара, як неконституційний вид покарання, була виключена з правової системи України не Рішенням КСУ від 29 грудня 1999 року, а Законом № 1483- ІІІ. Тим самим він офіційно орієнтує суди загальної юрисдикції не виконувати зазначене Рішення. Якщо оцінювати резолютивну частину Рішення КСУ від 26 січня 2011 року під цим кутом зору, то дана оцінка – у дещо алегоричній формі – має такий вигляд: у 2000 – 2008 роках переважна більшість судів загальної юрисдикції не виконувала Рішення КСУ від 29 грудня 1999 року на всіх рівнях; у 2009 – 2010 роках Верховний Суд України почав виконувати це Рішення частково; у 2010 році він звернувся до Конституційного Суду України з поданням, в якому фактично поставив питання – чи необхідно виконувати дане Рішення у повному обсязі; у 2011 році Конституційний Суд України дав відповідь – Рішення КСУ від 29 грудня 1999 року суди загальної юрисдикції виконувати не повинні, а його виконання окремими судами загальної юрисдикції, в тому числі Верховним Судом України – навіть часткове (вибіркове) – було помилкою. Повертаючись до суто правової оцінки резолютивної частини Рішення КСУ від 26 січня 2011 року, необхідно сказати про його наслідки. Першим наслідком цього Рішення є виникнення в правовій системі України ситуації, яка передбачає два діаметрально протилежні Рішення Конституційного Суду України щодо скасування смертної кари в нашій державі. При цьому Конституційний Суд України ревізував своє попереднє Рішення, не вказуючи на його помилковість, а навпаки – посилаючись на нього. Другий наслідок стосується рішень судів загальної юрисдикції по конкретним кримінальним справам. Майже не залишається сумнівів у тому, що в подальшому при прийнятті відповідних рішень суди візьмуть до виконання Рішення КСУ від 26 січня 2011 року. Водночас не викликає сумнівів і те, що ухвали окремих судів щодо заміни смертної кари на позбавлення волі на строк 15 років, а також ухвали, постановлені Верховним Судом України у 2009 – 2010 роках щодо осіб, які вчинили злочини у період з 29 грудня 1999 року до 29 березня (4 квітня) 2000 року, переглянуті не будуть. Відкритим залишається питання щодо вироків, якими смертна кара була призначена у період чинності КК України 1960 р. з урахуванням Рішення КСУ від 29 грудня 1999 року (зокрема, у справі Федоренка), – незаконність такого призначення відмітив Конституційний Суд України і у Рішенні від 26 січня 2011 року. Третій наслідок стосується осіб, на долю яких опосередковано – через рішення судів загальної юрисдикції – впливає це Рішення. Воно фактично позбавляє їх права на призначення покарання чи його пом’якшення за КК України 1960 р. з урахуванням Рішення КСУ від 29 грудня 1999 року судами загальної юрисдикції в Україні. У цих осіб залишається шанс добитися сприятливого для них вирішення цього питання Європейським судом з прав людини. Четвертий наслідок стосується самого Конституційного Суду України. Рішенням від 26 січня 2011 року він черговий раз подав приклад органам державної влади та місцевого самоврядування, їх службовим та посадовим особам, а також громадянам, як треба виконувати свої рішення. Замість епілогу До скасування смертної кари в Україні можна ставитися по-різному. Можна підтримувати чи не підтримувати таке скасування в принципі, сприймати чи не сприймати аргументи, наведені в Рішенні КСУ від 29 грудня 1999 року щодо неконституційності цього виду покарання. Однак, якщо таке Рішення ухвалене єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, його необхідно виконувати. Ухваливши Рішення від 26 січня 2011 року, Конституційний Суд України продемонстрував своє ставлення до власних рішень. При цьому одностайна підтримка Рішення від 26 січня 2011 року всіма суддями Конституційного Суду України, що брали участь у даній справі, – при відміченій вище його непослідовності, суперечливості та неповноті – свідчить про свідоме маніпулювання ними Конституцією України, окремими законами, міжнародно-правовими документами та власними Рішеннями. Змістовна форма такого маніпулювання у Рішенні від 26 січня 2011 року може бути виражена формулою «юридична демагогія + юридична некоректність в мотивувальній частині = неправове рішення в резолютивній частині». Залишається сподіватися, що така формула в діяльності Конституційного Суду України не стане універсальною. P . S . Нещодавно у Верховній Раді України був зареєстрований черговий законопроект про відновлення в кримінальному праві України такого виду покарання, як смертна кара. З огляду на викладене вище не виключено – якщо цей законопроект стане законом, – що Конституційний Суд України, посилаючись на свої Рішення від 29 грудня 1999 року та від 26 січня 2011 року, визнає його таким, що відповідає Конституції України.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 177; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!