ХІV. Лихі години. Хвороби. Ліки. 12 страница
983. Після знищення одкупної системи довгі роки йшов вільний продаж горілки. Місцеві й сільські шинки мали однаково продавати горілку. Ознакою шинка звичайно була пляшка на високому дрючку над стріхою або над вікном.
984. Славнозвісний поет слобожанин Щоголів яскраво змалював стародавній шинок у віршові:
985. Не велику й не багату
986. Чоловік построїв хату,
987. Та й поставив у селі,
988. Коло міста, на шпилі.
989. Потім він, як в клітці пташку,
990. Над вікном повісив пляшку, -
991. І, як вітер похитне,
992. Пляшка візьме та й кивне.
993. І хіба ж воно одвіку
994. Теє можна чоловіку,
995. Щоб, як пляшка закива,
996. Не здуріла голова?
997. От як пляшка закиває,
998. Він до шинку й повертає;
999. Сяде, гляне в поставець,
1000. Та й потягне гаманець,
1001. -І вже грошей і не ліче...
1002. Чоловіче, чоловіче!
1003. Що в тій бочці он-де є
1004. -Все воно до дна твоє!
1005. Там сидить твій заробіток,
1006. Там лежить худоба діток;
1007. Сіно те, що ти косив;
1008. Жито те, що Бог вродив;
1009. Там твоя свитина сіра,
1010. Хомути, ярмо, сокира;
1011. Дрова ті, що ти продав,
1012. Садовинка, що збірав;
1013. Сили ті, що їх не стало,
1014. Те здоровля, що пропало;
1015. Сльози жінки, серця міч,
1016. П'яна лайка день і ніч.
1017. Все воно туди пірнуло,
1018. Все в тій бочці потонуло;
1019. А вона все теж одна
1020. І без верху, і без дна! («Шинок»).
1021. Поруч з горілкою в шинку продавали варені яйця, рибу, раки, хліб, часом можна було купити молока, сметани, сиру, масла. Біля шинку було завізно і весело. Тут зупинялись подорожні, фурщики, чумаки, перехожі люди, щоб підкрепитися або підкормити коней, в зімку обігрітися від холоду. В кожному селі на проїзжих шляхах було по де-кілька шинків; стояли вони і біля поштових станцій, і біля довгих мостів, напр., на Ворсклі під Охтиркою на однім кінці мосту був шинок і на другім шинок, обидва з горілкою, паляницями, раками, рибою, яйцями. Шинок часом бував місцем для зібрання сільської старшини, особливо на Придніпрівї. Звався шинок часто корчмою, що зовсім не була таким вже поганим місцем, як то звикли думати. Біля корчми часто-густо збірались старі й молоді на гулянку; для молоді це було приємне місце.
|
|
|
1022. Міністром Вітте знищена була приватна торговля горілкою. Уряд сам почав шинкувати. Пішла монополька, здавалось, добре діло через більший догляд, але в дійсности шкодлива річ. Правда, казна одержувала великі гроші; але горілка стала дорога та кріпка; пішло ще більше піяцтво; позаяк йому не можна було ховатися в шинку, то воно вийшло на вулицю; горілку пили прямо із пляшки вже без всякої закуски.
1023. З початку війни царь Микола II заборонив зовсім продаж горілки. Це було вельми добре діло; перші роки війни яскраво почувались його наслідки, поки занепад життя, дорожнеча, роспуста та розруха не довели до такого великого безладдя, котрим скористувались усі ганебні люди, злодії, усякі хапуги, що крадькома стали гнати горілку і фальшувати її, перероблюючи денатурат; скільки не забороняють цього лиха, воно росте й росте на грунті загального безладдя, хижацтва та роспусти.
|
|
|
1024. На Україні з давен давна були корчми та шинки, було багато горільчаних заводів, гуралень; шинки були усякі: одні належали панам-землевласникам, другі - церквам, треті - селянам. В старім Харькові за перші роки його істнування було вже чимало шинків, як означено в перепису вулиць та дворів, зробленому в 1724 р., особливо багато було шинків на вулиці Сушковій, що йшла десь поблизу Троїцької церкви: на 36 дворів 9 було з шинками, в тім числі шинок церкви соборної, шинок церкви Троїцької, шинок протопопа; на вулиці Семена Богодухівського соборного Успенського приходу на 21 двір - три шинки: шинок полковничий, шинок судейський і шинок Пищальчин.
