Документи політичних партій і громадських організацій другої половини 80-х р. ХХ ст. – поч. ХХІ ст.
Виникнення та розвиток самодіяльних громадських рухів, їх прагнення до участі в політичному житті країни – характерна риса сучасності. В сучасній Україні багатопартійність стала реальністю. Останніми роками активно створюються нові партії, їх так багато, що кількість важко порахувати. Розібратися в цілях, формах і методах їх діяльності, соціальному і національному складі можливо лише через вивчення їх програм, статутів, періодичних видань та інших матеріалів цих рухів. Інтерес до їх діяльності проявляють не лише історики, а й філософи, соціологи, політологи.
Самодіяльні політизовані рухи з’явилися в СРСР ще в 60-70-ті рр. Проте в умовах тоталітарної системи невеличкі групи не могли відігравати помітної ролі в житті суспільства.
Розгортання демократизації та гласності сприяло появі великої кількості нових об’єднань і клубів. Їх чисельність, ступінь організованості та впливу, рівень поставлених завдань зростали протягом часу. Для 1987-1988 рр. характерні невеликі дискусійні клуби, семінари, що пропагували свої погляди серед невеликої аудиторії. З весни 1988 р. починається швидкий ріст «неформального» руху. Він виходить на вулиці, розгортає агітацію, видає газети. Формуються масові фронти і рухи, а з 1989 р. – клуби та об’єднання виборців, які очолюються авторитетними лідерами, що користувалися широкою підтримкою народу і певним впливом на владу.
В союзних республіках, зокрема в Україні, неформальні рухи мали свою специфіку, спиралися на національні історичні традиції. Восени 1987 р. засновано Український культурологічний клуб, у вересні 1989 р. утворено масову суспільно-політичну організацію Народний Рух України. Почала діяти також історично-просвітницька організація «Меморіал», відновлене НТШ, громадсько-політична організація «Українська гельсинська спілка» та ін. Починаючи з 1992 р. стали відроджуватися традиційні організації українських націоналістів, зокрема, Конгрес українських націоналістів.
|
|
|
Для більшості «неформальних об’єднань» другої половини 80-х – початку 90-х років характерні такі структурні елементи: загальні збори (конференції), керівний орган, робочі секції, регіональні секції, теоретична школа, друкований орган.
Документи цих самодіяльних політичних утворень мають велике значення для вивчення історії радянського суспільства кінця 80-х – поч. 90-х років та історії становлення незалежної України. Саме вони на той час представляли найбільш широкий спектр поглядів, оцінок подій і перспектив з різних питань політики, економіки, культури. Їх документи віддзеркалюють процес створення різних об’єднань.
|
|
|
З кінця 1989 р. (жовтень 1989 р. – Українська національна партія) починається новий етап в діяльності політичних рухів. На основі регіональних організацій з розпливчастими гаслами, нестійким членством створювалися політичні партії з розгалуженою мережею осередків, чітко визначеним складом членів, власною фінансовою базою, статутом, парламентськими фракціями.
Згідно з інформацією Міністерства юстиції України на листопад 2010 р. в Україні офіційно зареєстровані 185 політичних партій, 3183 громадських організації. В останніх виборах до Верховної Ради брали участь 107 політичних партій, 16 з яких стали парламентськими.
Назви громадських організацій: «Міжнародна Академія банного мистецтва», «Асоціація мешканців гуртожитків України», «Національний Координаційний Комітет сприяння протидії корупції», Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Центр субкультурних ініціатив «Урбан Х», «Федерація агротехспорту України», «Асоціація гігієністів зубних України», «Союз оцінювачів України» та «Асоціація оцінювачів України», «Об’єднання любителів птахів та дрібних хатніх тварин «Зоосвіт», «Український комітет з великих гребель», «Вища рада енергоаудиторів та енергоменеджерів України», ВСЕУКРАЇНСЬКА ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ «НОВИЙ МАТРІАРХАТ», "Спілка генералів органів внутрішніх справ України" та ін.
|
|
|
Говорячи про склад документів політичних партій сучасної України, треба відзначити, що на його формування (як, до речі, і на склад інших видів писемних джерел) суттєво впливає швидке розповсюдження нових технологій. Тому серед документів сучасних політичних партій наявні як традиційні групи, так і нові, виникнення яких пов’язане з інтерент-технологіями.
Характеристика складу документів:
1. Програми, статути присутні в складі документів усіх політичних партій. Визначають довгострокові цілі партій та організацій, методи їх досягнення. Їх особливість – старанна підготовка, внаслідок цього – наявність декількох редакцій, численні зміни й уточнення, ретельно перевірені факти. Такі документи виносяться на обговорення всієї організації, відображають колективну точку зору.
