Безпосередня та представницька демократія в Україні.
Одним із найважливіших конституційно-правових інститутів є інститут народовладдя.
Стаття 5 Конституції України визначає дві форми народовладдя – безпосередню (пряму)і представницьку демократію. Безпосередня демократія пов’язана з прямим волевиявленням народу України, територіальної громади чи іншої визначеної законом спільноти громадян України, яке здійснюється у визначених Конституцією та законами України формах. Форми безпосередньої демократії – це способи і засоби безпосереднього здійснення влади народом або його частиною (територіальною громадою, населенням адміністративно-територіальної одиниці), які унеможливлюють передання владних повноважень будь-яким органам чи особам. Згідно зі ст. 69 Конституції України основними формами народного волевиявлення є вибори та референдум.
Під виборами в широкому значенні розуміють такий спосіб формування керівних органів, що полягає в голосуванні визначених осіб. Вибори в конституційному праві – це спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їх посадової особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих осіб за умови, коли на здобуття кожного мандата мають право балотуватися два та більше кандидатів.
Вимога альтернативності має важливе значення, оскільки не лише визначає демократичний характер виборів, а й дозволяє відокремити вибори від призначення на посаду, яке здійснюється колегіальним органом.
|
|
|
Вибори виконують такі соціальні функції: слугують вихідним принципом організації державного механізму та системи місцевого самоврядування; легітимують владу; є способом реалізації народного і національного суверенітету, забезпечення стабільності, поступовості та наступності існування влади; слугують кращому відбору політичних керівників з огляду на їх попередню політичну діяльність; сприяють формуванню і вираженню суспільної думки.
Вибори класифікують за різними підставами, зокрема:
– залежно від того, які органи обираються, вибори поділяються на парламентські (вибори народних депутатів), президентські (вибори Президента України) та місцеві (вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів);
– залежно від того, обирається виборний орган повністю або частково, розрізняють загальні та часткові (коли обирається лише частина колегіального виборного органу влади) вибори;
– залежно від підстав проведення вибори можуть бути черговими, позачерговими (достроковими), повторними, проміжними;
|
|
|
– залежно від способу волевиявлення виборців вибори бувають прямі та непрямі.
Термін «виборче право» в юридичній літературі інтерпретується у двох значеннях – об’єктивному і суб’єктивному.
Об’єктивне виборче право – це один із головних конституційно-правових інститутів, який складають норми, що регулюють суспільні відносини, пов’язані з формуванням представницьких та інших виборних органів публічної влади(державної влади і місцевого самоврядування).
Цей інститут характеризується такими особливостями: він більшою мірою (порівняно з іншими конституційно-правовими інститутами) зазнає впливу норм міжнародного права; значна частина його норм є полівалентними, себто такими, що одночасно належать до двох та більше галузей права; переважна більшість норм цього інституту є процесуальними нормами. Норми інституту виборчого права встановлюють: принципи виборчого права; вимоги до виборців і кандидатів; порядок утворення та діяльності виборчих органів; процедуру висування і реєстрації кандидатів; статус виборців та інших суб’єктів виборчого процесу; процедуру ведення передвиборної агітації та голосування; порядок визначення результатів виборів тощо.
Суб’єктивне виборче право – це закріплене Конституцією України (ст. 38) і гарантоване державою право громадянина України вільно обирати та бути обраним до виборних органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування).
|
|
|
При цьому можна виділити активне (право обирати) і пасивне (право бути обраним) виборче право. Громадяни, які за Конституцією України користуються активним виборчим правом, називаються виборцями, а сукупність виборців у межах України, територіальної громади, адміністративно-територіальної одиниці або виборчого округу складає виборчий корпус (електорат).
Принципи виборчого права – це умови його визнання і здійснення, які разом забезпечують реальний характер волевиявлення народу, легітимність виборних органів публічної влади.
Конституція України (ст. 71) закріпила такі принципи суб’єктивного виборчого права: вільні вибори; загальне, рівне і пряме виборе право; таємне голосування.