1025. Є не одно свідоцтво, що горілки на Слобожанщині пили багато, але вона була некріпка.
1026. Від кінця Х?ІІІ в. є два цікавих свідоцтва про занадто великі трати на горілку в межах Слобожанщини - одно свідоцтво Калиновського в «Описаніи свадебныхъ обрядовъ» 1776 р., а друге Загоровського в «То-пографич. описаніи Харьков. Наместн.» 1788 р.
|
|
|
1027. Калиновський дав указівки весільних трат молодої - 17 карб. 41 к. і молодого - 16 карб. 79 к., - усього 33 карб. 20 к. З цієї суми на горілку йшло від родини молодої - 6 карб. і стільки ж від родини молодого, - разом 12 карб.; більш 1/3 усіх трат, тоді як попові, дякові й пономареві йшло усього 1 карб. 50 к.
1028. По Загоровському, горілку уживали з малих літ для розваги, без великого піяцтва, більш «для дружеского обхожденія», без лайки та бійки. Справляли завжди храмові свята, але «именины въ большей части въ забвеніи проходили». Здебільшого бенкетували на весіллі, не шкодуючи кошту. Загоровський жалкує, що «необходимыя на сіи лишности издержки, какъ для молодыхъ, такъ и для ихъ родителей - весьма убыточны».
1029. Треба зауважити, що була вже і за старі часи шкода від піяцтва, лайка, бійка, крадіж, пожари. Більш усього від піяцтва здавна терпіли жінки.
1030. Піяцтво взагалі, особливо ж гірке безталанне життя жінки п'яниці відбилось в піснях надзвичайно яскраво й виразно.
1031. Чоловік-п'яниця
1032. Приходить до корчми та й сперся на фляшку,
|
|
|
1033. Та всі боги укладає в орендарську ласку:
1034. «Орендарю-господарю, дай горілки - на що маю,
1035. Дай горілки, дай!»
1036. Стоїть жінка під вікном та жалісно плаче.
1037. «Не плач, не плач, не буде иначе:
1038. Тобі ся тим не журитися,
1039. Людям на те не дивитися,
1040. -Жид воли візьме!»
1041. - Бодай тебе перун забив темненької ночи,
1042. -Плачуть діти, виглядають з корчми!
1043. «Цитьте, діти, ідіть на піч.
1044. Я сам бачу на вас драння,
1045. А горілку п'ю».
1046. Иноді такий гидкий п'яниця ще й жінку б'є, знущається над нею. В одній пісні бідолашна жінка жаліється матері:
1047. А вже мені, моя мамцю, та й не першина
1048. Через плече та черемшина;
1049. А вже мені, моя мати, не перший разок
1050. Через плечі дротяний батіжок.
1051. Приходиться бідній жінці тікати від п'яного чоловіка:
1052. Ой, мій чоловік та п'яниця,
1053. Ой, як нап'ється, то і не стямиться.
1054. Ой, як іде з корчми та викрикає,
1055. А на мені тіло та потерпає.
1056. Під стріхою ніч ночувала,
1057. Ой, у дуплах не одну стояла...
1058. Надзвичайно влучно описана недоля жінки, у якої чоловік п'яниця, в пісні:
1059. Ой, кудро, кудро кудрявая,
1060. Ой, ти, вербице зеленая,
1061. Хто ж тобі, кудро, кудрі ізвив,
1062. Хто ж тобі, вербо, корні підмив?
1063. - Ой, звили мені темні луги,
1064. Темні луги, круті береги.
1065. Звила кудрята темна нічка,
1066. Обмила корні бистра річка,
1067. Обмила корні бистра вода.
1068. Ой, я молода, як ягода,
1069. Не піду заміж за год, за два,
1070. Та піду заміж за п'ятого,
1071. За п'яниченьку проклятого.
