Характеристика елементів педагогічної майстрерності

⇐ ПредыдущаяСтр 16 из 27Следующая ⇒

Гуманістична спрямованість — найголовніша характеристика майстерності , яка спрямована на особистість іншої людини, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків. Для педагога провідною є орієнтація на головну мету за гармонійної узгодженості всіх інших: гуманізації діяльності, гідного самоутвердження, доцільності засобів, врахування потреб вихованців. Лише за умови почуття відповідальності перед майбуттям, усвідомлення мети і великої любові до дітей починає формуватися професійна майстерність учителя.

Гуманістична спрямованість є виявом здатності бачити великі завдання у малих справах. Вона дає змогу оцінювати свою діяльність з точки зору не лише безпосередніх, а й опосередкованих результатів, тобто тих позитивних індивідуальних змін у життєдіяльності і структурі особистості своїх вихованців, частковим організатором яких він є сам як особа, відповідальна за якість організації виховного процесу.

Другим елементом педагогічної майстерності є професійна компетентність. Знання вчителя звернені, з одного боку, до дисципліни, яку він викладає, а з другого — до учнів, психологію яких мусить добре знати. Готуючись до уроку, вчитель обмірковує його зміст, методику, враховує особливості сприймання учнів цього віку, класу, власні можливості. Отже, зміст професійної компетентності — це знання предмета, методики його викладання, педагогіки і психології. Важливою особливістю професійних педагогічних знань є їх комплексність, що потребує від учителя вміння синтезувати матеріал для успішного розв'язання педагогічних задач, аналізу педагогічних ситуацій, що зумовлюють необхідність осмислення психологічної сутності явищ, вибору засобів взаємодії.

Для того щоб викликати в учнів певне ставлення до предмета, обговорюваного на уроці, вчитель висловлює своє розуміння проблеми, свої міркування. Інколи вчитель забуває педагогічну істину: якщо сам не розкриваєшся перед учнями, не даєш їм проникнути у світ своїх почуттів, думок, марно очікувати щирих відповідей. І таке навчання не є розвитком творчого потенціалу учнів, а перетворюється на тяжкий шлях "накопичення знань".

Отже, наступним, третім елементом у структурі педагогічної майстерності є здібності до педагогічної діяльності, а саме:

1) комунікативність — професійна здатність педагога, що характеризується потребою у спілкуванні, готовністю легко вступати в контакт, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування;

2) перцептивні здібності — професійна проникливість, пильність,

педагогічна інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину.

3) динамізм особистості — здатність активно впливати на іншу особистість;

4) емоційна стабільність — здатність володіти собою, зберігати самоконтроль, здійснювати саморегуляцію за будь-якої ситуації, незалежно від сили зовнішніх чинників, що провокують емоційний зрив;

5) оптимістичне прогнозування— прогнозування розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній і перетворення всієї структури особистості через вплив на позитивні якості;

6) креативність — здатність до творчості, спроможність генерувати незвичні ідеї, відходити від традиційних схем, швидко розв'язувати проблемні ситуації.

Здібності до педагогічної діяльності можна оцінити залежно від того, як швидко йде професійне навчання.

Четвертий елемент педагогічної майстерності — педагогічна техніка як форма організації поведінки вчителя. Знання, спрямованість і здібність без умінь, без володіння способами дій не є гарантією високих результатів. Педагогічна техніка — це вміння використовувати психофізичний апарат як інструмент виховного впливу, це прийоми володіння собою (своїм організмом, настроєм, мовленням, увагою й уявою) і прийоми впливу на інших (вербальними і невербальними засобами).

Критеріями майстерності педагога є доцільність (за спрямованістю), продуктивність (за результатами), діалогічність (характер стосунків з учнями), оптимальність (у виборі засобів), творчість (за змістом діяльності).

Педагогічна техніка.

