Хто проводить інструктаж з охорони праці для неелектротехнічного персоналу на 1 групу допуску з електробезпеки? (ПБЕ стор.17 п.2.1.3)
(Працівники, що обслуговують електроустановки, зобов'язані знати ці Правила відповідно до займаної посади чи роботи, яку вони виконують, і мати відповідну групу з електробезпеки згідно з такими вимогами:
1) для одержання групи I, незалежно від посади і фаху, необхідно пройти інструктаж з електробезпеки під час роботи в даній електроустановці з оформленням в журналі реєстрації інструктажів з питань охорони праці.
Інструктаж з електробезпеки на I групу має провадити особа, відповідальна за електрогосподарство, або, за її письмовим розпорядженням,- особа зі складу електротехнічних працівників з групою III.
Мінімальний стаж роботи в електроустановках і видання посвідчень працівникам з групою I не вимагаються;
2) особам молодшим за 18 років, не дозволяється присвоювати групу вище II;
3) для присвоєння чергової групи з електробезпеки необхідно мати мінімальний стаж роботи в електроустановках з попередньою групою, зазначеній у додатку 1 цих Правил;
4) для одержання груп II-III працівники мають:
а) чітко усвідомлювати небезпеку, пов'язану з роботою в електроустановках;
б) знати і уміти застосувати на практиці ці та інші правила безпеки в обсязі, потрібному для роботи, яка виконується;
в) знати будову і улаштування електроустановок;
г) уміти практично надавати першу допомогу потерпілим в разі нещасних випадків, в тому числі застосовувати способи штучного дихання і зовнішнього масажу серця;
|
|
|
5) для одержання груп IV-V додатково необхідно знати компонування електроустановок і уміти організувати безпечне проведення робіт, уміти навчити працівників інших груп Правилам безпеки і наданню першої допомоги потерпілим від електричного струму;
6) для одержання групи V необхідно також розуміти, чим викликані вимоги пунктів Правил безпечної експлуатації електроустановок.
Працівнику, який пройшов перевірку знань Правил, видається посвідчення встановленої додатком 2 до цих Правил форми, яке він зобов'язаний мати при собі під час роботи.
Посвідчення про перевірку знань працівника є документом, який засвідчує право на самостійну роботу в електроустановках на зазначеній посаді за фахом.
Посвідчення про перевірку знань видається працівникові комісією з перевірки знань підприємства, організації після перевірки знань і є дійсним тільки після внесення відповідних записів.
Під час виконання службових обов'язків працівник повинен мати з собою посвідчення про перевірку знань. За відсутності посвідчення, або за наявності посвідчення з простроченими термінами перевірки знань, працівник до роботи не допускається.
Посвідчення про перевірку знань підлягає заміні у випадку зміни посади або за відсутності місця для записів.
|
|
|
Посвідчення про перевірку знань вилучається у працівника комісією з перевірки знань в разі незадовільних знань, керівником структурного підрозділу - в разі вигасання терміну дії медичного огляду.
Посвідчення про перевірку знань складається з твердої обкладинки і блоку сторінок.)
Як часто переглядаються інструкції з охорони праці на підприємстві?
()
Де повинні відображатися всі зміни в електроустановках, виконані в період експлуатації? (ПТЕ стор.38)
()
Технічні заходи, що створюють безпечні умови виконання робіт в електроустановках. Встановлення заземлень в електроустановках до 1000В.
()
Яке призначення захисних огороджень та які основні вимоги щодо кострукції та їх встановлення? ( зап. І від. Стор91)
()
6. Основні вимоги пожежної безпеки в електроустановках.
(1. Загальні вимоги
1.1. Усе електрообладнання (корпуси електричних машин, трансформаторів, апаратів, світильників, розподільчих щитів, щитів управління, металеві корпуси пересувних і переносних електроприймачів тощо) підлягає зануленню або заземленню відповідно до вимог розділів Правил улаштування електроустановок (ПУЕ).
|
|
|
1.2. На підприємстві слід встановити порядок відключення напруги з електрообладнання, силових та контрольних кабелів на випадок пожежі. При цьому електроживлення систем пожежної автоматики, протипожежного водопостачання та експлуатаційного (аварійного) освітлення не повинно відключатися.
