Протизгортальна система крові.
В організмі існує й активно функціонує протизгортальна система, яка за нормальних умов добре врівноважена із системою згортання крові (коагуляційною) так, що ймовірність спонтанної коагуляції крові зведена до мінімуму. У нормі час згортання крові, що визначається лабораторно in vitro, становить 4-6 хв. До протизгортальної системи входять ендотеліальні клітини, що вистеляють внутрішню поверхню судин. Завдяки особливостям її будови та специфічним речовинам, що містяться на ній, тромбоцити відштовхуються від неї, що протидіє їх адгезії та агрегації. До речовин, які протидіють згортанню крові, можна віднести також гепарин, що синтезується в печінці, легенях, м'язах і гальмує утворення тромбіну. Порушення рівноваги між системами згортання крові і протизгортальною призводить до погіршення (гіпокоагуляція) або підвищення (гіперкоагуляція) згортання крові. Обидва відхилення небезпечні для організму: перше — значними крововтратами, а друге — можливістю утворення тромбів і закупорювання кровоносних судин — тромбоемболією. Гіпокоагуляція може виникати внаслідок захворювання печінки, яка синтезує більшість факторів гемостазу, або зниження тромбопоезу, зменшення кількості тромбоцитів у крові. Прикладом гострої гіпокоагуляції є гемофілія — спадкова хвороба, небезпечна великими крововтратами через відсутність у крові одного з факторів. Гіперкоагуляція виникає при запаленні внутрішньої стінки судин, коли порушується гладкість поверхні ендотеліальних клітин і тромбоцити починають скупчуватись у місцях запалення з подальшим їх руйнуванням; при погіршенні венозного відтоку, застою крові у розширених і звитих венах нижніх кінцівок.
|
|
|
Кровообіг. Велике і мале кола кровообігу.
Кровообіг— це рух крові у кровоносних судинах тіла за рахунок рушійної сили серця або пульсуючих судин. Кровообіг у людини був експериментально встановлений видатним англійським лікарем і вченим Уїльямом Гарвеєм (1628).
Велике коло кровообігу починається з лівого шлуночка серця, звідки виходить аорта. Через аорту та її гілки артеріальна кров розноситься по всьому тілу. Артерії різного калібру підходять до органів, розгалужуючись і закінчуючись капілярами, в яких кров віддає тканинам кисень, поживні речовини і забирає продукти обміну речовин. Далі капіляри сходяться у венули, дрібні, а згодом великі вени, які у людини зливаються в нижню (від тулуба й нижніх кінцівок) і верхню (від голови й верхніх кінцівок) порожнисті вени і несуть венозну кров до правого передсердя.
З правого шлуночка бере початок мале коло кровообігу. Від нього відходить легеневий стовбур і поділяється на праву та ліву легеневі артерії, якими венозна кров надходить до обох легень. Пройшовши через легеневі капіляри і обмінявшись газами з альвеолярним повітрям, уже артеріальна кров по чотирьох легеневих венах повертається до лівого передсердя, а звідти до лівого шлуночка і знову виштовхується в аорту.
|
|
|
Будова серця. Властивості серцевого м'яза
Серце— це порожнистий м'язовий орган, функція якого полягає у перекачуванні крові із судин з низьким тиском (вен) до системи судин високого тиску (артерій) і забезпеченні її плину в кровоносних судинах. Серце людини складається з чотирьох камер. Обидва передсердя так само, як і шлуночки, відокремлені одне від одного суцільною перегородкою, а передсердя і шлуночок кожної половини серця сполучаються між собою передсердно-шлуночковим (атріовентрикулярним) отвором з однойменним клапаном.
Стінка серця має неоднакову товщину, що залежить від навантаження на той чи інший відділ серця: найтоншою є стінка обох передсердь, найтовщою —лівого шлуночка (8-15 мм). Будова стінки в усіх відділах однакова. Це три шари: внутрішній — ендокард — вистеляє поверхню камер серця зсередини, утворює серцеві клапани і складається з шару ендотеліальних клітин та сполучнотканинного шару з кровоносними судинами, нервами тощо. До нього прилягає найпотужніший шар стінки серця — міокард — м'язовий шар, що забезпечує основну функцію серця: перекачування крові з венозного до артеріального русла. Зовні його покриває сполучнотканинний шар — епікард. Крім того, існує ще четвертий шар — осердя (перикард), який охоплює все серце і утворює навколосерцеву сумку. Простір між осердям і епікардом заповнений невеликою кількістю серозної рідини, що зменшує тертя серця.
|
|
|
Клапани серця забезпечують рух крові через серце тільки в одному напрямку. Клапани не мають м'язових елементів, відкриваються і закриваються пасивно за рахунок виникнення різниці тиску по обидва боки від них. Передсердно-шлуночкові клапани складаються зі стулок: лівий (мітральний, або двостулковий) — у лівій половині серця і правий (тристулковий) — у правій. Кожна стулка — це еластична округло-трикутної форми складка-пелюстка ендокарда, яка основою фіксується до стінки отвору, а вершиною вільно звисає в бік шлуночка.
