Поняття педагогічної технології
Педагогічні технології - система способів, прийомів, кроків, послідовність виконання яких забезпечує вирішення завдань виховання, навчання і розвитку особистості вихованця, а сама діяльність представлена процедурно, тобто як певна система дій; Розробка та процедурне втілення компонентів педагогічного процесу у вигляді системи дій, що забезпечує гарантований результат. Педагогічна технологія служить конкретизацією методики.
Поняття "педагогічна технологія» може бути представлене трьома аспектами:
1) науковим: педагогічні технології - частина педагогічної науки, вивчає і розробляє цілі, зміст і методи навчання та проектує педагогічні процеси;
2) процесуально-описовим: опис (алгоритм) процесу, сукупність цілей, змісту, методів і засобів для досягнення планованих результатів навчання;
3) процесуально-дієвим: здійснення технологічного (педагогічного) процесу, функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних педагогічних засобів.
Таким чином, педагогічна технологія функціонує як науки, що досліджує найбільш раціональні шляхи навчання; в якості системи способів, принципів, застосовуваних у навчанні; в якості реального процесу навчання (Г. К. Селевко).
В основі технологій освіти і виховання лежить ідея повної керованості навчально-виховним процесом, проектування та відтворюваності навчає і виховного циклів.Педагогічна технологія розробляється під конкретний педагогічний задум, в основі лежить певна ідея автора. Технологічний ланцюжок педагогічних дій, операцій і комунікацій вибудовується строго відповідно до цільових установками, мають форму конкретного очікуваного результату. Органічною частиною педагогічної технології є діагностичні процедури, що містять критерії, показники та інструментарій вимірювання результатів діяльності.
|
|
|
Специфічні риси педагогічних технологій:
• розробка діагностично поставлених цілей навчання і виховання;
• орієнтація всіх процедур на гарантовані досягнення поставлених цілей;
• оперативний зворотний зв'язок, оцінка поточних і підсумкових результатів;
• відтворюваність педагогічних процедур.
У традиційному педагогічному процесі цілі ставляться невизначено, інструментально: "вивчити теорему", "вирішувати квадратні рівняння", "виразно читати текст", "ознайомити з принципом дії", "виробити звичку поведінки" і т.п. Ці цілі не описують результату, досягнення їх важко перевірити. У діагностично поставленої мети описуються дії учня в термінах: знає, розуміє, застосовує, надходить та ін.
Ознаки педагогічної технології:
|
|
|
• змістовність - наявність педагогічної концепції, що має технологічну реалізацію у вигляді педагогічної моделі, алгоритму, правила;
• керованість і ефективність - гарантоване досягнення результату;
• економічність - оптимізація праці вчителя;
• відтворюваність - можливість відтворення в широких масштабах без втрати результативності;
• Коректована - можливість використання в процесі викладання зворотного зв'язку у вигляді контролю, рефлексії, ТСО, тренінгів.
Розглядаючи володіння вчителем педагогічною технологією як одна з умов оптимальності та продуктивності його педагогічної діяльності, зміст педагогічної технології можна представити як сукупність педагогічних умінь і прийомів реалізації педагогічного впливу і взаємодії:
• постановка мети взаємодії;
• аналіз сформованої ситуації і формулювання педагогічних завдань;
• здійснення цілеспрямованого впливу на особистість дитини та взаємодії з них і управління навчально-виховним процесом;
• передача досвіду мовними (вербальними) і невербальними способами;
• організація життєдіяльності дітей та виховного простору;
• пред'явлення педагогічних вимог;
• оцінка вихованця та се позитивне підкріплення;
|
|
|
• дозвіл виникаючих конфліктів;
• вміння керувати своєю поведінкою і реакціями.
Історія виникнення технологічного підходу в освіті
Слово «технологія» прийшло в педагогіку із промислового виробництва, де воно означало процес виготовлення продукції найбільш ефективним та економічним способом («технологія виготовлення втулки», «технологія плавки чавуну» тощо). Поняття «педагогічна технологія» у свою чергу пройшло певну еволюцію.
