Оформлення списку використаної літератури
Список літератури - необхідний елемент довідкового апарату будь-якої друкованої праці (опублікованої чи неопублікованої): монографії, дисертації, дипломної або курсової роботи, статті.
1. Список включає цитовану, згадувану та вивчену автором літературу.
2. Зміст списку визначається автором роботи. Особлива увага приділяється відображенню літератури останніх 3-5 років, як показник інформованості автора про сучасний стан досліджуваної теми.
3. При оформленні бібліографічного списку доцільно його назвати «Список використаної літератури».
4. Список відображає всі види документів незалежно від форми (способу) їх представлення та носія (друковані матеріали, географічні карти, електронні носії, інформація віддаленого доступу тощо).
5. При складанні списку літератури можливі різні способи розстановки бібліографічних описів джерел:
Ø алфавітна;
Ø хронологічна;
Ø систематична;
нумераційна (в порядку першого згадування публікацій у тексті роботи).
5.1. Найчастіше використовується алфавітна розстановка, тобто в алфавіті прізвищ авторів і заголовків, якщо автор не зазначений чи авторів більше трьох.
5.2. При хронологічній розстановці всі джерела розташовуються за роками публікацій, а в межах одного року - за алфавітом авторів або назв. Хронологічний принцип дозволяє показати історію вивчення досліджуваного питання (теми). Іноді використовують зворотно-хронологічне розташування джерел, коли автор головну увагу приділяє сучасному становленню теми, що вивчається.
|
|
|
5.3. При систематичній розстановці літератури бібліографічні описи групуються за галузями знань, окремими темами в їх логічному підпорядкуванні або за главами, розділами роботи, а в середині кожного розділу - за алфавітом чи в хронологічному порядку.
5.4. Досить часто застосовується розстановка літератури в порядку першого згадування в тексті роботи (нумераційна). Але, в такому списку важко проаналізувати охоплення теми, відповідність вказаних публікацій посиланням на них. Список, складений таким чином, не повний, тому що включає тільки згадану та цитовану літературу.
6. Вказані у списку публікації подають в наступному порядку:
Ø роботи вітчизняних та іноземних авторів, надрукованих російською та українською мовами в загальному алфавіті, з урахуванням транскрипції написання;
Ø твори вітчизняних та іноземних авторів іноземними мовами, спочатку латинський алфавіт, потім східні мови, якщо є;
Ø інформація online;
Ø статистичні матеріали.
Офіційні та керівні документи рекомендовано виносити на початок списку.
7. Роботи одного автора розташовуються за алфавітом назв, а автори-однофамільці - за алфавітом ініціалів. Скільки б робіт одного автора не було, обов'язково треба вказувати прізвище та ініціали, не замінюючи їх прочерками.
|
|
|
8. В бібліографічному списку літератури використовується наскрізна нумерація всіх джерел.
9. Наповнення бібліографічного списку до наукової роботи визначається автором.
Як правило, обсяг списку не повинен перевищувати 5 % обсягу рукопису. Наприклад, оптимальний обсяг вивченої літератури при написання реферату повинен бути не менше 5 джерел, курсової роботи - 10-15, дипломної чи магістерської роботи - 40-50 , а дисертаційної - близько 25 % обсягу наукової роботи.
У списку опублікованих праць здобувача, який наводять в авторефераті, необхідно вказати прізвища та ініціали всіх його співавторів незалежно від виду публікації.
10. Бібліографічний опис документа - це бібліографічні відомості про документ, які наведені за чіткими правилами, певним наповненням і порядком дотримування належних зон та елементів, призначених для ідентифікації та загальної характеристики документа (ДСТУ ГОСТ 7.1:2006).
11. Правила складання бібліографічного опису регламентуються державним стандартом «ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання».
|
|
|
12. Опис складається з елементів, які поділяються на обов'язкові та факультативні. У бібліографічному описі можуть бути тільки обов'язкові чи обов'язкові та факультативні елементи. Обов'язкові елементи містять бібліографічні відомості, які забезпечують ідентифікацію документа. їх наводять у будь-якому описі.
13. Проміжки між знаками та елементами опису є обов'язковими і використовуються для розрізнення знаків граматичної і приписаної пунктуації.
В залежності від об'єкту опису, розрізняють монографічний, зведений та аналітичний бібліографічний опис:
Ø монографічний - опис на окремо виданий документ (книга, брошура, географічна карта тощо);
Ø зведений - на групу документів (багатотомне видання, серійні видання, річний комплект журналів або газет тощо), тобто кілька томів, випусків, які складають єдине видання;
Ø аналітичний - на частину документа (розділ, глава, параграф із книги окремий том багатотомного видання, стаття із газети, журналу, збірника).
