Якщо платежі перевищують надходження, то торговий баланс буде пасивним, а його сальдо — негативним.
По статті «Баланс послуг» враховується рух коштів у зв’язку з обміном між резидентами і нерезидентами різноманітними послугами: транспортними, будівельними, комунікаційними, туристичними, культурними, обслуговуванням урядових структур, іншими діловими послугами (науковими, технічними, консалтинговими, рекламними та ін.), фінансовими, ліцензійними, інформаційними тощо.
По статті «Доходи» враховується рух коштів, пов’язаний з доходами фізичних осіб-резидентів, одержаними в оплату праці за кордоном, доходами від прямих інвестицій за кордоном (дивіденди за акціями, нерозподілений та реінвестований прибуток), доходами від портфельних інвестицій (проценти за облігаціями та іншими борговими зобов’язаннями, дивіденди за акціями тощо), доходами від інших інвестицій (проценти за довгостроковими та іншими кредитами і вимогами: депозитами, залишками коштів на коррахунках тощо).
По статті «Поточні трансферти» враховується рух коштів на безеквівалентних засадах — гуманітарна та технічна допомога, внески до фондів міжнародних організацій, безоплатні перекази грошей з-за кордону фізичним особам (спадок, дарування, аліменти, членські внески в різні благодійні фонди та інші фонди й організації тощо).
У розділі ІІ «Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій» по статті «Капітальні трансферти» враховуються всі операції, пов’язані з переданням права власності на основний капітал або анулюванням боргів кредиторами, коли рух вартості здійснюється на еквівалентній основі (державне фінансування великих проектів за кордоном, інвестиційні субсидії корпорацій своїм іноземним філіям, придбання (чи реалізація) нефінансових активів — землі та її надр, патентів, авторських прав тощо). В усіх цих випадках відбувається зростання капіталу в одній країні і зменшення — в іншій. Воно може здійснюватися в грошовій та в матеріальній формах.
|
|
|
У розділі «Фінансовий рахунок» показуються операції з купівлі-продажу та погашення фінансових вимог однієї країни до інших. При цьому відбувається зміна власності на фінансові активи або пасиви країни. Усі фінансові операції класифікуються в три групи:
¾ «Прямі інвестиції», що являють собою капітальні вкладення прямих інвесторів у зарубіжні підприємства. Вони здійснюються переважно для одержання прямим інвестором контрольного пакета акцій цих підприємств.
¾ «Портфельні інвестиції». До них належать операції з тими цінними паперами, придбання яких не є прямими інвестиціями (облігації, привілейовані акції, похідні фінансові інструменти, свідоцтва про участь у капіталі товариств, векселі, депозитні сертифікати тощо).
|
|
|
¾ «Інші інвестиції», тобто переважно операції кредитного характеру: комерційний кредит; довгострокові позики, включаючи кредити МВФ та інших міжнародних організацій; короткострокові позички; депозити; інші активи чи пасиви.
Операції «Фінансового рахунку» займають особливе місце в платіжному балансі, тому що в них ураховується не тільки звичайний рух фінансових ресурсів між країнами, зініційований окремими економічними суб’єктами, а й рух ресурсів на макрорівні з метою балансування платіжного балансу в цілому. Звичайно це робиться за рахунок статей «Портфельні інвестиції» та «Інші інвестиції». Наприклад, якщо по всіх статтях балансу загальна сума надходжень не покриває суми платежів, то, щоб зберегти стабільними кон’юнктуру валютного ринку та валютний курс, уряд та центральний банк вдаються до залучення портфельних інвестицій чи кредитів МВФ та інших міжнародних організацій, на суму яких збільшаться надходження відповідно по статті «Портфельні інвестиції» чи «Інші інвестиції».
