ПРОФІЛАКТИКА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ
Інфекційний процес. Епідемічний процес. Основні напрямки протиепідемічних заходів. Профілактика інфекційних захворювань у школі. Федеральний закон "Про імунопрофілактику інфекційних хвороб". Поняття про імунітет і його види. Календар профілактичних щеплень. Основні ознаки інфекційних захворювань. Повітряно-краперебігні інфекції (кір, краснуха, скарлатина, вітряна віспа, дифтерія, коклюш, паротит, поліомієліт, грип, ОРЗ, туберкульоз). Шлунково-кишкові інфекції (дизентерія, холера, тифо-паратифозні захворювання, сальмонельози). Харчові отруєння бактеріальними токсинами (отруєння стафілококового походження, ботулізм). Гематогенні інфекції (правець, вірусний гепатит). Зоонози (сказ, лептоспіроз, орнітоз, сибірська виразка, токсоплазмоз, туляремія, енцефаліт кліщовий, ящур). Хвороби, що передаються статевим шляхом (гонорея, сифіліс, генітальний герпес, СНІД, захворювання, викликані хламідіями, трихомонелами). Загальні принципи профілактики інфекційних захворювань.
ІНФЕКЦІЙНИЙ ПРОЦЕС
Інфекція в перекладі з латинського позначає зараження. До інфекційних захворювань ставляться ті, які розвиваються як відповідна реакція організму на впровадження й розмноження хвороботворних мікроорганізмів. Характерною й відмінною рисою інфекційної хвороби є здатність збудника поширюватися в оточенні захворілі й викликати нові випадки захворювань. Тому інфекційні хвороби називають заразними. Сутність інфекційного захворювання становить інфекційний процес - результат протиборства організму хворого й мікроорганізмів, що впровадилися. У ході розвитку інфекційного процесу відбуваються порушення будови й функції уражених органів і систем організму, що приводить до розладів нормальної життєдіяльності людини. Характер розвитку інфекційного процесу, особливості перебігу захворювання й виходи хвороби визначають наступні фактори:
|
|
|
1. Хвороботворні властивості (патогенність) збудника: а)його вірулентність (здатність проникати через захисні бар'єри організму людини); б) його репродуктивність (здатність інтенсивно розмножуватися в тканинах інфікованого
організму); в) його токсигенність (здатність виділяти бактеріальні отрути або токсини).
2. Захисний потенціал організму людини або його сприйнятливість до інфекційного початку, що залежить від: а)резистентності або несприйнятливості до інфекції в результаті вродженого або придбаного імунітету; б) реактивності, стану системи захисних сил організму.
3. Умови середовища перебування, що визначають можливість взаємодії макро- й мікроорганізму. Збудники, які можуть викликати інфекційний процес, називаються патогенними, а ця властивість - патогенністю. Ступінь патогенності конкретного збудника оцінюється як вірулентність. Говорять про високу або слабку вірулентність патогенних мікробів. Збудниками інфекційних захворювань є бактерії, віруси, риккетсії (сипний тиф), мікроскопічні гриби, найпростіші. Для позначення стану зараженості організму найпростішими використається термін "інвазія" (від панцира. Іnvasіon - вторгнення, навала). Вхідні ворота збудника (місце проникнення інфекційного початку в організм людини): шкіра, слизуваті оболонки, мигдалини.
|
|
|
Інфекційна доза. Щоб людина занедужала, тобто, що б виник інфекційний процес, необхідна відповідна інфекційна доза, різна в різних збудників і різна для кожної людини. Наприклад, мінімальні дози для туляремії - 15 живих паличок, сибірської виразки - 6000, дизентерії - 500 мільйонів мікробних кліток.
Специфічність інфекційного процесу. Інфекційний процес завжди носить специфічний характер, тобто залежить від виду збудника. Холерний вібріон може привести тільки до розвитку холери, вірус грипу викликає грип, дизентерійна паличка приводить до виникнення дизентерії, вірус кору - до кору й т.д. У процесі динамічного розвитку практично будь-якого інфекційного захворювання можна виділити характерні періоди:
|
|
|
1. Інкубаційний або латентний (схований) період хвороби, що триває від моменту зараження до появи перших ознак захворювання (грип - від декількох годин до 3 днів, СНІД - роки);
2. Продромальний період хвороби (провісники). У цей період переважають загальні для всіх хвороб симптоми: загальне нездужання, підвищення температури, головний біль, загальна слабість, стан дискомфорту. Наприкінці продромального періоду при деяких інфекційних захворюваннях з'являються специфічні симптоми (сип при корі або скарлатині);
3. Клінічний період хвороби (розпал хвороби), коли симптоматика хвороби розгорнута найбільше повно, і специфічні ознаки хвороби проявляються найбільше яскраво; апогей інфекційного процесу;
4. Результат інфекційного захворювання: а) видужання, б) летальний результат, в) хронічна форма, г) видужання із залишковими явищами перенесеного захворювання або з його ускладненнями, д) бактеріоносійство.