Перший період (40-50-ті роки) — термін «технологія в освіті» означав застосування аудіовізуальних засобів у навчальному процесі.
Другий період (50-60-ті роки) — під «технологією освіти» стали мати на увазі програмоване навчання
Третій період (70-і роки) — з´явився термін «педагогічна технологія», що став означати заздалегідь спроектований навчальний процес, який гарантує досягнення чітко поставлених цілей.
Четвертий період (з початку 80-х років) — створення комп´ютерних та інформаційних технологій навчання.
Термін "технологія" грецького походження й означає "знання про майстерність".У тлумачному словнику технологія - це сукупність виробничих методів та процесів у певній галузі виробництва, а також наукове пояснення способів виробництва.
|
|
|
Термін "технологія" історично став поширюватись в галузі промислового виробництва, де результатом є матеріальні продукти. Поступово він став еволюціонувати й поширюватись за межі виробничих конвеєрів. В СССР термін "педагогічна технологія" було уведено в обіг на початку ХХ століття. У 20-ті роки в працях з педології, що здебільшого ґрунтувались на працях із рефлексології (І. Павлов, В. Бехтерев, С. Шацький) уводиться термін "педагогічна техніка", тлумачення якого міститься у Педагогічній енциклопедії 30-х років. Низький рівень розвитку педагогічної науки на початку ХХ століття обумовив одночасно розвиток багатьох напрямків педагогічних досліджень та присутність різних поглядів на розв’язання типових задач.
Педагогічна техніка визначається як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організацію навчальних занять. Поняття "педагогічна техніка" торкається комплексу вмінь, прийомів учителя користуватися своїм психофізіологічним апаратом з метою досягнення максимального педагогічного впливу на особистість вихованця. Цей термін розкриває одну зі складових педагогічної майстерності вчителя, а його аналіз дає підстави для висновків, що вже у 30-ті роки ХХ століття у педагогіці були реалізовані спроби моделювати прийоми цілеспрямованого педагогічного впливу.
З позиції широкого упровадження у практику організації педагогічного процесу нових ідей перший період розвитку і відповідно еволюції поняття "педагогічна технологія" припадає на 30-50-ті рр. ХХ століття. Для нього характерне впровадження в практику школи різноманітних технічних засобів подання інформації – відтворення звуку, проекції зображень, що об'єднуються поняттям "аудіовізуальні засоби". Хоча технічні засоби навчання, що прийшли в тогочасну школу мали своїм першим призначенням побутове використання (програвачі, проектори, телевізори тощо), їх застосування в процесі навчання було незвичним, новим явищем.
Об’єктивна оцінка першого етапу розвитку освітніх технологій показує, що офіційна педагогічна наука того часу ще не розрізняла такі суттєві аспекти організації навчального процесу, як упровадження нових технічних пристроїв та інноваційних ідей щодо організації навчального процесу.
Початок другого періоду припадає на 50-60-ті роки ХХ століття, що було тісно пов’язано із поширенням принципово нової ідеї організації навчання – програмованим навчанням. Передумовою його упровадження стало усвідомлення педагогічними колами об’єктивної потреби пошуку шляхів підвищення якості результатів освітнього процесу. Так само, як і у 20-30-х роках ХХ століття, різниця між фактичними показниками якості освітнього процесу та бажаними стала отримувати загрозливі розміри, що й упровадження нових технічних засобі подання інформації вже не вирішувало цієї проблеми.
Організація програмованого навчання передбачала створення спеціального навчально-методичного забезпечення для самостійного вивчення матеріалу, здобуття умінь розв’язувати практичні задачі у межах пропонованого навчального курсу. Внесок програмованого навчання у розвиток освітніх технологій оцінюється як революційний, оскільки саме у цей момент наукова педагогіка отримала у широкий обіг ідею врахування індивідуальних особливостей учнів з метою забезпечення їх успішного навчання.
