Фізико-хімічні властивості крові.
В'язкістьцільної крові в середньому в 5 разів перевищує в'язкість води. Таке високе значення цього показника крові зумовлене клітинами та білками крові. Коливання в'язкості крові в організмі відбуваються в межах 3-7 одиниць. Це пов'язано зі змінами об'єму води в організмі та кількості еритроцитів.
Відносна густина кровіу людини становить 1,06-1,064, причому відносна густина формених елементів крові вища (1,085-1,09), ніж плазми (1,025-1,03). Це зумовлює поступове їх осідання на дно пробірки. Швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ) коливається від 1 до 10 мм на годину і різко зростає при запальних захворюваннях. Осіданню еритроцитів передує їх злипання (агрегація) в групи по кілька штук, і в такому вигляді осідання відбувається значно швидше.
Реакція крові (рН)свідчить про концентрацію йонів гідрогену в плазмі і за нормальних умов становить 7,35-7,45. Відхилення реакції крові за межі наведеного діапазону на 0,2-0,3 одиниці є небезпечним для життя. Тому рН крові підтримується на відносно сталому рівні за допомогою буферних систем. До буферних систем крові належать система гемоглобін-оксигемоглобін, гідрогенкарбонатна, білкова та фосфатна.
Гемоглобінова буферна системастановить близько 70% буферної ємності крові. Оксигемоглобін, як порівняно сильна кислота, зв'язує йони калію в еритроцитах, перешкоджаючи зростанню рН, пов'язаного зі зменшенням концентрації СО2 в артеріальній крові. Віддавши кисень у тканинах, НЬ стає дуже слабкою кислотою, і сильніша карбонатна кислота відбирає у нього йон калію, віддаючи йон гідрогену і таким чином протидіючи підвищенню рН венозної крові.
|
|
|
Гідрогенкарбонатна система утворена карбонатною кислотою (Н2СО3) та натрію і калію гідроген-карбонатами (NaHCO3 і КНСО3). У разі надходження у кров сильніших, ніж карбонатна, кислот вони нейтралізуються катіонами Na+ і К+, а аніон HCO3- утворює з гідрогеном карбонатну кислоту, яка розщеплюється на СО2 та Н2О і виходить з реакції. Луги, що надходять у кров, нейтралізуються карбонатною кислотою, яка утворює з ними гідрогенкарбонати.
Буферна система білківпов'язана з амфотерними властивостями їхніх амінокислот. Залежно від реакції плазми крові вони дисоціюють як луги або як кислоти, нейтралізуючи таким чином речовини, які можуть змінювати рН крові.
Фосфатна буферна системапредставлена первинним (NaH2PO4) і вторинним (Na2HPO4) натрію фосфатами. Перший є слабкою кислотою, другий — слабкою основою. Під час дії речовин з активною реакцією відбуваються взаємні переходи між цими солями і виведення Н+ через нирки у вигляді Na2HPO4.
Осмотичний тискплазми крові зумовлений кількістю частинок — йонів, атомів, молекул у розчині, причому природа частинок та їхні розміри значення не мають. Осмотичний тиск білків плазми крові виділяють під окремою назвою — колоїдно-осмотичний, або онкотичний, тиск.
|
|
|
Формені елементи крові.
У крові розрізняють еритроцити (червоні кров'яні тільця), лейкоцити (білі кров'яні тільця) і тромбоцити (кров'яні пластинки). Об'єм клітин крові у людини становить 40-46% загального об'єму крові і залежно від кількості води в організмі може коливатись у межах 30-60% - гематокритне число (гематокрит).
Еритроцити.
Еритроцити людини мають форму двоввігнутих дисків, без ядра, що сприяє повнішому і швидшому насиченню гемоглобіну еритроцита киснем. Нормальною вважається кількість еритроцитів 4,5—5 млн в 1 мкл крові, діаметр еритроцитів у середньому становить 7,5 мкм. Тривалість життя еритроцитів людини — 100—120 днів. У міру старіння їхня еластичність, механічна та осмотична резистентність зменшуються, вони руйнуються і фагоцитуються мононуклеарними фагоцитами печінки, селезінки та інших органів. На зміну відмерлих у червоному кістковому мозку з ядерних стовбурових клітин утворюються нові еритроцити, проходячи кілька стадій і втрачаючи при цьому ядро. За добу поновлюється майже 1% усіх еритроцитів.
|
|
|
Еритропоез — це складний процес утворення еритроцитів, що регулюється комплексом гуморальних факторів. Так, при крововтратах з'являється глікопротеїд еритропоетин, який стимулює еритропоез. Ціанокобаламін (віт. В12) та фолієва кислота (віт. Вс) необхідні для синтезу глобіну та дозрівання еритроцитів; вітаміни — аскорбінова кислота (віт. С), рибофлавін (віт. В2), піридоксин (віт. В6) та інші — контролюють синтез гема і строми еритроцитів, при цьому використовується залізо зруйнованих еритроцитів.
