Економічні погляди представників дрібнобуржуазної економічної думки (С. Сісмонді, К.Родбертус, П.Ж.Прудон).
П'єр Жозеф Прудон (1809-1865) - ідеолог дрібнобуржуазної політичної економії в період капіталізму, що склався. Головною є праця під назвою "Що таке власність?", де власність описується як основна причина порушення рівності. При цьому Прудон не виступає проти власності - його обурюють факти зловживання нею. Широку популярність принесла Прудону "дзвінка" фраза: "Власність - це крадіжка". Приватній власності він протиставляє володіння, базоване на особистій праці. Великі підприємства і залізниці можуть перейти у спільне володіння робітників, але основу економіки повинні становити індивідуальні володіння дрібних товаровиробників. Перед обличчям могутності великого капіталу, що посилюється, і внаслідок розвитку фабрично-заводської промисловості вчений вважав за необхідне перехід великих промислових підприємств і залізничного транспорту в руки асоціацій робітників та службовців, але продовжував обстоювати збереження приватної власності на засоби виробництва у всіх галузях промисловості по всій країні. Інша широковідома праця Прудона - "Система економічних суперечностей, або Філософія убогості" (1848 р.). У ній автор прагне досягти в суспільстві рівності шляхом створення акціонерних товариств. Прудон виробив практичну програму соціальної реформи. Сутність реформи - створення банку на засадах акціонерного товариства. Прудон був противником лихварства, оскільки вважав відсоток основною формою привласнення додаткової праці. Розвиваючи свої концепції в роки Другої імперії у Франції, Прудон зробив висновок, що вирішення суспільних суперечностей можливе лише за допомогою врівноваження соціальних сил, що діють у суспільстві, здійснення ідеї справедливості і морального вдосконалення особистості людини. Однією з умов втілення у життя своїх ідеалів Прудон вважав відмову жінок віПеребудувати суспільство на засадах справедливості за допомогою держави намагались також соціалісти К. Родбертус і Ф. Лассаль.
|
|
|
Карл Иоганн Родбертус-Ягецов (1805-1875) - німецький соціаліст. Після закінчення у 1827 р. Геттінгенського університету Родбертус служив певний час у судовому відомстві. Родбертуса обирали членом парламенту, певний час він був міністром. Залишивши політичну арену, Родбертус присвятив себе дослідженню соціально-економічних проблем.
Основні праці Родбертуса: "До пізнання нашого державно-економічного стану" (1842 р.), "Соціальні листи до Кірх-мана" (1850-1851 рр.). Після смерті Родбертуса було опубліковано його працю "Капітал" ("Четвертий соціальний лист") (1884 р.).
Родбертус посідає своєрідне місце в історії економічної думки. Сприйнявши ідеї С. Сісмонді, критику ним капіталізму і нужденного становища робітничого класу, він виступав з проповіддю соціалістичних ідей. Проте його соціалізм, на відміну від марксистського, мирно співіснує з німецькою монархією. Родбертус прихильник суто економічних форм боротьби, виступає проти політичних дій пролетаріату. Він погоджувався з тим, що можливості втілення ідей соціалізму на той час були надто обмеженими. Але це, на його думку, не стосується теорії. Тут не повинно бути компромісів. Саме тому він гостро критикує теоретичні засади так званого катедер-соціалізму (німецької соціально-етичної школи) і, разом із тим, стає одним з основоположників теорії "державного соціалізму". Реформування суспільства він сподівався здійснити за допомогою зрівняльного розподілу. Захищаючи переважно інтереси дрібної буржуазії, Родбертус, проте, виступає за виплату робітникові повного продукту його праці. Еволюція капіталістичного виробництва, за Родбертусом, відбуватиметься через перетворення капіталістичної власності на трудову. Здійснити соціальні реформи має держава.
|
|
|
Родбертус, спираючись на трудову теорію вартості, розглядає прибуток капіталіста і земельну ренту як нетрудовий прибуток, пов'язаний з приватною власністю. їй на зміну має прийти комуністична власність, що базується на особистій праці. Шлях до комунізму лежить через реформи, що поступово передають власність у руки держави.
|
|
|
д роботи у промисловості, від участі в суспільному житті.
С. Сісмонді (1773—1842) — за словами К. Маркса завершує класичну політичну економію і започатковує дрібнобуржуазний напрям. Західні економісти, оцінюючи світогляд Сісмонді, підкреслюють те, що він першим виступив проти канонів класичної політичної економії, яку назвав «економічною ортодоксією».
Сісмонді був не лише економістом, він залишив велику наукову спадщину в галузі історії. Як економіст Сісмонді спочатку був послідовником А. Сміта. 1819 р. він опублікував свою головну працю «Нові начала політичної економії, або Про багатство в його відношенні до народонаселення». У цій праці він намагається побудувати політичну економію на нових засадах.Сісмонді виступає з критикою класичної політичної економії, зокрема заперечує визначення предмета й методу політекономії класиками. Предметом політекономії, за Сісмонді, має бути «матеріальний добробут людей, оскільки він залежить від держави». Критикуючи абстрактний метод класиків, Сісмонді ставить у центр своїх досліджень становище людини і наголошує на необхідності вивчення історичного розвитку країни, де ця людина живе. Тому його можна вважати попередником історичної школи.Сісмонді виступає з безкомпромісною критикою капіталізму. Він був одним із перших, хто звернув увагу на тяжке й безправне життя робітників. Проте Сісмонді не лише критикує капіталізм, а й розробляє проект його реформування. Сісмонді є прихильником державного втручання в економіку, а також відновлення поєднання праці та власності, притаманного дрібному виробництву. Він закликає повернутись до дрібного виробництва і в промисловості, і в сільському господарстві. Однак способів реального здійснення цієї програми він не тільки не запропонував, а й не бачив. Сісмонді не був радикалом, він проголошував себе супротивником комунізму, а його соціальні вимоги обмежувалися необхідністю запровадження робітничого законодавства.Теорія вартості, капіталу і доходів. Сісмонді є прихильником трудової теорії вартості. Проте він (як і класики) не дає визначення субстанції вартості, а розглядає фактично тільки мінову вартість.Капітал він трактує як виробничі запаси, переважно засоби виробництва, але виокремлює основний і оборотний капітал.Прибуток Сісмонді визначає як відрахування від продукту праці робітника і підкреслює його експлуататорську природу. Ренту він розглядає у фізіократичному дусі — як винагороду природи за виробничу діяльність.
|
|
|
Дата добавления: 2015-12-17; просмотров: 15; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!