Надалі розвиток технологічного підходу в освіті відбувався у межах окреслених на момент на другому етапі перспективних напрямків. Упродовж 70-80-х років ХХ століття відбулося розширення матеріальної бази педагогічної технології. Крім аудіовізуальної освіти та програмованого навчання, фундамент педагогічної технології надбудували інформатика, теорія телекомунікацій, системний аналіз і педагогічні науки (психологія навчання, теорія керівництва пізнавальною діяльністю, організація навчального процесу, наукова організація педагогічної праці). Це спричинило суттєві зміни у методичній основі педагогічної технології, що на практиці мало тенденцію до здійснення переходу від вербального до аудіовізуального навчання. Відтоді стає масовим випуск новітніх аудіовізуальних засобів, таких, як відеомагнітофон, карусельний кадропроектор, поліекран, електронна дошка, рейкова система кріплення схем, блокнотна дошка для писання фломастером, синхронізатори звука й зображення.
Таким чином, у межах технологічного підходу на другому етапі його розвитку сформувалась спрямованість вирішувати дидактичні проблеми в руслі керівництва навчальним процесом із чітко заданими цілями. Досягнення поставлених цілей обумовлювалось чіткістю їх описання та визначення. Нове розуміння педагогічної технології вже перестало бути просто застосуванням технічних засобів навчання, а стало процесом визначення принципів і розробки прийомів оптимізації освітнього процесу завдяки аналізу фактів, що підвищують ефективність освітнього процесу, шляхом конструювання й запровадження прийомів і матеріалів, а також оцінюванням методів, що запроваджуються.
У 80-х роках розпочався сучасний етап в еволюції поняття "педагогічна технологія", що обумовлено розширенням сфери застосування даного терміну одночасно зі змінами у його розумінні. Від здійснення функції обслуговування процесу навчання педагогічна технологія на сучасному етапі перейшла до інших важливих функцій, а саме: планування, організації процесу навчання, розробка методів і навчальних засобів, що дають можливість реалізувати генетично закладену програму розвитку особистості. Із початком третього етапу розвитку педагогічної технології прихильники технічних засобів зміняли свої категоричні погляди і визнали факт провідної ролі теоретичної розробки та планування процесу навчання.
Сучасні технології навчання
Інновації у сфері освіти спрямовані на формування особистості, її здатності до науково-технічної та інноваційної діяльності, на оновлення змісту освітнього процесу. Кожна педагогічна епоха породила своє покоління технологій. Перше покоління освітніх технологій являло собою традиційні методики; технологіями другого і третього поколінь були модульно-блочні і цільно-блочні системи навчання; до четвертого покоління освітніх технологій відноситься інтегральна технологія.
Нові, сучасні педагогічні технології поділяютсья на:
1. Технології розвивального навчання
2. Парацентрична технологія навчання
3. Особістісно-орієнтовна технологія
4. Технологія проектного навчання
5. Блочно-модульна технологія
СУЧАСНІ ОСВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ
Інформаційно-комунікаційні технології. Суть. Як зазначає Г.Селевко, на практиці інформаційними технологіями називають ті, що використовують спеціальні технічні інформаційні засоби (ЕВМ, аудіо, кіно, відео). З появою комп'ютерів з'являється новий термін — «нові інформаційні технології навчання». Термін «інформаційно-комунікаційні» є об'єднуючим для різних варіантів технологій та вказує на специфіку інтерактивного навчання — діалог у системі «користувач — комп'ютер».
Інформатизація навчально-виховного процесу передбачає широке використання у процесі вивчення навчальних предметів інформаційно орієнтованих засобів навчання на базі сучасних комп'ютерів і телекомунікаційних мереж. До них належать інформатизація системи управління навчальним закладом, створення баз даних та переробка інформації, участь у міжнародних проектах тощо. Широке застосування інформаційно-комунікаційних технологій (програмоване навчання, експертні системи, мультимедіа, імітаційне моделювання, предметні комп'ютерні уроки) сприяє реалізації особистісно орієнтованого підходу до учнів, поетапному засвоєнню знань, умінь і навичок.Прогнозовані результати: формування умінь працювати з інформацією, розвиток комунікативних здібностей.