Коли тиск крові в передсердях вищий, ніж у шлуночках, клапани відкриті, кров вільно надходить до шлуночків. Коли ж внаслідок скорочення шлуночків тиск у них зростає і стає вищим від передсердного, вільні краї пелюсток піднімаються догори, накладаються одна на одну і затуляють отвір.
|
|
|
Крім того, у правому шлуночку серця є клапан легеневого стовбура, а в лівому — клапан аорти. Обидва клапани складаються з трьох півмісяцевих, або кишенькових, стулок.
Серцевий м'яз — міокард — має унікальні особливості, за якими він істотно відрізняється як від посмугованих, так і від гладких м'язів. По-перше, це єдиний м'яз внутрішніх органів, що має поперечну посмугованість, а по-друге, це єдиний з посмугованих м'язів тіла, що є автономним, тобто незалежним від нашої волі.
Властивостісерцевого м'яза:
1. Серце реагує на поодинокі подразнення за законом "усе або нічого". Тобто за сталих умов сила скорочення серцевого м'яза не залежить від сили подразнення, якщо вона досягла порогового чи понадпорогового рівня.
2. Серце має тривалий рефрактерний (від франц. refractaire — несприйнятливість) період. У момент виникнення збудження серце втрачає збудливість — фаза абсолютної рефрактерності, яка триває протягом усього періоду скорочення (0,27 — 0,30 с).
3. Висока невтомлюваність серцевого м'яза. Якщо людина не шкодить своєму серцю нездоровим способом життя, різноманітними перевантаженнями тощо, вона протягом усього життя не відчуває ніяких ознак втоми серця, яке за 60 років життя скорочується 2,3 млрд разів і перекачує понад 150 млн л крові.
4. Автоматія (автоматизм) серця – це здатність ритмічно скорочуватись без будь-яких зовнішніх подразників, під впливом імпульсів, що виникають у самому серці.
Автоматія серця зумовлена діяльністю провідної системи серця, яка у людини представлена скупченнями нетипових м'язових клітин — серцевих провідних міоцитів і м'язових волокон. Головним, або провідним, центром автоматії серця (водієм ритму, пейсмекером першого порядку) є пазухо-передсердний, або синусно-передсердний, вузол (вузол Кіса — Флека), розміщений під епікардом правого передсердя поблизу впадіння в нього верхньої порожнистої вени — у пазусі (синусі) порожнистих вен.
Від пазухо-передсердного вузла відходять кілька пучків до міокарда обох передсердь і до другого — передсердно-шлуночкового вузла, що є пейсмекером другого порядку, розміщеного під ендокардом між правим передсердям і шлуночком. Від нього відходить передсердно-шлуночковий пучок (пучок Гіса), який на початку міжшлуночкової перегородки поділяється на дві ніжки. Кожна з них йде уздовж міжшлуночкової перегородки під ендокардом у правому й лівому шлуночках до їхнього дна і далі, звертаючи на бокові стінки, віддає до клітин міокарда шлуночків тонкі волокна — серцеві провідні міоцити (волокна Пуркіньє). Передсердно-шлуночковий пучок та його розгалуження дістали назву пейсмекерів третього порядку.
Робота серця та її прояви.
Під час кожного скорочення серце виконує механічну роботу з виштовхування певного об'єму крові в аорту під певним тиском. Ритмічні скорочення серця супроводжуються певними механічними та електричними проявами, які несуть інформацію про роботу серця і мають певне діагностичне значення.
Механічні прояви роботи серця. Фонокардіографія. Приклавши вухо або фонендоскоп до грудної клітки людини, можна почути, як під час кожного скорочення серця виникають звуки (тони серця): глухий і протяжний перший тон і значно коротший та різкіший другий тон. Їх виникнення пов'язане головним чином із роботою клапанного апарату серця.
Запис тонів серця — фонокардіограма (ФКГ).
Початок першого тону збігається із закриттям передсердно-шлуночкових клапанів на початку систоли шлуночків. Другий тон виникає в момент закриття клапанів аорти і легеневого стовбура і початку розслаблення шлуночків.
Шуми серця між першим і другим тонами є ознакою вад серця: внаслідок деформації стулок герметичність клапанів порушується і кров, просочуючись крізь клапани у зворотному напрямку, спричинює ці шуми.