Окрім власне програм до них відносимо також передвиборчі платформи партій, передвиборчі програми їх кандидатів у президенти, програми діяючих президентів – членів партії.Приклад – передвиборча програма в иборчого б локу політичних партій „БЮ Т ” , «Програма экономических реформ Президента Украины Виктора Януковича».
|
|
|
2. Документи керівних органів влади – не багато: постанови, маніфести і заяви ЦК, Президій. Наприклад постанови Політвиконкому та Політради СПУ.
3. Матеріали з’їздів, конференцій партій. Наприклад, резолюція XVI позачергового з’їзду Соціалістичної партії України від 24 липня 2010 р. «Про роль і місце СПУ в умовах сучасного українського суспільства»
4. Документи місцевих організацій – теж невелика кількість. Протоколи зборів, листування. Переважають інформаційні матеріали.
5. Твори лідерів. Публікуються в партійній пресі, на офіційних сайтах партій. Це переважно їх промови і статті в періодиці, хоча є і окремі видання, навіть багатотомні. Наприклад – 6-томне видання творів П.Симоненко.
6. Агітаційні матеріали, друковані видання: листівки, звернення, резолюції мітингів, плакати, атрибутика, документи передвиборчих кампаній. Як правило це документи невеликого обсягу, не несуть значного інтелектуального навантаження. Їх мета – спонукати до якихось дій (підписати лист, прийти на мітинг, проголосувати за кандидата). До фактів, викладених у таких документах слід ставитися обережно. Якщо програма або статут відображають колективний погляд організації, то агітаційні документи часто створюють окремі члени або прибічники організації. Водночас у листівках або плакатах яскраво проявляється позиція організації з того чи іншого питання, яке може не зовсім чітко оговорюється в програмних документах.
7. Партійна преса. Представлена достатньо широко – кожна більш-менш впливова партія має свій друкований орган, доступний також і в електронному форматі.
Особливість документів сучасних політичних партій в тому, що вони створюються зараз, на наших очах. Їх програмні документи (зокрема,передвиборні програми) друкуються окремими виданнями і в пресі, так само як і статті та промови їх лідерів, вони розповсюджують листівки, прокламації, видають газети, журнали. Більшість цих матеріалів окрім друкованого варіанту доступна на сайтах політичних партій, їх лідерів та обласних організацій, Тут окрім традиційних можна знайти інші (нові) різновиди документів, що несуть інформацію про діяльність політичних партій: форуми, стрічки партійних новин. Окремо слід відзначити блоги лідерів партій, що містять не тільки викладення їх поглядів, заяв з приводу різних подій, але й коментарі. Це дає підстави говорити про зміни, що відбуваються в складі комплексу джерел політичних партій, формування нових складових цього комплексу, які потребують визначення статусу (новий вид джерел, або різновид документів політичних партій, або форма подачі існуючих документів), а також нових методів аналізу.
Із зазначеними особливостями документів сучасних політичних партій пов’язана і проблема забезпечення їх збереження. Партії – громадські організації, вони не зобов’язані здавати свої документи до архівів, мають право зберігати їх самостійно. Наслідком цього є незначний обсяг документів сучасних партій, що зберігаються в державних архівах України (в ЦДАГОО – документи лише за 1989-1994 рр., в ДАДО – невеликий об’єднаний фонд за 1990-2002 рр.). Ще одна проблема, породжена розповсюдженням інтернет-технологій – колекціонування та збереження електронних варіантів документів політичних партій, «термін життя» яких на сайтах, та й самих сайтів, може бути дуже коротким.
Таким чином, документи політичних партій як вид писемних джерел з історії України являють собою величезний за обсягом, дуже різноманітний за складом і характером корпус документів, формування та еволюція якого, до того ж, відбувається і зараз на наших очах. На сучасному етапі документи політичних партій доступні дослідникам, по-перше, у складі архівних зібрань. Це фонди центральних архівних установ України – ЦДАГОО, ЦДАВОВУ, ЦДІАЛ; фонди обласних держаних архівів України; фонди архівів Росії – РДАСПІ, РДАНІ, ПА; фонди архівів Польщі, Румунії, Чехії (Архів нових актів у Варшаві, Державний архів Перемишля). По-друге, у вигляді самостійних або журнальних і газетних публікацій. По-третє, в електронному варіанті – на сайтах різного характеру і призначення.
Основними проблемами цього комплексу є:
1) Розпорошеність по різних архівах і фондах, в тому числі, і за межами України (це особливо стосується документів політичних партій 1917-1925 рр., та західноукраїнських партій 1921-1939 рр.).
2) Гостра проблема колекціонування та забезпечення збереження документів сучасних політичних партій.
3) Зміни, в складі цього комплексу джерел формування нових складових, які потребують визначення статусу (новий вид джерел, або різновид документів політичних партій, або інша форма подачі існуючих різновидів), а також нових методів аналізу.
4) Відсутність спеціальних джерелознавчих досліджень цих документів в сучасній українській історіографії.
Дата добавления: 2022-06-11; просмотров: 15; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!