Розділ 3 Загальні відомості про проектування технологічної оснастки

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 2

При ознайомленні з роботою конструкторського відділу я вивчив методику проектування технологічного оснащення та інструментів, познайомивсь із заводськими нормативними матеріалами та стандартами підприємства, вивчив та проаналізував найбільш оригінальних пристосувань, які використовуються на підприємстві. Також познайомивсь із використанням САПР при розробленні технологічних процесів та конструюванні, вивчив конструкцію декількох верстатних пристосувань, провів уточнюючий розрахунок деяких пристосувань, засвоїв методику проектування та розрахунку, познайомивсь з методами оцінки і розрахунку техніко-економічної ефективності пристроїв, що проектуються.

В розроблення технологічних процесів входить розробка маршрутних та операційних карт. Крім цього нормування витрат матеріалу та розрахунок технічного часу. Після того як технологи складуть ці карти, них передають начальникам цехів, які розподіляють роботу між майстрами дільниць.

На заводі використовують збірно-розбірні пристрої (ЗРП). Збірно-розбірні пристрої (ЗРП) являються одним з найбільш характерних прикладів зворотної, багаторазово використовуваної стандартизованої технологічної оснастки, яка забезпечує значне зростання степеня оснащеності одиничного, мілко серійного та серійного типів виробництв, Використання елементів цієї системи дозволяє досягти високого степеня оснащеності виробництва у відносно короткі строки.

Після виготовлення визначеної партії деталей основних виробів використані збірно-розбірні пристрої розбираються на складаючі їх елементи, які знову використовуються в нових компоновках. Щоб прискорити зборку компоновок, в системі збірно-розбірних пристроїв стандартизовані не лише окремі деталі, але деякі найбільш часто використовувані вузли. Конструктивною особливістю елементів збірно-розбірних пристроїв являється наявність в них стандартних шпонкових і Т-образних пазів для точного і жорсткого з’єднання елементів між собою.

Одним з головних переваг збірно-розбірних пристроїв являється можливість централізованого забезпечення заводів різних галузей машинобудування країни збірно-розбірних пристроїв різного призначення, які створюються на базі стандартизації і спеціалізованого виготовлення.

В початковому періоді втілення збірно-розбірних пристроїв в виробництво вони використовувалися частіше всього при механічній обробці деталей основних виробів. В подальшому деталі системи ЗРП стали використовувати і для пристроїв, які використовуються при зборці, зварюванні і деяких технологічних процесах.В теперішньому каталозі розміщені стандартні елементи збірно-розбірних пристроїв для збірно-зварюваних робіт. Конструкція деталей і збірних одиниць розроблена на основі розповсюдження досвіду використання ЗРП для збірно-зварювальних робіт в різних галузях машинобудування.

Збірно-розбірних пристроїв для збірних і збірно-зварюваних робіт (ЗРПЗ) призначені для виготовлення балочних, сітчастих, коробчастих, плоских, каркасних, циліндричних та інших виробів з габаритними розмірами вище 50×35×25 до 5000×2000×1500 мм і масою вище 0,2 на 2500 кг.

ЗРПЗ можуть бути використані при півавтоматичному зварюванні чорних і кольорових металів в змісті вуглекислого та інертних газів, автоматичному та півавтоматичному зварюванні під флюсом, контактному електрозварюванні, ручному і дуговому зварюванні.

ЗРПЗ не можуть бути використані при зборі і зварюванні виробів, які підлягають високому відпуску для зняття остаточних напруги разом з пристроями.

Особливість технологічної підготовки виробництва виробів з використанням ЗРПЗ складається з того, що замість спеціальних пристроїв для збірних та збірно-зварювальних робіт підприємству достатньо мати комплект універсальних стандартних взаємозамінних виробів і вузлів, з яких багаторазово компонуються пристрої для зборки деталей різних конструктивних форм і габаритних розмірів.

Надійність і довговічність деталей виробів і вузлів ЗРПЗ забезпечується вибором відповідних матеріалів, термічній обробці їх поверхонь, наявністю спеціального захисного покриття. В якості захисного покриття використовуються гаряче фосфорування поверхонь елементів ЗРПЗ з наступним нанесення і затвердженням твердої суміші на основі дисульфіда молібдена. Покриття має товщину 10-15 мкм і наноситься один раз при виготовленні елементів. Воно забезпечує надійний захист поверхонь елементів від порчі каплями розплавленого металу при зварюванні і стираючих сил при зборці.