Педагогічна техніка розглядається як сукупність раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки викладача, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи зі студентом/учнем, студентським/учнівським колективом відповідно до мети виховання, об'єктивних та суб'єктивних їх передумов.

До основних компонентів педагогічної техніки належать: уміння спілкуватися вербально (культура і техніка мовлення); уміння спілкуватися невербально (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд); уміння керувати своїм психофізичним станом (дихання, напруження м'язів, емоції, увага, уява, спостережливість).

Для успішної взаємодії зі студентом слід адекватно оцінювати свою особистість. Особливої уваги вимагає вміння керувати емоційним станом. Завжди треба розуміти, що саме привноситься до конфліктної ситуації педагогом. Педагогічно доцільні стосунки ґрунтуються на взаємоповазі викладача і студента.

Розглянемо деякі компоненти педагогічної техніки: 1. Зовнішність учителя. З позицій педагогічної техніки зовнішність учителя включає в себе і одяг, і взуття, і зачіску, й інші атрибути зовнішності (прикраси, макіяж та ін.). Таким чином, узгодження компонентів одягу й артефактів, що його доповнюють, створює своєрідний ансамбль, який і називають зовнішністю. Одяг учителя, інші компоненти його зовнішності є тими атрибутами, які покликані гармонійно доповнювати його професійну діяльність. Усе це має бути підпорядковане розв'язанню тих чи інших педагогічних завдань. Зовнішність має бути "поставлена на службу" педагогічній діяльності. Поєднання стилю моди, естетичної виразності, зручності — ось провідні критерії одягу і взуття вчителя.

Крім спілкування з учнями в класі, взагалі в межах школи, вчителеві доводиться разом з ними брати участь у спортивних змаганнях, туристичних походах, суспільно корисній праці тощо. У кожному конкретному випадку він має добирати одяг відповідно до виконуваних у цей момент професійних функцій. Простота, скромність, адекватність певній діяльності і тут повинні братися вчителем за основу.

27. Спілкування як основа педагогічної діяльності

Спілкування - один із компонентів педагогічної діяльності. Відомо, що педагогічна діяльність складається з багатьох компонентів, серед яких: змістовий, методичний, соціально-психологічний. Коли викладач іде на заняття, то продумує змістовий і методичний компоненти, а соціально-психологічний, тобто спілкування, часто лишається поза його увагою. Якщо оволодіння першими двома компонентами відбувається у процесі навчання, то третьому, тобто спілкуванню, ніхто не навчає, хоча саме воно відіграє велику роль у нашому житті.

A.C. Макаренко стверджував, що "стати справжнім майстром педагогічної праці" можна тільки тоді, коли навчиться говорити "йди сюди" з 15-20 відтінками, відтворювати 20 нюансів у поставці, виразі обличчя, фігурі, голосі.

Спілкування займає особливе місце в роботі вчителя, оскільки він має «комунікативну професію». Професійно-педагогічне спілкування - це система прийомів органічної соціально-психологічної взаємодії педагога і вихованців, змістом якої є обмін інформацією, пізнання один одного, організація діяльності і стимулювання діяльності вихованців, організація і корекція взаємин у колективі вихованців, обмін ролями, співпереживання і створення умов для самоствердження особистості вихованця. Педагогічне спілкування - особливий вид творчості.

У професійному спілкуванні викладача можна виділити два взаємопов'язаних компоненти: 1. По-перше, це загальні принципи (основа) спілкування, що закладаються самим характером суспільного ладу, наслідуванням цінностей минулого, в яких реалізується педагогічна діяльність педагога, єдина мета і задачі навчання і виховання. 2. По-друге, його індивідуальні принципи (основа) спілкування, громадянська позиція, стиль спілкування - сукупність конкретних прийомів і засобів, які викладач доцільно, залежно від конкретних умов і можливостей навчання і виховання реалізує у своїй діяльності на основі власних знань, професійного досвіду, здібностей і умінь.

