Формально-граматичний підхід.
Ця класифікація СПР ґрунтується на визначенні особливостей засобів зв’язку підрядних частин (активно розроблялась О.Пєшковським, П.Фортунатовим, Л.Булаховським, М.Петерсоном, О.Шапіро):
- СПР, частини яких з’єднані сполучниками (з відносною підрядністю);
- СПР, частини яких з’єднані сполучними словами (з невідносною підрядністю).
Основне функціональне навантаження (смислове теж) – на сполучні засоби. О.Пєшковський пропонував класифікацію підрядних сполучників, приписуючи їм певну семантику: причинову, цільову, наслідкову, з’ясувальну, умовну, допустову, порівняльну, часову.
Ця класифікація не змогла задовольнити потреб і вимог, оскільки більша частина сполучників є омонімічними і поєднувала ПЧ різних типів, а сполучні слова взагалі позбавлені семантичної спеціалізації.
Структурно-семантична класифікація.
Ґрунтується на широкому тлумаченні форми СПР. при диференціації ПЧ враховуються:
характер співвідношення між головною і підрядною частинами;
до чого відноситься ця частина;
за допомогою яких засобів приєднується ПЧ.
ця класифікація розроблена в працях М.Поспєлова, О.Мельничука, В.Бєлошапкової, Н.Шведової, І.Вихованця.
СПР в сулм можуть бути охарактеризовані :
1) за типами зв’язку;
2) за призначенням підрядної частини;
3) за комунікативною перспективою, в якій розгортається висловлюваний зміст.
У ряді сучасних лінгвістичних досліджень та посібниках питання поділу СПР висвітлюється на підставі специфіки стосунку ПЧ до головної (до усієї частини, чи до одного слова), семантики відношень між частинами, засобів звязку частин.
|
|
|
За цілим комплексом ознак з-поміж СПР розрізняють речення розчленованого типу та нерозчленованого типу.
Для нерозчл. СПР визначальною ознакою є віднесеність ПЧ до одного слова або словосполучення. Для розчл. СПР властивою є віднесеність змісту ПЧ до усієї головної. Відмінність між цими типами полягає і в засобах зв’язку частин: у реченнях розчленованого типу Пр.Ч поєднуються за доп. семантичних сполучників, а в реч. нерозчленованого типу – асемантичними сполучниками та сполучними словами.
Семантичні сполучники – такі, що є носіями підрядності, певної залежної семантики, напр.: бо – причинове значення, незважаючи на те, що - допустовості, якщо – умовності... Інші засоби зв’язку кваліфікуються як асемантичні, тобто такі, що виконують суто синтаксичну функцію: Я чув про те, що діялося в окрузі. Я прийду за умови, що він повернеться.
Семантичні сполучники виступають також одним із організуючих чинників структурної схеми речення, асемантичні ж позбавлені такої ф-ції.
Фундаментальною ознакою розмежування цих типів СПР є передбачуваність або непередбачуваність Пр.Ч. Так, у розчленованих зв’язок – не передбачуваний, а в нерозчленованих – передбачуваний. Напр.: Мені здається, що наша зустріч буде корисною. Він вирушив на зустріч небезпеці, щоб виручити цим товаришів.
|
|
|
СПР нерозчленованого типу у своїй структурно-семантичній диференціації розмежовуються за особливостями підрядного зв’язку, який у займенниково-співвідн. реченнях – корелятивний, а в інших – прислівний.
СПР прислівного типу – це речення, в яких підрядна частина співвіднос. з опорним словом в головній частині(дієслово, іменник, або слова, що виконують їх функцію).
Присубстантивно-атрибутивні речення (означальні).
Це такий тип СПР, при якому підрядна частина підпорядковується іменнику або його еквіваленту в головній частині, виступаючи його атрибутивною характеристикою. Відповідають на питання який? чий?
В кімнаті, куди він зайшов, пахло молоком, на вікнах висіли марлеві занавіски. (можна замінити – на якій)
Мені бачиться школа в селі, до якої з цілковитим правом можна додати ще одне слово – не просто школа, а школа життя.
Сполучні слова з’єднують частини (який, чий, котрий, хто, що, де, куди, звідки, коли).
|
|
|
З’ясувально-об’єктні речення (з’ясувальне).
Це такий тип СПР, у якому підрядна частина виступає у функції об’єктного визначника при дієслові, прикметнику (прислівнику) (присудку). Відповідають на питання непр. відмінків.
Не винна ти, що я не маю долі.
Головна частина таких речень є семантично й структурно неповною. а підрядна частина виконує функцію додатка, якого не вистачає в головній частині, а бо ж конкретизує зміст головної частини.
