Non tam praeclarum est scire Latine, quam turpe est nescire (Cicero)
Не так почесно знати латину, як ганебно не знати її (Цицерон)
Фонетика латинської мови
Латинська абетка
| Великі літери | Малі літери | Назва | Вимова |
| А | A | А | а |
| В | B | бе | б |
| С | c | це | к, ц |
| D | d | де | д |
| Е | e | е | е |
| F | f | еф | ф |
| G | g | ґе | ґ (ґанок) |
| Н | h | га | г (гарно) |
| I | i | і | і |
| К | k | ка | к |
| L | l | ель | ль [ л' ] |
| М | m | ем | м |
| N | n | ен | н |
| О | o | о | о |
| Р | p | пе | п |
| Q | q | ку | к |
| R | r | ер | р |
| S | s | ес | с, з |
| Т | t | те | т |
| U | u | у | у |
| V | v | ве | в |
| X | x | ікс | кс, кз |
| Y | y | іпсилон | і |
| Z | z | зета | з,ц |
Латинська абетка вам уже відома із тiєї сучасної європейської іноземної мови, яку ви вивчаєте. Абетку римляни запозичили у греків iз південної Італії за посередництвом етрусків.
У класичну епоху (I ст. до н. е.) латинська абетка складалася із 24 букв.
Звуки поділяютъся на голосні (vocales) i приголосні (consonantes). У латинській мові 6 літер позначають голосні звуки: а, е, и, о, i, у, решта 18 – приголосні.
Практичне заняття ІІ. Вимова голосних
а вимовляється відкрито, як український [а]:
arma – зброя
arator – орач
barbarus – чужинець
е вимовляється як український [е]:
ego – я
eruditus – освічений
і вимовляється як український [i]:
imago – картина, образ
ira – гнів
NB! Якщо iстоїть на початку слова або складу, а також у середині слова між двома голосними, то вимовляється як [й]:
ianua – двері
|
|
|
iuventus – юність
maior – більший
adiuvo – допомагаю
o вимовляється як український [о]:
orator – оратор, промовець
opera –праця
origo – походження
u вимовляється, як український [у]:
urbanus – міський
umbra – тінь
unus – один
y вимовляється як український [i], вживається лише в словах грецького походження:
pyramis – піраміда
Cyprus – Кіпр
lyra – лipa, музичний інструмент
syndicus – повірений, виконавець, позивач син. actor
Дифтонги – два голосних звуки, що вимовляються як один склад.
Дифтонг аu вимовляється як [ау] чи [ав]:
Aurora– Аврора, зоря
aurum – золото
audio – слухаю (звідси «аудиторія»)
Augustus – Август (імператор)
аuthenticum – оригінал (автентичний)
Дифтонг еu вимовляється як [еу] чи [ев]:
Europa – Європа
neuter – жоден (звідси «нейтральний»)
emphyteusis – спадкоємна оренда, емфітевзіс
Дифтонг ае вимовляється як [е]:
аега – ера
aetas – час, епоха
aevum – вічність, вік
praetor – суддя
praenomen – власне імя
praemium – нагорода
Дифтонг ое вимовляється як [е]:
foedus – договір (звідси «федерація»)
moenia, ium – міські стіни, федерація, житло
proelium – бій, битва, боротьба
coena – обід
lagoena – бутель з ручками, склянка
Oedipus – Едіп (цар)
NB! Зверніть увагу! Якщо ае i ое вимовляються окремо, як два склади, то над голосниме ставиться дві крапки аё, оё, або знак довготи:
|
|
|
аёr – повітря
aёdon, onis f (Acc. ona) гр. – соловей
aёneus – мідний, бронзовий, міцний
poёta – поет
poёma – поема
coёmptio – закупка, коемпція – обряд купівлі, фіктивний шлюб
coёrcere – стримувати, карати, подавляти
Вимова приголосних
С c вимовляється як українські [ц] i [к].
Якщос стоїть перед е, i, у, ае, ое, eu,то вимовляється як [ц]:
civis – громадянин
centum – сто
cylindrus – циліндр
scaena – сцена
соеnа – обід
Cyprus – Kiпp (ocтpiв)
сeu – подібний, схожий
Перед а, о, и, приголосними та в кінці слова с вимовляється як [к]:
candidatus – кандидат
contractus – контракт
сиrа – турбота
crimen – звинувачення
pactum – договiр, пакт
credo – вірю
H h вимовляється як український [г]:
hоnor – честь, пошана
hora – пора року, дня; година
G g вимовляється як український [ґ] – ґудзик; німецький [g] – gut; англійський [g] – good:
gradus – крок, ступінь
gelidus – холодний
gladius – меч (гладіатор)
gens, ntis f – рід, плем’я, народ, нащадок
gaudium – втіха, радість (gaudeamus)
К k вживається для позначення звука [к] i зустрічається в латинській мові в декількох словах:
Kalium – калій
Kaeso – Кезон, чоловіче ім'я
Kalendae – Календи, перше число кожного місяця (звідси «календар»)
Kiiovia – Київ
(C)Karthago – Карфаген
L l вимовляється м'яко, як у німецькій або французькій мовах:
|
|
|
lapis – камінь (лапідарний)
lis – cварка, суперечка, суд
locus – місце
lapsus – помилка
lux – світло (Люцифер)
salutare – вітати
R r вимовляється твердо, як український [р]:
regio – район, країна, область (регіон)
repetitio – повторення
religio – благочестя, святість, культ (релігія)
S s вимовляється здебільшого як український [с]:
signum – знак
separatus – відокремлений
semestris – півріччя
sors, sortis f – жереб, оракул, сума боргу; юр. ділянка, позичковий капітал (сорт)
spes, spei f (spero) – надія, чекання
У середині слова між двома голосними (в інтервокальній позиції) або між голосним з одного боку i приголосними m або n– з другого s вимовляється як український [з]:
risus – смix
lusor – співець, гравець
censor – цензор, критик
rosa – троянда
basis – основа
X x вимовляється як [кс]:
lux – світло
nох – ніч
rex – цар
хмiж голосними вимовляється як [кз]:
exercitus – військо, армія
executio – мука (Христа), екзекуція
exemplar – екземпляр, зразок, примірник, оригінал
sexus – стать (чол., жін.), секс
Z z зустрічається в словах грецького походження i вимовляється як [з]:
zona – пояс, зона
Zodiacus – Зодіак
У двох словах Zzчитається як [ц]:
Zincum – цинк
іnfluenza – грип
Q q вживається тільки у сполученні з u перед голосними i вимовляється як [кв]:
|
|
|
aqua – вода (звідси aквapiyм, акваторія)
quartus – четвертий
colloquium – розмова, співбесіда
Quercus – дуб
querela, quaerimonia – скарга
Сполучення ti в класичній латині у вcix позиціях вимовлялось як [тi]. У IV-V ст. н. е. ti перед наступним голосним стало вимовлятися як [ці], i ця традиція збереглася до наших часів.