Педагогічне спілкування - це професійне спілкування викладача-педагога з вихованцями на занятті і після зайняття, що виконує певні педагогічні функції і спрямоване (якщо воно повноцінне і оптимальне) на створення сприятливого, здорового психологічного клімату, на оптимізацію навчальної діяльності і стосунків між педагогом і студентом та в студентському колективі.

Педагогічне грамотне спілкування знімає у вихованців негативну емоційну напругу (страх, невпевненість); воно має викликати радість, бажання спільної діяльності. Оптимальне педагогічне спілкування - це спілкування, яке створює найкращі умови для розвитку мотивації студента, творчого характеру діяльності, для формування його особистості, забезпечує сприятливий психологічний клімат, попереджує створення психологічних бар'єрів, дозволяє максимально використовувати у навчальному процесі особистісні та професійні якості викладача. Серед викладачів можна виділити притаманні їм рівні спілкування:

- Примітивний - в основу ставлення до студента покладено примітивні правила і реакції поведінки - амбіції, самовдоволення, зловтіха. Викладач демонструє свою зверхність. Студент для викладача виступає засобом досягнення мети.

- Маніпулятивний - взаємини зі студентом будуються на грі, суть якої полягає у бажанні будь-що виграти, використовуючи різні прийоми, лестощі. Студент при цьому є об'єктом маніпуляції.

- Стандартизований - домінує формальна структура спілкування. Спостерігається слабка орієнтація на особистість; викладач дотримується стандартів етикету, але така поведінка є поверховою і, не зачіпаючи особистісного рівня, реалізується на рівні масок. Студент, самостійний об’єкт, відчуває байдужість викладача поза «маскою», і фактично залишається об'єктом маніпуляцій.

- Діловий - орієнтуючись на справу, викладач бере до уваги особистісні характеристики студента лише в контексті ефективності діяльності. Викладач дотримується стандартів етикету, визнає за студентом право на самостійність. Студент для викладача є значущим залежно від внеску у спільну діяльність. В особистісному житті студент залишається самостійним.

- Особистісний — спілкування базується на глибокій зацікавленості до студента, визнанні самостійності його особистості. Викладач любить студентів, вся його діяльність спрямована на розвиток їхньої духовності, особистісне спілкування стає спілкуванням духовним. Студент довіряє викладачеві, викладач є авторитетом і найкращим посередником між ним і знаннями про навколишній світ, людей, себе.

Набуття викладачем особистісного рівня спілкування є необхідною умовою високої культури взаємодії педагога і студента. Такий рівень потребує від викладача великої самовіддачі і притаманне лише тим педагогам, для яких їх професія є покликанням.

Культура педагогічного спілкування вміщує уміння слухати, ставити запитання, аналізувати відповідь, зрозуміти іншого, бути уважним, спостережливим, встановлювати контакт, бачити і зрозуміти реакцію аудиторії, передавати своє ставлення до того, про що йде мова, зацікавити, захопити поясненням, орієнтуватися в обстановці. Кожен з викладачів створює свій стиль спілкування.

28. Педагогічне спілкування: сутність, мета, принципи, функції.

У науковій літературі педагогічне спілкування трактується як форма професійного спілкування педагога з учнями, спрямована на створення сприятливого психологічного клімату в колективі, а також на іншого роду психологічну оптимізацію навчальної діяльності та стосунків між учасниками спілкування (Данило Ельконін, Ірина Зимня, Віктор Кан-Калик, Олексій Леонтьев); система, прийоми й навички соціально-психологічної взаємодії педагога та вихованців, змістом якої є обмін інформацією, виховний вплив, організація взаємостосунків за допомогою різних комунікативних засобів (Михайло Гамезо, Володимир Соковнін); необхідна умова розвитку особи, її соціалізації, індивідуалізації (Вольф Мерлін), багатоплановий процес організації, встановлення і розвитку комунікації, взаєморозуміння та взаємодії між педагогами й учнями, який породжується цілями їхньої спільної діяльності (Людмила Карпенко, Віталій Сластьонін), сукупність засобів і методів, які забезпечують реалізацію цілей і завдань навчання та виховання і визначають характер взаємодії педагога з учнями (Володимир Крисько).

