Творчість Самада бехрангі та його збірка оповідань мохіє сійохе кучелю
Самед Бехрангі, перс. صمد بهرنگی, (24 червня 1939 Тебріз, Південний Азербайджан - 31 серпень 1967) - іранський дитячий письменник, соціаліст за переконанням. Здобув популярність завдяки своїй дитячій книзі "Маленька чорна рибка" (ماهی سیاه کوچولو).
Викладав у сільській школі з 1957 р. Крім літературних творів, написав чимало педагогічних статей і есе, збирав азербайджанську народну творчість (у вивченні фольклору йому допомагав його друг Бехруз Дехгані, який після його смерті допоміг опублікувати низку його робіт). Переклав азербайджанською мовою поеми Ахмада Шамлю, Форуг Фаррохзад, Мехді Ахаван-Салеса.
Оскільки в своїх дитячих казках Бехрангі торкався проблеми бідності і несправедливості з позицій, близьких до соціалістичних ідеологій, багато які з цих казок були заборонені до публікації в шахському Ірані. Самад виступав за свободу думки, дій та слова. Вважають, що саме через свої політичні переконання він потонув під час купання в річці Аракс. У його смерті звинувачували шахський режим (САВАК - Служба інформації та безпеки країни).
У 1339 році у віці 19 років Бехрангі написав свою першу опубліковану повість «عادت» ("Звичка"), для якої він запозичив певні історії, казки та сюжет з азербайджанських розповідей. Вслід за нею, у 1340 році, написав оповідання «تلخون» "Тальхун", та «بی‌نام» "Анонімо/Без назви" в 1342 році.
|
|
|
· «Олдуз і ворони» - اولدوز و کلاغ‌ها (1965р.)
· «Один персик і тисяча персиків» - یک هلو هزار هلو (1968 р.)
· «Дослідження проблем освіти в Ірані» (کندوکاو در مسائل تربیتی ایران) 1968р. - та багато інших.
Твори, думки і помисли Самада Бехрангі жили набагато більше, ніж їх автор. Його оповіді, які частіше за все декламували і навіть пропагували учасники "Центру сприяння розвитку дітей та підлітків", спонукали молоде покоління до "героїзму без егоїзму". Саме тому оповідання "Маленька чорна рибка" відгріла значну роль у діяльності Організації партизан-фідаїнів іранського народу, що вели зброєну боротьбу проти шахського режиму.
"Маленька чорна рибка" -це одна з дитячих розповідей іранського автора Самада Бехрангі. Це казка про рибку, яка ставить своє життя під загрозу, бажаючи побачити море. Тож вона починає свою довгу подорож до бажаної мети, зустрічаючи на своєму шляху купу небезпек, викручується з них і, тим самим, набуває життєвого досвіду і мудрості. Ця казка отримала приз на 6-ій Дитячій книжковій ярмарці в Белвоні, Італія, також нагороду у Чехословакії у 1969 році. Цей твір був перекладений багатьма мовами світу.
|
|
|
Історія Маленької Чорної Рибки в роки перед іранською революцією 1979 року була представлена в алегоричній формі як історія суверенітету, а багато маленьких чорних риб були символом молодої революційної та інтелектуальної генерації. Символічна мова оповідання надихнула багатьох письменників та поетів на написання великої кількості віршів та текстів, що оспівували цю розповідь.
«مرگ خیلی آسان می‌تواند الان به سراغ من بیاید، اما من تا می‌توانم زندگی کنم نباید به پیشواز مرگ بروم. البته اگر یک‌وقتی ناچار با مرگ روبرو شدم – که می‌شوم – مهم نیست، مهم این است که زندگی یا مرگ من چه اثری در زندگی دیگران داشته باشد …»ماهی سیاه کوچولو - صمد بهرنگی
|
|
|
_____
Самед Бехранги, перс. صمد بهرنگی, азерб. Səməd Behrəngi, (24 июня 1939, Тебриз, Южный Азербайджан — 31 августа 1967) — иранский детский писатель, социалист по убеждениям. Получил известность благодаря своей детской книге Маленькая чёрная рыбка (ماهی سیاه کوچولو).
Преподавал в сельской школе с 1957 г. Помимо литературных произведений, написал немало педагогических статей и эссе, собирал азербайджанское народное творчество (в изучении фольклора ему помогал его друг Бехруз Дехгани, который после его смерти помог опубликовать ряд его работ. Перевёл на азербайджанский язык поэмы Ахмада Шамлу, Форуг Фаррохзад, Мехди Ахаван-Салес.
Поскольку в своих детских сказках Бехранги затрагивал проблемы бедности и несправедливости с позиций, близких к социалистическим, многие из этих сказок были запрещены к публикации в шахском Иране.
Утонул во время купания в реке Аракс. В его смерти обвиняли шахский режим.
|
|
|
Твори:
Маленькая чёрная рыбка (ماهی سیاه کوچولو)
Олдуз и вороны
Тальхун
Один персик и тысяча персиков
Исследования проблем образования в Иране (کندوکاو در مسائل تربیتی ایران)
کوراوغلو و کچل حمزه
Творчість Моріраваніпура
Моніро Раваніпор (1952, Бушер - до тепер) Моніро Раваніпур - всесвітньо відома інноваційна письменниця, яка є автором десяти творів, виданих в Ірані, у тому числі дві колекції короткої фантастики, Канідзу та Сатани, і романи The Drowned, Heart of Steel, і циган по вогню. Її оповідання, описуються як «фантастична суміш реалізму, міфу та забобонів таких письменників, як Рулфо, Гарсія Маркес, навіть Тутуола", часто дії відбуваються у невелікому, віддаленному селі на півдні Ірану, де вона народилася.