1.3. В усіх приміщеннях, які після закінчення роботи замикаються і не контролюються черговим персоналом, з усіх електроустановок та електроприладів, а також з мереж їхнього живлення повинна бути відключена напруга (за винятком чергового освітлення, протипожежних та охоронних установок, а також електроустановок, які за вимогами технології працюють цілодобово). При цьому в будівлях усі електроустановки, які працюють цілодобово, повинні бути заживлені самостійними лініями, починаючи від увідного пристрою в будівлю. Кожна така електроустановка повинна мати свій апарат захисту (запобіжник або автоматичний вимикач). Вимкнення електропостачання повинно виконуватися від одного загального вимикача, до якого є вільний доступ електротехнічному персоналу та який розміщений біля виходу з будівлі.
1.4. Електроприлади та апаратура повинні вмикатися в електромережу тільки за допомогою справних штепсельних з’єднань та електророзеток заводського виготовлення.
|
|
|
1.5. Електричні машини, апарати, обладнання (апарати управління, пускорегулювання, контрольно-вимірювальні прилади, електродвигуни, світильники тощо), електропроводи та кабелі за виконанням та ступенем захисту повинні відповідати класу зони згідно з ПУЕ, мати апаратуру захисту від струмів короткого замикання та інших аварійних режимів.
1.6. Плавкі вставки запобіжників повинні бути калібровані із зазначенням на клеймі номінального струму вставки (клеймо ставиться заводом-виготовлювачем або електротехнічною лабораторією).
1.7. Температура зовнішньої поверхні електроопалювальних приладів у найбільш нагрітому місці в нормальному режимі роботи не повинна перевищувати 85 °С.
1.8. Несправності в електромережах та електроапаратурі, які можуть викликати іскріння, коротке замикання, понаднормовий нагрів горючої ізоляції кабелів і проводів, повинні негайно ліквідовуватися черговим персоналом. Пошкоджену електромережу потрібно відключати до приведення її в пожежобезпечний стан.
1.9. Замір опору ізоляції електричних мереж та електроустановок має проводитися в особливо вологих і жарких приміщеннях, у зовнішніх установках, а також у приміщеннях з хімічно активним середовищем у повному обсязі не рідше 1 разу на рік, в інших випадках — 1 раз на 2 роки, якщо інші терміни не обумовлені правилами технічної експлуатації.
1.10. На електродвигуни, світильники, інші електричні машини, апарати та обладнання, встановлені у вибухонебезпечних або пожежонебезпечних зонах, повинні бути нанесені знаки, які вказують на ступінь їхнього захисту згідно з чинними стандартами.
1.11. Електропостачання всіх протипожежних пристроїв (пожежних насосів, вогнезатримуючих клапанів з електроприводом, централізованої системи оповіщення про пожежу, установок охоронно-пожежної сигналізації, пожежогасіння, електрозасувок на протипожежних водопроводах, сигналізаторів вибухонебезпечних концентрацій горючих газів, вибухонебезпечних парів, пилу тощо слід виконувати за першою категорією надійності, крім випадків, обумовлених у нормативних документах.
2. Особливі вимоги
2.1. У приміщеннях категорій А, Б, В за вибухопожежною та пожежною небезпекою має бути забезпечено дотримання вимог електричної іскробезпеки згідно з ГОСТ 12.4.124-83 «ССБТ. Средства защиты от статического электричества. Общие технические требования», ГОСТ 12.1.018- 93 «ССБТ. Пожаровзрывобезопасность статического электричества. Общие требования» та Правилами захисту від статичної електрики.
2.2. Захист будівель, споруд та зовнішніх установок від прямих попадань блискавки і вторинних її проявів має виконуватися відповідно до вимог РД 34.21.122-87 «Инструкция по устройству молниезащиты зданий и сооружений».
2.3. Для підтримання пристроїв захисту від блискавок у справному стані необхідно регулярно проводити ревізію цих пристроїв: для будівель і споруд I та II категорій з захисту від блискавки — щороку, для III категорії — не рідше 1 разу на 3 роки зі складанням акта, в якому вказуються виявлені дефекти. Усі виявлені у пристроях захисту від блискавок пошкодження та дефекти підлягають негайному усуненню.