Проте таким способом неможливо повністю збалансувати платіжний баланс, бо протягом року технологічно неможливо адекватно відкоригувати обсяги портфельних та інших інвестицій. Тому в цьому процесі беруть участь статті розділу ІІІ «Резервні активи», на яких відображається централізований золото-валютний запас країни. До резервних активів включаються наявні у розпорядженні державних органів грошово-кредитного регулювання запаси іноземної валюти (готівки та депозитів), монетарного золота, депозитів у СДР в іноземних банках, резервна позиція в МВФ, іноземні цінні папери та інші фінансові вимоги.
|
|
|
Разом з тим механізм зміни резервних активів теж не забезпечує повного збалансування платіжного балансу. Річ у тім, що кон’юнктура валютного ринку змінюється не тільки під впливом незбалансованості платіжного балансу чи цей вплив «запізнюється» і проявляє себе в наступному звітному періоді. Через це обсяги сальдо платіжного балансу й обсяги операцій з валютної інтервенції, що склалися за відповідний період, не збігаються. Щоб урівняти загальні обсяги надходжень і платежів, у баланс уведена стаття «Помилки та упущення», по якій проставляється необхідна для збалансування сума.
Платіжний баланс відіграє важливу роль у розробленні та реалізації валютної політики. Як модель зовнішньоекономічних зв’язків країни він дає ґрунтовну інформаційну базу для оцінки стану та перспектив розвитку валютних відносин.
|
|
|
Джерела збалансування платіжного балансу мають свої чітко обумовлені межі, за якими використання їх стає неможливим. У таких ситуаціях держава змушена буде вдаватися до таких засобів впливу на валютний ринок і платіжний баланс:
¾ девальвація національної валюти як засіб стимулювання експорту і скорочення імпорту;
¾ запровадження дефляційної політики, спрямованої на зменшення цін і доходів, що сприятиме стримуванню імпорту;
¾ посилення контролю за діяльністю всіх національних суб’єктів валютних відносин;
¾ посилення обмеження на валютні операції.
У механізмі платіжного балансу важливе місце займають офіційні золотовалютні резерви (ЗВР), що враховуються по статті «Резервні активи» і слугують офіційним механізмом урегулювання його сальдо. Активне сальдо платіжного балансу сприяє зростанню золотовалютних резервів, а пасивне — їх зменшенню. Проте економічна роль цих резервів не обмежується балансуванням платіжного балансу, а значно виходить за його межі. Тому управління ними можна розглядати як самостійний інструмент валютного та грошово-кредитного регулювання.
ЗОЛОТОВАЛЮТНІ РЕЗЕРВИ — ЦЕ ЗАПАСИ ІНОЗЕМНИХ ФІНАНСОВИХ АКТИВІВ ТА ЗОЛОТА, ЯКІ НАЛЕЖАТЬ ДЕРЖАВІ І ПЕРЕБУВАЮТЬ У РОЗПОРЯДЖЕННІ ОРГАНІВ ГРОШОВО-КРЕДИТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ І МОЖУТЬ БУТИ РЕАЛЬНО ВИКОРИСТАНІ НА РЕГУЛЯТИВНІ ТА ІНШІ ПОТРЕБИ, ЩО МАЮТЬ ЗАГАЛЬНОЕКОНОМІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ.
ЦІЛІ НАКОПИЧЕННЯ ЗОЛОТОВАЛЮТНИХ РЕЗЕРВІВ:
- ТРАНСАКЦІЙНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ - забезпечення країни достатнім запасом міжнародних платіжних засобів, з тим щоб держава, її окремі структури та недержавні економічні агенти могли своєчасно розрахуватися за своїми зовнішніми зобов’язаннями. золото, що входить до офіційних золотовалютних резервів, безпосередньо не виступає в ліквідній формі. щоб використати його для платежів за зовнішніми зобов’язаннями, золото спочатку слід продати на світовому ринку за валюту, яка є міжнародним платіжним засобом. проте ця операція пов’язана з істотними ризиками, спричиненими можливими змінами ринкової ціни на золото.
¾ ІНТЕРВЕНЦІЙНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ - забезпечення державі можливості проводити інтервенції на валютному ринку та ринку грошей, з тим щоб підтримувати на потрібному рівні на них попит і пропозицію та обмінний курс національної валюти.