1072. Ой, кажуть люди, що він не п'є,
1073. А він що-вечора з корчми йде...
1074. Мені молодій одна шана:
1075. З хати віконцем утікала,
1076. В вишневім саду ночувала,
1077. З соловейком розмовляла:
1078. Соловеєчко як тьох, так тьох!
1079. А я молода як ох, так ох!
1080. А зозуленька - куку, куку!
1081. За що ж я терплю таку муку?
1082. Відповіді нема, як нема її часто в самім життю. Пісня чудова по красі, по суму, з надзвичайно влучними порівняннями жіночої недолі з вербою, яку підмила річка. Сватали люди, багато людей, але дома, мабуть, було так гарно у батька та матері, що заміж пішла тільки за п'ятого.
ХІV. Лихі години. Хвороби. Ліки.
Славетний І.П. Котляревський влучно висловився, що «біда не заторами ходить, і хто її не скуштував? - біда біду, говорять, родить; біда для нас судьби устав». Так буває з людиною, так буває й з народом. Лихі години Слобожанщина зазнала не тільки з 1914 р., коли почалась велика європейська війна, а за нею усякі нелади, розруха, безхліб'я, хвороби, ворожнеча, грабіж, вбивства. Траплялись лихі години і раніш, тільки не тяглись вони так довго і не були такими важкими, як нещастя останніх літ. В коротеньких згадках вони були здебільшого такі:
Б е з х л і б ' я . Хоч Слобожанщина край занадто хлібородний, але траплялись такі нещасливі часи, що хліба не вистачало, і люди бідували і по селах і в містах. Бувало це або після великої засухи, або від сарани, не так гостро від хлібного жука, а в останні роки здебільшого в Харькові та й в инших містах від надзвичайної дорожнечи. Раніш в Харькові і поблизу його були безхлібні роки 1787, 1821, 1833 і 1848, коли люди навіть вмирали від голоду, - в 1788 р. в куп'янськім повіті, в 1833 р. в ізюмськім. Особливо важкий рік був 1848, коли сталась страшенна засуха, небо довго було мідяним, а земля залізною від спеки, і усе погоріло від палючого сонця; навіть сінокоси повсихали.
Сарана налітала за старі часи часто і нівечила трави, хліб; йшла вона, напр., в 1748 р. по сумському повіту хмарою, по землі і в повітрі. Піша сарана поїла весь хліб, а летюча - листя на деревах, і наслідком був голод. Въ 1822 р. сарана спустошила вовчанський повіт. В 1824 р. летіла сарана, як хмара, сіла біля Чугуєва на ліса і пообламлювала гілля, так було її багато. В 1823 р. сарана поїла 200 десятин хліба побіля Люботина, валківського повіту. Виводилась сарана по степах в Таврії і звідтіль насувала на Слобожанщину. Пізніш степи заселились, і сарані не давали там випложуватись.
Великі хвороби бували здебільшого після війни або безхліб'я. Инші хвороби грізною хвилею розливались по усій Слобожанщині, инші обмежувались поодинокими її частинами, напр., поганка, малярія бувають тільки по болотяних місцевостях, по-над річками на низинах. Особливо важкими були:
Холера. Вперше виникла холера в 1830 р. І забрала багато народу. Вона тоді була усюди. Далі в 1847 і 1848 роках була холера ще більша; в Харькові від неї в 1847 р. померло 410 чол., в 1848 р. - 700. Стояла велика спека. Хвороба, її причини були зовсім невідомі. Лікарень не було, і нарід від них тікав. Тоді ще не знали, що джерелом пошести була бактерія і що особливо треба берегтися сирої води, де вона здебільшого і держиться. Цікаві з цього боку церковні свідоцтва, зібрані харьківським священником Чижевським; по числах померших видно, що вмірали здебільшого на вулицях поблизу річок. З других церковних свідоцтв, зібраних в «Ис-тор.-статистич. описаніи Харьков. єпархіи» арх. Філаретом, видно, що в багатьох селах померла від холери приблизно 1/10 часть усієї людности.