Точність виготовлення робочих поверхонь елементів ЗРПЗ відповідає 3-3а класам точності. Це забезпечує зборку компоновок без підгонки.

Конструкція елементів ЗРПЗ передумовлює взаємозбірність з елементами універсально збірних пристроїв для механічної обробки. Застосування збірно-розбірних пристроїв для збірно-зварювальних робіт в одиничних та мілко серійних виробництвах дозволяє:

скоротити строки технологічної підготовки виробів в 20 раз;

збільшити оснащеність збірних і збірно-зварювальних робіт до рівня серійного виробництва

Розділ 4 Заробітна плата

Розмір заробітної плати в різних країнах неоднаковий. Існують національні відмінності заробітної плати. Вони обумовлені неоднаковими розмірами вартості робочої сили, яка залежить від обсягу природних і історично існуючих потреб, витрат на виховання працівника, продуктивності і інтенсивності праці в країні.

Законом України “Про оплату праці” встановленно, що розмір мінімальної заробітної плати ( а від цього залежать всі тарифні ставки і посадові оклади) визначаються з урахуванням:

вартості величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників в міру стабілізації та розвитку економіки країни;

загального рівня середньої заробітної плати;

продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

У країнах ринкової економіки на величину заробітної плати впливає конкуренція, що діє на ринку праці. Співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу є несталим. Воно може бути сприятливе для тих, хто її продає. Це відбувається рідко і вибірково, якщо попит на робочу сілу перевищує пропозицію на неї. У цьому випадку зарплата може зростати. І навпаки, якщо пропозиція робочої сили перевищує попит на неї, то виникають несприятливі умови для встановлення більш високого рівня зарплати. В цих умовах робітник змушений погоджуватись на меньшу заробітну плату, на гірші умови праці. Держава і профспілки мають право обмежувати конкуренцію на ринку праці.

Щоб пояснити відмінності в рівнях заробітної плати між галузями та індивідами, слід дослідити вплив чотирьох факторів: компенсаційних відмінностей, відмінностей в якості праці, елементів унікальної праці та сегментації ринку праці.

Деякі зі значних відмінностей у заробітній платі, що є в повсякденному житті, виникають в наслідок відмінностей в якості робочих місць. Різна праця має різну привабливість, тому заробітну плату можуть підвищувати, щоб заохотити людей до менш привабливої роботи.

Основні напрямки поліпшення організації оплати праці.

Згідно з чинним законодавством України форми, системи і розміри оплати праці встановлюються підприємствами самостійно у колективному договорі. Ця законодавча норма надає підприємствам значної свободи дії, проте й покладає на них велику відповідальність, адже ефективність праці цілком визначається тим, наскільки правильно спеціалісти організують стимулювання діяльності персоналу.

Чинна досі система оплати праці не була зорієнтована на ринкові умови господарювання, неминуче породжувала “зрівнялівку” в оплаті праці, призводила до зниження стимулюючого потенціалу мотивації до праці, не заохочувала кращих і економічно не карала недбалих працівників. Вона недостатньо пов'язана з кінцевими результатами роботи працівника і всього підприємства загалом, його структурних підрозділів. Найперше це стосується працівників, які обіймають однакові посади або мають однакові розряди, але у них різні результати праці.

Відновлення стимулюючої ролі заробітної плати з метою посилення мотивації до праці стає негайною необхідністю, активним важелем у майбутньому механізмі мотивації до праці, який спонукатиме працівників поліпшувати результативність праці, підвищувати ефективність реалізації накопиченого трудового потенціалу. Це особливо важливо в сучасних умовах, зорієнтованих на ринковий механізм господарювання. Для цього слід розробити систему стимулювання, яка б посилювала мотивацію до праці на рівні своєї власної праці (працівника, бригади, цеху) і підприємства загалом.

Вітчизняні економісти доклали багато зусиль для розробки та впровадження нових систем матеріального стимулювання праці. Разом з колегами з інших країн СНГ вони наполегливо шукали шляхів підвищення ефективності виробництва і робили це також через механізм розподілу знову створеної вартості як одного з елементів системи стимулів до продуктивності праці.

