Тема 3. Господарський процес і господарське процесуальне право
1. Право на звернення до господарського суду.
2. Поняття господарського процесу.
3. Стадії господарського процесу.
4. Господарське процесуальне право (предмет, метод регулювання, система, джерела, правовідносини).
5. Господарське процесуальне право як юридична наука і дисципліна.
6. Принципи господарського процесуального права.
Право на звернення до господарського суду
розглядається в двох аспектах:
1) як право абстрактне, тобто потенціальну можливість суб'єкта господарювання або в передбачених законодавством випадках державних органів на звернення до юрисдикційного органу в особі господарського суду за захистом порушеного права або охоронюваних законом інтересів;
2) як право персоніфіковане, тобто як право конкретної особи на захист, якщо вона вважає, що її право порушено і потребує підтвердження і реалізації за допомогою судової влади1.
Право на звернення до господарського суду як абстрактне право є одним із елементів правового статусу всіх організацій, які зареєстровано як юридичні особи, а також це право — елемент правового статусу громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку, через державну реєстрацію, набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. У випадках, передбачених законодавством України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Угода про відмову від права звернення до господарського суду є недійсною.
|
|
|
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України законодавчо закріплено право на звернення до господарського суду юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, що мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Наявність права на звернення до господарського суду не означає, що усі господарські відносини і зв'язки суб'єктів господарювання або управління з економічних питань, забезпечуються лише примусовою силою судової влади. Навпаки, розвиток господарських відносин передбачає, що права суб'єктів цих відносин реалізуються, а обов'язки виконуються добровільно і свідомо згідно з законами і договорами без звернення до господарського суду. У випадку виникнення суперечливої ситуації, передбачене законом право на звернення до господарського суду є гарантією усунення суперечностей між суб'єктами господарювання, перетворення нестабільних відносин у стали, забезпечення дисципліни господарських відносин.
|
|
|
Право на звернення до господарського суду, як до потенціальної можливості захисту, перетворюється в суб'єктивне право конкретної особи у разі наявності у неї інтересу в захисті права, тобто у випадку показу нею порушеного або оспорюваного права. У цьому випадку право на звернення до господарського суду як суб'єктивне право реалізується у формі права на подання позову (ідентичного йому права). До звернення до господарського суду відносини, пов'язані із суперечками між суб'єктами господарювання контролювались ними і вони можуть обирати будь-яку поведінку у відповідності до законів. Після звернення до господарського суду і порушення господарського процесу ці відносини контролюються суддею (колегією суддів) господарського суду і учасники спору у відносинах між собою поступають за наявності згоди на це судді.
За раніше діючим законодавством, якщо законом для певної категорії спорів був встановлений досудовий (претензійний) порядок врегулювання, спір мав бути переданий на розгляд господарського суду лише після дотримання цього порядку. На цей час такий порядок може бути дотримано лише за бажанням сторін та їх письмовою згодою.
|
|
|
Тож, незважаючи на те, що досудове врегулювання господарського спору регламентується нормами розділу II Господарського процесуального кодексу України та ст. 222 Господарського кодексу України, на практиці ці норми, майже не застосовуються. Подання претензії це досудовий добровільний порядок врегулювання спору не вливає на порушення господарського процесу.
2. Поняття господарського процесу
Господарський процес— різновид юридичної діяльності, яку регулюють норми господарського процесуального права, тобто встановлена нормами процесуального права форма діяльності господарських судів, спрямована на захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів суб'єктів господарювання.
Предметом господарського процесу як форми діяльності суду є господарські спори або інші справи, віднесені до компетенції господарських судів Господарським процесуальним кодексом України та іншими законами. Процесуальною формою називається установлений нормами господарського процесуального права порядок порушення процесу, підготовки справи до розгляду, розгляду і вирішення справ, оскарження і перегляду рішень господарського суду, а також виконання рішень господарського суду.
|
|
|
У господарському процесі суд, сторони, інші учасники можуть здійснювати ті дії, які передбачені господарськими процесуальними нормами. Формалізація господарського процесу не є випадковою. Роль і значення процесуальної форми полягає в тому, щоб забезпечити захист дійсно існуючих прав суб'єктів господарювання та гарантувати винесення законних і обґрунтованих рішень. Господарський процес являє собою єдність процесуальних прав і обов'язків господарського суду, сторін і інших учасників процесу.