Принцип вільних виборів означає, що виборець самостійно, без будь-якого зовнішнього впливу вирішує – брати йому участь у виборах чи ні, а якщо брати, то якою мірою. Із принципу вільних виборів випливає відсутність обов’язкового вотуму –юридичного обов’язку виборців брати участь у голосуванні. Отже, принцип вільних виборів забороняє будь-яке переслідування за ухиляння від участі голосуванні (абсентеїзм). Із принципу вільних виборів випливає заборона застосування примусу у виборчому законодавстві України – насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця на виборах. Водночас публічні заклики або агітація за бойкот виборів забороняються.
|
|
|
Принцип загального виборчого права означає: по-перше,що право голосуна всіх виборах мають лише громадяни України; по-друге, відповідно до положень ст. 24 Конституції України виборче законодавство України забороняє будь-які привілеї чи обмеження виборчих прав окремих груп громадян залежно від природних властивостей громадянина України як людини та від його громадянських рис; по-третє, забороняються обмеження щодо участі громадян у виборчому процесі, які не передбачені Конституцією України та законодавством. Відповідно до ст.64 Конституції України окремі обмеження виборчих прав громадян можуть бути встановлені в умовах воєнного або надзвичайного стану. При цьому повинен бути зазначений строк дії цих обмежень. У ст.70 Конституції України та у виборчому законодавстві України визначаються спеціальні умови (виборчі цензи або кваліфікації) для отримання права голосу на виборах (активного виборчого права). До них відносять: віковий ценз (активного виборчого права набувають громадяни України, яким на день виборів виповнилося 18 років); ценз дієздатності (не мають права голосу громадяни, визнані судом недієздатними); ценз осілості (депутатів сільських, селищних, міських рад та сільських, селищних, міських голів обирають громадяни України, які належать до відповідних територіальних громад). На місцевих виборах установлено ще два цензи – проходження строкової військової служби та ценз судимості (не мають права голосу на місцевих виборах військовослужбовці строкової служби та громадяни України, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі).
Конституція України та виборче законодавство України встановлюють додаткові, порівняно з активним виборчим правом, обмеження щодо пасивного виборчого права громадян:
– підвищується віковий ценз (з 18 до 21 року на виборах народних депутатів України і до 35 років на виборах Президента України);
– встановлюється ценз осілості на виборах Президента України і народних депутатів України, який передбачає, що за громадянином України визнається право бути обраним Президентом України лише після десяти останніх перед днем виборів років проживання в Україні, а народним депутатом – після п’яти років;
– встановлюється мовний ценз на виборах Президента України: Президентом України може бути обраний громадянин України, який володіє державною мовою;
– передбачається обмеження пасивного виборчого права для осіб, які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.
Принцип рівного виборчого права означає забезпеченнярівних для кожного громадянина прав і можливостей впливати на результат виборів. Цей принцип випливає із конституційного принципу рівноправності громадян, поширюється як на активне, так і на пасивне виборче право. При цьому рівність прав і можливостей виборціввимагає дотримання таких умов:
– усі виборці повинні мати однакову кількість голосів на виборах (заборона плюрального вотуму, тобто надання одним виборцям більшої кількості голосів стосовно до інших залежно від майнового стану чи інших факторів);
– повинна бути забезпечена єдина норма представництва – кожний депутат має представляти приблизно однакову кількість виборців. Реалізація цієї вимоги забезпечується утворенням одномандатних виборчих округів з приблизно рівною кількістю виборців та визначеним виборчим законодавством України порядком встановлення результатів виборів у багатомандатних виборчих округах, який передбачає необхідність обчислення виборчої квоти;
– забороняється поділ виборців на розряди (курії) за майновою, національною, становою, релігійною, етнічною чи іншою ознакою;
– усім виборцям має бути гарантовано рівний захист законом і судом активного і пасивного виборчого права.
Пряме виборче правоозначає, що депутати, інші виборні особи обираються безпосередньо виборцями. Його треба відрізняти від непрямого (багатоступеневого) виборчого права, яке застосовується в деяких країнах (у США на виборах Президента США). Пряме виборче право є більш демократичним, оскільки не передбачає ніяких проміжних інстанцій між виборцями та кандидатами в депутати: виборець голосує безпосередньо за кандидата.