Електричні прояви роботи серця. Електрокардіографія. Серце, як і будь-який м'яз, у процесі своєї діяльності продукує електричні струми. Кожному скороченню серця передує комплекс електричних коливань, який є сумарним потенціалом дії всіх волокон міокарда. Серце є генератором електричних потенціалів, а прилеглі до нього тканини передають ці потенціали на поверхню тіла. Проекція потенціалів на симетричні точки поверхні тіла є неоднаковою, і цю різницю потенціалів можна зареєструвати, приклавши до певних ділянок шкіри відвідні електроди і посиливши сигнали від них. Такий запис дістав назву електрокардіограми (ЕКГ), а метод запису і подальшого аналізу потенціалів серця — електрокардіографії. Отже, ЕКГ — це запис різниці потенціалів між точками поверхні тіла, що відображає процеси збудження серцевого м'яза.
Оскільки ЕКГ є записом електричних потенціалів, що генеруються серцем під час його збудження, то очевидно, що форма ЕКГ (амплітуда і форма зубців, тривалість інтервалів) надає інформацію про стан збудження серцевого м'яза, напрямок і швидкість поширення збудження і пов'язаний з цим процесом ритм скорочень серця.
Фази серцевого циклу.У ритмічній роботі серця розрізняють три фази: скорочення — систолу, розслаблення — діастолу і паузу.
Перша фаза серцевого циклу починається зі скорочення міокарда (при цьому лівий передсердно-шлуночковий клапан відкритий, а клапан аорти закритий). Спочатку скорочується лише невелика група волокон міокарда і це не впливає на тиск у шлуночках, але швидко збудження охоплює весь шлуночок. Тиск у шлуночку починає зростати, закривається передсердно-шлуночковий клапан. Ця фаза дістала назву фази асинхронного скорочення: у цей час кардіоміоцити скорочуються неодночасно — асинхронно.
Внаслідок закриття лівого передсердно-шлуночкового клапана лівий шлуночок герметизується. Подальше скорочення міокарда різко підвищує тиск крові у ньому, аж поки він не перевищить тиск в аорті, коли відкривається її клапан, і кров починає виходити в аорту і підвищувати в ній тиск, а об'єм шлуночка починає зменшуватись. Фазу від закриття лівого передсердно-шлуночкового клапана до відкриття клапана аорти називають фазою ізометричного напруження. Ці перші дві фази об'єднуються в період напруження — період серцевого циклу, коли напружуються стінки шлуночка, але не змінюється його об'єм.
По закінченні періоду напруження настає наступний — період вигнання, коли кров виштовхується зі шлуночків. Він також поділяється на дві фази: швидкого і повільного вигнання крові.
Систола закінчується, і шлуночок починає розслаблюватись — настає діастола. З цього моменту тиск у шлуночку починає швидко падати і через короткий час, який називають протодіастолою, клапан аорти закривається і шлуночок знову герметизується. Настає фаза ізометричного розслаблення, коли відбувається подальше розслаблення шлуночка і зниження тиску в ньому до рівня нижчого, ніж у передсерді. У цей момент відкривається передсердно-шлуночковий клапан і починається період наповнення шлуночка кров'ю. Цей період також поділяється на кілька фаз: фаза швидкого наповнення шлуночка; фазі повільного наповнення; фаза активного наповнення шлуночка (пресистола). Аналогічним є перебіг пресистолічного циклу в правій половині серця, однак з меншою амплітудою.
Регуляція роботи серця.
Нервова регуляція. Центри, в яких замикаються серцеві рефлекси, розміщені у довгастому мозку, а також в інших відділах центральної нервової системи. Так, у гіпоталамусі, вищому інтегративному центрі автономних функцій, містяться скупчення нейронів, збудження яких змінює частоту і силу скорочень серця при тих або інших емоційно-поведінкових чи гомеостатичних реакціях. Кора великою мозку, як вищий рівень центральної нервової системи, впливає на функцію серця через гіпоталамус, контролюючи функціональний стан його центрів.
Саморегуляція серця — це здатність його пристосовувати свою роботу до потреб організму без участі ЦНС та гуморальних факторів. Численними дослідами на ізольованому чи зденервованому серці було показано його здатність реагувати на штучні зміни умов його роботи.
Гуморальна регуляція функції серця. Під впливом імпульсів, що виникають під час фізичного навантаження, стресу, різних емоційних станів і йдуть по симпатичних нервових волокнах до надниркових залоз, у кров швидко і в досить великих кількостях виділяється адреналін, який зумовлює позитивні ефекти на серці. Ці ефекти здійснюються внаслідок активації гормоном α-адренорецепторів кардіоміоцитів і вузлів провідної системи. Подібно, але значно слабше діють гормони підшлункової залози глюкагон і щитоподібної — тироксин. Перший посилює, а другий прискорює скорочення серця. Серед інших гуморальних чинників слід назвати зміни йонного складу плазми крові, які можуть настати у разі порушення водно-сольового обміну. Зокрема, підвищення концентрації йонів калію в позаклітинному середовищі призводить до пригнічення роботи серця, а збільшення концентрації йонів кальцію, навпаки, посилює скорочення серця і тонус серцевого м'яза.
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 2189; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!