Пропоновані системи досить успішно розв'язували поставлені перед ними завдання. Так, використання відрядної системи оплати праці забезпечило у свій час збільшення виробництва валової продукції; акордно-преміальної - нарощування виробництва та посиленння відповідальності за комплекс робіт, певну економію грошово-матеріальних коштів; оплати від валового доходу - підвищення обсягів виробництва при одначасному зменшенні витрачених ресурсів. Еволюційно вони змінювали одна одну.

На сьогоднішній день в політиці організації матеріального стимулювання виник певний вакуум, пов'язаний в першу чергу з процесом розмежування функцій директування, коли адмінистративно-командні методи управління вже ліквідовані, а економічні методи ще не достатньо теоретично і методологічно відпрацьовані, не діють або повністю відсутні. Найбільша небезпека криється в тому, що здійснюється це одночасно з катастрофічним падінням виробництва, коли витрати на одиницю продукції величезні. Створилося певною мірою замкнене коло. Рівень оплати праці низький, оскількі основну частку витрат становлять грошово-матеріальні витрати, і коштів на заробітну плату хронічно не вистачає. У свою чергу низька оплата, до того ж виплачена з запізненням на 3-4 місяці, а іноді і більше, практично зводить нанівець заінтересованість працівників у ефективному виробництві. Але, як би не було важко, необхідно забезпечувати підйом економіки, і, на думку спеціалістів в галузі матеріального стимулювання, підприємствам (фірмам) слід починати роботу з формування філософії побудови механізму оплати праці і виплат винагород за підсумками роботи, а також визначення місця та ролі матеріальних винагород в загальній системі стимулювання трудової активності.

Оплата праці є основним елементом виробничих витрат. Вона забезпечує відшкодування витрат живої праці, котра створює додатковий продукт - основу розширеного виробництва.

Кожна працездатна особа в суспільстві має будувати своє життя і життя своєї родини згідно з рівнем оплати за працю. Історія людства свідчить, чим вища виробнича спеціалізація його членів, тим вищий рівень добробуту в суспільстві.

Преміювання робітників на підприємстві є одним із головних способів матеріаланого стимулювання. Міністерством праці та соціальної політики України за допомогою Науково-дослідного інституту соціально-трудових відносин розробив “Рекомендації щодо визначення заробітної плати в залежності від особистого внеску працівника в кінцевий результат роботи підприємства”. Згідно з ними положення про преміювання робітників підприємства розроблюються роботодавцем або уповноваженим ним органом, узгоджуєтьсяз профспілками та включаються до колективного договору.

Для забеспечення стимулюючого впливу систем преміювання на ефективність праці робітників треба додердуватися деяких вимог:

визначитися з метою преміювання, яка може полягати у: підвищенні технічного рівня та якості продукції, продуктивності праці та обсягів реалізації (при великому попиті на продукцію); зниженні собівартостіпродукції через економію усіх видів витрат;

встановлювати показники преміювання, які залежать від результатів праці тих або інших груп або категорій робітників;

кількість показників не повинна перевищувати двох- трьох;

умови та показники преміювання не повинні суперечити один одному, щоб поліпшення одних показників не викликало погіршення інших.

Надбавки і доплати міжгалузевого характеру визначаються у Генеральній угоді, галузевого характеру – у галузевій угоді. Розміри доплат і надбавок що наведені в цих угодах, є мінімальними гарантіями. В колективних договорах підприємства мають право розширювати перелік надбавок і доплат і встановлювати розміри цих надбавок і доплат за рахунок прибутку, але не нижче розміру, що передбачений угодами.

За нових економічних умов, що сьогодні мають місце на Україні набуває реального значення застосування зарубіжного досвіду матеріального стимулювання персоналу, який донедавна мав для нас суто інформаційний, пізнавальний характер. Треба зазначити, що нині далеко не всі підприємства можуть скористатися наданими правами в галузі оплати праці, передовим зарубіжним досвідом і запровадити найбільш раціональні підходи до побудови тарифної системи, вибору форм і систем заробітної плати, застосувати прогресивні норми трудових затрат. Перешкодою є низка причин об'єктивного і суб'єктивного характеру.