Для забезпечення точності бібліографічного опису, його складають безпосередньо за самим документом , маючи документ перед очима («de vizu»), але описи для списків літератури допускається складати на основі інших вторинних документів.
|
|
|
Бібліографічний опис, як правило, складається мовою тексту видання, додержуючись правил сучасної орфографії. Скорочення слів та словосполучень допускаються відповідно з державними стандартами:
Ø «ДСТУ 3582-97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила»;
Ø «ГОСТ 7.12-93 «Межгосударственный стандарт. Система стандартов по информации, библиотечному и издательскому делу. Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила».
До цього списку включаються усі використані джерела, які розташовуються за алфавітом або у порядку посилань на них у тексті. Інформація про видання (монографії, підручники, довідники тощо) має включати: прізвище та ініціали автора, назву книги, місце видання, видавництво і рік видання, обсяг у сторінках.
Ці дані друкуються у виданнях.
Прізвище автора подається у називному відмінку. Якщо є два, три чи чотири автори, то їх прізвища з ініціалами подають у тій послідовності, у якій вони надруковані у книзі; перед прізвищем наступного автора ставлять кому. При наявності більше чотирьох авторів, вказують прізвища з ініціалами тільки перших трьох, а далі пишуть слова ”та інші”. Назву місця видання необхідно подати повністю у називному відмінку.
Дані про статтю із періодичного видання мають вказувати: прізвище та ініціали автора, заголовок статті, назву видання (журналу), назву серії (якщо така є), рік випуску, номер видання (журналу), сторінки, на яких розміщена стаття.
Заголовок статті подається у тому вигляді, як вказано у періодичному виданні. Назву серії пишуть після скороченого слова “сер”. Номери сторінок, на яких розміщена стаття, розділяють рискою, наприклад, C.32-39.
Після прізвища ставиться кома та пробіл, а також пробіл між складовими ініціалів : Мельник, В. М.
Усі елементи опису пишуться з малої літери крім перших слів кожної області та заголовків у всіх описах.
Після заголовку вид матеріалу пишуть у квадратних дужках без пропусків і без скорочення: [Текст] чи [Тext], [Електронний ресурс]. У квадратних дужках пишуть усе, що запозичене з інших джерел або за даними аналізу матеріалу.
Прізвище першого автора при опису одного автора повторюють в області відповідальності (за косою рискою), а при опису двох і трьох авторів прізвище першого автора пишуть перед заголовком та після косої риски пишуть усіх авторів.
При наявності більше трьох авторів в області відповідальності (за косою рискою) пишуть лише першого автора (за бажанням можна писати всіх авторів) та ін.: [та ін.]. У дисертації та авторефераті в області відповідальності пишуть повністю прізвище, ім'я та по батькові.
У патентних документах в області відповідальності на відміну від інших документів пишуть спочатку прізвище, а потім ініціали.
Знаки ; та : розділяють пробілами з обох боків. Реєстраційний номер книги (ISBN) пишуть, якщо він є. Відсутні пробіли в нумерації сторінок : 8–10. У кінці опису ставиться крапка.
Оформлення додатків
Додатки оформляються як продовження роботи на наступних її сторінках або у вигляді окремої частини (книги), розміщуючи їх у порядку посилань у тексті роботи. Кожний додаток починається з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими буквами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими буквами з першої великої друкується слово “Додаток …” і велика літера української абетки, наприклад “Додаток А”, “Додаток Б”. Додатки слід позначати послідовно відповідно до букв алфавіту, за винятком букв Г, Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь. Один додаток позначається як додаток А.
Текст кожного додатка може поділятись на розділи та підрозділи, які нумеруються у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатку (літеру) і крапку, наприклад А.2 – другий розділ додатка А; В.3.1. – підрозділ перший третього розділу додатка В.
Ілюстрації, таблиці і формули у додатках нумеруються у межах кожного додатка, наприклад: рис. А.1.2. – другий рисунок першого розділу додатка А; формула (В.1) – перша формула додатка В.
При оформленні додатків окремою частиною (книгою) на титульному аркуші роботи під її назвою друкують великими буквами слово “ДОДАТКИ”.
Створення картотеки
Одночасно з ознайомленням із літературою повинна проводитись її систематизація, а це неможливо без створення картотеки. До широкого розповсюдження комп’ютерної техніки найпоширенішими були паперові бібліографічні картки. Для людини, яка не має навичок роботи з електронними базами даних та повсякденного доступу до комп’ютера, це найзручніший варіант.