Пані Раваніпур була серед сімнадцятьох активістів, які зіткнулися з судовим процесом в Ірані за участь у Берлінській конференції 2000 року, звинуваченої в участі в антиіранській пропаганді. Копії її поточної роботи були нещодавно вилучені з полиць книжкових магазинів в Ірані під час загальнонаціонального поліцейського заходу. Вона також є колишнім співробітником проекту міжнародних письменників Браунівського університету.
Моніро Раваніпур народилася 1952 року в Бушері, на півдні Ірану. Жила у Бушері, аж поки їй було 17 років, і переїхав до Шираз навчаючись у приватній середній школі Пахлаві. У 1972 р. Вступила до Ширазького університету Пахлаві, вивчала хімію, потім змінила профіль і отримала ступінь з психології. Вона розпочала займатись театром в Бушері і приєдналася до Бушерського театрально-літературного товариства.
Моніро приєдналася до театральної групи в Бушері під назвою Театрально-літературне товариство Бушер. У 1967 році Моніро прийняла участь у пєсі Мама, Манучехра Аташі. Потім вона продовжувала грати і брала участь у кількох п'єсах у Ширазі. Моніро працювала із групою учнів коледжів за п'єсою під назвою Абазар Гафарі, яка пізніше була заборонена. У 1975 році вона приєдналася до театру "Шираз"для виступу під назвою "Моалем"Шапора Джовркеша, а в 1976 році брала участь у фестивалі театру "Тоус", а також знову працювала з Шапором Джоврешем для п'єси «Хобчехр".
У перші роки після революції вона брала участь у політичній діяльності, і їй було заборонено навчатися. За ці роки її брат був страчений, всі її сестри були вилучені з початковій і середній школі, одна з її сестер і її чоловік були засуджені до смертної кари і поїхали з Ірану, один з її зятів був арештований кілька разів . Впродовж десятиріччя вона не могла мати стабільного місця проживання через зазначену ситуацію, і вона переїжджала з одного місця в інше. В 1977 році вона написала свою першу коротку збірку оповідань під назвою "Воробей і пан Президент», (گنجشکوآقایرئیس‌جمهور) яка одразу була заборонена видавництвом і зібрана з полиць. Після того, як їхній будинок було атаковано та пограбовано в Бушері, її сім'я переїхала до Ширазу, а потім Моніро переїхала до Тегерана під вигаданим імям, працюючи на заводі в Дарупахші. Після того як її справжня особистість була розкрита, вона працювала ще півроку на заводі Аміді. Пізніше вона працювала могильницею медсестри на дворі в приватній лікарні, знову використовуючи підроблене ім'я. У 1983 році Моніро повернулася до Ширазу, щоб відвідати її батьків, і вона була заарештована на вулиці. Саме в жахливі тюремні дні вона вирішила стати письменницею завоювавши велику славу та успіх, коли вона знову звільнилася.
Моніро почала знову писати з 1965 року, також писала дитячі книги та сценарії. Через рік після ірано-іракської війни вона поїхала до міста Ханакін, щоб написати роман про війну. Після 1988 року Моніро опублікувала свої твори, позначаючи своє справжнє ім'я, і в 1994 році вперше вона була запрошена Віденською організацією жіночих досліджень. Пізніше вона була запрошена на виступи до 21 країни.
Вона славиться використанням містичного реалізму, але правда в тому, що вона використовує гірку реальність, яку вона пізнала в подіях та реальному житті на її батьківщині. Незважаючи на сміливе використання сюрреалізму та містичного реалізму, вона також використовує реалізм. Місця її оповідань - це не тільки звичайний світ, але і її творчість відображає життя та культуру в міському житті. У 2006 році вона переїхала до США, отримавши стипендію в Браунському університеті. Під час перебування в США вона їздила в Сакраменто, Пітсбург, Сан-Франциско, Провидіння, для лекцій та виступів. Її розповіді були переведені на: французьку, німецьку, шведську, турецьку, англійську, арабську, курдську, китайську, …
Також На своїх заняттях з письменницької майстерності познайомилася з Бабаком Тахті[fa], сином Голамрези Тахті[fa], з яким незабаром одружилася. Мають сина також на ім'я Голамреза[3].
2000 року взяла участь у конференції "Іран після виборів"[fa], яка відбулась у Берліні[4]. За це її разом з іще шістнадцятьма учасниками переслідували в судовому порядку в Ірані за начебто антиіранську пропаганду.
2006 року стала однією з найперших прихильників кампанії «Один мільйон підписів[fa] за скасування дискримінаційних законів проти жінок» (перс. یکمیلیونامضابرایتغییرقوانینتبعیض‌آمیزعلیهزنان)[5].
2007 року разом із родиною переїхала повністю на проживання до США.
Найвідоміші праці:
کتاب‌شناسی
داستان‌هایبلند
۱۳۶۸ - رماناهلغرق( люди з Іраку)
۱۳۶۹ - دلفولاد(Сталеве серце)
۱۳۷۸ - رمان کولی کنارآتش( Цигані біля багаття)
داستان‌هایکوتاهومجموعهداستان
۱۳۵۵ - گنجشکوآقایرئیس‌جمهور
۱۳۶۷ - کنیزو
۱۳۶۹ - سنگ‌هایشیطان(Диявольні камені)
۱۳۷۲ - مجموعهداستان سیریا، سیریا
۱۳۸۰ - زنفرودگاهفرانکفورت
۱۳۸۱ - مجموعهداستاننازلی
کودکان
گنجشکوآقایرئیس‌جمهور
ترانه‌های کودکان
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 211; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!