Форми перебігу інфекційного процесу. По гостроті перебігу інфекційної хвороби підрозділяються на 1) гострі: грип, кір, скарлатина, вітряна віспа й ін.; 2) хронічні: малярія, туберкульоз й ін. Багато інфекцій мають гостру й хронічну форми: дизентерія, бруцельоз й ін. Розрізняють також латентне (сховане) перебіг, коли збудник, розмножуючись, перебуває тривалий час в організмі й не викликає клінічних симптомів хвороби. Іноді цю форму хвороби називають безсимптомною інфекцією.
|
|
|
Бактеріоносійство - особлива форма взаємини між мікроорганізмом і людиною. Частіше спостерігається в період після видужання від інфекції. Характерно, що мікроб в організмі є, а ознак хвороби вже немає. Здорове бактеріоносійство - це коли взагалі ніяких ознак хвороби не розвивається, незважаючи на впровадження хвороботворного мікроорганізму.
Змішана інфекція - це зараження декількома хвороботворними збудниками (кір і скарлатина, дизентерія й черевний тиф).
Вторинна інфекція - це, коли, наприклад, після вірус ний інфекції (грип) розвивається запалення легенів, викликане бактеріальною флорою.
Осередкова інфекція - наприклад, фурункул, виразка сифілітична, туберкульоз можуть бути локалізовані. Якщо інфекція поширюється по всьому організмі, говорять про генералізації процесу (наприклад, від фурункула виникає сепсис).
Суперінфекція - повторне зараження тим же збудником, коли ще не закінчилося захворювання. Наприклад, не видужавши від грипу, хворий може одержати додатково "порцію" вірусів від іншого джерела інфекції. Перебіг хвороби обтяжується.
Реінфекція - повторне зараження тим же видом мікроба, але вже після повного видужання від попереднього зараження. Перебіг хвороби легше, тому що є імунітет.
Рецидив - це повернення хвороби, загострення при хронічному її перебігу.
Ремісія - період відносного благополуччя при хронічному перебігу захворювання між рецидивами.
Кожна з форм інфекційного процесу має свою клінічну й епідеміологічну значимість. Наприклад, латентна (схована) інфекція й здорове бактеріоносійство мають надзвичайно важливе епідеміологічне значення, тому що в цих випадках хворі звичайно не звертаються за лікуванням і тривалим часом служать активним джерелом зараження для здорових. Люди, що перенесли інфекційне захворювання, у період видужання називають реконвалісцентом.
Причини загострень і рецидивів захворювання:
порушення режиму або дієти, запропонованих лікарем;
активізація збудника, що викликав основне захворювання (реінфекція) внаслідок зниження опірності організму;
нове зараження іншим типом збудника даної хвороби (суперінфекція) при спілкуванні з людьми, зараженими даною інфекційною хворобою;
нашарування сторонньої мікробної флори (вторинна інфекція) внаслідок порушення гігієнічних вимог при догляді за хворими;
недостатня напруженість імунітету, що сформувався, після раніше перенесеної інфекції.
Як на перебіг інфекційного процесу, так і на виразність основних проявів захворювання впливають форми поширення збудника в організмі:
1. Бактеріємія й вірусемія - процес поширення збудника зі струмом крові по органах і тканинам, або генералізація інфекції. Цей процес може привести до сепсису;
2. Септицемія (сепсис) - наповнення мікробами багатьох органів і тканин (сибірська виразка, гноєтворні коки). Для сепсису характерна та сама клінічна картина при різних мікробах. Септичний компонент у перебігу інфекційного захворювання може значно обтяжувати перебіг і прогноз, наприклад, сальмонелезної, стафілококової і менінгококової інфекцій.
3. Септикопіємія - це сепсис, що приводить до утворення гнійних вогнищ у різних органах і тканинах.