Ігрові технології. Автори-розробники — Д.Ельконін, В.Коваленко, Б.Нікітін, П.Підкасистий, М.Стронінта ін. Суть. Технологія за своєю суттю є поліваріативна. Вона може реалізуватися за технологічними схемами Д.Ельконіна, Б.Нікітіна, П.Підкасистого, М.Строніна, М.Шуть та ін., використовуватись у процесі навчання дітей різних вікових груп. Гра як вид навчальної діяльності в умовах конкретної ситуації спрямована на засвоєння соціального досвіду, в якому формуються й удосконалюються вміння та навички учнівського самоуправління.
Структура гри як діяльності охоплює: ціле-покладання (уміння поставити мету, завдання), планування (здатність передбачити розвиток подій, дійових процесів, операцій), реалізацію цілей (уміння реалізувати ігровий задум), аналіз отриманих результатів (здатність проаналізувати набутий ігровий досвід). Мотивація ігрової діяльності забезпечується добровільністю включення в гру, можливістю вибору й елементами змагання, що сприяє задоволенню потреб у самоствердженні та самореалізації учнів як суб'єктів учіння.
Інтерактивні технології. Автор-розробник — О.Пометун, Л.Пироженко. Суть. Інтерактивне навчання ґрунтується на концептуальній ідеї співробітництва, взаємо-навчання. Автори зазначають, що процес пізнання відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Залежно від мети уроку, форм організації навчальної діяльності, використовуються інтерактивні технології кооперативного, колективно-групового навчання, ситуативного моделювання, опрацювання дискусійних питань. Деякі локальні технології використовуються на будь-якому етапі традиційного уроку, трансформуючи його в інтерактивний.
Технологія інтенсифікації навчання на основі опорних схем і знакових моделей. Автор-розробник — В.Шаталов. Суть. Принципи технології інтенсифікації навчання В.Шаталова: багаторазове повторення; обов'язковий поетапний контроль; високий рівень складності; блочне вивчення матеріалу; динаміка діяльності; використання опор, орієнтовної основи дій.
Особливості змісту: матеріал подасться великими дозами; поблочне структурування матеріалу; оформлення навчального матеріалу у вигляді опорних схем-конспектів; опорний конспект є наочною схемою, у якій подано інформацію, що потрібно засвоїти. Він є своєрідною конструкцією системи взаємопов'язаних символів як замінників системи фактів, понять, ідей, наділених певним смисловим значенням.
Технологія рівневої диференціації навчання на основі обов'язкових результатів. Автор-розробник — В.Фірсов. Суть. Технологія передбачає уведення двох стандартів: обов'язкової загальноосвітньої підготовки (базовий рівень обов'язкового мінімального засвоєння знань всіма школярами); підвищеної підготовки (додатковий рівень визначає глибину оволодіння змістом навчального предмета здібними та працелюбними учнями).
Простір між ними заповнюється діяльністю, що забезпечує поступове та різнорівневе опанування навчального матеріалу, вибудуваного на основі запланованих обов'язкових результатів навчання. Останні мають бути доведені до учнів завчасно, зрозумілі й доступні абсолютній більшості. Проходження базового рівня є передумовою навчання за додатковими, підвищеними стандартами. Навчальний процес здійснюється на індивідуально та максимально посильному для учнів рівні.
Особливості технології: блочна подача матеріалу; робота з малими групами на декількох рівнях засвоєння; наявність навчально-методичного комплексу (банк завдань обов'язкового рівня, система спеціальних дидактичних матеріалів, виокремлення обов'язкового матеріалу в підручниках та завдань необхідного рівня в задачниках).
Технологія модульно-блочного навчання. Автори-розробники — Г.Лєвітас, В.Гузєев. Суть. Мінімальною одиницею навчального процесу є не урок, а цикл уроків — модуль. Він буває одно-, дво- (два цикли) або чотириурочний (чотири цикли), кожен з яких є блоком із чіткою послідовною структурою.
