Економічні погляди Г.Ч.Кері..
Генрі Чарльз Кері (1793 – 1879) – відомий американській економіст, представник класичної політичної економії, бізнесмен, фабрикант. Його економічні погляди сформувались як під впливом ідей англійської класичної школи, так і особливих історичних умов розвитку США у першій половині ХІХ ст. Перемога над Англією у боротьбі за незалежність в кінці XVIII ст., наявність вільних родючих земель та інших природних багатств, широка імміграція капіталів і технічної культури Старого Світу, відсутність феодальних гальм прискорили розвиток капіталістичних відносин і економічного зростання США.
Своєрідність соціально-економічного розвитку країни знайшла відображення в оригінальних підходах Г. Ч. Кері до трактування основних понять класичної політичної економії. Його політична економія була поєднанням критики існуючих економічних проблем та особистих поглядів окремих її представників. Вчений не сприймав Т. Мальтуса та Д. Рікардо за песимізм та провокування ворожнечі між класами і націями, засуджував погляди А. Сміта, пов’язані з обґрунтуванням фритредерства.Економічні погляди Г. Ч. Кері були викладені у 13 книгах, численних памфлетах та багатьох газетних статтях. Найбільш відомі його твори – „Нариси про норму заробітної плати” (1835) у 3 томах, „Принципи політичної економії” (1837 – 1840) у 3 томах, „Гармонія інтересів агрокультури, мануфактури та комерції” (1850), „Принципи соціальної науки” (1865). У своїх працях Г. Ч. Кері:
– розглядав політичну економію як науку про багатство, яка вивчає об’єктивні та незмінні економічні закони, подібні законам природи;
– визначав вартість товарів не кількістю праці фактично витраченої на її виробництво, а витратами виробництва цього товару за даних умов. На думку Г. Ч. Кері, вартість товару формується за рахунок двох чинників: природи та праці людини. При цьому вчений стверджував, що зі зростанням продуктивності праці, відносні (середні) витрати ресурсів на виробництво продуктів зменшуються. А це, за міркуванням Г. Ч. Кері, веде до зменшення цінності капіталу (засобів виробництва) і зниження процента, тобто тієї частки продукту праці, яка сплачується власнику капіталу. Відповідно з тим, зростає цінність праці та її частка в продукті;
– стверджував, що капіталізм сприяє економічному розвитку суспільства. Г. Ч. Кері вважав, що зростання продуктивності праці та зниження витрат на виробництво товарів веде до збільшення багатства суспільства, підвищення добробуту різних соціальних груп;
– розробив закон гармонії інтересів, у якому критикуючи вчення Д. Рікардо про доходи, обґрунтовував відсутність підстав для соціальних суперечностей між учасниками виробництва. Згідно цього закону,капіталістичне суспільство характеризується „повною гармонією всіх істинних і справжніх інтересів між різними класами людського роду” [33, c. 507]. На думку Г. Ч. Кері, з зростанням продуктивності праці частка робітників у національному продукті збільшується абсолютно і відносно, а частка підприємців, збільшується лише абсолютно, а відносно зменшується. Отже, з розвитком капіталізму становище робітників покращується, а добробут їх зростає навіть швидше, ніж доходи підприємців [33, c. 525];
– обгрунтував ідею гармонії інтересів між підприємцями і землевласниками. Розробляючи цю ідею Г. Ч. Кері критикував Д. Рікардо за те, що той стверджував про „необхідність прагнути до спростування прав на поземельну власність” [33, c. 528]. Не сприйняв Г. Ч. Кері також і теорію земельної ренти Д. Рікардо, критикував її перш за все за ствердження про неминучість залучення в обробку гірших за якістю земель. Абсолютизуючи умови США Г. Ч. Кері вважав, що коли прибульці залучають до обробітку менш родючі ґрунти (покриті рослинністю, не осушені, нерозчищені), то відбувається неминуче зростання вартості виробництва продукції сільськогогосподарства. На думку науковця, у США має місце поступовий перехід від обробітку гірших земель до кращих. В результаті цього відбувається зниження цін і ренти, що отримує власник землі і збільшення доходів як підприємців, так і робітників;
– фактично заперечував земельну ренту як таку, так само як Ф. Бастіа, зводив її до різновиду процента на капітал, вкладений у землеробство і усуваючи таким чином всякі економічні відмінності, а отже, і протиріччя між підприємцями і землевласниками;
– виклав свої міркування з приводу всесвітньої „гармонії націй”. На думку Г. Ч. Кері, найкращим чином ця гармонія забезпечується розподілом світового виробництва по місцевих центрах, в яких землеробство органічно поєднується з мануфактурами. Виходячи з цього, вчений засуджував Англію за її прагнення до промислової монополії і перетворення інших країн світу в свій аграрно-сировинний додаток. Він вважав, що вірним захистом національного виробництва США від руйнівного впливу Англії є система протекціонізму [33, c. 517 – 520]. Таким чином, гармонія інтересів у Г. Ч. Кері можлива за умов протекціонізму, а у Ф. Бастіа фритредерства.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
28. Розвиток класичної політичної економії у Франції в І пол. ХІХ ст. (Ж.-Б.Сей, Ф.Бастіа)
|
|
|
Предметом політекономії у трактуванні Ж.Б.Сея є наука про виробництво, розподілі та споживанні багатства, яка набула широкого поширення і визнання. Методом Ж.Б.Сея стало відкриття загальних, універсальних економічних законів, які випливають із сутності речей і керують економією людських суспільств. Сей будує факторне пояснення освіти цінності. Згідно їй кожен фактор виробництва (праця, земля і капітал) створює відповідний йому вид доходу - заробітної плати, ренти і відсотка.