2.4. Відстань від повітряних ліній електропередач до будівель і споруд, які містять вибухопожежонебезпечні та пожежонебезпечні приміщення, до вибухо- і пожежонебезпечних зон зовнішніх установок, а також горючих дахів та близьких частин будівель і споруд, які виступають, місць зберігання горючих матеріалів повинна відповідати величинам, визначеним ДНАОП 0.00-1.32-01.
2.5. Протипожежні відстані від повітряних ліній слабострумових мереж (радіо, телефонного зв’язку, сигналізації тощо) до зовнішніх установок з вибухопожежонебезпечними зонами всіх класів згідно з ДНАОП 0.00-1.32-01 мають бути такими самими, як і для повітряних ліній електропередач напругою до 1 кВ.
2.6. З’єднання, відгалуження та окінцювання жил проводів і кабелів мають здійснюватися за допомогою опресування, зварювання, паяння або затискачів (гвинтових, болтових тощо). Місця з’єднання жил проводів і кабелів, а також з’єднувальні та відгалужувальні затискачі повинні мати мінімальний перехідний опір, щоб уникнути їх перегрівання та пошкодження ізоляції стиків. Струм втрат ізоляції стиків повинен бути не більше струму втрат ізоляції цілих жил цих проводів і кабелів.
2.7. В електропроводках вибухонебезпечних і пожежонебезпечних зон слід застосовувати відгалуджувальні та з’єднувальні коробки з негорючих або важкогорючих матеріалів. Ці коробки повинні бути постійно закриті кришками.
2.8. Переносні світильники повинні бути обладнані захисними скляними ковпаками та сітками. Для цих світильників та іншої переносної електроапаратури слід застосовувати гнучкі кабелі та проводи (шнури) з мідними жилами, спеціально призначеними для цієї мети, з урахуванням їхнього захисту від можливих пошкоджень.
2.9. Відстань між світильниками з лампами розжарювання та предметами з горючих матеріалів, за винятком груп Г1, Г2, повинна бути щонайменше:
Інші види світильників повинні розміщуватися від горючих матеріалів та предметів на відстані мінімум 0,5 м, від будівельних конструкцій, які містять горючі матеріали груп горючості Г3, Г4 — мінімум 0,2 м, а від конструкцій з горючих матеріалів груп горючості Г1, Г2 — мінімум 0,1 м.
У разі неможливості дотримання вказаної відстані до будівельних конструкцій вони повинні бути захищені негорючими теплоізоляційними матеріалами.
2.10. При встановленні світильників на підвісні стелі чи їх облицювання з матеріалів груп горючості Г3, Г4 місця прилягання цих світильників необхідно захищати негорючим теплоізоляційним матеріалом або матеріалом групи горючості Г1 (крім випадків, коли технічними умовами на світильники передбачається можливість їх монтажу на горючих поверхнях чи конструкціях).
2.11. Відстань від кабелів та ізольованих проводів, прокладених відкрито по конструкціях на ізоляторах, тросах, в лотках тощо до місць відкритого зберігання (розміщення) горючих матеріалів, повинна бути не менше 1 м.
2.12. Прокладання проводів (кабелів) поверхнею горючих основ (по конструкціях, деталях), улаштування введень до будівель повинно здійснюватися згідно з ПУЕ та ДНАОП 0.00-1.32-01.
2.13. У разі відкритого прокладання незахищених проводів та захищених проводів (кабелів) з оболонками з горючих матеріалів відстань від них до горючих основ (конструкцій, деталей) повинна становити не менше 0,01 м. У разі неможливості забезпечити вказану відстань провід слід відокремлювати від горючої поверхні шаром негорючого матеріалу, який виступає з кожного боку проводу (кабелю) не менше ніж на 0,01 м.
2.14. У разі схованого прокладання таких проводів їх необхідно ізолювати від горючих основ суцільним шаром негорючого матеріалу. Після закінчення прокладання складається Акт проведення схованих робіт.
2.15. При застосуванні згідно з умовами виробництва в пожежонебезпечних зонах будь-якого класу електронагрівальних приладів нагрівальні робочі частини останніх мають бути захищені від контакту з горючими матеріалами, а самі прилади встановлені на поверхні з негорючого матеріалу.
