Вишвирнув мою торбинку з вчорашнею передачею, і я вийшла на вулицю, сіла на поріг, але він мене і звідти прогнав зі словами: «Здесь не положено».
Мої спогади пов"язані ще з тривожним минулим нашої держави. Маленькою я дізналася від родичів, що батько був Січовим стрільцем, і сталося так,що він потрапив у полон до поляків разом з передавачем,бо був зв"язковим. (***Зв"язковий-Той хто здійснює зв'язок між військовими частинами або підрозділами, між підпільними групами, партизанськими загонами і т.д) Поляки погрожували йому,коли він категорично відмовився виконувати їхній наказ-передати відозву до січових стрільців про їхню капітуляцію. За непокору до влади поляки присудили батькові п"ятдесять буків нагаїв, котрі просто "РВАЛИ" живе тіло, з якого капала кров. Від цих побоїв знаки на тілі залишилися йому на все життя... Після повернення з полону треба було обробляти землю, годувтаи чотирьох дітей: Михайла Василину Івана. Наймолодшою була я, Марія. Ще дитиною якось почула,як мої мама з татом говорили з рідним братом моєї мами Василем Глуханюком про голодомор в Україні. (З приходом радянської влади дев"ятого листопада 1939 року більшовики заарештували Василя Глуханюка а в лютому 1940 року його родину вивезли в Сибір. В наступний же рік 1941 маминого брата Василя розстріляли в Харківській в"язниці перед приходом німецьких військ до початку другої світової війни.) 1942р.Україна почала визвольну боротьбу за незалежність України, молодь об"єдналася в ряди ОУН-УПА, і мій старший брат Михайло і сестра Василина, були активними учасниками цих подій. Сестра очолила жіноче товариство "СІЧ" на платформі ОУН, співала в церковному і сільському хорі, бо мала гарний голос, а також грала головні ролі у виставах, які ставили наші сільські аматори. Того ж року вступає до юнацтва ОУН, а через рік-1943р. Василина проходила вишкіл при повітовому проводі ОУН -- садівничок в місті Городенці. По закінченні вишколу її направляють на роботу в с.Топорівці завідувати дитячим садком. (***с.Топорівці Городенківський р-он івано-Франківська обл***) Однак з рідним селом зв"язків не втрачала,часто приїжджала й допомагала виховувати молодь у націоналістичному дусі. З приходом більшовиків в березні-травні 1944 року залишаєтсья станичною ОУН в селі,де працювала, аж до своєї смерті(23 липня 1945 року) Заготовляла продукти для вояків УПА. 1943 р.Німці розстріляли мого двоюрідного брата-члена ОУН-Петра Дмитровича Грималюка. (нар. 1923 р.Прожив всього двадцять років) У кінці 43 року та початку 44 року моя сестра проходила також вишкіл і курси медсестер у Карпатах. З приходом радянської влади вона, не залишилася осторонь діяльності формувань ОУН-УПА. Під час евакуації жителів села наша сім"я переїхала в сусіднє село Топорівці. На топорівському полі більшовики розстріляли зв*язкову ОУН, також мою двоюрідну сестру Анну Пеца-Довбуш на той час їй виповнилося 21 рік... Після повернення додому моя сестра Василинка продовжувала допомагати воякам УПА. На початку 1944 року в нашій хаті заготовляли продукти для Вояків випікали *цвібаки" (Цвібак від нім. Zwieback-тверде засушене духм"яне печиво) пекли мама,сестра і ще така собі Одарка Миленька жінка з Поточища.Так цілий тиждень люди приносили продукти, а вечером приїжджала підвода і забирала заготовлені харчі. (ПІДВОДА--Запряжений кіньми або волами віз, візок, що використовується для перевезення вантажу, рідше — людей.) Досить добре пам"ятаю що в кінці 1944 року в нашому селі на осередковому куті, коло читальні "Просвіти" № 3, відбулося повстанське віче, котрим керував провідник Василь Кубійтович (псевдо Андрій) з с.Вільхівці. Він дякував оунівцям і жителям села за допомогу й підтримку повстанцям. Усе це відбулося серед білого дня!.. Далі, настали страшенні часи для нашої сім"ї. Уже в березні на початку 1945 року до нас з Городенки приїхали Енкаведисти, бо їм стало відомо про нашу родину,а головне про мою сестру Василину Пеца-Довбуш-станичну села. ***Одного дня, коли я прийшла до школи,то через деякий час побачила, що появилися карателі. (*Каратель- Учасник карального загону, каральної експедиції*.) Мене взяв страх. Подумала, що, напевне, вони були у нас вдома, бо наша хата знаходиться в самому центрі села. Карателі ніколи не минали її, а ми розбігалися хто куди. Тепер усе повернулося проти мене, чотирнадцятирічної дівчини. Після уроків, коли я йдучи додому то побачила,що біля школи стояла підвода,а на ній люди котрих вивозили в Сибір. (Це була родина Дмитра Скіцька) Прийшовши додому, а наша хата була четвертою від школи, лише як я відчинила двері, карателі зразу слідом за мною появилися на порозі нашого дому. Одні нишпорили по всіх закутках, інші перевертали все «догори дригом», а ті що були з автоматами в руках сказали мені, що я заарештована, і що я повинна іти з ними. У мене в руках була сумка з книжками,то один з них видер сумку з рук і кинув її аж під стіл. Інші-на обійсті шукали-перекидали все. Потім два карателі з автоматами в руках привели мене до підводи, що везла родину Д.Скіцька в Сибір,і наказали аби я сідала з ними. Привезли мене в Городенку,до будинку НКВС ***(народний комісаріат внутрішніх справ***) І посадили під варту. У стіні було маленьке віконечко. Через нього люди могли передавати їжу, продукти й отримати відповіді на деякі питання. Сусідка принесла мені передачу, але черговий не захотів прийняти. Жінка здійняла крик «ЩО як ви це взяли дитину, і тримаєте її там голодну і передачу не хочете брати»Тоді черговий послухався взяв передачу,усе ретельно перевірив. Як надворі стемніло почалося слідство. Крім чергового офіцера, увійшов якийсь вищий чин і запитав, хто я і звідки і за що мене забрали; хто, крім мене ще є вдома. Я відповіла, що батько і старший брат Михайло, на війні ,а вдома є мама сестра , і брат(*Сестру Василину, енкаведисти вже давно розшукували*) Також поцікавилися де була сестра, що робила сьогодні як мене забирали. Сказала, що сестра вдома набирала воду з криниці( насправді сестра, вже давно переховувалась в надійних людей). Такі запитання і такі відповіді повторювалися багато разів аж до пізньої ночі. Уночі ввійшов якийсь офіцер і наказав іти мені додому. На стіні годинник показував третю годину ночі. Я відповіла, що буду тут до ранку, бо куди піду посеред ночі?.. Тоді він мене взяв за кожушину і штовхунув в напрямі дверей так, що я опинилася в коридорі під стіною. Слава Богу, я встояла на ногах, лише з носа пішла кров.
Вишвирнув мою торбинку з вчорашнею передачею, і я вийшла на вулицю, сіла на поріг, але він мене і звідти прогнав зі словами: «Здесь не положено».
Так посеред ночі , я повернулася додому в село Тишківці подолавши (12км)…
Дата добавления: 2018-10-25; просмотров: 185; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!