Технологія блочно-консультативного навчання. Автори-розробники — П.Ерднієв, П.Ібрагімов, М.Щетінін, Н.Ґудзик, В.Шаталов та ін.Суть. Концептуальні ідеї технології розроблялися на основі методів укрупнення (П.Ерднієв), концентрованого навчання (П.Ібрагімов), занурення (М.Щетінін) та ін. Блок — це логічнозакінчений, дидактично обґрунтований навчальний матеріал кількох уроків теми, розділу, що дає змогу сконцентрувати інформацію навколо провідних ідей навчального курсу. Блочний підхід до вивчення програмового матеріалу супроводжується систематичним консультуванням. Він реалізується через систему уроків блочного викладу матеріалу.
Технологія колективного способу навчання. Автор-розробник — А.Рівін. Суть. Колективний спосіб навчання — це така організація праці, в процесі якої навчання здійснюється шляхом спілкування в динамічних (змінних) парах, коли учасники вчать один одного. Технологія ґрунтується на принципах наявності динамічних (змінних) пар учнів, взаємонавчання, взаємоконтролю, взаємоуправління.
До складу технології належать такі методики:
вивчення текстового матеріалу;
взаємообмінтекстами та завданнями;
розв'язання задач і прикладів за підручником;
взаємні диктанти;
вивчення віршів у змінних парах;
робота з опитувальниками;
вивчення іноземної мови.
Технологія групових творчих справ. Автор-розробник — К.Баханов.
Суть. Технологія поліфункціональна за суттю. На практиці вона може реалізуватися за різними технологічними схемами (жорсткими та гнучкими). Суть технології — виявлення та розвиток різних видів творчих здібностей школярів на основі пізнавальних мотивів навчання, прагнення до самовираження та самоствердження. Робота учнів за інтересами у творчих групах спрямована на вирішення конкретних творчих завдань.
Інтегральна освітня технологія.В.Гузєєва. Автор-розробник — В.Гузєєв. Суть. Назва технології пов'язана з інтеграцією перспективних напрямів удосконалення навчального процесу: планування результатів навчання, укрупнення дидактичних одиниць, психологізація навчального процесу, комп'ютеризація. Створення цілісного інтегрального освітнього середовища реалізується шляхом конструювання блочної системи уроків вивчення програмової теми.
Виховні технології.
Виховні технології – група педагогічних технологій, існування яких є дискусійною проблемою, що пояснюється складністю діагностування тих якостей, розвиток яких передбачений метою технології.
Під виховними технологіями розуміють науково обґрунтовану стратегію, тактику і процедуру виховання. Розрізняють виховні технології і технології виховання. Вважається, що виховні технології – ширше поняття, ніж технології виховання.
Як і будь-яку освітню технологію, виховну технологію визначають як діяльність чи сукупність дій, як проект (модель) виховного процесу, як систему, у якій результат відповідає визначеній виховній меті. У виховній технології особливо важливо вміти діагностувати відповідність результату меті; отже описувати виховну технологію необхідно у комплексі із діагностичними методиками.
.Відомими виховними технологіями є такі:
Технологія жорсткого колективного виховання А. С. Макаренка;
Технологія колективного творчого виховання І. П. Іванова;
Технологія гуманного колективного виховання В. О. Сухомлинського;
Технологія виховання в сучасній масовій школі (шоу-технологія);
Технологія виховної роботи з колективом класу;
Технологія організації самовиховання;
Технологія релігійного (конфесійного) виховання.
Часто до виховних технологій відносять також технологію «Створення ситуації успіху».
На сьогодні є дискусійною проблемою місцезнаходження у класифікаціях виховних технології особистісно-орієнтованого виховання. Її виділяють як окрему технологію або до неї відносять низку освітніх технологій, які сприяють розвитку неповторної особистості, яка здатна реалізувати особистісний потенціал та свідомо прилучається до системи цінностей, вироблених людством. До особистісно-орієнтованих технологій відносять створення ситуації успіху, колективного творчого виховання тощо. Проте вченими розглядається також особистісно-орієнтоване виховання як окрема інноваційна технологія.
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 1440; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!