На нинішньому етапі трансформації економіки на організацію заробітної плати, рівень та динаміку останньої впливають чинники, які у звичайних, нормальних умовах взагалі не стосуються стану оплати праці. Йдеться про кризу платежів, заборгованість із заробітної плати, “бартеризацію” економіки, значний податковий пресінг взагалі і у частині, що стосується нарахувань на фонд оплати праці зокрема. Проте рано чи пізно закон вартості і ринок усе розставлять на свої місця. В ринково- конкурентній боротьбі виживуть ті підприємства, для яких мотивація трудової поведінки персоналу буде не теоретичною абстракцією, а практичною справою, об'єктом номер один у повсякденних турботах. Тоді нарешті у нас по справжньому буде оцінено зарубіжний досвід країн з розвиненою ринковою економікою. Але попри всі негаразди кожне підприємство має скористатися результатами наукових досліджень, передовим досвідом задля відпрацювання власної, найбільш прийнятної системи матеріального стимулювання для вирішення двоєдиного завдання:

забезпечити оплату праці кожному працівникові відповідно до кількості, якості і результатів його праці та вартість послуг робочої сили на ринку праці;

забезпечити роботодавцю досягнення в процесі виробництва такого результату, який дозволив би йому ( після реалізації продукції на ринку товарів) відшкодувати витрати, отримати прибуток та закріпити свої позиції на ринку.

\Зарплата складається з основної і додаткової.

Основна зарплата – залежить від результатів праці працівника і визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, надбавками і доплатами, встановленими згідно чинного законодавства.

Додаткова зарплата – залежить від кінцевих результатів роботи підприємства у виді премій та інших компенсаційних і заохочувальних виплат.

Оплата праці тим краща, чим повніше вона виконує функції:

1) відтворювальна – передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації та дає змогу застосовувати обґрунтовані норми праці, що гарантують власнику отримання доходу.

2) стимулююча – рівень оплати має спонукати кожного працівника до найефективніших дій на своєму робочому місці;

3) регулююча – реалізує загальновживаний принцип диференціації рівня заробітку за фахом і кваліфікацією відповідної категорії персоналу, важливістю і складністю трудових завдань;

соціальну – однакова оплата за однакову роботу.

Повна та ефективна реалізація цих головних функцій можлива за умови формування і послідовного здійснення науково обґрунтованої політики, як на макрорівні (держава, галузь, регіон), так і на мікрорівні (підприємство, організація та їх підрозділи).

Тарифна угода – це договір між представниками сторін з питань оплати праці та соціальних гарантій.

Предметом тарифної угоди, як складової частини колективного договору є:

форми і системи зарплати;

мінімальна тарифна ставка;

розміри тарифних ставок за розрядами;

умови оплати в надурочний час;

види і розміри доплат і надбавок.

Норми тарифної угоди можуть бути (до 6 місяців) менші ніж на галузевому або регіональному рівні, але не нижче норм і гарантій держави, щодо оплати праці.

Тарифні сітки і ставки – це є оплата праці працівників різної кваліфікації.

Тарифна сітка – співвідношення в оплаті праці різних робітників різної кваліфікації.

4. Тарифна система – є основою організації оплати праці робітників, але не може забезпечити повних розрахунків місячного заробітку, оскільки не бере до уваги реальної результативності діяльності тої чи іншої роботи.

Основними вимірниками результатів праці є кількість виготовленої продукції належної якості або витрачений час, протягом якого працівник був зайнятий на підприємстві. Зарплата ділиться на основну і додаткову.

1. Основна зарплата має дві форми – відрядна та почасова. За відрядної форми оплата праці проводиться за нормами та розцінками встановленими на підставі розряду працівника. Тарифний розряд працівника передбачає виконання роботи відповідної складності.

Основними умовами застосування відрядної оплати праці є наявність кількісних показників роботи, що залежить від конкретного працівника і піддається точному обліку, а також необхідність стимулювання зростання випуску продукції. Використання цієї форми оплати праці потребує встановлення обґрунтованих норм виробітку, чіткого обліку їхнього виконання і не повинно приводити до погіршення якості, порушень технологічних режимів, технічної безпеки, а також до перевитрачання сировини, матеріалів, енергії.

За почасової форми оплата праці здійснюється за годинними (денними) тарифними ставками з урахуванням відпрацьованого часу та рівня кваліфікації, що визначається тарифним розрядом. Почасова форма застосовується тоді, коли недоцільно нормувати роботи, або коли роботи не піддаються нормуванню. Почасова оплата праці керівників, спеціалістів та службовців здійснюється за місячними посадовими окладами.

