Економічна думка у Стародавній Індії, Стародавньому Китаї.
Стародавній Китай.
Стародавній Китай був одним із центрів цивілізації, тому пізнання його економічної думки має важливе значення. Головні течії суспільної думки Стародавнього Китаю сформувалися в VІ до ІІ ст. до н. е.: конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм, протягом століть вели жорстку полеміку з багатьох філософських та економічних проблем.
Засновником конфуціанства був Конфуцій (551 – 497 до н. е.) – (з китайської „мудрець”). Своє вчення він виклав в формі бесід, які були згодом видані під назвою “Лунь-юй” (“Бесіди і судження”), де узагальнив етико-політичне вчення, що докорінно впливало на розвиток духовної культури, політичного життя і суспільного устрою Китаю протягом більше аніж двох тисяч років.
Конфуцій навчав своїх учнів теорії природного права, в якій стверджував, що першопричиною світу є бог, який створивши людей, більше не втручається в їхнє життя, тому людське суспільство розвивається за власними законами, регулюється державним правом. Правитель держави повинен дотримуватися конфуціанських етичних норм і принципів гуманізму.
Конфуціанство закликало правителя:
- управляти народом не на основі законів і покарань, а за допомогою добропорядності, прикладом високоморальної поведінки, на основі звичайного права;
- не обтяжувати народ важкими податками і повинностями;
- виправдовувати становий поділ суспільства, існування рабства;
- підвищувати морально-етичні норми та запроваджувати програму морального вдосконалення людини.
Легісти відводили велику роль:
1) законам в управлінні державою та були прихильниками політичної централізації;
2) ідеї державного регулювання товарних цін на продукцію сільського господарства через збільшення пропозиції на ринку продовольства за державними цінами;
3) залученню до примусової праці нероб;
4) введенню єдиного земельного податку;
5) забороні спекуляції зерном;
6) впровадженню державної монополії на виробництво і торгівлю залізом і сіллю;
7) запереченню культури у всіх її проявах;
8) зневажанню твердження конфуціанства про пріоритетність морально-етичних норм.
З критикою конфуціанства виступав Мо-цзи (473 – 381 до н.е.) та його прихильники моїсти, які заперечували становість та привілеї знаті, проповідували природну рівність людей.
Моїсти наголошували на:
1. Всезагальному виробництві.
2. Участі людей в фізичній праці.
3. Розвиток вільної ініціативи дрібних виробників.
Паралельно з конфуціанством розвивався даосизм – як напрям теоретичних узагальнень старокитайських мислителів, який вплинув на еволюцію господарської практики Стародавнього Китаю. Основні ідеї даосизму викладені в книзі “Дао де цзин” (VІ – V ст. до н.е.), автором якого є Лао-дзи.
Найважливішою характеристикою даосизму є:
- природність, невтручання в економічні явища та процеси;
- помірність та відмова від багатства і боротьби. Вчення Лао-дзи відрізняється певним утопізмом оскільки згідно його міркувань: в основі суспільного розвитку лежить небесне “дао”, як першооснова і сутність людського буття, що заперечує державне регулювання, пропагує принципи невтручання в суспільний розвиток, засуджує соціальну нерівність, заперечує теоретичні знання та можливості людського пізнання, ідеалізує первісний природний стан речей.
Автори збірника трактатів “Гуань-цзи”, написаного в ІV ст. до н. е. в Стародавньому Китаї розглядали здебільшого питання державного регулювання ринку з метою забезпечення стабільності і порядку в країні. В цій збірці трактатів, правителю рекомендується впливати на внутрішні ціни через масову закупівлю товарів в період, коли вони дешеві і створювати накопичувальні фонди, щоб при нестачі товарів і дорожнечі випускати їх на ринок та збивати ціни.
Для регулювання економіки в цілому автори трактату проповідували:
- введення пільгових кредитів землеробам;
- заміну податків безпосередньо на залізо та сіль.
Автори “Гуань-цзи” знайшли зворотну залежність між ціною товарів і грошей: при дорогих грошах, речі стають дешевшими та з'являється можливість використовувати це для підтримки економічної рівноваги.
Для цього рекомендувалося здійснювати нормовану емісію грошей. Ідеї цього колективного трактату містять деякі протиріччя, зокрема деякі з них заслуговують на увагу і сьогодні. Наприклад, золото, перли не розглядаються в трактаті як виключне багатство; такими є передусім матеріальні блага (товари).
При цьому, з одного боку, золоту відводилася роль грошей, а з іншого – золото оголошувалося товаром. Праця була проголошена джерелом багатства держави. Розуміння деяких закономірностей, властивих товарно-грошовим відносинам, які розвивалися в Стародавньому Китаї, дозволило авторам цього трактату запровадити деякі інструменти стабілізації натурального господарства.
Стародавня Індія.
Староіндійську економічну думку викристалізовано з міфологічного та релігійного мислення, де основні економічні уявлення торкалися проблем встановлення соціальної структури. Аналізування господарських явищ та процесів торкалося: власності, багатства, економічних функцій держави.
