Байрон - драматург («Манфред», «Дон Жуан»).
В сентябре 1816 года было начата философская драматическая поэма «Манфред», которую Байрон закончил в Венеции. Она не предназначалась для постановки в театре, она абсолютно лишена внешнего действия. В центре внимания автора характер Манфреда, его искания истины, познания мира и власти над стихиями. Второстепенные действующие лица – духи, олицетворяющие определенные силы природы. Манфред – одинокий человек, удалившийся от мира и поселившийся в мрачном готическом замке своих предков. Прошлое его неизвестно. Его мучат призраки прошлого, на совести его страшное преступление, которое не дает ему покоя. Он хочет забвения, хочет быть свободным от прошлого, победить смерть, но убеждается, что жизнь ему невыносима. Ученый, постигший тайны и законы природы, он сумел подчинить себе духов, но оказался бессильным перед людьми. Одинокий и гордый, он ни перед кем не преклоняет головы, люди ему ненавистны, ибо они подчиняются ничтожествам, потворствуют лжи. Великолепные альпийские пейзажи не трогают Манфреда. Его не пугают опасности. Он готов умереть и бросится в бездну. Спасенный охотником, он с пренебрежительным высокомерием обращается со своим спасителем.
Разочарование в жизни и в людях было не всегда присуще Манфреду. Отдельные детали, частично воссоздающие его загадочное прошлое, до того как ему стали подвластны духи, свидетельствуют о желании Манфреда нести свои знания людям. В этом проявляется тесная связь характера Манфреда с просветительскими идеями и с «Фаустом» Гете.
|
|
|
Центральным произведением последнего периода творчества Байрона является роман в стихах «Дон Жуан», над которой он работал с 1817 до самой смерти. Это произведение осталось незавершенным, Байрон успел закончить 16 песен и несколько строф 17-й. Лиро-эпическая поэма всегда казалась удивительно емкой и привлекательной Байрону, а свободная и несколько хаотическая композиция давала возможность поговорить с читателем обо всем, на время забыв о героях и выступая то от имени рассказчика, то от лица собственного. Многочисленные лирические отступления, описания увлекательных путешествий, битв объединены в одно целое фигурой главного героя Жуана. В замысел поэта входило послать Жуана вокруг Европы и приправить рассказ надлежащей смесью осад, битв и приключений.
Как вы понимаете понятие «байронизм»?
Байронизм – это целая философия, система взглядов, возникшая в период страшной тоски людей, разочарования их и почти отчаяния, когда старые кумиры лежали разбитые. И именно в это период появляется великий гений, страстный поэт, в звуках которого и звучала вся тоска человечества и мрачное разочарование в обманувших его идеалах (Ф. Достоевский).
|
|
|
С именем Байрона связана целая эпоха в развитии не только английской, но и мировой литературы ХІХ в. Век Байрона – это время глубокого размежевания сил в литературе романтизма. В борьбе с лейкистами Байрон отстаивал не только возможности нового художественного метода, он утверждал позицию активного восприятия жизни. Не случайно его имя было популярно во многих странах Европы. Его творчество привлекало своей актуальностью, связью с современными ему явлениями жизни. Подобно другим романтикам, Байрон понимал, что в мире существуют неподвластные человеку, его сознанию и деятельности необъяснимые силы, оказывающие воздействие на судьбы отдельных людей и обществ. Но он считал человека не пассивным объектом этих сил. Активность байроновского героя обусловлена самим мировоззрением поэта, восприятием им сущности антагонистического отношения между личностью и обществом.
Творчество Байрона покоряет и современного читателя благородством своих устремлений, бескомпромиссностью бунта против всего косного, ханжеского, трусливого и мелочного.
18 – 21.
Вальтер Скотт.
Вальтер Скот народився у Шотландії, у місті Единбург, у родині збіднілого дворянина, який займав невеличку посаду у суді. Закінчивши університет, Скот почав займатися адвокатурою. Але більше його вабила історія рідного краю, його звичаї. Шотландія була приєднана до Англії порівняно нещодавно. У країні ще зберігалися у пору дитинства Скота деякі феодальні, а також родові пережитки, які ще зберігалися у гірських районах Шотландії.
|
|
|
Молодий юрист став видатним знавцем історії, економіки й культурі Шотландії. З часом його інтереси розширилися: В. Скот дієво взявся за вивчення історії Англії. Разом з тим розвивалися його інтереси і в галузі художньої літератури. Спочатку він виступив як талановитий перекладач. Потім він отримав визнання як збирач та видавець шотландських та англійських народних балад. У 1802 – 1803 роках він опублікував свою збірку балад під спільною назвою „Пісні шотландського кордону”.
Під впливом народної творчості, під впливом вивчення історії Шотландії та Анали у той час в Англії, який викликав ненависть англійського народу, очолював принц Джон, брат короля Ричарда І, який за відсутності останнього захопив владу в країні. В. Скот трохи порушуючи історичну правду, зображує принца Джона безхарактерною фігурою, зброєю в руках феодалів, які розглядають Англію як свою здобич. Але загальна точка зору письменника на стан феодалів правильна. Та сила художності, з якою Скот зміг показати антинародність та приступність цього стану реакції нагадує баронів ХІV – XV століть, які намагалися розчленувати Англію та повернути дні феодальної анархії.
|
|
|
Реально зображеному стану феодальної реакції, який викликав у читача почуття відрази та ненависті, Скот протиставив ті сили англійського суспільства, у яких він бачив надію на краще майбутнє Англії, запоруку перемоги над феодальними злочинцями, які роздирали країну на шматки. Він показує ці сили у королівській владі – в особі Ричарда Левине Серце, - якого підтримувало військове дворянство, що годувалося від короля, і перш за все, в народі, який підтримує королівську владу у її намаганні придушити феодальну анархію.