ПРИ ФОРМУВАННІ ТА ВИКОРИСТАННІ ЗОЛОТО-ВАЛЮТНИХ РЕЗЕРВІВ ВИНИКАЄ РЯД ПРОБЛЕМ:
¾ ПРОБЛЕМА ОПТИМІЗАЦІЇ ОБСЯГУ ЗОЛОТОВАЛЮТНИХ РЕЗЕРВІВ;
¾ ПРОБЛЕМА ІНТЕРВЕНЦІЙНОГО ЇХ ВИКОРИСТАННЯ;
¾ ПРОБЛЕМА РОЗМІЩЕННЯ РЕЗЕРВІВ ТА ІН.
Оптимізація розміру золотовалютних резервів має важливе економічне значення тому, що занижений їх обсяг погіршує платоспроможність країни на світовому ринку та обмежує регулятивні можливості держави у монетарній сфері, а завищений призводить до заморожування значної частини національного багатства країни на тривалий період.
Широке коло чинників, що визначають необхідність формування резервів та впливають на обсяги цих резервів, практично унеможливлює вироблення універсального правила їх оптимізації, придатного для будь-якої країни і в будь-яких умовах.
Потреби в резервах у їх трансакційному призначенні визначаються обсягами платежів за зовнішніми зобов’язаннями, пов’язаними з імпортом товарів та послуг, обслуговуванням зовнішнього боргу держави, експортом капіталу тощо. Розміри централізованих резервів як запасу світової ліквідності визначаються:
¾ обсягами платежів за зовнішніми зобов’язаннями держави та недержавних економічних суб’єктів;
¾ рівнем збалансованості платіжного балансу країни;
¾ рівнем інтегрованості національної економіки у світову та розвиненістю доступу резидентів до міжнародних валютних ринків.
Потреби в резервах у їх інтервенційному призначенні залежать насамперед від обсягів грошової маси, яка функціонує у внутрішньому обороті країни. Централізовані резерви є своєрідним забезпеченням для національних грошей, за допомогою якого можна збільшити чи зменшити масу останніх в обороті, впливаючи у такий спосіб на їх стабільність. Наявність указаного внутрішнього зв’язку дає підстави говорити про оптимальний рівень золотовалютних резервів відносно наявної маси грошей в обороті, хоча у світовій практиці подібний показник не визначається. Останньою в 1999 р. відмовилася від установлення нормативу золотовалютного забезпечення грошової маси Швейцарія. Проте слід зазначити, що країни, які побудували свої валютно-монетарні системи на засадах «валютного бюро», по суті, визнали оптимальним 100-процентне золотовалютне забезпечення своєї грошової маси.
У СВІТОВІЙ ПРАКТИЦІ ШИРОКО ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ КІЛЬКА ПОКАЗНИКІВ ОПТИМАЛЬНОСТІ РІВНЯ ЦЕНТРАЛІЗОВАНИХ ЗОЛОТОВАЛЮТНИХ РЕЗЕРВІВ. Зокрема, широкого застосування набув показник відношення обсягу централізованого резерву до річного обсягу імпорту, що називається «коефіцієнтом достатності». Загалом для світового ринку цей показник вважається оптимальним, якщо резерви центральних банків усіх країн наближаються до 50% загальної вартості світового річного імпорту. Для окремих же країн цей показник вважається оптимальним на рівні, адекватному вартості 3—4-місячного обсягу імпорту товарів та послуг. Такі рівні вказаного показника визнані достатніми також МВФ.
Використовуються й інші показники:
обсяг резервів / обсяг усіх зовнішніх платежів;
обсяг резервів / обсяг сальдо платіжного балансу;
обсяг платежів з обслуговування зовнішнього боргу держави / сума надходжень експортної виручки;
обсяг резервів / обсяг платежів з обслуговування зовнішнього державного боргу та ін.
Дата добавления: 2015-12-21; просмотров: 14; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!