2.16. Відстань від приладів електроопалення до горючих матеріалів і будівельних конструкцій, за винятком матеріалів груп горючості Г1, Г2, має становити не менше 0,25 м (якщо більшу відстань не встановлено будівельними нормами або іншими нормативними документами).
2.17. Для опалення невеликих приміщень, у тому числі підприємств торгівлі (кіоски, ларки), пересувних побутових приміщень для будівельників, будинків-вагончиків тощо можуть застосовуватися масляні радіатори та нагрівальні електропанелі із закритими нагрівальними елементами. Такі радіатори та електропанелі повинні мати справний індивідуальний електрозахист і терморегулятор.
2.18. Нові підключення різних струмоприймачів (електродвигунів, нагрівальних приладів тощо) необхідно проводити з урахуванням допустимого струмового навантаження електромережі.
2.19. Для загального відключення силових та освітлювальних мереж складських приміщень з вибухонебезпечними і пожежонебезпечними зонами будь-якого класу, архівів, книгосховищ та інших подібних приміщень необхідно передбачати встановлення апаратів відключення (вимикачів) поза межами вказаних приміщень на негорючих стінах або на окремих опорах. Спільні апарати відключення слід розташовувати в ящиках з негорючих матеріалів або в нішах, які мають пристосування для пломбування та замикання на замок.
2.20. Електрошафи, розміщені в коридорах, у вестибюлях, холах, фойє, на інших шляхах евакуації, повинні бути замкненими.
2.21. Електрощити, групові електрощитки необхідно оснащувати схемою підключення споживачів з пояснюючими написами та вказаним значенням номінального струму апарата захисту (плавкої вставки).
2.22. Електродвигуни, світильники, проводи та розподільні пристрої треба регулярно, не рідше одного разу на місяць, а в запилених приміщеннях — щотижня, очищати від пилу.
2.23. Улаштування, живлення, прокладання мереж аварійного та евакуаційного освітлення повинно виконуватися відповідно до вимог будівельних норм, ПУЕ та ДНАОП 0.00-1.32-01.
2.24. У світильниках аварійного та евакуаційного освітлення треба використовувати лампи розжарювання. Дозволяється, в окремих випадках, застосування люмінесцентних світильників для аварійного (евакуаційного) освітлення за умов, що температура навколишнього середовища приміщення становить не менше +5 °С, а живлення здійснюється на змінному струмі й забезпечує напругу мережі не нижче 90 % номінальної.
2.25. Світильники аварійного (евакуаційного) освітлення виділяються з числа світильників робочого освітлення своїм типом чи спеціально нанесеним знаком. Світильники евакуаційного освітлення слід позначати літерою «Е».
2.26. Електророзетки, вимикачі, перемикачі та інші подібні апарати можуть встановлюватися на горючі основи (конструкції) лише з підкладанням під них суцільного негорючого матеріалу, який виступає за габарити апарата не менше ніж на 0,01 м. Електровироби (розетки, вимикачі тощо), вбудовані в конструкції з горючих матеріалів (окрім матеріалів груп горючості Г1, Г2), слід захищати, якщо технічні умови на ці вироби не допускають монтаж безпосередньо на горючих основах з матеріалів груп горючості Г3, Г4.