lectio – читання, вибір
eruditio – освіта, навчання
ratio – розум
fictio – видумка, вигадка, фікція, коригування (законна фікція)
sententia – вислів, думка, сентенція
natio – нація, народ, рід, плем’я
Якщо перед сполученням tiстоять приголосніs, t, х, то слід вимовляти [тi]:
ostium – двері, вхід, отвір, гирло (ріки)
bestia – тварина, звір (бестіарій)
fasti, orum pl – календар (фасти) пор. нім. fasten– постити
festino – я поспішаю
constiutio – устрій, указ (конституція)
aestimatio – оцінка майна, ціна
mixtio – суміш
Attius – Аттій
Сполучення ngu перед голосними вимовляється як [нґв] :
lingua – мова
sanguis – кров (звідси санґвінік)
unguis – ніготь, пазур
unguentum – мазь, пахощі
Сполучення su на початку i в середині слова перед голосною, з якою утворює окремий склад, вимовляється як [св]:
Suavis – приємний
Suebi – свеви (германське плем'я)
persuadeo – я переконую
Але!Su-us – свій
Сполучення ch вимовляється, як український [х]:
charta – карта, папір
chirurgus – хірург
architectus – архітектор
Archimedes – Архiмед,
Calchas – Калхант
Шиплячих звуків у латинській мові немає. Тому сполучення звукiв sch слід вимовляти як [сх], а не [ш]:
schola – школа
schema – вигляд, образ
scholastica – шкільні диспути
schisma – розкол, схизма
schedium – поетичний експромт
Сполучення рh вимовляється як український [ф]:
Philippus – Філіп
Zephyrus – зефір
philosophus – філософ
syngrapha, atis, n – гр. вексель, боргова розписка
elephans, ntis – слон
triumphus – тріумф
autographum – автограф
Сполучення rh вимовляється як [р]:
rhetor – ритор, учитель красномовства
Rhodanus – Рона (piкa)
rhythmus – ритм
rhombus – ромб
rhetorica – риторика
Сполучення th вимовляється як [т]:
theatrum – театр
cathedra – крісло, кафедра
thesis – положення, теза
Практичне заняття ІІІ. Поділ слів на склади
Число складів у слові визначається кількістю голосних. У слові стільки ж складів, скільки голосних. Існують правила поділу на склади латинських слів.
1. Якщо приголосний стоїть між двома голосними, то він належить до наступного складу:
do-mus – дім
au-ris – вухо
a-qui-la – орел
2. Якщо між голосними декілька приголосних, то останній, a iнодi й передостанній приголосний належить до наступного складу:
con-tac-tus – дотик, контакт
con-flic-tus – сутичка, an-nus – piк
3. Якщо в слові є сполучення німого приголосного (b, р, d, t, g, с) з плавним (l, r), то воно не розривається:
pa-tri-a – батьківщина
a-gri-co-la – землероб
te-ne-brae – сутінки, темрява
4. Префікси у словах відділяються:
ad-iun-go – запрягати
con-cur-ro – збігатися
ex-am-bu-lo – виходити на прогулянку
in-cen-do – запалювати
Дифтонги i диграфи на склади не розбиваються:
Eu-cli-des – Евклід
a-moe-ni-tas – краса
Практичне заняття ІV. Наголос (Accentus)
Довгота i короткість складу
Запам'ятайте! Tenete memoria!
При постановці наголосу підрахунок складів у латинській мові ведеться від кінця слова:
V IV II II I
na – vi – ga – ti – o – плавання
IV III II I
prae – si – di – um – підтримка, опора
Наголос у латинській мoвi ніколи не ставиться на першому складі від кінця слова. Наголос може стояти на другому або на третьому складі від кінця слова.
Наголос ставиться на другому від кінця слова складі, якщо він довгий:
IV IIІ II I
mo – nu – men – tum – пам'ятник
III II I
a – mi – cus – товарищ
Якщо другий склад від кінця слова короткий, то наголос переноситься на третій склад:
dо-mі-nus – господар,
cre-de-re – вірити,
mo-bi-lis – рухомий
У двоскладових словах наголос завжди ставиться на другому складі від кінця:
con-sul – консул,
fi-nis – кінець,
ma-ter – мати
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 546; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!