Ж.Б.Сей заклав основи «теорії компенсації», стверджуючи, що машини лише на «перших порах» витісняють робітників, а згодом нібито викликають зростання зайнятості робітників і приносять їм «найбільшу користь», здешевлюючи виробництво продуктів. Важливою складовою частиною концепції Сея була його «теорія ринків» (теорія збуту), яка грунтується на неможливості загальних криз надвиробництва. В її основі знаходиться положення Ж.Б.Сея «продукти обмінюються на продукти». Теорія реалізації: 1) «Чим більше в кожній державі виробників і чим чисельніша вироб-ва, тим легше, різноманітніше і ширше збут продуктів.» 2) «Кожен зацікавлений в благополуччі всіх і що процвітання однієї галузі промисловості завжди сприятливо процвітанню всіх інших»3)«Ввезення іноземних товарів сприятливий продажу внутрішніх продуктов.еті покупки доставляють збут нац. промисловості». Теорія розподілу й обміну Сея включає взаємовідносини між економічними суб'єктами — продавцями й покупцями, а не між класами, як у Сміта. Це виявляється в суб'єктивному визначенні ціни послуг як наслідку «протиборства» виробника та споживача, у суб'єктивному впливі підприємця як особистості на процес виробництва та розподілу, а споживача — на обсяги виробництва й розміри прибутків.
Важливо усвідомити, що Сей заснував особливий напрям у класичній теорії, який згодом став засадничим для формування макроекономічних та мікроекономічних галузей досліджень. Він уперше звернув увагу на існування макроекономічних залежностей у суспільному виробництві і створив теоретичну базу для вимірювання вартості.
Наочним прикладом макроекономічного аналізу є теорія ринків Сея. Щоправда, висновок про неможливість криз надвиробництва, зроблений Сеєм на підставі власних теоретичних узагальнень, був помилковим. Але сама постановка питання була досить оригінальною, оскільки торкалась аналізу загальносуспільної економічної рівноваги через аналіз відносин між локальними ринками (ринком попиту і пропозиції).
Цікаво буде проаналізувати класичні економічні категорії в цьому контексті.
Варто також простежити причини помилкового теоретичного висновку Сея щодо врівноважування ринків. Адже засади, на які він спирався, як це довела сучасна економічна теорія, є цілком правильними. До речі, саме ці положення Сея значно пізніше обґрунтували Л. Вальрас та В. Парето.
Задовго до того, як це зробили маржиналісти, Сей припускав, що вимірювання цінностей має здійснюватись на засадах їхньої граничної корисності, а також проаналізував мотиви поведінки виробника та споживача на ринку.
Теорію Сея було повністю орієнтовано на виявлення об'єктивних залежностей, причинно-наслідкових зв'язків природного порядку. Крім поняття суб'єктивного фактора, вона не лише не суперечила основним догматам класичної політекономії Сміта, а навпаки, уточнювала і систематизувала його вчення.
Французьку школу класичної^політичної економії репрезентує ще один теоретик — Ф. Бастіа. Його причисляють до класиків — економістів «нової хвилі» через те, що він намагався, не спростовуючи основоположних принципів, дослідити особливий аспект економічного розвитку за умов капіталізму — роль індивідуалізму (індивідуальних інтересів) та конкурентності як умови саморегулювання економіки. Протиборство інтересів, на думку Бастіа, є основою гармонічного економічного, а отже, і соціального розвитку.
Бастіа намагався довести, що гармонію інтересів може забезпечити капіталізм, який є асоціацією об'єднаних спільною метою людей. Відносини між ними складаються на основі дії природних сил — об'єктивних економічних законів. Дія цих сил забезпечує гармонію інтересів і відповідний прогрес людства. Ці ідеї він виклав у своїй головній праці «Економічні гармонії» (1850).
Гармонія соціального світу позначається на всіх явищах економічного життя: на обміні, цінності, конкуренції, розподілі, виробництві і споживанні. Узгодження інтересів у суспільстві, на думку Бастіа, відбувається на основі обміну та споживання.
Дата добавления: 2015-12-17; просмотров: 15; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!