Є думка, що підрядна частина може заміщувати й підмет. Але це спірне питання. Аргументується це описовістю: Мені ввижається, як в тихім ріднім колі старий дідусь навча своїх онуків. – дискусія.
Таким саме дискусійним є питання про віднесеність речень із факультативними займенниками типу той, що вжиті в головній частині. Існують свідчення про те, що окремі українці іммігрували до Канади ще в 60-х р. Шульжук відносить ці речення до з’ясувальних на тій підставі, що підрядна частина виконує функцію додатка, і що є можливість вилучити про те, не порушуючи зміст речення. Однак, зверніть увагу, яке слово біде пояснюватися підрядною частиною.
Синтаксична сполучуваність підрядних додаткових частин обмежена певними семантичними групами дієслів-предикатів, які своєю правобічною валентністю передбачають об’єктної позиції. До таких лексем належать дієслова із значенням:
|
|
|
повідомлення (говорити, відповідати, нагадувати, аргументувати, вимовляти, оповідати...), напр.: Голова конференції трудового колективу наголосив, що святкові заходи, присвячені річниці Перемоги, будуть проведені в межах року ветерана.
позначення психічного стану і процесів розумової діяльності (встановлювати, запам’ятовувати, допускати, боятися, обґрунтовувати, розгадувати...), напр.:
на позначення процесів сприйняття (дивитись, бачити, оглядати...), напр., Ми дивились довго, як хмаринка тане....
волевиявлення щодо певного адресата (запрошувати, зобов’язувати, наполягати, радити, бажати...): Він наказав мені, щоб беріг себе.
Залежно від того, дієслово якої семантики пояснюється підрядною частиною і які відтінки набувають підрядні частини , СПР з’ясувально-об’єктні поділяють на: 1) речення зі сполучниками сфери розповіді, 2) - - - сфери волевиявлення, 3) - - - - сфери питальної мови.
Підрядні частини приєднуються за допомогою сполучників що, щоб, ніби, як, чи, немов, наче та сполучних слів хто, що, котрий, як, де, куди, звідки, коли, доки, скільки, наскільки. Напр.: Я не знаю, хто першим повідав мені Україну мою, дорогу, барвінкову.
Займенниково-співвідносне СПР.
Це такий тип СПР, у якому в головній частині наявне співвідносне слово, якому в підрядній частині відповідає сполучник або сполучне слово:
такий – який, так – як, той – хто, той – що, туди – куди, там – де, звідти – звідки, тоді – коли, доти –доки тощо – корелятивні пари.
У цих реченнях співвідносне слово конструктивно обов’язкове. Тому до цього типу не належать речення, у яких вказівне слово виконує видільну функцію: Дорости до пісні тих матерів, Що любов, красу свою і вроду Віддають майбутньому народу... (М. Луків). Проте І. Вихованець не поділяє цієї точки зору.
Співвідносне слово – багатофункціональне, воно об’єднує зміст головної і підрядної частини в єдине ціле, є показником формальної і смислової незавершеності головної частини. Функціонує при цьому як службове слово щодо частин СПР.
Деякі вчені (І. Слинько Н. Гуйванюк, К. Шульжук) розрізняють підтипи займенниково-співвідносних речень.
Предметно-ототожнені.
Це речення, у головній частині яких присутній вказівний займенник той, що є конструктивним елементом головної частини. Те субстантивоване й і має конкретне значення. Він бачив те, що й хотів бачити.
При цьому займенник може виконувати різні синтаксичні функції – підмета, присудка, другорядних членів речення: Я той, хто змалку за шматок хліба робив день і ніч.
Якісно-ототожнені.
Речення частини якого з’єднує корелятивна пара який – такий. Сергій залишився таким, яким вона знала його ще з юних літ. У цих реченнях співвідносне слово такий, що виступає або присудком, або дуплексивом, дає якісну характеристику підмету. Такі речення виражають значення схожості, подібності особи чи предмета з самим собою (близькі за значенням до присубстантивно-атрибутивних ).
Просторово-ототожнені.
передають різні відтінки просторового значення.. Це залежить, у першу чергу від, від співвідносних слів: там, туди, звідти. Їх так і класифікують.
Там указує на місце дії в головній частині (Там, де небо розгортає свої шати, я бачив дивну дивину)
Тут – цей корелят використовується для вказівки ближчого місця дії.
Скрізь, усюди, десь, ніде – виразники узагальненого значення місця (Я бачив безліч героїв усюди, де пройшов)
Отже , якщо змінити корелят, зміниться й значення речення.
Випущення корелята тягне за собою зміну значення речення: див. прикл. 1.
Якісно-кількісні.
Це окрема група , яка раніше розглядалася як обставинні способу дії.
В окремий тип їх виділяють на підставі їх структури, значення, опорних слів, сполучних засобів.