Педагогічному спілкуванню властиві як загальні риси спілкування людей, так і специфічні для освітнього процесу Специфіка педагогічного спілкування насамперед полягає в його поліоб'єктний спрямованості. Воно спрямоване на саму навчальну взаємодію, на учнів (студентів) з метою їх особистісного розвитку, а також на предмет засвоєння знань Педагогічному спілкуванню властиве органічне поєднання елементів особистісно орієнтованого, соціально орієнтованого та предметно орієнтованого спілкування. Педагог, працюючи з одним учнем над засвоєнням навчального матеріалу, завжди орієнтує його результат на всіх учнів у класі, і навпаки, працюючи з класом (фронтально), впливає на кожного учня.

Особливість педагогічного спілкування зумовлена його суспільною роллю в навчанні, вихованні й розвитку особистості, які є органічною частиною багатосторонньої взаємодії педагога з учнями й учнями між собою. Так, під час реалізації навчальної цілі спілкування забезпечує психологічний контакт з учнями, формує позитивну мотивацію навчання, створює психологічну атмосферу колективної творчості.

Педагогічне спілкування – це не тільки джерело інформації. Воно створює умови для виховання особистості. Педагоги стверджують, що мистецтво виховання – це насамперед мистецтво спілкування. У спілкуванні важливу роль відіграють не тільки прийоми й методи, які використовує педагог, а й індивідуально- психологічні властивості його особистості. Спілкуючись із ним, учень засвоює вміння жити серед людей, розуміти їх, співпереживати, співчувати, допомагати іншим, турбуватися про них.

Досягнення розвивальної цілі через спілкування сприяє створенню психологічних ситуацій, які стимулюють самоосвіту й самовиховання особистості, зокрема: створюються можливості для виявлення та врахування індивідуально-психологічних особливостей учнів, здійснюється соціально-психологічна корекція в розвитку і становленні важливих їхніх особистісних якостей (мова, мислительна діяльність).

Мотивами спілкування можуть бути: потреби, інтереси педагога; потреби й інтереси суб'єктів спілкування, які спонукають їх до спілкування; потреби, зумовлені необхідністю спільно розв'язувати навчально-виховні завдання. Співвідношення мотивів спілкування педагога з учнями (студентами) може коливатися від повного збігу до конфлікту. Відповідно до цього спілкування може носити дружній або конфліктний характер.

Основними цілями педагогічного спілкування можуть бути: передавання та отримання навчальної інформації, активізація суб'єктів спілкування, управління спільними діями. Цілі суб'єктів спілкування можуть збігатися або суперечити, від чого й залежить характер спілкування.

У психолого-педагогічній літературі знайшли відображення такі функції педагогічного спілкування:

• проективна (формулювання цілей спілкування, композиційна побудова змісту спілкування, прогнозування способів і видів комунікації);

• самопрезентаційна (демонстрування індивідуально-психологічних і соціально-психологічних властивостей особистості);

• інформаційна (прийом, зберігання та передавання інформації, обмін думками, індивідуальним досвідом тощо);

• мотиваційно-спонукальна (стимулювання активності суб'єкта спілкування, спрямування його на певні дії);

• контактна (емоційний контакт – встановлення єдності емоційних позицій педагога й учнів щодо змісту спілкування, пізнавальний контакт – розуміння ними індивідуальних особливостей і мотивів поведінки один одного, схожості поглядів на предметний аспект спілкування);

• соціально-перцептивна (сприйняття, пізнання і розуміння партнера);

• інтерактивна (встановлення відносин, вироблення спільної стратегії взаємодії, реалізація соціальних ролей);

• емоційно-ціннісна (емоційно-виразне передавання знань, прояв оцінних ставлень один до одного, переживання ситуації спілкування та реагування на емоційну напругу, викликання в суб'єкта спілкування адекватних емоційних переживань);

• регулятивна (регулювання поведінки учнів та власної);

• рефлексивна (оцінювання поведінки учасників спілкування, аналіз вербальної і невербальної інформації та процесу спілкування).