Кожна з названих форм охоплює кілька систем оплати праці для різних умов виробництва.

Відрядна ділиться на такі системи:

– пряма відрядна

– непряма відрядна

– відрядно-преміальна

– відрядно-прогресивна

– акордна

Почасова ділиться на такі системи:

– проста почасова

– почасово-преміальна

– за посадовими окладами.

1) Пряма відрядна система зарплати розраховується множенням кількості одиниць виробленої продукції на розцінки за одиницю продукції.

Розцінка визначається діленням погодинної тарифної ставки на норму виробітку, або множенням погодинної тарифної ставки на норму часу на виготовлення продукції.

2) Непряма відрядна система зарплати залежить не від особистого виробітку, а від результатів праці працівників, що їх обслуговує. Вона використовується для допоміжних робітників, праця яких не піддається нормуванню (наладчики, ремонтники, кранівники).

3) Відрядно-преміальна система зарплати працівника складається з відрядного заробітку та премії за досягнення певних результатів.

4) Відрядно-прогресивна система оплати означає оплату за виконання робіт у межах норми по звичайних відрядних розцінках, а робіт виконаних понд нормативний рівень – за підвищеними розцінками.

5) Акордна система – групі працівників встановлюється зарплата за весь комплекс робіт із зазначенням кінцевого строку його виконання. Ця система використовується за термінових робіт внаслідок аварій, ремонтів.

6) Почасова оплата праці проста розраховується множенням годинної тарифної ставки відповідного розряду на кількість відпрацьованих годин.

7) Почасово-преміальна система передбачає крім тарифного заробітку премію за досягнення певних результатів роботи.

8) Оплата за посадовими окладами – це оплата робіт, які мають стабільний характер (прибиральники, комірники, вагарі).

2. Додаткова зарплата

Крім системи оплати праці, які ми розглянули, існує самостійний елемент зарплати – це доплати і надбавки, які призначаються для компенсації або винагороди за суттєві відхилення від нормальних умов праці, котрі не враховані в тарифних ставках і посадових окладах і носять необов’язковий або нестійкий характер.

Доплати – це кошти, доплачувані понад встановлений нормативний ліміт, тарифні ставки у зв’язку з виникненням особливих умов, обставин.

Доплати класифікуються за ознакою сфери трудової діяльності і діляться на дві групи:

1) які не мають обмежень щодо сфер трудової діяльності;

2) які застосовуються тільки в певних умовах.

Доплати, які не мають обмежень щодо сфер трудової діяльності:

а) за роботу в наднормовий час;

б) особам, які не досягли 18-и років і мають скорочену тривалість робочого дня;

в) робітникам, які внаслідок виробничої необхідності виконують роботи за нижчими від поданих ним тарифних розрядів;

г) за час простою в разі невиконання норм виробітку і бракованої продукції не з вини робітника.

Надбавка – це додаткова виплата працівника за особливо складін умови роботи, високоякісну роботу.

Найчастіше використовують надбавки за

а) високу професійну майстерність;

б) за високі досягнення службовців у праці;

в) за вислугу років;

г) виконання особливо важливої роботи;

д) знання і використання в роботі іноземної мови.

Широке використання доплат і надбавок дає змогу спонукати працівників до виконання найвідповідальніших робіт, виявляти кращі результати роботи і коригувати заробіток до збільшення.

Крім основної зарплати, доплат та надбавок велике місце в оплаті праці належить преміальній доплаті. Кожен суб’єкт господарювання повинен обґрунтувати свою систему премій, а саме: вибрати джерело премій, показники та умови преміювання, періодичність виплат.

Преміальна система будується на:

Чітке визначення показників та умов преміювання.

Поділ показників та умов преміювання на основні і додаткові.

Заборона виплати премії за невиконання основних показників.

Не дуже велика кількість показників.

Відповідність показників і умов преміювання завданням виробництва.

Визначення рівня показників і умов преміювання.

Економічне обґрунтування розміру премій.

Ретельне дотримання важливого положення про те, що однаковим зусиллям відповідає однакова премія.

