Розвиток журналістики в Європі в епоху Середньовіччя.
Середньовіччя чітко протиставило два регістри культури: високу елітарну та побутову низьку. На зміну постійно новому циклічному часу античності приходить тривалий, аграрний та церковний час середньовіччя, ознаками якого вчені вважають подієву ненасиченість, строгу підпорядкованість літургійним святам, залежність від економічних і соціальних структур. Феодально замкнене господарство у середні віки звузило можливості громадських і культурних зв'язків, але не знищило потребу в інформаційному обміні, впровадженні нових типів комунікативних стосунків.
Найпоширенішим жанром стає агіографія та історичні хроніки. Саме хроніки та літописи цього періоду за своїм призначенням близькі до сучасних газет, оскільки схожими засобами фіксували важливі поточні події, для більшої зацікавленості читачів описували фантастичні чутки і пригоди, суб'єктивно оцінювали своїх героїв. Але все ж таки головну роль у житті тогочасного суспільства відігравала церква.
Формувалася певна структура літературних дидактичних жанрів. Наприклад, Ехеmрlа (XIII ст.) являли собою моралізаторську ілюстрацію проповіді.
Особливе місце в середньовічній публіцистиці займали полемічні трактати про авторитет світської та духовної влади.
Що ж до усного розповсюдження інформації, то воно набувало різних форм відповідно до загального характеру середньовічного мислення. «Усна газета», хоча і в зредукованій формі, пройшла через усе середньовіччя. У Франції існував «громадський гомеродром», до обов'язків якого входило щоденне оповіщення жителів про найважливіші міські новини. Великою популярністю користувалися також жонглери – «ходячі хроніки». Цих головних носіїв інформації до появи у ХІІІ ст. міської поезії в Іспанії називали – хугларами, в Німеччині – шпільманами.
|
|
|
Що ж стосується молитви та проповіді, то ці жанри стають головними формами релігійної усної комунікації. Аналізуючи промови популярного німецького проповідника ХІІІ ст. Бертольда Регенсбурзького, бачимо, що з метою активізації уваги слухачів провідник вводить елементи діалогу, «фіктивні запитання», звернення до певної аудиторії, загадки, порівняння, що інтригують читача. Зміст проповіді свідчить про призначеність виступу перш за все для пересічних прихожан. Не випадково Бертольд Регенсбурзький отримав прізвисько Rusticanus («простонародний»).
Не менш значні події відбуваються і в розвитку публіцистики. Жанр політичної промови відроджує традиції античної риторики, оратор замінює середньовічного проповідника. Публіцистика стає широко визнаним засобом суспільного впливу.
|
|
|
Особливо це стосується публіцистики народного руху й антифеодальних повстань. Критицизм віруючих, що виливався в єресі втілювався як у традиційні, так і в нові жанри: єретичні проповіді (Арнольд Брежіанський) та промови (єресі патарів), «підметні листи», богословсько-публіцистичні трактати (Джон Уікліф «Про громадянське рабство», «Про посади короля»), прокламації, звернення (послання Джона Болла). Кола ді Рієнці, очоливши антифеодальне повстання у Римі (1347), оголосив себе народним трибуном і проголосив у Римі республіку. Його листування з Петраркою стало значною подією в політичному житті Італії, а послання поета-читалися навіть на Капітолїї.
Помітними були й факти поєднання красномовства із зображальною публіцистикою. Використання малюнків і народних гравюр як «ілюстративного матеріалу» відомі ще з середніх віків. Витоки жанру політичного плакату дослідники пов'язують із настінним живописом Кола ді Рієнці, який використовував малюнок для пропаганди своїх ідей.
Загальне пожвавлення життя в період Відродження, розвиток торгівлі, релігійні конфлікти, Реформація пробуджували інтерес до політичного життя все ширших мас народів Європи.
Поява власне журналістики пов'язана зі зміною феодального принципу локального обмеження. Як вважають дослідники, для виокремлення журналістики в оригінальну форму недостатньо просто налагодження шляхів передачі інформації. Потрібні були розширення комунікаційних зв'язків, технічна і матеріальна готовність до газетного виробництва, створення «соціального замовлення» на періодичну інформацію.
Для перших таких спробхарактерний своєрідний «персональний» журналізм, коли видавець, збирач новин, автор, редактор поєднувалися в одній особі. Це добре простежується в рукописній періодиці ХV-ХVІ с
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 969; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!