Бібліографічна картка може бути довільного розміру. Залежно від гостроти зору використовують картки розмірами 105 х 74 мм (1/8 від листа формату А4), 74 х 52 мм (1/16 від формату А4) або стандартні картки розмірами 100 х 60 мм чи 120 х 80 мм. На картці повинні бути записані всі вихідні дані стосовно роботи. На звороті можна написати короткий реферат або окремі цікаві для дослідження факти, що містяться в роботі. У верхньому правому та лівому кутах картки залишають вільне місце для нанесення шифрованих позначок при подальшому систематизуванні картотеки за темами та алфавітом.
При опрацюванні будь-яких джерел, що містять посилання на іншу літературу, треба завести картки на ті з них, які стосуються досліджуваної теми. Картка, джерело якої не опрацьовано студентом-дослідником особисто, у верхньому лівому куті повинна містити позначку «–», а в нижньому лівому – скорочене посилання на роботу, з якої її переписано: «(Якобсон, 1905)». При подальшому ознайомленні з джерелом позначку перетворюють на «+». Зрозуміло, що кількість бібліографічних посилань буде зростати в геометричній прогресії (звісно, до певної межі). Це не повинно збентежувати дослідника.
За такого науково обґрунтованого методу роботи з літературою особливо важливо чітко обмежити коло інтересів. Однаково небезпечно як збільшувати його, що призведе до неякісного, неповного опрацювання літератури, так і безпідставно звужувати, результатом чого буде повторний пошук з близької тематики (зайва робота, особливо при обробці реферативних видань). Тому і науковому керівникові, і студенту із самого початку треба досить чітко сформулювати кінцеву мету своєї співпраці (тему дипломної (випускної) роботи) та спрямованість окремих її етапів (теми курсових робіт).
Бібліографічний опис документів здійснюється згідно із стандартом з бібліографічного опису документів ДСТУ ГОСТ 7.1:2006. При скороченні слів користуються ДСТУ 3582-97 «Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі» та ГОСТ 7.12.93 «Библиографическая запись. Сокращения слов на русском языке. Общие требования и правила».При створенні опису іноземною мовою дотримуються також вимог ГОСТ 7.11-78 «Сокращение слов и словосочетаний на иностранных языках в библиографическом описании произведений печати». Для описання архівних документів існують «Правила оформлення посилань на архівні документи у дисертаціях // Бюл. вищ. атестац. коміс. – 2010. – № 3 – С. 17–20» та «Правила оформлення посилань на архівні документи у прикнижкових, прикінцевих, пристатейних списках джерел // Там само. – С. 20–22». Бібліографічні описи складають devisu, безпосередньо за оригіналами видань.
Приклади оформлення бібліографічного опису у списку:
Книги одного автора
Терський C. В. Тваринництво / С. В. Терський ; Нац. ун-т "Львів. політехніка". – Л. : Вид-во Нац. ун-ту "Львів. політехніка", 2010. – 320 с. : іл. – Бібліогр.: с. 275–298.
Tymkiv Ya. Ukraina wobec problemów i instytucjonalizacji bezpieczeństwa europejskiego / Ya. Tymkiv. – Toruń : Wyd-wo Adam Marszałek, 2009. – 346 s. – Bibliogr.: s. 284–346.
Книги двох і трьох авторів
Іванова А. І. Бібліографічний словник діячів у галузі тваринництва / Іванова А. І., Бугай А. С. ; за ред. І. І. Гіхман. – К. : Рад. шк., 1979. – 606 с. (відомості про авторів за косою записують у тій формі і в тій послідовності, у якій вони вказані у джерелі інформації).
Рильніков Б. С. Кафедра інженерного матеріалознавства та прикладної фізики: до 135-річчя заснування / Б. С. Рильніков, С. Г. Швачко ; Нац. ун-т "Львів. політехніка". – Л. : Вид-во Нац. ун-ту "Львів. політехніка", 2007. – 108 с.
Костюк П. Г. Іони кальцію у функції мозку – від фізіології до патології / Костюк П. Г., Костюк О. П., Лук'янець О. О. ; НАН України, Ін-т фізіології ім. О. О. Богомольця. – К. : Наук. думка, 2005. – 197 с. – Бібліогр.: с. 195 (22 назви).
Книги чoтирьох авторів
Основы создания гибких автоматизированных произведений / Л. А. Пономаренко, Л. В. Адамович, В. Т. Музычук, А. Е. Гридасов ; под ред. Б. Б. Тимофеева. – Киев : Техника, 1986. – 144 с.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 685; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!