4. Токсинемія приводить до отруєння організму токсинами, які виробляє збудник, і розвитку симптомів інтоксикації. Клінічні ознаки інтоксикації обумовлені токсичною поразкою центральної нервової системи (головний біль, запаморочення, нудота, блювота, судороги, втрата свідомості й ін.), системи подиху (задишка, ядуха, зупинка подиху), кровообігу (тахікардія, брадикардія, підвищення або зниження артеріального тиску, колапс), виділення (поліурія, анурія, диспепсія й ін.). Токсичний компонент визначає вага перебігу правця ботулізму, грипу, дифтерії й ін. інфекційних захворювань. Макроорганізм має цілу серію захисних механізмів проти впливу шкідливих агентів, які поєднуються загальним терміном - реактивність й як її наслідок - резистентність, тобто стійкість.
Резистентність має вирішальне значення у виникненні, перебігу й результаті інфекційного захворювання. Резистентність знижується від голодування, недоліку вітамінів, фізичної й розумової перевтоми, охолодження й т.д., а підвищується в результаті усунення шкідливих факторів праці, організації відпочинку й побуту, спадкоємного й придбаного імунітету. Таким чином, виникнення інфекційного процесу й форми його перебігу в кожному конкретному випадку визначаються результатом протиборства між патогенним збудником і людським організмом. Виходами цього протиборства можуть бути: а) загибель збудника, б) виникнення інфекційного процесу (хвороба); в) взаємна адаптація ("здорове бактеріоносійство").
ЕПІДЕМІЧНИЙ ПРОЦЕС
Епідемічний процес - це процес передачі заразного початку від джерела інфекції до сприйнятливого організму (поширення інфекції від хворого до здорового). Він включає 3 ланки:
1. Джерело інфекції, що виділяє збудника в зовнішнє середовище (людина, тварини),
2. Фактори передачі збудника,
3. Сприйнятливий організм, тобто людина, що не має імунітету проти даної інфекції.
Джерела інфекції:
1. Людина. Інфекційні хвороби, які вражають тільки людей, називаються антропонозами (від гречок. Anthropos - людина, noses хвороба). Наприклад, черевним тифом, кором, коклюшем, дизентерією, холерою хворіють тільки люди.
2. Тварини. Більшу групу інфекційних й инвазионних хвороб людини становлять зоонози (від греч. zoos - тварини), при яких джерелом інфекції служать різні види домашніх і диких тварин і птахів. До зоонозам ставляться бруцельоз, сибірська виразка, сап, ящур й ін. Існує також група зооатропонозних інфекцій, при яких джерелом зараження можуть служити й тварини, і люди (чуму, туберкульоз, сальмонельози).
Фактори передачі збудника. Хвороботворні мікроорганізми передаються здоровим людям одним або декількома зі шляхів:
1. Повітря - грип, кір передаються тільки через повітря, для інших інфекцій повітря є головним чинником (дифтерія, скарлатина), а для третіх - можливим фактором передачі збудника (чуму, туляремія);
2. Вода - черевний тиф, дизентерія, холера, туляремія, бруцельоз, сап, сибірська виразка й ін.;
3. Ґрунт - анаероби (правець, ботулізм, газова гангрена), сибірська виразка, кишкові інфекції, глисти й ін.;
4. Харчові продукти - всі кишкові інфекції. З їжею також можуть передаватися збудники дифтерії, скарлатини, туляремії, чуми й ін.;
5. Предмети праці й побуту, заражені хворим твариною або людиною, можуть служити фактором передачі заразного початку здоровим людям;
6. Членистоногі - часто бувають переносниками збудників інфекційних хвороб. Кліщі передають віруси, бактерії й риккетсії; воші - висипний і зворотний тифи; блохи - чуму й щурячий висипний тиф; мухи - кишкові інфекції й глисти; комарі - малярію; кліщі енцефаліти; мошки - туляремію; москіти - лейшманіоз і т.д. ;
7. Біологічні рідини (кров, носоглоткові виділення, кал, сеча, сперма, околоплодная рідина) - СНІД, сифіліс, гепатит, кишкові інфекції й ін.
Основні епідеміологічні характеристики виникнення й поширення інфекційного захворювання визначаються швидкістю поширення, просторістю території епидемії масовістю охоплення захворюванням населення.
Варіанти розвитку епідемічного процесу:
1. Спорадія (спорадична захворюваність). Виникають одиничні, не зв'язані між собою випадки інфекційних захворювань, не приймаючого помітного поширення серед населення. Властивість інфекційної хвороби до поширення в оточенні захворілі виражено мінімальним образом (наприклад, хвороба Боткіна).