Розділ 5 Охорона праці

У молодій країні Україні одним із перших прийнятих законів був Закон “ Про охорону праці та навколишнього середовища”. Охорона праці відіграє велику роль у житті промислових підприємств. Вимоги забезпечення охорони праці повинні бути викладенні в технологічній документації та неухильно виконуватись на протязі усього технологічного процесу, включаючи операції контролю , транспортування, складування об'єктів обробки та збирання відходів виробництва.

Охорона праці в механічному цеху та при

виконанні зварювальних робіт.

Охорона праці – це система законодавчих актів, соціально-економічних, організаційних, технічних, гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, забезпечуючи безпечність, збереження здоров’я та працеспроможності людини.

Охорона праці включає техніку безпеки і виробничу санітарію.

Техніка безпеки – система організаційних заходів та технічних засобів, які запобігають дію на працюючих шкідливих виробничих факторів.

Небезпечний виробничий фактор – фактор, дія якого на працюючого приводить до травми чи другому різкому погіршенню його здоров’я. До небезпечних виробничих факторів відноситься:

-рухомі машини та механізми;

-рухомі частини виробничого устаткування;

-рухомі заготівки, деталі та матеріали;

-гострі кромки та задирки;

-шорсткість на поверхні заготівок, інструментів та устаткування;

-підвищена напруга в електричних колах, замикання яких на землю може пройти через тіло людини;

-підвищений рівень статичної електрики;

-знаходження робочого місця на значній висоті відносно підлоги;

-підвищена чи понижена температура поверхні устаткування, матеріалів і т. д.

Виробнича санітарія - система організаційних заходів і технічних засобів, які запобігають чи зменшують дію на працюючих шкідливих виробничих факторів.

Шкідливий виробничий фактор – фактор, дія якого на працюючого в деяких умовах приводить до захворювання чи зниження працездатності. До шкідливих виробничих факторів на машинобудівних заводах відноситься:

-підвищена запиленість та загазованість повітря в робочій зоні:

-підвищена чи понижена температура;

-відносна вологість;

-барометричний тиск та степінь іонізації повітря в цій зоні;

-підвищений рівень шуму, вібрації на робочому місці;

-підвищений рівень теплових, ультрафіолетових, електромагнітних і електростатичних полів, іонізуючих випромінювань;

-відсутність та недостаток природного світла;

-недостатнє освітлення робочого місця системами штучного освітлення;

Причини нещасних випадків на підприємстві.

Організаційні:

-відсутність або неякісне проведення інструктажу та навчання, відсутність необхідної технічної документації, інструкцій по охороні праці і порушення правил техніки безпеки, а також режиму праці й відпочинку;

-незадовільна організація робочих місць; незабезпечення санітарно-гігієнічних норм праці, недостатній контроль охорони праці, порушення правил безпеки руху,технічної та лінійної експлуатації транспорту; непримінення засобів індивідуального захисту.

Державний контроль за виконанням норм і правил по техніці безпеки виконує інспекція Держтехнадзору за виконанням санітарних умов праці – Державна санітарна інспекція за нормами пожарної безпеки – Державна інспекція пожежної охорони.

Вимоги безпеки при роботі на металорізальних верстатах.

Для запобігання доторкування рук працюючих з рухаючимися пристосуваннями та інструментом при установці заготівок і знятті деталей повинні використовуватись автоматичні пристрої. При обробці заготівок, які виходять за межі устаткування, повинні бути встановлені переносні огородження та знаки безпеки по ГОСТ12.4.026-76

Стружку від металорізальних верстатів і з робочих місць треба прибирати механізованими засобами.

Для контролю розмірів оброблюваних заготівок під час роботи устаткування повинні бути спеціальні прилади, які дозволяють проводити заміри автоматично, без зняття деталей.

До виконання технологічних процесів обробки різанням допускаються особи відповідної професії та кваліфікації, які пройшли інструктаж та навчання. Навчання та інструктаж робітників, інженерно-технічних працівників та службовців безпеки праці проводять в відповідності з ГОСТ12.0.004-79.

Особи, які поступають на роботу, пов’язану з обробкою металів та їх сплавів з застосуванням ЗОР, підлягають обов’язковому попередньому і періодичному медичному огляду. Особи, які схильні до шкіряних захворювань, а також ті що мають інші противопокази, до роботи з ЗОР не допускаються.

