Імпресіонізм культури кінця ХІХ – п. ХХ ст.
мпресіоні́зм— мистецька течія у живописі, а також в літературі та музиці, котра виникла в 1860-х роках та остаточно сформувалася на початку 20 століття у Франції. Засновники імпресіонізму — як і символізму та експресіонізму — діяли на противагу реалізму. Імпресіоністи намагаються у своїх творах відтворити шляхетні, витончені особисті враження та спостереження мінливих миттєвих відчуттів та переживань, природу, схопити мінливі ефекти світла — проте на відміну від неокласицизму не зобов'язувалися об'єктивно відображати реальність, а натомість поділитися власними почуттями зі спостерігачем твору, вплинути на нього. Термін уперше використовувався в негативному значенні при критичній оцінці твору Моне «Враження, схід сонця».
Риси імпресіонізму:
- динамізм
- моментальна зміна явищ
- мова яскравих мазків.
Риси в літературі:
- нові форми психологізму
- нові літературні течії як наслідок зближення літератури з живописом (етюд, акварель, триптих)
- видозмінена функція пейзажу, який не просто відтворює картину природи, а визначає певне ставлення до неї
-розширені рамки музичного мистецтва, яке формує нову реальність – світ музики.
В українській літературі поетика імпресіонізму відбилася у творчості М.Коцюбинського, B.Стефаника, М.Черемшини, частково О.Кобилянської, а також Г.Михайличенка, М.Хвильового, Є.Плужника, М.Яцківа, Н.Кобринської та ін.
Живопис – О. Мурашко, М. Бурачек, Ф. Кричевський, П. Левченко, В. Орловського, С. Васильківський.
Дата добавления: 2016-01-04; просмотров: 9; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!