Порядок розташування частин речення.
Тема 1
СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ
1. Поняття про складне речення.
2. Засоби зв’язку частин складного речення.
3. Типи складного речення.
4. Розмежування складних і простих речень.
Складним називається таке речення, яке складається з 2-х і більше предикативних частин, що об’єднані за допомогою певних синтаксичних засобів в єдину семантико-граматичну конструкцію, яка виконує комунікативну функцію.
Наприклад: Богині Зорі приписують певні магічні дії, що символізують випадання роси, рух світил на нічному небі.
Предикативна частина складного речення являє собою структурно-граматичним аналогом простого речення (у шкільній програмі – їх так і називають). Але це не зовсім правомірно з лінгвістичної точки зору. Насправді предикативні частини виявляють подібність до простих речень лише у своїй внутрішньо-синтаксичній структурі, а безпосередня ж віднесеність до дійсності в категоріях модальності і часу, яка є основною постійною ознакою речення, виступає тут лише частково. До того ж, об’єднуючись у певну конструкцію, вони втрачають свою смислову самостійність й інтонаційно є не завершеними.
Складне речення – це якісно нова комунікативна одиниця. Відбулося не просто збільшення кількості слів між двома крапками. Маємо якісну зміну. Тепер це поєднання двох (кількох) думок: одна може продовжувати іншу, пояснювати, обґрунтовувати.
Історія лінгвістичного вчення про складне речення свідчить, що складне речення виникло пізніше, ніж просте речення, спочатку розвивалися безсполучникові структури, пізніше – сполучникові, причому наймолодшими є складнопідрядні речення.
|
|
|
Вчення про складне речення бере свої витоки з кін. ХІХ ст. Російські вчені П. Фортунатов, О. Пєшковський, О. Шахматов трактували його як об’єднання простих речень. Складне речення вони називали складним цілим.
Вагомий внесок у теорію складного речення зробив Василь Богородицький, який уперше розглянув цю синтаксичну структуру як єдине семантико-граматичне ціле. І. Вихованець, А. Медушевський підійшли до аналізу складного речення з формально-граматичного, семантичного й комунікативного аспектів.
До структури складного речення може входити два й більше предикативних частин. Якщо два – це речення є елементарним (біпредикативним), коли більше – поліпредикативним (багатокомпонентим). Поліпредикативність є основною визначальною ознакою складного речення, що відрізняє його від простого. Компоненти його структурно прилаштовуються один до одного і пов’язуються між собою певними засобами.
Специфічними є й закономірності порядку частин складного речення, що є складним поліфункціональним явищем.
|
|
|
Між складним реченням і простим є й спільне – закономірність словопорядку, інтонаційна завершеність.
Основними фундаментальними ознаками складного речення є :
1) цільнооформленість його інтонаційного малюнку;
2) поліпредикативність;
3) сполучниковий і безсполучниковий зв’язок;
4) комунікативна цілісність (повідомляється про декілька ситуацій і відношення між ними).
Сполучники є типовим засобом об’єднання частин складного речення в одне семантико-граматичне ціле.
Вирізняють сполучники сурядності і підрядності. Сполучники сурядності поєднують синтаксично рівноправні частини і є певною мірою виразниками різноманітних сурядних відношень, напр.: Вночі напрям на північ показувала Полярна зоря, а вдень допомагало знаходити дорогу Сонце (З кн.).
Сполучники підрядності пов’язують нерівноправні частини СР: Дідух ставили здебільшого на покуті, де він перебував протягом тижня (Л. Скуратівський).
Також частини складного речення пов’язують сполучні й співвідносні слова, які
уживаються в основному в складнопідрядних реченнях. Сполучні слова – це самостійні частини мови – займенники, прислівники займенникового походження. Їх специфіка – вони є членами речення. Функціонують вони в підрядній частині: Зараз практично неможливо встановити імен архітекторів і будівничих, які створювали вишукані церковні зразки (З кн.).
|
|
|
Співвідносні (вказівні) слова розташовуються в головній частині, у них зосереджується те, про що йдеться у підрядній частині: Від того, як ми шануватимемо своїх предків, свої традиції, залежатиме наша цивілізованість, майбутнє нашої країни (В.Скуратівський). Наявність співвідносних слів не є обов’язковою умовою. Вони також є членами речення.
Чорниця особливо корисна людям, професія яких пов’язана з напруженням зору (З кн.)
Інтонація.
Є невід’ємним, обов’язковим засобом вираження зв’язків і взаємовідношень у будь-якому з типів складних речень. Вона об’єднує в єдине ціле частини СР, формує загальний інтонаційний малюнок. До того ж інтонація виражає різноманітні смислові відношення (спірність питання).
Проте у сполучникових реченнях (СПР, ССР) вона є допоміжним засобом, який підкреслює, увиразнює ті відношення, що встановлюються між частинами СР.
Порядок розташування частин речення.
Може мати синтаксичне значення (коли він твердий). Але може бути й вільним (перестановка частин не порушує синтаксичних зв’язків речення).
Твердий порядок: у ССР з часовою послідовністю, зі швидкою зміною подій; в більшості БСР з різнотипними частинами. Наприклад: Народна фантазія помітила найтонші відтінки у світлі Зорі і барвах роси – і одягла богиню у ці кольори (послідовність). Добре грунт угноїш – урожай потроїш (зумовленість дій).
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 22; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!