29. Функції, види та структура педагогічного спілкування.

У психолого-педагогічній літературі знайшли відображення такі функції педагогічного спілкування:

• інформаційна (прийом, зберігання та передавання інформації, обмін думками, індивідуальним досвідом тощо);

• мотиваційно-спонукальна (стимулювання активності суб'єкта спілкування, спрямування його на певні дії);

• соціально-перцептивна (сприйняття, пізнання і розуміння партнера);

• регулятивна (регулювання поведінки учнів та власної);

Педагогічне спілкування як вид діяльності має певну структуру. Аналіз наукових джерел дає можливість представити її як сукупність комунікативного, інтерактивного й перцептивного компонентів.

Комунікативний компонент спілкування є обміном науковою та навчальною інформацією між суб'єктами спілкування, а також думками, інтересами, почуттями. Провідна роль у вербальній комунікації належить усному мовленню: монологу (усна мова, що використовується педагогом у формі лекції, доповіді) та діалогу (мовленнєве спілкування двох або кількох суб'єктів). Паралельно з вербальним спілкуванням у педагогічному спілкуванні широко використовуються невербальні засоби: жести, міміка, інтонація, паузи, манери, зовнішність, діапазон, тональність, темп, сміх, плач, пантоміма тощо.Узгодженість вербальних і невербальних засобів сприймається як гармонія.

Істотну роль у педагогічному спілкуванні має розуміння педагогом емоційного стану учня (студента), його почуттів, настрою. Ця психологічна процедура називається емпатією, що означає співчуття, налаштування на спільну емоційну хвилю, прояв добрих почуттів.

Одним з елементів оптимального педагогічного спілкування є ідентифікація, тобто здатність педагога зрозуміти ту ситуацію, в якій знаходиться інший суб'єкт спілкування (учень, студент), "поставити себе на його місце", щоб подивитися його очима на те, що відбувається. Педагогічне спілкування виникає на основі спільних у його учасників: позиції, інтересу, змісту, способу дій. Воно не передбачає обов'язкової спільності усіх компонентів і виникає за спільності одного або двох із них. Якщо педагогічне спілкування містить всі компоненти усвідомленої дії з обох сторін, то його називають взаємодією або інтерактивним спілкуванням. Інтерактивний компонент педагогічного спілкування полягає в обміні не тільки знаннями, ідеями, але і впливами, взаємними спонуканнями, діями. Взаємодія може виступати у вигляді кооперації або конкуренції, згоди або конфлікту.

Перцептивний компонент педагогічного спілкування має прояв у сприйнятті один одного суб'єктами спілкування, взаємному вивченні й оцінюванні один одного. Це пов'язано насамперед зі сприйняттям зовнішнього вигляду, вчинків, дій суб'єкта спілкування та їх тлумачення. Сприйняття, як відомо, значною мірою є суб'єктивним, адже інформація сприймається суб'єктивно через органи чуття. Властивості самого процесу сприйняття також відрізняються різними проявами, на які впливає попередній досвід, стереотипи, які склалися, і суб'єктивні уявлення.

Залежно від того, реалізовано принцип суб'єкт-суб'єктної чи суб'єкт-об'єктної взаємодії, спілкування постає як функціонально-рольове або особистісно-орієнтоване. Функціонально-рольове спілкування вчителя — суто ділове, стандартизоване, обмежене вимогами рольової позиції. Головна мета — забезпечення виконання певних дій; особисте ставлення педагога й учня не враховується й не виявляється.