Чума - страшенна хвороба - теж бувала на Слобожанщині, і про неї в старі часи наука ще нічого не знала. Була вона в 1718 р. в харьківскім повіті, в 1738 р. в Вовчій, в 1838 в Куп'янці. Від чуми мерло багато попів. Заходила чума з Туреччини та Персії після війни. В 1738 р. в Харькові від чуми померли попи Благовіщенської та Троїцької церков, инші двори цілком повимірали. Хвороба була дуже люта в жовтні та листопаді. В ин-ших селах вимірало до половини людности. Хворих і померших од чуми возами звозили в ліс і скидали гаками, де вони й погибали.
Цинга (гнилець). Роки 1847 і 1848 взагалі були дуже важкими. В ці роки страшенно була поширена цинга в містах і по селах, і багато народу померло від цинги. В инших селах від цинги вмірало більше, ніж від холери. Так, в с. Олександрівці, старобільського повіту, в 1848 р. від холери померло 250 чол., а в 1849 р. від цинги 350 ч. В Закотній в 1848 р. від холери померло 154 чол., а в 1849 р. від цинги - 660 з 4000 усієі людности. В с. Велика-Камишеваха з 3.500 чол. людности від цинги померло 416. Вже тоді було достежено, що пошесть цинги виникла од браку овочів, а помірали здебільшого ті, що раніш нездужали на холеру, були таким робом знесилені. В спогадах одного сучасного письменника є такий сумний опис цієї хвороби: «Болезнь продолжительна и мучительна. Целыя семьи были больны съ ногъ до головы. Жаръ делался во всемъ теле, десны чернели, зубы шатались, колени пухли, на ногахъ открывались раны. Случалось видеть мать въ ранахъ, окруженную больными малютками».
Черевний тіф дуже поширений на Слобожанщині, і навіть в самому Харькові буває що-року, здебільшого в осени й по весні. Часом бувають великі вибухи то черевного, то ще більш страшного висипного тіфу від брудної води, від темноти люду, від громадського безладдя, від браку науки.
Д і ф т е р і я, або обкладки, теж не раз дуже шкодила людности; особливо багато вмірало від цієї тяжкої пошестної хвороби дітей по селах. Але зараз, завдяки науці, так званим противотрутним щепінням, коли з ними не опізнюються, хвороба зробилася не такою погибельною, і лікарі добре знають, як лічити. Коли хто хворий, зараз же, не гаючи ні години, треба звертатися в лікарню.
Пранці (сіфиліс) - погана хвороба, колись зовсім була невідома, а потім зустрічалась тільки зрідка, здебільшого по містах поміж роспуст-ними людьми. В останні роки, особливо за час війни, вона почала занадто поширятись; здебільшого в села позаносили її салдати та фабричні робітники.
У селянства окрема паталогія й окрема терапія - здебільшого старозавітні: соняшниці (біль в животі), уроки (зглаз - усякі хвороби, здебільшого дитячі), гризь (ревматизм і подагра, ломота в руках або в ногах), переполох (від переляку), сухоти (туберкульоз), обкладки (діфтерія), завійниця (біль в животі), пранці (сіфиліс); гвоздики (висипка на тілі), куряча сліпота (на очі), нічниці (безсоння, викрик дітей в ночі), пліснявка (в роті у дітей), огник (гнойова висипка на виду), бишиха (рожа), поганка, трясця, пропасниця і ин.
Наукова медицина звернула увагу на народнє лікування; понаписувано вже чимало цінних наукових розвідок взагалі про народню медицину, напр., праці д-ра Демича, як у селян лічать дітей, цінна розвідка професора Висоцького «Очерки народной медицины», моя розвідка в часопису «Харьковъ» за 1879 р., №№ 311-312, і безліч етнографичних матеріялів в журналах, часописах і окремо; що до Слобожанщини - здебільшого в «Жизнь и творч. крест. купянскаго у.»В 1898 р. і в дописах із сел в місцевих газетах «Харьков. Губ. Ведом.» та «Южный Край».
