Маастрихтська угода 1992 р. визначила три етапи становлення ЄВС.



Перший етап (липень 1990 р. — грудень 1993 р.):

¾ повна лібералізація руху капіталів усередині ЄС;

¾ завершення процесу формування єдиного внутрішнього ринку ЄС;

¾ розроблення заходів щодо зближення (конвергенції) ряду економічних параметрів для країн-членів.

Другий етап ( січень 1999 р.):

¾ створення незалежної Європейської системи центральних банків на чолі з Європейським центральним банком;

¾ установлення фіксованого курсу для валют країн — членів ЄВС між собою, а також відносно ЕКЮ;

¾ емісія єдиної грошової одиниці;

¾ проведення єдиної валютної політики країнами — членами ЄВС.

У травні 1998 р. на самміті Євросоюзу було визначено 11 країн, які відповідають критеріям участі в Економічному і валютному союзі. Це — Німеччина, Франція, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія, Португалія, Італія, Фінляндія, Ірландія.

Для повноправної участі в цьому економічному та валютному союзі було визначено такі фіксовані показники:

¾ дефіцит державного бюджету не повинен перевищувати
3% ВВП;

¾ державний борг не повинен становити більш як 60% ВВП;

¾ річна інфляція не може бути вищою, ніж плюс 1,5-про­центних пункти до середнього рівня інфляції у трьох країнах ЄС з найбільшою стабільністю цін;

¾ середнє номінальне значення довгострокової процентної ставки не повинно перевищувати плюс 2-процентні пункти до середнього рівня цих ставок у трьох країнах ЄС з найбільшою стабільністю цін.

Нині країни ЄС вступили у третій етап утворення ЄВС. Станом на 1 січня 1999 р. було зафіксовано валютні курси національних валют. Фінансові безготівкові операції з цього періоду можуть здійснюватися як у євро, так і в національній валюті.

З 1 січня 2002 р. євро увійшла до готівкового обігу і протягом кількох місяців зберігався паралельний обіг євро та національних валют. З 1 липня 2002 р. в обігу залишається єдина європейська валюта — євро. За стабільність єдиної грошово-кредитної політики ЄВС відповідає Європейська система центральних банків, до якої входять ЄЦБ і центральні банки країн-учасниць. Фактично грошово-кредитна політика країн — учасниць ЄВС утратила самостійність відтоді, коли центральні банки цих країн взяли зобо­в’язання, використовуючи відповідні ринкові інструменти, забезпечити фіксовані двосторонні обмінні курси за станом на 31 грудня 1998 р., тобто національні валюти стали деномінаціями євро.

Основними перевагами введення єдиної валюти є:

¾ зменшення операційних витрат;

¾ розширення фінансових ринків;

¾ зростання їх ліквідності;

¾ зменшення валютних ризиків;

¾ спрощення міжнародних фінансових операцій;

¾ зростання конкуренції.

Усі ці переваги сприятимуть подальшому розвиткові міжрегіонального співробітництва, а спільна валюта євро має підстави отримати статус резервної та стати конкурентоспроможною щодо долара США.

 

6.7. Міжнародні ринки грошей та капіталів

 

Сучасний світовий грошовий ринок характеризується стрімким розвитком процесів глобалізації, інтеграції та універсалізації, поширенням сек’юритизації (тобто заміщення традиційних банківських кредитів емісією цінних паперів), фінансових нововведень (нові фінансові інструменти — валютні, процентні, фінансові ф’ючерси та опціони, операції своп та ін.). Це привело до створення великого мобільного світового грошового ринку, де поступово втрачається колишня чіткість розмежування між його окремими сегментами.

У процесі поглиблення міжнародного поділу праці та економічних зв’язків відбувається інтеграція національних ринків грошей та капіталів. Постійне прагнення грошового капіталу до самозростання виводить його за національні межі. В умовах повної конвертованості валют унаслідок переплетіння різних національних грошових ринків створюються міжнародні ринки грошей та капіталів, що підвищує мобільність грошового капіталу.

Участь національних ринків грошей та капіталів в операціях світового ринку визначається такими чинниками:

· наявністю розвинутої кредитної системи та фондової біржі;

· місцем країни у світовій економічній системі господарства та її валютно-економічним станом;

· помірністю податкового тиску;

· пільговим валютним законодавством, що відкриває іноземним позичальникам доступ на національний ринок грошей та капіталів та іноземним цінним паперам — до біржового котирування;

· вдалим географічним положенням;

· відносною стабільністю політичного режиму.

Ці чинники обмежують коло національних ринків грошей та капіталів, які виконують міжнародні операції. Унаслідок конкуренції склалися світові фінансові центри — Нью-Йорк, Лондон, Цюріх, Люксембург, Франкфурт-на-Майні, Сінгапур та ін.


Дата добавления: 2015-12-21; просмотров: 17; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!