Систему господарського устрою Стародавньої Індії відображено в „Законах Ману” – збірці про релігійний, правовий обов'язок. “Закони Ману” відкривають поняття необхідності суспільного поділу праці та обґрунтовують поняття варни, як станової кастової ієрархії суспільства. Все староіндійське суспільство згідно традицій було поділено на чотири касти (варни):
- жерців-брахманів, які повинні спілкуватися з Богом та управляти державою;
- воїнів-брахманів, основне завдання яких захищати країну від ворогів;
- господарників-вайшіїв, які займалися господарською діяльністю (землеробством, ремеслом, торгівлею);
- шудрів, які покірно обслуговували інші касти, займалися ремеслом та працювали в сільському господарстві.
Основним обов'язком представників трьох вищих каст було жертвоприношення та даріння майна богам. Їм була притаманна господарська самостійність та економічна незалежність. Шудри не брали участі в цих процесах.
„Закони Ману” показують різне ставлення до економічних процесів в суспільстві. Зокрема, землеробство, скотарство, деякі види ремесла та торгівля вважалися першочерговими та незамінними в суспільстві.
Цінним джерелом староіндійської економічної думки є „Артхашастра” – пам'ятка другої половини І ст. до н. е. „Шастра” староіндійською означає „наука, наукове передбачення”; „артха” – користь, вигода. Авторство належить радникові царя Вішнагупта Каутілії. Основний зміст цього трактату це – вчення про користь, під якою розуміється матеріальна вигода держави і винайдення шляхів цієї вигоди. Одним з таких джерел є доходи від державних маєтків в землеробстві, де широко використовується праця рабів і від ремісничих підприємств (прядильних, ткацьких), в яких рекомендується залучати працівників на основі найму. Однак основні доходи скарбниця отримувала за рахунок податків з населення, які сплачувалися як в натуральній так і в грошовій формі „Артхашастра” включає:
- перелік податків прямих і непрямих;
- повинності, які накладалися на громади та приватних осіб;
- рекомендації з приводу проведення активної грошової політики.
Трактат належно регулював майнові відносини. Зокрема, після смерті батька перевагу на володіння його майном отримували сини, онуки, правнуки аж до четвертого покоління.
Податкові, власницькі, орендні та інші економічні відносини відображені в „Артхашастрі” з належною конкретністю, яка захищала право на майно в усіх його формах і видах. В трактаті визначалося стимулювання праці як рабів так і вільних. Стимули були зумовлені прагненням працівника бути винагородженим, а раба вільним. В „Статуті про працівників” визначено обов'язки і відповідальність працівників, в тому числі і найманих.
Автор трактату заявляє про „вартість речей”, величина вартості визначається кількістю „днів роботи”, а винагорода знаходиться в строгій відповідальності до результатів праці. В зв'язку з цим Каутілья відрізняє ринкову ціну від вартості, зазначаючи, що „конкуруючий продавець” збільшує ціну на товар, роблячи її вищою від дійсної вартості. Гроші розглядаються як необхідний засіб існування, складова майна. Значна увага в трактаті приділялася:
- регулюванню процесів розподілу торговельного прибутку між купцями та державою;
- визначенню норми прибутку, який включався в ціну товару як частина витрат: доля місцевих товарів – у розмірі 5% для місцевих товарів та 10% для іноземних товарів;
- контролюванню внутрішньої та зовнішньої торгівлі;
- регламентуванню заходів зі стимулювання імпорту насіння рідкісних рослин та деяких інших товарів шляхом звільнення від оподаткування, надання пільг іноземним купцям.
„Артхашастра” містить міркування, які передавалися в спадок наступним поколінням.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
5. Характеристика еволюції господарства стародавньої Греції, Стародавнього Риму.
Економічна думка Стародавнього Єгипету: Стародавній Єгипет був класичною теократичною державою з розвиненою бюрократичною системою управління. Важливе місце серед історичних пам`яток цієї країни займають повчання-своєрідні дидактичні твори, більшість з яких мають форму порад батька синові. Особливу роль у давньоєгипетській літературі відіграють трактати,присвячені прославленню писарів-управлінців,котрі володіли мистецтвом письма. Старод. Греція: розвиток економічної думки ов'язаний як з проблемами ефективного функціонування рабовласницьких господарств та визначення "справедливої ціни" (мікрорівень), так і з ма-кроекономічними проблемами організації "ідеальної держави", справедливого соціального устрою, суспільного поділу праці, природи та функцій грошей тощо Старод.Рим: розвиток економічної думки пов'язаний в першу чергу з питаннями мікрорівня: практичними проблемами організації та функціонування великого (латифундій) та середнього (вілли) господарства; дослідженням проблем оптимального розміру земельного наділу, циклів сільськогосподарських робіт, поділу праці у помісті, підвищення ефективності господарювання, організації рабської праці тощо.
Дата добавления: 2015-12-17; просмотров: 17; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!