Тому господарський процес можна визначити як систему послідовно здійснюваних процесуальних дій, які виконують господарський суд і інші учасники судочинства у зв'язку з розглядом і вирішенням конкретної справи. Кінцева мета процесу — відновлення порушеного права.
Процесуальна форма — це нормативно встановлений порядок здійснення правосуддя, відпрацьований на підставі узагальнення великого досвіду правозастосування (за аналогією визначення К. І. Комісарова з цивільного процесу).
Їй притаманні такі ознаки: нормативність, безперечність, системність та універсальність, які виступають в єдності при правовому регулюванні і правореалізації.
Нормативність господарської процесуальної форми полягає в тому, що вона встановлюється в законодавстві певного рівня. Це передбачено, зокрема, ст. 4 Господарського процесуального кодексу України. У такий спосіб забезпечується єдність нормативного регламенту господарського процесу, унеможливлюється регулювання даної сфери шляхом прийняття підзаконних нормативних актів.
Безперечність господарської процесуальної форми відображає обов'язковість дотримання і інших форм реалізації процесуальних норм у діяльності учасників господарського процесу. Здійснення процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків повинно відбуватися згідно з порядком, встановленим господарським процесуальним законодавством. Інакше відповідна процесуальна дія учасника господарського процесу не порушує ті правові наслідки, на які вона спрямована. Порушення провадження або подання заяви про перевірку рішення в апеляційному або касаційному порядку повинні відбуватися згідно з порядком і в строки, встановлені Господарським процесуальним кодексом України. Господарському суду, іншим учасникам процесу законом надаються певні, відповідні їхньому процесуальному стану, права і покладаються обов'язки. Процесуальні права і обов'язки реалізуються в ході процесу у вигляді процесуальних дій. У господарському процесі суддя господарського суду, сторони, інші учасники можуть здійснювати ті дії, які передбачені господарськими процесуальними нормами. Форма діяльності господарських судів з розгляду справ заздалегідь встановлена законом.
Системність господарської процесуальної форми відображає необхідність структурувати господарський процесуальний регламент в єдине ціле. Господарський процесуальний кодекс України містить загальний регламент вирішення усіх справ, підвідомчих господарським судам. Вирішення справ про банкрутство відбувається в тому самому загальному процесуальному порядку з урахуванням певних особливостей. Порядок судового розгляду не може бути відмінним і особливим для кожної справи, кожного суду.
Універсальність господарської процесуальної правової форми віддзеркалює її застосування до вирішення різних справ, підвідомчих господарським судам без будь-якої істотної диференціації. Більш того, універсальність господарської процесуальної форми— похідна від цивільної процесуальної форми, а подальший розвиток господарського процесу за основними складовими наближує її до цивільної.
Головні риси процесуальної форми такі:
— господарський суд і учасники господарського процесу пов'язані у своїй діяльності нормами господарського процесуального права;
— учасники процесу здійснюють лише ті процесуальні дії, які заздалегідь встановлені господарськими процесуальними нормами;
— порядок звернення з позовною заявою до суду, прийняття і підготовки справ до розгляду, порядок вирішення спору, структура рішення і регламент його перегляду, а також виконання визначені законом;
— відносини між господарським судом і учасниками процесу не можуть мати характер фактичних відносин, вони можуть бути лише правовідносинами;
— надає сторонам рівні можливості захисту права (змагатися), право брати участь у процесі, надавати докази, користуватися правовою допомогою, оскаржити рішення, брати участь у виконавчому провадженні.