В народній медицині багато ще старого містичного анімизму, від тих далеких часів, коли люди усюди вбачали таємні істоти - чортів, відьом, домових, русалок, мавок. Людину поділяли на тіло й душу; тіло немов би тільки шкаралупа, а усім керує душа, яка живе в голові, в горлянці, або в серці; вона може часом виходити з людини, коли та спить або нездужає, бігати по полю, лазити по деревах, і тут з нею трапляється усяке лихо, а людині тільки ввижається те у сні. А потім усякі злі або нечисті духи мають спромогу залізти в нутро чоловікові, коли він чхає, або спить необережно в поганім місці з роззявленим ротом, або не перехрестився там, де слід, не засвітив світла, бо нечиста сила любить усе темне та брудне. В залежно-сти від такого світогляду народа від хвороби та усякої напасти були в пошані ріжні речі: обереги, наузи, талісмани або амулети, церковні образки та хрестики, вовчі зуби, ракові очі, жаб'яча кість, шкаралупа з крашанок або писанок, шматочки свяченої проскурки, папірці з старими молитвами, яких не признає церква, «Сон Богородиці» і т. ин. Такі речі носили при собі, клали на ніч під подушку, закопували в полі на ниві то що.
З протягом часу народне лікування вельми змінилось. Забобони, замови і все таке зменшується і все більш верха забірає наукова земська медицина. Але вона ще слаба через те, що мало лікарів, і селяне мусять часто-густо заживати старих засобів. Ще Квітка-Основ'яненко в оповіданні «Маруся» означив два головні старі засоби - церковний свяченою водою або маслосвятієм і знахурський замовами. І досі ці засоби вельми поширені по селах.
Від соняшниць і завійниці посипають сіллю пуп, або запалюють клочча, кладуть його на мить в глечик і, швиденько викинувши, прикладають глечик до живота (користне лікування, бо таким чином зогрівають живіт, однаково, як в медицині ставлять баньки); дітей купають в воді з соломою.
Від пранців сажають на зілля з ріжних трав, паряться 12 день, а часом дають дуже гострі та шкодливі ліки, як селітру, мідь, синій камінь і т. ин.
Від курячої сліпоти дивляться вранці на сонце, їдять юшку з чорної курки.
Від гнильця (цинги) варять і п'ють траву бабки.
Від переполоху надягають сорочку задом наперед, обкурюють ладаном, обризкують свяченою водою.
Від нічниць носять дітей під сідало під кури з замовою: «куриці, ку-риці, нате вам нічниці, а рабу Божому (ім'я) дайте сонниці!»
Від сплішника (коли дитина корчиться) труть по спині гарячою паляницею, винятою з печи, або купають в попілі.
Від сухоти, коли дитина дуже слабенька, обливають її водою на молодик (новий місяць), протягають хвору дитину в лісі через діру в дереві, для чого часом росщепляють дерево, або сажають в піч до схід сонця.
Від уроків (зглазу) здебільшого злизують дітей, або проводять язиком навхрест по виду.
Від зубів багато замов, а то ще обкурюють дурманом, кладуть в гнилий зуб ладан.
Від ломоти в спині в старі часи клали хворого на землю і переводили ведмідя через нього.
Від бишихи підкурювали, мертвими бджолами, свяченою шкаралупою з писанок або ладаном, часом з замовою: «став дід (ім'я) шептати, стало лихо всихати».
Поганка - хвороба вельми поширена на Україні, бо багато сел лежить низько над річками та ставами. Осушувати нікчемні калюжі або болота темне громадянство не клопочеться; особистої обережности зовсім бракує, навіть під Харьковом, де селяне, здавалось би, повинні хоч трохи поширити свій світогляд і побут. В Куряжі, Солоницівці мають на селі таку думку, що поганка буває або від простуди, або від очей, і через те й лічаться від неї або у фершалів, або у знахурки, для чого або підкурюють себе, щоб прогнати лихоманку, або з'їдають трохи землі з могилки. Ревматизм звуть тут часто порухою. Знахурка лічить його тим, що трохи кусає зубами місце, де болить.
Дата добавления: 2021-04-06; просмотров: 49; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!