Робочі яким по роду виконуваної роботи необхідно мати діло з переміщенням вантажів вантажопідйомними кранами та підйомними пристроями, повинні пройти навчання по спеціальності стропальника у відповідності з “Правилами побудови та безпечної експлуатації вантажопід’ємних кранів”, затвердженими Держтехнадзором, а також не рідше одного разу в 12 місяців проходить атестацію та мати посвідчення на право проведення цих робіт.

Захист від пилу та стружки.

Найбільш поширеним травмуючим фактором на металорізальних верстатах являються стружка та пил оброблюваного матеріалу. Для профілактики травматизму зону різання, токарних, фрезерувальних, протяжних, зубооброблювальних, відрізних, шліфувальних верстатів необхідно огороджувати.

Огородження захищають при вилітанні ЗОР, а також при поломці різального інструмента. Найбільш ефективні конструкції захисних пристроїв, суміщені з системами місцевої витяжної вентиляції та ті що забезпечують захист як від стружки так і від пилу. Ці пристрої відносяться до особливої групи захисних пристроїв - пилостружкоприймачів. Враховуючи те що особливу загрозу для порізів представляє зливна стружка, практикується зміна її форми шляхом дрібнення та завивання в спіраль. Це досягається приданням передній поверхні різця криволінійної форми, а також встановленням на передній поверхні постійних або регулюємих порогів. Стружка, попадаючи в канавку, повторює її форму і відхилюється канавкою, завивається в кільце. Якщо кільце не зустрічає якоїсь перегороди вільному руху, то стружка завивається в спіраль. При упорі кільця стружки в перегороду вона дробиться на окремі елементи.

В розробленому технологічному процесі під час електрозварювання деталей корпусу використовується місцева витяжна вентиляція. Застосування її основане на вловлюванні шкідливих речовин, які піднімаються до верху при тепло - вологовиділеннях і любих шкідливих речовин з тепловиділеннями, які утворюють стійкий піднімаючий потік. Місцева витяжна вентиляція повинна перешкоджати їх попаданню в зону дихання робочого.

Якщо джерело виділення шкідливих речовин є довгим при малій ширині, то для їх виділення використовують панель великої довжини. Для рівномірності всмоктування таку довгу панель складають з декількох секцій.

При зварювальних роботах на стаціонарних робочих місцях застосовується всмоктувач у вигляді поворотної панелі, який при допомозі телескопічного пристрою може бути вертикально переміщений і повернутий на кут 360.

Робоче місце електрозварника повинно бути в чистоті і порядку, не допускати нічого лишнього, що заважає роботі, а також в проходах і проїздах. Деталі і заготівки треба держати стійко на підкладках і стелажах, висота штабелів не повинна перевищувати півтори ширини чи півтора діаметра основи штабеля і у всіх випадках не повинна перевищувати 1 м. Зварні панелі недопустимо розміщувати біля газозварних шлангів і трубопроводів, які знаходяться під тиском, або по дільницях з високою температурою, а також поблизу кисневих балонів і ацетиленових генераторів.

Засоби індивідуального захисту при електродуговому ручному зварюванні, зона зварювання є джерелом травмування електрозварника випромінюванням і теплом зварювальної дуги і бризками розплавленого металу. Для захисту очей, шкіри, обличчя, голови та шиї зварювальника від випромінювання і бриз металу, а також часткового захисту органів дихання від безпосередньої дії виділяючихся при зварюванні парів металу, шлаку і аерозолі призначені захисні щитки. Щитки виготовляються наголовні і ручні. Щитки виготовляють випуклої форми, для того щоб вони добре захищали всі відкриті частини голови та шиї зварювальника. Для для захисту від негативного випромінювання в щитки вставляють скляні світлофільтри темно-зеленого кольору, які не пропускають випромінювання, але дозволяють бачити дугу, розплавлений метал і маніпулювати електродом для кращого формування шва. Необхідно мати на увазі, що випромінювання зварної дуги може травмувати очі робочих. Випромінювання дуги небезпечно на відстані 20 м.