3. Не дозволяється:
3.1. Відкрите прокладання електропроводів і кабелів транзитом через пожежонебезпечні і вибухонебезпечні зони будь-якого класу і ближче 1 м і 5 м від них відповідно, а також у сходових майданчиках;
3.2. Прокладання проводів і кабелів (за винятком тих, які прокладаються в сталевих трубах) безпосередньо поверхнею металевих панелей та плит з полімерними утеплювачами, а також установлення електричних апаратів, щитів тощо ближче 1 м від указаних конструкцій;
3.3. Проходження повітряних ліній електропередач та зовнішніх електропроводок над горючими покрівлями, навісами, штабелями лісу, складами паливно-мастильних матеріалів, торфу, дров та інших горючих матеріалів;
3.4. Експлуатація кабелів і проводів з пошкодженою або такою, що в процесі експлуатації втратила захисні властивості, ізоляцією;
3.5. Залишення під напругою кабелів та проводів з неізольованими струмопровідними жилами;
3.6. Застосування саморобних подовжувачів, які не відповідають вимогам ПУЕ до переносних (пересувних) електропроводок;
3.7. Застосування електричних опалювальних приладів у приміщеннях категорій за вибухопожежонебезпекою А та Б, у пожежонебезпечних зонах складських приміщень, у будівлях архівів, музеїв, картинних галерей, бібліотек (крім спеціально призначених і обладнаних для цього приміщень);
3.8. Застосування для опалення приміщення нестандартного (саморобного) електронагрівального обладнання або ламп розжарювання;
3.9. Улаштування та експлуатація тимчасових електромереж;
3.10. Користування пошкодженими розетками, відгалужувальними та з’єднувальними коробками, вимикачами та іншими електровиробами, а також лампами, скло яких має сліди затемнення або випинання;
3.11. Установлення будь-яких місцевих вимикачів або штепсельних роз’єднувачів у мережах аварійного (евакуаційного) освітлення;
3.12. Підвішування світильників безпосередньо на струмопровідні проводи, обгортання електроламп і світильників папером, тканиною та іншими горючими матеріалами, експлуатація їх зі знятими ковпаками (розсіювачами);
3.13. Використання електроапаратури та приладів в умовах, які не відповідають вказівкам підприємств-виготовлювачів;
3.14. Застосування в пожежонебезпечних зонах складських приміщень світильників з відбивачами та розсіювачами, виготовленими з горючих матеріалів;
3.15. Використання в пожежонебезпечних зонах світильників з лампами розжарювання без захисного суцільного скла (ковпаків);
3.16. Залишення без догляду при виході з приміщення увімкнених в електромережу нагрівальних приладів, телевізорів, радіоприймачів тощо;
3.17. Складування горючих матеріалів на відстані менше 1 м від електроустаткування та під електрощитами;
3.18. Використання роликів, вимикачів, штепсельних розеток для підвішування одягу й інших предметів;
3.19. Заклеювання відкрито прокладених електропроводів і кабелів папером, горючими тканинами;
3.20. Використання побутових електронагрівальних приладів (прасок, чайників, кип’ятильників тощо) без негорючих теплоізоляційних підставок та в місцях (приміщеннях), де їх застосування не передбачено технологічним процесом або іншими нормативними документами.)
Транспортування потерпілого.
(Найважливішим завданням першої допомоги є організація найшвидшого та правильного транспортування потерпілого в лікарню. Його транспортування повинно бути швидким, безпечним, щадящим. Вибір виду та способу транспортування залежить від умов, у котрих знаходиться потерпілий, стан потерпілого, наявність транспортних засобів.
При відсутності якого-небудь транспорту потерпілого слід перенести в лікарню на носилках, імпровізованих носилках, за допомогою лямок або на руках.
Транспортування потерпілих на великі відстані значно полегшується із застосуванням лямок, котрі зменшують навантаження на кисті рук. Носильна лямка - це «ремінь» довжиною біля 3,5 м. Для перенесення посилок із лямки роблять петлю \ вигляді вісімки і підганяють її під ріст носильника. Довжина петлі повинна бути рівною розмахові витягнутих у боки руки. Петлю одівають па плечі так. щоб перехрест ЇЇ був на спині, а петлі - нарівні кистей рук. У ці петлі продіваються ручки нош. Той, хто йде попереду, захоплює ручки нош спереду лямок, той хто йде позаду - ззаду.
При відсутності спеціальних нош їх можна виготовити з підручних засобів (жердини, дошки, піджака тощо). Такі імпровізовані носилки обов'язково повинні бути достатньо надійними, щоб витримати вагу потерпілого. Посилкову петлю можна виконати із 2—3 ремнів, шматка брезенту, рушників, товстої мотузки.
У деяких випадках першу допомогу доводиться надавати в таких умовах, коли нема ніяких підручних засобів для виготовлення імпровізованих носилок. У такому разі транспортування (перенесення) потерпілого необхідно здійснити на руках. Одна людина може нести потерпілого на руках спереду, на спині, на плечі
Транспортування способом «на руках спереду» та «на плечі» застосовується в тих випадках, коли потерпілий дуже слабкий або без свідомості. Якщо потерпілий у змозі трималися, то краще переносити його способом «на спині». Ці способи потребують великого фізичного напруження та застосовуються при транспортуванні на невеликі відстані. На руках значно легше переносити двом носильникам. Потерпілого, який знаходитися у непритомному стані, найбільш зручно переносній способом «один за одним». Якщо потерпілий при свідомості та може самостійно триматися, то легше переносити його на «сидінні із двох рук».