Особистісно-орієнтоване спілкування вчителя передбачає виконання нормативне заданих функцій з виявом особистого ставлення, почуттів. Головна мета впливу — розвиток учнів. Особистісно-орієнтоване спілкування — складна психологічна взаємодія. Як видно з його визначення, вчитель, який організує стосунки з учнями таким чином, спрямований не стільки на виконання нових завдань, скільки на розвиток учнів за допомогою цих дій, форм роботи.

30. Стиль педагогічного спілкування

Стиль педагогічного спілкування – це стійка система способів та прийомів соціально-психологічної взаємодії педагога й учнів, зумовлена типологічними та особистісними властивостями педагога, а також параметрами ситуації спілкування. У стилі цього спілкування виявляються:

а) особливості комунікативних можливостей педагога;

б) характер стосунків педагога та студентів;

в) творча індивідуальність педагога;

г) особливості студентського колективу.

Наведемо класифікацію стилів педагогічного спілкування, яку розробили М. О. Березовій та Яків Коломінський. В основу цієї класифікації покладено ставлення педагогів до учнів чи студентів.

1. Активно-позитивний стиль педагогічного спілкування виявляється в емоційно-позитивній спрямованості та у ставленні до студентів, що адекватно відображається в манері поведінки та мовленнєвих впливах педагога. Представників цього стилю характеризують: налаштованість на справу; вимогливість у поєднанні із зацікавленістю в успіхах студентів; здатність надавати їм до- помагу у важку хвилину; потреба в неформальному спілкуванні.

2. Пасивно-позитивний стиль педагогічного спілкування. Для представників цього стилю притаманні: замкнутість, сухість, категоричність, педантизм; вимогливість і налаштованість на суто ділові стосунки. Брак емоційного забарвлення Стосунків, що збіднює Спілкування й гальмує творчий розвиток студентів, поєднується із загальною позитивною спрямованістю у манері поведінки та мовленнєвих впливах педагога на студентів.

3. Активно-негативному стилю педагогічного спілкування притаманна яскраво виражена емоційно-негативна спрямованість, що виявляється в наголошуванні на недоліках студентів та постійних зауваженнях на їхню адресу. Негативне ставлення до студентів створює ґрунт для виникнення недовіри, замкненості, а то й таких форм самоутвердження, як лицемірство, брутальність тощо.

4. Пасивно-негативний стиль педагогічного спілкування передбачає завуальоване негативне ставлення до студентів і педагогічної діяльності. Педагоги, яким притаманний цей стиль спілкування, виявляють емоційну в'ялість, приховану неприязнь, сухість і відчуженість у спілкуванні зі студентами. Вони також неуважні до їхніх успіхів і невдач, формально ставляться до роботи.

Проаналізувавши результати дослідження стилів педагогічного спілкування педагогів, операційна система яких зумовлена типологічними властивостями педагогів, Галина Мешко обґрунтовує три найпоширеніші типи вказаних стилів.

1. Особистісно-м'який стиль педагогічного спілкування (операційна система спілкування має ознаки м'якості й делікатності, що зумовлено демократичними педагогічними установками).

2. Формально-жорсткий стиль педагогічного спілкування (стратегія спілкування має риси жорсткості, формальності, авторитарності).

3. Системно-цілісний стиль педагогічного спілкування (гнучка система взаємин з учнями, на рівні емоційно-особистісного спілкування, використовуються так звані м'які операції, а на рівні ділової комунікації – жорсткі; у мовленні викладача звучать жарти). Ґалина Мешко доводить, що найпродуктивнішим і педагогічно доцільним є системно-цілісний стиль педагогічного спілкування.