2. Ендемія груповий спалах. Виникає, як правило, в організованому колективі, в умовах постійного й тісного спілкування людей. Захворювання розвивається з одного, загального джерела інфікування й за короткий час охоплює до 10 і більше людей (спалах епідемічного паротиту в групі дитячого саду).
3. Епідемічний спалах. Масове поширення інфекційного захворювання, що походить із ряду групових спалахів й охоплює цілком одне або кілька організованих колективів із загальним числом захворілих 100 і більше людей (кишкові інфекції й харчові токсикоінфекції).
4. Епідемія. Масова захворюваність населення, за короткий час розповсюджується на великій території, що охоплює місто, район, область і ряд регіонів держави. Епідемія розвивається з безлічі епідемічних спалахів. Число захворілих обчислюється десятками й сотнями тисяч чоловік (епідемії грипу, холери, чуми).
5. Пандемія. Глобальне поширення епідемічної захворюваності серед людей. Епідемією охоплені великі території різних держав багатьох континентів земної кулі (пандемії грипу, Віл-інфекції).
Природна очаговість інфекційних захворювань поширення хвороби в межах певних територіальних зон. Таке явище, коли яке-небудь захворювання з більшою сталістю реєструється на певній території, називається ендемією. Епідемічне вогнище. Об'єкт або територія, де розгортається епідемічний процес, називається епідемічним вогнищем. Епідемічне вогнище може бути обмежений межами квартири, де проживає захворіла людина, може охоплювати територію дитячої дошкільної установи або школи, включати територію населеного пункту, регіону. Число захворілих у вогнищі може варіювати від одного двох до багатьох сотень і тисяч випадків хвороби.
Елементи епідемічного вогнища:
1. Хворі люди й здорові бактеріоносії джерела зараження оточуючих людей;
2. Що контактували із хворими особи ("контактні"), які у випадку виникнення в них захворювання стають джерелом поширення інфекції;
3. Здорові люди, які по характері своєї трудової діяльності представляють групу підвищеного ризику поширення інфекції - "декретована група населення" (працівники підприємств громадського харчування, водопостачання,
медичні працівники, педагоги й ін.);
4. Приміщення, у якому перебуває або перебувала захворіла людина, включаючи предмети, що перебувають у ньому, обстановки й предмети повсякденного побуту, що сприяють передачі заразного початку сприйнятливим людям;
5. Фактори навколишнього середовища, особливо в заміських умовах, які можуть сприяти поширенню інфекції (джерела водокористування й продовольчого забезпечення, наявність гризунів і комах, місця збору відходів і нечистот);
6. Здорове населення на території вогнища, що не мало контакту із хворими й бактеріоносіями, як сприйнятливий до інфекції контингент, не застрахований від можливого зараження в умовах епідемічного вогнища. Всі перераховані елементи епідемічного вогнища відбивають три основних ланки епідемічного процесу: джерело інфекції - шляху передачі (механізм зараження) - сприйнятливий контингент. На всі елементи епідемічного вогнища повинні бути спрямовані відповідні протиепідемічні заходи, щоб найбільше швидко й ефективно вирішити два взаємозалежні завдання: 1) строго локалізувати вогнище в його границях, не допустити "розповзання" границь вогнища; 2) забезпечити якнайшвидшу ліквідацію самого вогнища, щоб не допустити масового захворювання населення.
Механізм передачі інфекції складається з 3х фаз:
1) виведення збудника із зараженого організму назовні,
2) перебування збудника в зовнішнім середовищі,
3) впровадження збудника в новий організм.
Основні напрямки протиепідемічних заходів Як указувалося, епідемічний процес виникає й підтримується тільки при наявності трьох ланок: джерела інфекції, механізму передачі збудника, сприйнятливого на селища. Отже, усунення одного з ланок неминуче приведе до припинення епідемічного процесу.
Основні протиепідемічні заходи включають:
1. Міри, спрямовані на усунення джерела інфекції: виявлення хворих, бактеріоносіїв, їхня ізоляція й лікування; виявлення осіб, що спілкувалися із захворілими, для наступного спостереження за станом їхнього здоров'я, щоб
вчасно встановити нові випадки захворювань і вчасно ізолювати хворих людей.