Значно полегшує транспортування yа руках носилкова лямка.
У деяких випадках потерпілий може подолати короткі відстані самостійно, за допомогою супроводжуючого. Допомагаючий закидає собі на шию руку потерпілого та утримує його однією рукою, а другою охоплює потерпілого за талію або груди. При пересуванні потерпілий може вільною рукою опиратися па палицю.
При неможливості самостійного пересування потерпілого та відсутності помічників можливе транспортування волоком на імпровизованій волокуші — на брезенті, плащ-палатці, гілках (мал.).
Таким чином, при різних умовах можна організувати тим чи іншим способом транспортування потерпілого. Але ведучу роль при виборі засобів транспортування та положення, в котрому потерпілий буде транспортуватись, грають вид та локалізація або характер отриманої травми.
Положення потерпілого при транспортуванні
Для попередження ускладнень під час транспортування потерпілого слід перевозити у визначеному положенні, відповідно до виду травми. Дуже часто правильно створене положення рятує життя пораненому і, як правило, сприяє швидшому одужуванню. Відповідно, вірна укладка потерпілого під час транспортування є найбільш важливим моментом першої допомоги.
Транспортування потерпілих з пораненням голови, ушкодженням кісток черепа та головного мозку слід здійснювати на носилках в положенні лежачи на спині.
При травмі голови (рана в потиличній частині або є перелом кісток у цій зоні), потерпілі часто знаходяться без свідомості, тому транспортування таких потерпілих здійснюється на боці, у фіксованому стабілізованому положенні.
При переломі кісток носа або при ушкодженні щелепів транспортування потерпілих здійснюється в положенні напівсидячі або сидячи.
Потерпілих із ушкодженням хребця слід транспортувати в суворо горизонтальному положенні на спині, при цьому потерпілий має лежати на рівній жорсткій поверхні (дошці, фанерці тощо) або на животі (мал. 21). При втраті свідомості потерпілого слід транспортувати тільки на животі. Перекладати потерпілого необхідно надзвичайно обережно, разом з дошкою або щитом, на якому він лежить.
Найбільш зручне і менш болюче транспортування потерпілих з переломами ребер та ключиці - в сидячому положенні. При тяжкому стані, коли потерпілий не може сидіти, транспортування здійснюється на носилках у напівсидячому положенні.
При переломах кісток тазу потерпілих транспортують на спині для остереження зміщення відломів і тим самим запобігання ушкодження їх кінцями внутрішніх органів, тобто необхідно добитися максимального розслаблення м'язів. Це досягається деяким згинанням нижніх кінцівок в колінах та тазостегнових суглобах: під коліна підкладають тугий валик з одягу тощо висотою 25-30 см.
Потерпілих з ушкодженими нижніми кінцівками слід транспортувати на носилках у положенні лежачи на спині, а з ушкодженнями верхніх кінцівок — у положенні сидячи.
При пораненні черевної та грудної порожнин найбільш приємлимим є транспортування на спині у положенні напівсидячи із зігнутими колінами.
Усіх потерпілих, у яких травма супроводжується шоком, а також значною кровотечею, необхідно транспортувати тільки в положенні лежачи.
При транспортуванні в холодну пору року необхідно прийняти всі заходи застороги від охолодження, тому що охолодження при всіх видах травм різко погіршує стан потерпілого та сприяє розвиткові ускладнень.
Принципи черговості транспортування при масових травмах
Масові травми виникають при землетруса, автомобільних чи залізничних катастрофах, пожежах, вибухах тощо. Успішне надання допомоги в цих випадках залежить від організованості та порядку. Спочатку треба визначити, кому першочергово потрібна невідкладна медична допомога.
Потерпілі розподіляються на групи щодо послідовності транспортування залежно від тяжкості ушкодження.)
БІЛЕТ №14
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 412; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!