Роль держави у контексті завдань економічної політики
Під економічною політикою будемо розуміти систему цілей і засобів їх досягнення певними політичними інститутами та економічними організаціями (переважно міжнародними) в економічній сфері суспільства.
Те, що взаємодія політики і економіки має визначний характер в суспільному житті, цілком зрозуміло. Глибинний базис політичних відносин детермінується економічними інтересами, економічним становищем держави, станів, груп, індивідів. У свою чергу політична діяльність не може не впливати на економічні відносини в суспільстві та економічну роль держави.
Вперше теза залежності політичних процесів від соціального та матеріального положення громадян прозвучала у Арісотеля (“Політика”).
Новий час на перші позиції висунув свободу й індивідуальні властивості людини як окремої одиниці соціальної та економічної дії.
За таких умов економічна влада поступово обмежувала абсолютний характер влади політичної. Саме тому такі представники ліберальної економіки як Адам Сміт(1723-1790) виступали на захист індивідуальної свободи і приватної власності.
Провідною ідеею класичного лібералізму було невтручання держави в економічне життя і саморегуляція ринку.
Карл Маркс (1818-1883) і його послідовники зробили висновок про те, що володіння економічною владою, тобто засобами виробництва, прямо або опосередковано ставить під контроль політичну владу. Натомість активна роль політики, особливо при зміні суспільно-економічних систем, значно змінює економічну сферу суспільного життя.
|
|
|
У XX столітті після кількох світових економічних криз (особливо кризи 1929-1933 pp.) актуалізується і набирає ваги теорія державного регулювання економіки, яка отримала свою назву від імені Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946).
Суть кейнсіанства полягає у збільшенні видатків державного бюджету, розширенні обсягів громадських робіт, регулюванні зайнятості, збільшенні кількості грошей, що надходять в обіг і т. ін.
Проте прихильники неолібералізму не відмовилися від своєї віри в найкраще функціонування економіки в умовах вільного ринку.
Наприклад, Ф. Хайек(1899-1992), один із найвідоміших представників цієї теорії, активно виступав проти державного впливу у справи ринкової економіки. Слід визнати, що його однодумці з Чиказької школи (М. Фрідмен та ін.) мали досить великий вплив на економічну політику провідних західних держав світу наприкінці XX ст.
Але є й інша крайність, коли держава бере на себе головну економічну і політичну владу, лишає індивіда можливості здійснювати економічний вибір і перекладати на себе відповідальність за прийняті рішення і дії. На певному етапі така концепція економічної і політичної влади та відповідна економічна політика може дати тимчасовий виграш (як це було в країнах так званого реального соціалізму), але зрештою такий надмоно- полізм приводить до загнивання, застою і стагнації.
|
|
|
Економічна ефективність і результативність.
У сучасній науці ефективність управління розглядається як основна оціночна категорія державно-управлінської діяльності, що означає оптимальне співвідношення людських, організаційних, часових, науково-технічних, матеріальних та інших ресурсів. Виходячи з цього, ефективність державного управління є головним критерієм і наслідком досягнення поставленої соціальної мети за максимально можливої економії суспільної праці, що втілюється завдяки діяльності апарату управління, яка включає мету, засоби, процес і результат.
Ефективність державного управління слід розглядати не лише як економічно господарську цінність, а й як цінність морального порядку поряд із такими чинниками, як раціональність, продуктивність, демократизм, справедливість, професіоналізм та ін
Економічна ефективність управління означає керівництво виробництвом, яке забезпечує досягнення мети, поставленої перед об’єктом управління, за найменших фінансових затрат. У сучасних умовах така ефективність пов’язана з пошуками оптимуму між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням. В умовах кризи як розвинені, так і перехідні суспільства все більше схиляються до заперечення концепції витіснення держави зі сфери економіки та зменшення її функцій [1]. Поряд із зазначеним, втілюючи цей різновид управління, слід пам’ятати, що суто економічна ефективність може не тільки не збігатися з ефективністю державного управління як цілісною характеристикою функціонування політико-правової системи, а й принципово суперечити їй. Йдеться про підтримку фундаментальної науки, питання освіти, промислової політики, екології.
|
|
|
РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ — сукупний результат функціонування системи, представлений кількісними та якісними показниками, що характеризує відповідність результатів діяльності підприємства, іншої одиниці до його цілей, а також накопичений потенціал для подальшого розвитку.
У державному управлінні при оцінюванні його результативності та ефективності мають, як мінімум, порівнюватись:
— цілі, які практично реалізуються в ньому, з цілями, які об'єктивно детерміновані суспільними запитами;
— цілі, які реалізовані в управлінських процесах, з результатами, одержаними при об'єктивізації державного управління (рішень і дій його управлінських компонентів);
— об'єктивні результати управління із суспільними потребами й інтересами;
— суспільні витрати, які пішли на державне управління, з об'єктивними результатами, одержаними внаслідок управління;
— можливості, закладені в управлінському потенціалі, зі ступенем їх реального використання.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 264; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!