Ці речення будуються за такими моделями: 1) речення з порівняльним відтінком (ніби, мов, немов, наче...); 2) речення із значенням міри, ступеня (із сполучником що), 3) речення із значенням наслідку чи мети (щоб).
Місячне сяйво тремтить так, як на ранкових річках трепещуться золоті табунці рибин. (більшість вчених дотримуються думки про те, що як – це сполучник, оскільки співвідноситься з ніби...)
На душі було так радісно, що хотілося співати.- ступінь якості дії.
Богдан відтягнув діжку так, щоб можна було пролізти повз неї.
І. Вихованець виокремлює СПР з прислівним і детермінантним зв’язком. Прислівні поділяє на: 1) об’єктні, цей тип співвідноситься з із простими елементарними реченнями з правобічною об’єктною валентністю предиката; 2) локативні. Співвідносяться з простими елементарними реченнями з просторовою валентністю предиката; 3) атрибутивні.
СПР розчленованого типу.
На відміну від словосполучення, СПР має своєрідний зв’язок, який здійснюється не формами слів, а анафоричними займенниками чи асемантичними сполучниками. Ще більше особливостей мають розчленовані речення, оскільки підрядні частини їх не мають опорних компонентів у головній частині. Вони пов’язуються із головною частиною семантичними сполучниками, які ще й є виразниками певного значення – “кваліфікатори відношення”.
В. Бєлошапкова визначає зв’язок у таких реченнях як детермінантний (зумовлений комунікативними потребами), а не корелятивний.
У цих реченнях важливе значення має співвідношення видо-часових і модальних характеристик частин, особливо у часових, умовних, цільових реченнях.
Виділяють: СПР часу, місця, способу дії, міри й ступеня; порівняльною; причини, мети, умови, допусту, наслідку, супровідною.
Тема 5
БЕЗСПОЛУЧНИКОВЕ СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ
1. Поняття про БСР. Основні засоби зв’язку частин та вираження значень у БСР.
2. Основні різновиди БСР.
3. Пунктуація у БСР.
Проблема безсполучникових складних речень (БСР) не нова. До цього часу не всі різновиди його описані й проаналізовані, не визначено статус інтонації як сполучного засобу. багато питань залишається, які стосуються синтаксичної форми та особливостей синтаксичного значення. Та й сам статус БСР є проблематичним.
Деякі вчені (М. Поспєлов, С. Дорошенко) обґрунтовують думку про особливий статус БСР, яким властива власна форма, відповідне синтаксичне значення і власні особливі різновиди синтаксичного зв’язку.
Друга точка зору – ґрунтується на віднесеності їх до різних типів сполучникових речень (І Вихованець).
Рос. вчені (автори Русской грамматики, 1980) доводять, що БСР переходить у текстову площину: “Об’єднання речень у безсполучникове сполучення здійснюється через інтонацію, і в ряді випадків, через за доп. спец. граматичного оформлення слів. Речення, які входять у безсполучникове сполучення хар-ся смисловим взаємозв’язком або єдністю текстотвірної функції, тобто спільною участю в утворенні певної відносно закінченої частини тексту”.
І. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська трактують БСР як комунікати, тобто поєднання предикативних частин, що не набули адекватного мовно-системного виміру.
Очевидно, що БСР становлять перехідне синтаксичне утворення, про що свідчать регулярність вияву смислових відношень між предикативними частинами, власні синтаксичні форми і синтаксичне значення. Саме тому більшість дослідників дотримується думки про самостійність БСР в системі складного речення.
На сьогодні не викликає сумніву той факт, що смислові відношення між частинами БСР спираються на лексичне наповнення частин. Тож, семантика БСР – це важлива складова концепції.
У слов’янському мовознавстві вчення про БСР формувалося протягом тривалого часу. першим звернув увагу М. Ломоносов. У його “Кратком руководстве к красноречию” ці структури здебільшого розглядаються у стилістичному аспекті. Щодо їх граматичної характеристики, то він зауважив, що це речення із опущеними сполучниками (а як же первинність БСР відносно сполучникових – це довів О. Потебня).
О. Востоков, М. Греч відіграли велику роль: перший указав смислову залежність між частинами БСР, другий визначив значущості компонентів БСР.
Ф. Буслаєв зауважував, що БСР це ті самі СПР, ССР, але з пропущеними сполучниками.
О. Пєшковський доводив, що БСР відрізняється від сполучникового тільки синтаксичними засобами, а не значенням. Такий підхід до БСР є окремим варіантом лінгвістичної ідеї Д. Овсянико-Куликовського. Дослідження Пєшковського продемонстрували, що інтонація тільки тоді стає граматичним показником, коли значення тієї чи іншої інтонації тотожне із значенням певних сполучників.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 20; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!