Основна функція еритроцитів — транспорт газів крові: кисню і вуглекислого газу — здійснюється завдяки наявності в еритроцитах дихального пігменту крові гемоглобіну. Гемоглобінє хромопротеїдом — це речовина, що має колір і складається з білкової частини — глобіну та небілкової — гема.
До складу гемоглобіну входять 4 молекули гема і 4 поліпептидних ланцюги. Гем — це залізопорфірин, сполука, утворена чотирма пірольними кільцями, в центрі якої міститься йон двовалентного феруму. Поліпептидні ланцюги, що складаються кожний з 140-146 амінокислотних залишків, закручуючись у характерні α- та β-спіралі, утворюють близьку до сферичної фігуру діаметром 4-5 нм.
|
|
|
Транспорт кисню.Кисень приєднується у молекулі гемоглобіну до атома феруму за допомогою слабких координаційних зв'язків (оксигенація), утворюючи оксигемоглобін (НЬО2). Оксигемоглобін, що віддав кисень, називають відновленим, або дезоксигемоглобіном (НЬ). Ферум гема може приєднувати і карбону оксид — CO (чадний газ) —карбоксигемоглобін (НЬСО). Така сполука не здатна приєднувати кисень і транспортувати його до тканин, оскільки дисоціює з відщепленням СО у 200 разів повільніше, ніж оксигемоглобін. Тому наявність у повітрі навіть незначних концентрацій оксиду карбону є небезпечною для життя.
Одна молекула гемоглобіну приєднує 4 молекули кисню, один грам гемоглобіну може приєднати 1,34 мл кисню. Цю величину називають кисневою ємністю гемоглобіну. Якщо ми знаємо вміст гемоглобіну в крові — 14-16%, можемо визначити кисневу ємність крові — максимальну кількість мілілітрів кисню, що може міститись у 100 мл крові. Її об'ємна частка становить 20-21,5%.
Транспорт вуглекислого газу.На відміну від кисню, який переноситься кров'ю переважно у зв'язаному з гемоглобіном стані, форми і способи транспорту вуглекислого газу є різноманітними і складними. Так, вуглекислий газ транспортується кров'ю від тканин тіла до легень у формі:
—розчиненого газу в плазмі крові — 10%;
—калію гідрогенкарбонату (КНСО3) еритроцитів — 35%;
—натрію гідрогенкарбонату (NaHCO3) плазми крові — 45%;
—карбгемоглобіну еритроцитів — 10%.
У легенях процеси віддачі СО2 відбуваються у зворотному порядку.
Групи крові та резус-фактор.
В еритроцитах людини містяться аглютиногени, або ізоантигени, А і В, а в плазмі крові — аглютиніни, або ізоантитіла, αі β. За їх комбінацією виділяють чотири групи крові: 0 (І) — немає аглютиногенів А і В, але є аглютиніни αі β; А (II) — містить аглютиноген А та аглютинін β; В (ІІІ) — аглютиноген В та аглютинін α; АВ (IV) — аглютиногени А і В, аглютинінів немає.
При переливанні крові між групами, в яких містяться аглютиногени й аглютиніни, наприклад А (II група) та В (III група), в організмі реципієнта виникає реакція аглютинації — склеювання еритроцитів донорської крові, що може призвести до загибелі хворого. Нині гематологи користуються правилом переливання тільки однойменних груп крові. Це пов'язано з тим, що в крові 0 (І)- і А (ІІ)-груп виділено антигени (О, Н, А2, A3 ), які не виявляються звичайними методами визначення груп крові, і це може призвести до помилки під час установлення групи крові.
Описана система груп крові за своїми ізоантигенами дістала назву системи АВО. Крім того, на мембрані еритроцитів кожної людини міститься також велика кількість інших ізоантигенів, які утворюють інші системи груп крові: MN, Р, Лютеран, Кідд, Даффі та ін. На сьогодні відомо понад 400 ізоантигенів, з яких можна скласти понад 500 • 109 комбінацій, що набагато перевищує населення земної кулі. Наведені числа вказують на те, що за винятком монозиготних близнюків на Землі не існує двох людей з імунологічно абсолютно ідентичною групою крові. Антигенні властивості переважної більшості ізоантигенів настільки слабкі, що вони не виявляються при переливанні крові. Їх потрібно враховувати при трансплантації органів, коли вони діють на імунну систему реципієнта протягом тривалого часу і можуть провокувати вироблення антитіл та відторгнення трансплантата. Саме тому підбір адекватного донора є однією зі складних проблем трансплантології.