Принцип таємного голосуванняполягає у забороні зовнішнього нагляду і контролю за волевиявленням виборців у будь-якій формі, будь-якими засобами та будь-якими суб’єктами. Виборче законодавство України передбачає спеціальні організаційні заходи та процедури із забезпечення таємниці голосування, зокрема: кожний виборець голосує на виборах особисто, голосування за інших осіб чи передання виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється; виборчий бюлетень повинен мати таку форму, яка відкидає можливість установити, хто саме його заповнив; голосування має проводитись у спеціально відведених та облаштованих приміщеннях, в кабінах (кімнатах) для таємного голосування; бюлетені повинні заповнюватися виборцем особисто. Реалізація принципу таємного голосування забезпечується також установленням відповідальності осіб, які порушили таємницю голосування.
Виборчий процес – це система врегульованих Конституцією та законами України основних послідовних процесуальних стадій організації та проведення виборів в Україні.
Стадії (етапи) виборчого процесу обумовлюються його сутністю, випливають із призначення або проголошення виборів.
Етапами виборчого процесу, зокрема, є: висування кандидатів на виборні посади чи політичних партій для парламентських виборів; утворення виборчих комісій (крім Центральної виборчої комісії); реєстрація кандидатів (політичних партій, блоків); проведення передвиборної агітації; утворення спеціальних виборчих дільниць, що існують на тимчасовій основі; складання списків виборців, їх перевірка та уточнення; голосування; підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування; встановлення результатів виборів та їх офіційне оприлюднення; припинення повноважень окружних та дільничних виборчих комісій.
Громадяни України мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми кандидатів (політичних партій, блоків), політичні, ділові та особисті якості кандидатів, вести агітацію за або проти. Передвиборна агітація може здійснюватися у будь-якій формі та будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України. Передвиборна агітація закінчується о 24-ій годині останньої п’ятниці перед днем виборів.
Термін «виборча система» в науці конституційного права використовується у двох значеннях – широкому і вузькому.
У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.
Виборча система у вузькому значенні – це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб.При цьому виокремлюють три основні види виборчих систем, які різняться порядком установлення результатів голосування: система більшості – мажоритарна; система пропорційного представництва – пропорційна; змішана система–пропорційно-мажоритарна. В Україні застосовуються різні виборчі системи: на виборах Президента України та місцевих виборах – мажоритарна, на виборах народних депутатів України – змішана.
Референдум – форма безпосередньої демократії, що полягає в голосуванні виборців (певної, визначеної законом групи виборців), шляхом якого приймаються рішення з будь-яких питань державного або самоврядного характеру, за винятком тих, які не можуть бути винесені на референдум. Ці рішення – обов’язкові до виконання органами, організаціями і громадянами, щодо яких вони мають імперативний характер. Поряд із терміном «референдум» у міжнародно-правових документах, законодавчих актах інших країн та в юридичній літературі використовується також термін «плебісцит».
Референдум в Україні проводиться на демократичних засадах. Він є прямим: громадяни беруть участь у референдумі безпосередньо та на рівних засадах. Голосування під час референдуму є таємним. Громадянам, політичним партіям, громадським організаціям, масовим рухам, трудовим колективам надається право безперешкодної агітації за пропозицію про оголошення референдуму, за прийняття закону або іншого рішення, що виноситься на референдум, а також проти пропозиції про оголошення референдуму, прийняття закону чи рішення. Діяльність державних і громадських органів, які беруть участь у підготовці і проведенні референдуму, здійснюється відкрито і гласно. Всі рішення, що стосуються референдуму, а також проекти законів, інших рішень, які виносяться на референдум, підлягають опублікуванню засобами масової інформації. В день проведення референдуму будь-яка агітація забороняється.
Існують різні види референдумів:
– за юридичною силою рішення, прийнятого референдумом, розрізняють: консультативний та імперативнийреферендуми;
– за територією проведення: загальнодержавний та місцевий;
– за способом проведення: обов’язковий та факультативний;
– за предметом (формулою) референдуму: конституційний; законодавчий; міжнародно-правовий; адміністративний;
– за характером рішення: затверджуючий (ратифікаційний) і скасовуючий.
Дата добавления: 2015-12-20; просмотров: 16; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!