Найкращі сторінки роману присвячені саме опису боротьби народу проти феодального свавілля. У ній народ – Робін Гуд та його стрільці – відіграє провідну роль. Народні образи в романі начебто поступово збираються в цілу низку рішучих й відважних людей, які зливаються в образі непереможної дружини Робіна Гуда, яка бере штурмом палац Фрон де Бефа. Перед тиском могутньої хвилі народного гніву не встояти ні слугам Фрон де Бефа, ні ветеранам хрестових походів – де Брасі та Буагильберу. Патетична картина загибелі старого феодального гнізда, притулку для вбивць та насильників, який було знищено народом, є не тільки найяскравішим епізодом у романі, але й найкращим виразом майстерності Вальтера Скота в цілому, його народності.
Але, звичайно, більш за все увагу читача привертає до себе образ Локслі – Робіна Гуда, героя багатьох англійських народних балад та пісень, до яких звернувся письменник, щоб створити природну й живу постать.
Балади про Робін Гуда відносяться до найкращих пам’яток англійської народної творчості. Вони цікаві тим, що в них відобразився народний протест – ненависть англійського селянства до феодалів-гнобителів, яка виявилася у мрії про хороброго захисника інтересів народу, у мрії про месника за його розтоптані права – в образі Робіна Гуда.
Робін Гуд – узагальнений народною творчістю образ вільного землероба, який зі зброєю в руках постав проти несправедливого феодального ладу. Можливо, що в основі цього образу лежать спогади про ватажків повсталих селян, які ховалися у Шервудському лісі від переслідувань феодальних карателів. Робін Гуд був улюбленим національним героєм Англії протягом багатьох століть. Балади, складені на його честь, народні ігри, які інсценізували окремі епізоди легенд про Робіна Гуда, користувалися широкою популярністю як у Середні віки, так і в епоху Відродження.
„Айвенго”, як і інші романи В. Скота, дає підстави для того, щоб казати про величезний вплив народної творчості на розвиток таланту письменника. Але особливо переконливо спостерігається звернення письменника до витоків народної творчості у тих сценах роману, де виступає народ.
Однак, саме в зображенні сил, які борються проти феодальної анархії, нагадує про себе обмеженість письменника, його консервативні тенденції. Звичайно, від історичної істини далеким є образ Ричарда Левине Серце, який у романі Скота виглядає як простий та мудрий воїн, який захищає інтереси свого народу, і який щиро любить своїх підданих. У історичному, справжньому Ричарді І риси придворної, зовнішньої феодальної вихованості перепліталися з відштовхуючою жорстокістю, яка не поступилася б жорстокості навіть Фрон де Бефа. Історія воїн та набігів Ричарда сповнена жахливих фактів, які рішуче не співпадають з тим привабливим образом, який створив Вальтер Скот. За підрахунками істориків, він був у Англії за весь час свого правління всього декілька місяців. Весь інший час пішов на нескінченні військові авантюри, якими було заповнено його бурхливе правління (1189 -1199). Справжній Ричард І не був такий близький народу Англії, не водив їх на штурм феодальних палаців, не судив так справедливо та мудро. Англійський народ звільнився від ярма феодалів не під керівництвом королів, а проти їх бажання. Але консерватору В. Скоту здавалося, що у монархічного ладу є велика кількість позитивних якостей, і що його треба зберегти і тільки покращити, зробити більш прийнятним для народу.
Однак, навіть зробивши Ричарда І кращим у своєму романі, письменник зобразив його таким чином, що читач уявляє собі цю фігуру, вірить у її справжність до того часу, поки не дізнається, що мандруючий лицар – це і є король. А ось один із головних персонажів роману, сам Уілфред Айвенго, відданий слуга Ричарда й персонаж, який постійно прославляє задуми та справи короля, не можна назвати вдачею Скота як письменника. Образ Ричарда ідеалізовано, порівняно з іншими образами у романі, так само ідеалізовано образ Айвенго – його вірного слуги, якого було перетворено на лицаря без страхів, який виділявся на загальному тлі роману, як щось неправдоподібне, не переконуюче.
У цьому романі широко відобразилася майстерність Вальтера Скота – розповідача, знавця та цінителя різноманіття відтінків англійської мови. Мові історичного роману він надавав особливого значення. У передмові до роману він виклав свій погляд на те, як повинен використовувати скарби рідного мовлення автор історичного роману.
У силу консервативних сторін свого світогляду письменник не міг у повній мірі зрозуміти значення тих подій, які розгорталися перед ним. Він не тільки не закликав англійський народ до боротьби проти правлячих класів Англії, він сподівався, що королівська влада все ж таки зуміє послабити гнів народу, та спрямувати його таким чином, щоб не постраждати від нього самій.
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 641; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!