2. Заходу, спрямовані на припинення шляхів розповсюдження інфекції й на запобігання розширення границь вогнища:
а) режимні обмежувальні міри - обсервація й карантин. Обсервація - спеціально організоване медичне спостереження за населенням у вогнищі інфекції, що включає ряд заходів, спрямованих на своєчасне виявлення й ізоляцію захворілих з метою попередження поширення епідемії. Одночасно за допомогою антибіотиків проводять екстрену профілактику, роблять необхідні щеплення, ведуть спостереження за строгим виконанням правил особистої й суспільної гігієни. Строк обсервації визначається тривалістю максимального інкубаційного періоду для даного захворювання й обчислюється з моменту ізоляції останнього хворого й закінчення дезінфекції у вогнищі. Карантин - це система найбільш строгих ізоляційно-обмежувальних протиепідемічних заходів, проведених для попередження поширення інфекційних захворювань;
б) дезінфекційні заходи, що включають не тільки знезаражування, але також дезінсекцію, дератизацію (знищення з і гризунів);
3. Міри, спрямовані на підвищення несприйнятливості населення до інфекції, серед яких найбільш важливе значення мають методи екстреної профілактики виникнення захворювання:
а) імунізація населення за епідемічними показниками;
б) використання протимікробних засобів у профілактичних цілях (бактеріофаги, інтерферони, антибіотики). Зазначені протиепідемічні міри в умовах епідемічного вогнища обов'язково доповнюються проведенням цілого ряду організаційних заходів, спрямованих на обмеження контактів серед населення. В організованих колективах проводиться санітарно-просвітня й виховна робота, залучаються засоби масової інформації. Важливого значення набуває виховна й санітарно-просвітня робота педагогів з учнями шкіл.
Методи дезінфекції в епідемічному вогнищі. Дезінфекція - це комплекс заходів, спрямованих на знищення збудників й усунення джерел інфекції, а також запобігання подальшого поширення. Дезінфекційні заходи включають:
1) дезінфекцію (методи знищення хвороботворних мікроорганізмів),
2) дезінсекцію (методи знищення комах - переносників збудників заразних хвороб),
3) дератизацію (методи знищення гризунів - джерел і розповсюджувачів інфекції).
Крім дезінфекції є й інші способи знищення мікроорганізмів: 1) стерилізація (кип'ятіння інструментів протягом 45 хвилин попереджає зараження епідемічним гепатитом), 2) пастеризація - нагрівання рідин до 50-60 градусів з метою їхнього знезаражування (наприклад, молока). Протягом 1530 хвилин гинуть вегетативні форми кишкової палички.
Види дезінфекції. У практиці розрізняють два основних види:
1. Осередкова (протиепідемічна) дезінфекція проводиться з метою ліквідації вогнища інфекції в родині, гуртожитку, дитячій установі, на залізничному й водному транспорті, у лікувальній установі. В умовах епідемічного вогнища виробляється поточна й заключна дезінфекція. Поточна дезінфекція виробляється в приміщенні, де перебуває хвора людина, не менш 23 разів протягом доби весь період перебування джерела інфекції в родині або в інфекційному відділенні лікарні. Заключна дезінфекція проводиться після госпіталізації хворого, або після його видужання. Дезінфекції підлягають всі предмети, з якими стикалася хвора людина (постільні приналежності, білизна, взуття, посуд, предмети відходу), а також меблі, стіни, стать й т.д.
2. Профілактична дезінфекція виконується 1 раз у добу або 23 рази в тиждень на харчоблоках, у дитячих установах, інтернатах, загальносоматичних лікувальних установах, родильних будинках. Це планова дезінфекція.
Способи дезінфекції. Для дезінфекції застосовуються фізичні й хімічні методи знезаражування. До фізичних методів ставляться кип'ятіння, автоклавування, термічна обробка в сухожарових шафах, у дезінфекційних камерах, ультрафіолетове опромінення. Хімічні методи дезінфекції здійснюються із застосуванням хімічних препаратів, що володіють високою бактерицидною активністю (хлорне вапно, хлорамін, гіпохлорити кальцію й натрію, лізол, формалін, карболова кислота). Дезінфікуючою дією володіють також мило й синтетичні мийні засоби. Біологічні методи дезінфекції - це знищення мікроорганізмів засобами біологічної природи (наприклад, за допомогою мікробів-антагоністів). Застосовується для знезаражування стічних вод, сміття й покидьків. Для проведення осередкової поточної й заключної дезінфекції у вогнищах кишкових інфекцій використають 0,5% розчин хлорвмісних деззасобів, при повітряно-крапельних інфекціях - 1,0%, у вогнищах активного туберкульозу - 5,0%. При роботі з дезінфікуючими препаратами необхідно дотримувати обережність (користуватися захисним одягом, окулярами, маскою, рукавичками).
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 509; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!