Захисні системи організму. Імунітет.
Традиційно під поняттям імунітету розуміли несприйнятливість багатоклітинного організму (макроорганізму) до інфекційних захворювань. Головну роль у захисті макроорганізму від інфекції відіграє система крові.
Нині поняття імунітету означає здатність організму розпізнавати і знищувати чуже. При цьому під чужим розуміють не тільки патогенні мікроорганізми, токсини, перелиту кров чи трансплантат, а й мутантні клітини власного організму. Таким чином, імунітет — це система захисних реакцій організму, спрямованих на підтримання генетичної сталості індивідуума.
Антиген — це органічна речовина біологічного походження, здатна викликати імунну реакцію. Антигеном може бути шкідлива чи навіть нешкідлива для організму речовина, але, як правило, чужорідна для нього. Антигени є видові.
Антитіло — це білкова молекула, яка специфічно взаємодіє з відповідним антигеном. Усі антитіла належать до гамма-глобулінів сироватки крові. Оскільки саме вони здійснюють специфічний імунітет, їх називають імуноглобулінами.
Серед імунних реакцій найбільш вивченими є такі:
Реакція преципітації — осадження комплексу антиген — антитіло внаслідок агрегації окремих комплексів у більші часточки та випадання їх в осад. Розчин при цьому мутніє. Реакція аглютинації — склеювання часточок (бактерій, клітин або їхніх частин) відповідним антитілом. Реакція лізису — розчинення клітин або їхніх компонентів під виливом специфічних антитіл.
|
|
|
Внаслідок здійснення складного комплексу цих та інших реакцій (фагоцитоз) розвивається імунна відповідь, що призводить до знищення (елімінації) антигену.
Біологічне значення реакцій антиген — антитілополягає у знешкодженні патогенного агента і підтриманні нормального функціонування макроорганізму. Проте в деяких випадках розвивається надмірна чутливість (гіперсенсибілізація) організму до якогось антигену, іноді навіть біологічно нейтрального — запаху якоїсь рослини, розчину нешкідливої речовини тощо. І тоді вторинна імунна відповідь може бути настільки інтенсивною, що може завдавати шкоди цьому організмові. Розвивається алергічна реакція: утруднення дихання внаслідок бронхоспазму, почервоніння й висипання на шкірі, відчуття свербіння тощо. У таких випадках вдаються до пригнічення імунної системи організму лікарськими засобами. Цей самий прийом використовують також, щоб запобігти відторгненню пересадженого людині органа, адже повної імунної сумісності органів донора й реципієнта практично досягти не вдається.
Тромбоцити.
Тромбоцити— це круглі двоопуклі утвори заввишки до 0,7 мкм і діаметром 1-4 мкм, позбавлені будь-яких пігментів. Кількість тромбоцитів у людини в нормі становить 200 000–400 000 в 1 мкл крові. Вони утворюються в кістковому мозку відщепленням невеликих часточок цитоплазми від великих кровотворних клітин — мегакаріоцитів. З однієї такої клітини може утворитись близько 4000 тромбоцитів. Мембрана тромбоцитів нестійка до механічних впливів, вона легко руйнується, і тому тривалість їхнього життя в крові не перевищує 10-12 діб. Тромбоцити виявляють здатність скупчуватись у групи (агрегація) й прилипати до чужорідних агентів чи ушкоджених поверхонь судин (адгезія), внаслідок чого утворюється тромбоцитарний (пластинчастий) тромб.
|
|
|
Крім того, тромбоцити здатні переносити адсорбовані на їхній поверхні великомолекулярні речовини — нуклеотиди, поліпептиди тощо, за допомогою яких, як вважають, відбувається передавання інформації між клітинами та органами. Тромбоцити здійснюють також фагоцитоз небіологічних часточок, вірусів, комплексів антиген — антитіло і таким чином беруть участь у підтриманні неспецифічного клітинного імунітету.
Система згортання крові.
Згортання(коагуляція) кровіє проявом захисної реакції організму — гемостазу, спрямованої на збереження об'єму циркулюючих рідин тіла, зокрема на запобігання крововтратам.
|
|
|
Згортання крові є складним процесом, в основі якого лежать ферментативні реакції. Згідно з поширеною каскадною концепцією більшість факторів згортання крові перебувають у стані неактивних проферментів і послідовно під впливом своїх попередників перетворюються на активні ферменти. У процесі багатоступінчастих перетворень, у яких бере участь близько двох десятків речовин — факторів згортання крові, утворюється згусток фібрину. Цей згусток виникає в місці ушкодження судини, закриваючи отвір, через який витікає кров.
Розрізняють два механізми гемостазу: судинно-тромбоцитарний (первинний) і коагуляційний (вторинний). Ці механізми вмикаються за різних умов, у різних ділянках судинної системи і здійснюються за участю різних факторів згортання.
Судинно-тромбоцитарний (первинний) гемостазвідбувається після незначних травм, ушкоджень дрібних кровоносних судин з низьким тиском крові. При цьому руйнуються не тільки тканини, а й тромбоцити, з яких у кров виходять серотонін, а також адреналін і норадреналін, які звужують судини, зумовлюючи короткочасне зменшення чи навіть зупинення кровотоку в ушкодженій судині. Одночасно відбувається адгезія й агрегація тромбоцитів і утворення тромбоцитної пробки, що закриває ушкоджену мікросудину.
|
|
|
Коагуляційний (вторинний) гемостазвідбувається в більших артеріях, де високий тиск не дає змоги закріпитися тромбоцитарним тромбам. Тут утворюється міцніший фібриновий тромб. Коагуляційний гемостаз поділяють на три фази, кожна з яких складається з послідовних ферментативних реакцій, здійснюваних факторами згортання крові. Переважна більшість цих факторів синтезується в печінці.
Перша фаза завершується утворенням фактора — активатора протромбіну — активного ферментативного комплексу, який ініціює другу фазу згортання крові.
Друга фаза згортання крові полягає в тому, що протромбін під дією активатораперетворюється на активний протеолітичний фермент тромбін.
Тромбін ініціює третю фазу — утворення ниток фібрину з розчиненого в плазмі крові білка фібриногену. Подальша полімеризація ниток фібрину і утворення нерозчинного згустка — тромбу також активується тромбіном.
Слід звернути увагу на роль ще одного фактора — йонів кальцію у процесах згортання крові. Він потрібен для здійснення більшості ферментативних реакцій, що забезпечують утворення тромбу.
Після вилучення Са2+ кров втрачає свою здатність до згортання. Тому процес декальцинування крові широко використовують для її консервування і збереження у рідкому стані. Важливо, що цей процес оборотний: додавання Са2+ до консервованої крові повертає їй здатність до згортання.
Виділяють ще дві фази, які логічно завершують процес гемостазу і відновлюють кровопостачання ушкодженої тканини. Це четверта фаза — ретракції згустка, під час якої нитки фібрину скорочуються, що робить тромб щільнішим і меншим. При цьому краї рани за рахунок скорочення прикріплених до них ниток фібрину зближуються, що полегшує її загоєння.
Під час останньої, п'ятої фази — фібринолізу відбувається розчинення тромбу і відновлення кровотоку (якщо тромб перекривав просвіт судини).
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 1411; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!