Процесуальна форма захищає сторони, які сперечаються, від суб'єктивізму суддів, сприяє досягненню істини у правосудді. Значення процесуальної форми полягає в тому, щоб забезпечити захист існуючих прав суб'єктів господарювання і гарантувати винесення законних і обґрунтованих рішень.
3. Стадії господарського процесу.
Господарський процес— це послідовно здійснювана сукупність дій учасників судочинства, урегульованих нормами господарського процесуального права, їх визначена система. Діяльність господарського суду з розгляду і вирішення підвідомчих йому спорів, має здійснюватися в певній логічній послідовності по стадіях процесу. Процесуальні дії, які здійснюють учасники господарського процесу, залежно від мети їх виконання і змісту становлять стадії господарського процесу. В кожній стадії процесуальні відносини мають специфічний характер, який визначається об'єктом цих відносин, суб'єктним складом учасників на кожній стадії, змістом і метою процесуальних дій.
Стадія господарського процесу— сукупність процесуальних дій по конкретній справі, об'єднаних однією метою або спрямованих до однієї певної мети. Кожна стадія виконує свої особливі функції в господарському процесі. Складність і кількість здійснюваних процесуальних дій на кожній стадії процесу залежить від завдань, які виконує кожна стадія.
Перша стадія господарського процесу— порушення провадження у справі. Об'єктом процесуальних дій і правової оцінки на цій стадії є пред'явлення позовної заяви з усіма доданими до неї матеріалами (ст. 54 ГПК), вивчення її з точки зору підвідомчості і підсудності, а також інших критеріїв, необхідних для прийняття справи до провадження. На цій стадії суддя одноособово виносить ухвалу про порушення провадження у справі — прийняття справи до провадження (ст. 61 ГПК). У випадках, передбачених законом, суддя може відмовити в прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК) або повернути позовну заяву (ст. 63 ГПК).
Після порушення справи у господарському суді настає стадія підготовки матеріалів до розгляду в засіданні господарського суду. Мета цієї стадії— забезпечити правильне і своєчасне вирішення справи, бажано на першому засіданні суду. Невичерпний перелік процесуальних дій судді на цій стадії передбачені ст. 65 ГПК.
Основна стадія господарського процесу — господарський розгляд (розд. XI ГПК). Вона визначається як основна, тому що при цьому розгляді спір вирішується по суті, дається остаточна відповідь на позовні вимоги. Формою розгляду справи є засідання господарського суду, як правило, ця стадія закінчується прийняттям рішення (ст. 82 ГПК). Однак в окремих випадках, — припиненням провадження у справі (ст. 80 ГПК) або залишенням позову без розгляду (ст. 81 ГПК).
Наступна стадія — перевірка законності та обґрунтованості судових актів господарських судів, а саме, перегляд судових рішень: в апеляційному порядку (розд. XII ГПК); у касаційному порядку (розд. XII-1, ХІІ-2 ГПК); за нововиявленими обставинами (розд. XIII ГПК). Ці стадії орієнтовані на виправлення судових помилок. Проходження справи по цій стадії не є обов'язковим, а визначається зацікавленими особами— учасниками справи. На стадії перегляду судових актів також є етапи порушення провадження, підготовки справи до розгляду і вирішення його у відповідній інстанції.
Господарський процес по справі повинен завершуватись виконанням рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законну силу. Ця стадія — стадія виконання судових рішень — спрямована на їх практичну реалізацію діяльністю зобов'язаних суб'єктів. Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законну силу, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» (ст. 115 ГПК). Треба відмітити, що у зв'язку з прийняттям Законів України «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження» сфера примусового виконання відокремлена від судової влади й організаційно віднесена до виконавчої влади, але залишається у колі суддівських повноважень. Адже викоконавче провадження — це завершальна стадія судового провадження, тож господарське процесуальне законодавство встановлює певні правила поведінки учасників виконавчого провадження, які регулюють процесуальні дії судці господарського суду та відносини між боржником і стягувачем на цій стадії (розд. XIV ГПК).
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 475; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!