Цікавим з точки зору обґрунтування класифікації стилів педагогічного спілкування є дослідження, яке провів Василь Галузяк. Так, на основі трьох генералізованих параметрів педагогічного спілкування ("формальність-залежність", "симпатія-антипатія", "дистантність-психологічна близькість") він виділяє вісім стилів цього спілкування (закритий, домінантний, доброзичливий (діловий); закритий, домінантний, недружелюбний (зверхній); відкритий, пасивний, дружелюбний (комфортний); відкритий, пасивний, недружелюбний (байдужий); закритий, пасивний, недружелюбний (відчужений); закритий, пасивний, дружелюбний (формально-толерантний); відкритий, домінантний, недружелюбний (агресивний).

Автор цієї класифікації стверджує, що найоптимальнішим у дидактичному та психологічному аспектах є авторитетний (відкритий, домінантний, доброзичливий) стиль педагогічного спілкування. Педагоги, яким притаманний цей стиль спілкування, характеризуються проявами теплого, доброзичливого, зацікавленого ставлення до учнів, що водночас супроводжується високим рівнем вимогливості та принциповості, уміннями впливати на поведінку студентів.

Наведемо класифікацію стилів педагогічного спілкування (Тетяна Щербан), розроблену за допомогою методу екпертних оцінок на основі інваріантних характеристик процесу взаємодії педагога й учнів: ставлення до учнів, стилів керівництва, орієнтації педагога у спілкуванні (особистісна чи рольова), взаємозвернення (відкрите чи закрите), типу спілкування (діалогічне, монологічне).

1. Діалогічний стиль. Для представників цього стилю притаманні: активність, контактність і висока ефективність спілкування; педагогічний оптимізм, опора на позитивний потенціал особистості учня й учнівського колективу.

2. Альтруїстичний стиль. Для представників цього стилю притаманні: повне підпорядкування себе завданням професійної діяльності; самовідданість роботі й учням у поєднанні з недовірою до їхньої самостійності, підміна їхніх зусиль власною активністю..

3. Конформістський стиль. Для представників цього стилю притаманні: поверхове, безконфліктне спілкування з учнями без чітко визначених педагогічних і комунікативних цілей, яке часто переходить у пасивне реагування на зміни ситуації.

4. Пасивний стиль. Для представників цього стилю притаманні: холодна відчуженість, стриманість, підкреслена дистантність; орієнтація на поверхове рольове спілкування з учнями; відсутність потреби в емоційному включенні у спілкування.

5. Маніпулятивний стиль. Для представників цього стилю притаманні: егоцентрична спрямованість, висока потреба в досягненні зовнішнього успіху; підкреслена вимогливість, замасковане, приховане самолюбство.

6. Авторитарно-монологічний стиль. Для представників цього стилю притаманні: прагнення до домінування; домінування дисциплінарних методів і прийомів у процесі взаємодії; орієнтація на "навчання-примушування"; егоцентризм, агресивність; нетерпимість до помилок і заперечень з боку учнів.

7. Конфліктний стиль. Для представників цього стилю притаманні: педагогічний песимізм; роздратовано-імпульсивне відштовхування учнів, скарги на їхню поведінку; прагнення звести спілкування з ними до мінімуму та прояв агресивності, коли не можна уникнути такого спілкування.

Оптимальним, продуктивним із точки зору організації навчального процесу й реалізації притаманного йому розвивального, виховного та творчого потенціалу є діалогічний стиль спілкування з учнями. Саме він забезпечує: реальний психологічний контакт, який має виникати між учасниками навчального процесу й перетворювати їх на суб'єктів спілкування; подолання різноманітних психологічних бар'єрів, що виникають у процесі взаємодії учителя з учнями (вікових, соціально-психологічних, мотиваційних, пізнавальних, ціннісних тощо), подолання конфліктів; трансформацію традиційної для учнів позиції підкорення – підпорядкування в позицію співробітництва; продуктивні міжособистісні стосунки вчителя з учнями, в яких органічно поєднуються діловий та особистісний аспекти спілкування; цілісну сопіально- психологічну структуру навчального процесу.

Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 449; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 11 12 13 14 151617 18 19 20 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!