Резус-фактор.Крім системи АВО виражену антигенну несумісність виявляє система резус (Rh). Резус-фактор в еритроцитах людини був виявлений К. Ландштейнером та І. Вінером. Вони встановили, що плазма кролика, імунізованого еритроцитами мавпи макаки-резус, аглютинує еритроцити людини, причому у 14% людей резус-фактор у крові не визначається. Резус-фактор — це ізоантиген (аглютиноген), точніше група ізоантигенів (С, D, Е та ін.), серед яких найактивнішим є ізоантиген D. Цілком природно, що відповідного ізоантитіла анти- D -аглютиніну у резус-позитивиих людей у крові немає. Однак немає його і у резус-негативних людей. Тому останні ніяк не реагують на перше переливання їм крові з Rh-позитивним D-антигеном. Проблеми виникають при повторних переливаннях, коли Rh-позитивні еритроцити донора стимулюють вироблення Rh-позитивних антитіл у крові Rh-негативиого реципієнта. Цей процес відбувається досить повільно, протягом кількох місяців, і наступне переливання Rh-позитивиої крові Rh-негативній людині спричинює аглютинацію з відповідними наслідками.
Лейкоцити.
Лейкоцити— це безбарвні клітини крові, що мають ядро і здатні до амебоїдного руху. У людини кількість лейкоцитів становить 4-10 тис. в 1 мкл крові, що майже у 1000 разів менше від кількості еритроцитів. При цьому кількість лейкоцитів може змінюватись у досить широких межах: зменшуватись до 1,5-2 тис. в 1 мкл (лейкопенія) або зростати до 15-20 тис. в 1 мкл (лейкоцитоз). На відміну від еритроцитів з їхніми стабільними розмірами різні форми лейкоцитів мають діаметр від 5 до 30 мкм. Лейкоцити утворюються у кістковому мозку, а дозрівають у загруднинній залозі (тимусі), селезінці та лімфатичних вузлах деяких органів. Тривалість їхнього життя також коливається в широких межах — від 6-10 год до кількох років і навіть усього життя людини. Завдяки амебоїдним рухам лейкоцити здатні проникати крізь стінку кровоносного капіляра (діапедез) у тканини. У лейкоцитів добре виражений позитивний хемотаксис — рух у напрямку до бактерій, їхніх токсинів чи фрагментів клітин власного тіла, особливо до комплексів антиген — антитіло. Майже половина всіх лейкоцитів перебуває в тканинах, у міжклітинних проміжках, третина — в кістковому мозку і лише невелика частина — у кровоносному руслі.
Усі лейкоцити здатні до фагоцитозу, який був відкритий і описаний І. І. Мечниковим. Явище фагоцитозу полягає в тому, що лейкоцити, захоплюють у свою цитоплазму і перетравлюють різні сторонні часточки, бактерії, фрагменти клітин, харчові часточки тощо. На фагоцитарній активності ґрунтуються основні функції лейкоцитів:
1. Поживна: захоплення й перетравлення поживних часточок, перенесення і віддача продуктів перетравлення іншим клітинам тіла.
2. Видільна: захоплення лейкоцитами мікроскопічних часточок пилу, різних речовин, які потрапляють у кров і тканини тіла через численні мікроушкодження шкіри, легень, травного каналу. Якщо лейкоцити не можуть їх перетравити, вони разом з цими часточками надходять з кровоносної системи в кишки і виділяються за межі організму.
3. Захисна: здійснюється лейкоцитами як шляхом фагоцитозу патогенних мікроорганізмів та їхніх токсинів, так і за допомогою вироблення спеціальних речовин — антитіл. Це основна, найголовніша функція лейкоцитів.
Класифікація.За морфологічними ознаками лейкоцити поділяють на 2 групи: зернисті, або гранулоцити, та незернисті — агранулоцити. Гранулоцити, які становлять близько 70% усіх лейкоцитів, за здатністю забарвлюватись різними барвниками поділяють па нейтрофільні, еозинофільні (ацидофільні) та базофільні (оксифільні). Серед агранулоцитів розрізняють лімфоцити і моноцити.
Нейтрофільні гранулоцити (45–65 %) здійснюють неспецифічний імунітет (фагоцитують різні бактерії й продукти розпаду тканин), а також адсорбують і переносять антитіла до місця запалення.
Еозинофільні (ацидофільні) гранулоцити (2–4%) завдяки наявності ферменту гістамінази, яка розщеплює гістамін, гальмують розвиток алергічних реакцій, діють протизапально.
Базофільні гранулоцити (0,2-1,0) активують розщеплення жирів у плазмі крові, виділяють гістамін, який спричинює розвиток алергічної реакції.
Лімфоцити (25-40% усієї кількості лейкоцитів) підтримують специфічний імунітет шляхом вироблення антитіл, знищують пухлинні клітини (фагоцитоз).
Моноцити (2–8 %) — найбільші клітини крові, мають найвищу серед лейкоцитів фагоцитарну активність.
Кількісне відсоткове співвідношення між різними формами лейкоцитів називають лейкоцитарною формулою. Це співвідношення залежить від функціонального стану організму і може різко змінюватись під час різних, особливо інфекційних, захворювань. Так, гострі бактеріальні інфекції супроводжуються зростанням кількості нейтрофільних гранулоцитів, хронічні — лімфоцитозом.
Утворення лейкоцитів — лейкопоез, так само, як і еритропоез, відбувається в кістковому мозку за участю спеціальних речовин — лейкопоетинів, які стимулюють поділ і диференціацію стовбурових клітин кісткового мозку.
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 1381; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!