Важливими засобами індивідуального захисту зварювальника є спецодяг та спецвзуття. Спецодяг виготовляється з матеріалу який захищає зварювальника від випромінювання та має протиіскрові нашивки. Для роботи зварювальник використовує фартух, який захищає від бриз особливо небезпечних при дуговій різці. Взуття повинно бути з неслизькою підошвою. Під час роботи зварювальник повинен бути з застебнутою курткою, не допускати оголення і ураження променями дуги відкритих місць. При використанні матеріалів, які виділяють значну кількість аерозолів (кольорових металів і сталей з цинком і цинковим покриттям та ін.) застосовують підсилену вентиляцію, яка забезпечує подачу чистого повітря до зварювальника. загальна вентиляція не завжди дає потрібного ефекту, тому застосовують засоби індивідуального захисту. Для цього використовують фільтрувальні респіратори. Необхідно відмітити, що робота з використанням респіратора викликає швидку втомлюваність робочого, тому в кожному випадку необхідно підбирати найбільш ефективний засіб захисту.

При виконанні зварювальних робіт виникають небезпечні і шкідливі виробничі фактори, які можуть привести до травми чи професійним захворюванням. Ручне дугове зварювання штучними електродами, зварювання в захисних газах, а також різка супроводжуються утворенням бриз та викидів розплавленого металу, ультрафіолетовим, видимим і інфрачервоним випромінюванням, виділення шкідливих речовин, підвищеним рівнем шуму та статичного навантаження на руку.

Електронебезпечність.

Електрика широко застосовується у всіх галузях народного господарства , у побуті , медицині та ін. ., тому питанням елекронебезпечності потрібно приділяти велику увагу.

Електронебезпечність – система організаційних заходів та засобів , що забезпечують захист людей від шкідливого та небезпечного впливу електричного струму , електричної дуги , електромагнітного поля та статистичної електрики.

Електричний струм є травмонебезпечним чинником. Дія електричного струму на живий організм проявляється складно та багаточинно. Проходячи через тіло людини , струм може викликати судорожне скорочення м’язів , у тому числі м”язів серця, що іноді призводить до припинення діяльності серця та задихання.

Під дією струму виникають складні фізико-хімічні зміни в тканинах організму та у крові людини. Відома також теплова дія електричного струму .

Всі випадки травмування людини електричним струмом звичайно поділяють на дві основні групи :поразка внутрішнього характеру , так звані “ електричні удари” та зовнішні місцеві травми , опіки , металізація шкіри , електричні “знаки”.Можлива і комплексна дія струму , наприклад , електричний удар та опік. Найбільшу небезпеку для життя та здоров’я людини надають внутрішні поразки – електричні удари (шок).

Прийнято вважати безпечним для людини струм силою 0,1А, а вище є смертельним .

Опір людини складається з опору внутрішніх органів та шкіряного покрову , воно коливається в дуже широких межах . При всіх проектних розрахунках приймається опір людини , рівний 1000 Ом. Найбільш небезпечним вважається струм промислової частоти ( 40-60Гц.).

Для захисту людини від поразки електричним струмом є ціла система різноманітних методів та засобів , застосовуваних у залежності від характеру електроустановок та умов їхньої експлуатації. Усі ці засоби захисту можна поділити на дві групи : загальні засоби захисту для всіх працюючих на підприємстві , включаючи верстатників ; спеціальні засоби захисту електротехнічного персоналу.

У цехах та на ділянках із металорізальним устаткуванням застосовують як правило трифазну чотирьох провідну мережу з глухо-заземленою нейтральною точкою обмотки джерела струму напругою 220-380 В. Для такої мережі основним заходом , що забезпечує безпеку у випадку появи напруги на частинах , що не є струмоведучими, то навмисно з'єднуються з нульовим захисним провідником металевих частин устаткування (станин верстатів, корпусів електродвигунів , каркасів шаф, пультів керування),що можуть виявитися під напругою вище 42 В перемінного струму , тобто занулене .

Пристрої, що передбачаються на устаткуванні для з”єднання з нульовим проводом, повинні мати антикорозійне струмопровідне покриття. Принцип дії занулення складається з перетворення замикання на корпус устаткування в однофазне коротке замикання, із метою спрацювання автоматичного відключення ушкодженої установки від мережі. Таким захистом є плавкі запобіжники або автоматичні вимикачі, що встановлюються перед устаткуванням для його захисту від струмів короткого замикання. Час відключення устаткування від мережі , при захисті автоматичними вимикачами складає 1-2 сек.

Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 135; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 12

Мы поможем в написании ваших работ!