ІІ. Кількісна оцінка епідемічного процесу
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВʹЯ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА ЕПІДЕМІОЛОГІЇ
Завідуюча кафедрою: Проф. Чумаченко Т.А.
Викладач: ас. Макарова В.І.
Курсова робота №118
«Актуальність вірусного гепатиту С у сучасних умовах»
Виконала: Коляда І.О. студентка 2гр. 5 курсу, І мед. Факультету
Харків
2017-2018
І. Теоретична частина
Гепатит с є важливою проблемою для України. Офіційна реєстрація захворюваності на гострий гепатит С була розпочата лише у 2003 р. Зі збільшенням віку частота виявлення анти-hcv підвищується від 0,9 у дітей до 10-14 років до 2,3% у осіб віком 30-40 років. Серед населення постійно накопичується кількість стертих джерел інфекції, дійсна розповсюдженість яких більш ніж у 30 разів вища за офіційні показники.
Вірусний гепатит C (ВГС) - антропонозна вірусна інфекція з групи трансфузійнихгепатитів, що характеризується ураженням печінки й частій схильності до хронізації, розвитку цирозів печінки й первинних гепатокарцином. Збудник - Рнк-геномний вірус, включений до складу безіменного роду сімейства Flavіvіrіdae. Віріони сферичної форми, оточені суперкапсидом; геном містить однониткову РНК. Виділяють 6 серотипів і більш ніж 90 субтипів вірусу, кожний з яких "прив'язаний" до певних країн, наприклад у США розповсюджений ВГС-1, у Японії - ВГС-2, тоді як ВГС-2 й -3 частіше зустрічають у Північній і Центральній Європі, а ВГС-4 - на Близькому Сході й в Африці. Перехресного імунітету ці серотипине дають. У ряді досліджень показано, що підтип lb характеризується більш важким перебігом захворювання, більше високим вмістом РНК ВГС крові, більшою стійкістю до противірусних препаратів і більшою ймовірністю серйозного рецидиву. Відмінною рисою вірусу ВГС є здатність до тривалої персистенції в організмі, що обумовлює високий рівень хронізаціїінфекції. Механізми, що лежать в основі неефективної елімінації вірусу, вивчені недостатньо. Основне значення надають високій мінливості збудника. Подібно іншим флавівірусам дочірні популяції ВГС утворятьквазіштами - імунологічно антигенні варіанти, , що вислизають від імунного нагляду, що ускладнює розробку вакцини. Оскільки вірус ВГС не розмножується на культурах клітин, відомості про чутливість вірусу до впливу факторів зовнішнього середовища малочислені. Вірус стійкий до нагрівання до 50 °С, інактивується УФО. Стійкість збудника у зовнішньому середовищі більш виражена, ніж у ВІЛ
|
|
|
Епідеміологія. Резервуар і джерело інфекції - хворі хронічними й гострими формами хвороби, що протікають як із клінічними проявами, так і безсимптомно. Сироватка й плазма крові інфікованої людини заразні протягом періоду, що починається з однієї або декількох тижнів до появи клінічних ознак хвороби. Механізм передачі – гемоконтактний, що може реалізуватися природними й штучними шляхами. Це пов'язане з відносно невисокою стійкістю вірус у зовнішньому середовищі й досить великою інфікуючою дозою, необхідною для зараження. Вірус ВГС передається насамперед через заражену кров і меншою мірою через інші біологічні рідини людини. РНК вірусу виявлена у слині, сечі, спермі й асцитичній рідинах. До груп підвищеного ризику відносять осіб, яким багаторазово переливали кров та її препарати, а також осіб, що мають в анамнезі масивні медичні втручання, пересадження органів від донорів із Вгс-позитивною реакцією та багаторазові парентеральні маніпуляції, особливо при повторному використанні нестерильних шприців і голок. Поширеність ВГС серед наркоманів дуже висока (70-90%); цей шлях передачі являє собою значну небезпеку в поширенні захворювання. Ризик передачі вірусу підвищують процедури гемодіалізу, нанесення татуювань, порушення цілісності шкіри при ін'єкціях. Однак в 40-50% хворих вдається виявити ніяких парентеральних факторів ризику, і спосіб передачі при цих "спорадичних" випадках залишається невідомим. Частота виявлення AT до вірусу ВГС серед медичного персоналу, що піддається ризику контакту з інфікованою кров'ю, не вище, ніж у загальній популяції. У результаті проведення обов'язкового тестування всіх доз, що переливають, вдалося досягти зниження кількості випадків посттранфузійногоВГСВертикальна передача ВГС від вагітної до плода зустрічається нечасто, але можлива при високих концентраціях вірусу в матері або при супутньому інфікуванні вірусом імунодефіциту людини. Роль статевих контактів у передачі досить невелика й становить близько 5-10% (при передачі ВГВ - 30%). Частота статевої передачі збудника зростає при супутній Віл-інфекції, великій кількості сексуальних партнерів. Визначення ідентичнихгенотипів ВГС у родинах підтверджує можливість (хоча й малоймовірну) побутової передачі. Природна сприйнятливість висока і залежить від інфікуючої дози. Напруженість і тривалість постінфекційного імунітету невідомі. В експериментах на мавпах показана можливість повторного захворювання.
|
|
|
|
|
|
ІІ. Кількісна оцінка епідемічного процесу
У сільському районі К. щорічно, упродовж 10 років реєструвались випадкиВГС(табл.1) Табл. 1
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 266; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!