Розділ 1. Сутнісна характеристика інновацій та інноваційних процесів.
Сутність, об’єкти і суб’єкти інноваційної діяльності
Новація – це продукт інтелектуальної діяльності людей, це оформлений результат фундаментальних, прикладних чи експериментальних досліджень в будь-якій сфері людської діяльності, спрямований на збільшення ефективності виконання робіт. Новації постають як відкриття, винаходи, нові або вдосконалені процеси, методи, стандарти.
Інновація - кінцевий результат інноваційної діяльності, що отримав втілення у вигляді виведеного на ринок нового чи вдосконаленого продукту, нового чи вдосконаленого технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності або нового підходу до соціальних послуг.
Нововведення = інновації (поняття рівнозначні)
Згідно Закону України “Про інноваційну діяльність” інновація –це новостворені або вдосконалені конкурентоздатні технології,продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери.
Інноваційна діяльність – це діяльність спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.
Інноваційний лаг – це період між появою новації та її впровадженням, тобто з моменту прийняття новації до реалізації і розповсюдження вона набуває нової якості, стає інновацією.
|
|
|
Інноваційний менеджмент – підсистема менеджменту, метою якої є управління інноваційними процесами на підприємстві.
Інноватор – особа, яка ініціює процес впровадження інновації і бере на себе відповідальність за його інновацію.
Суб’єкти інноваційної діяльності – фізичні чи юридичні особи, які провадять інноваційну діяльність і залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи позичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.
Етапи, стадії і моделі інноваційного процесу
Інноваційна діяльність та інноваційний процес відрізняються за своїм змістом. Інноваційний процес є ширшим поняттям, він охоплює всі стадії створення новинок, від ідеї до конкретного продукту чи технології, які використовуються в господарській практиці, охоплює всі етапи життєвого циклу інновації, включаючи її проникнення у нові умови чи місця застосування. Спрощену модель інноваційного процесу можна розглядати як сукупність трьох взаємоповязаних стадій: наука, техніка, виробництво.
Наука: розробляють теоретичні основи певної проблеми, охоплює стадії фундаментальних і прикладних досліджень. Фундаментальні дослідження спрямовані на вивчення теоретичних засад, процесів чи явищ, результатом можуть бути відкриття або винаходи. Прикладні дослідження визначають напрям прикладного застосування знань, здобутих у процесі фундаментальних досліджень. Їх результатом є нові технології, матеріали,системи.
|
|
|
Техніка: на цьому етапі втілюють теоретичні конструкції в матеріальну оболонку, тобто визначають технічні характеристики нової продукції, розробляють інженерно-технічну документацію, створюють дослідні зразки, розпочинають експериментальне виробництво.
Виробництво: цей етап характеризує впровадження у виробництво нового продукту, розроблення програми маркетингу і просування новинки на ринок. Охоплює такі стадії:
1) дослідження ринку,
2) конструювання,
3) ринкове планування,
4) дослідне виробництво,
5) ринкове випробування,
6) комерційне виробництво.
Основні етапи інноваційного процесу на будь-якому підприємстві:
1. Генерація ідей;
2. Розроблення задуму і попереднє оцінювання його ринкової привабливості;
3. Аналіз інституційних умов реалізації задуму, визначення необхідних затрат і зіставлення їх з фінансовими можливостями підприємства;
4. Конструкторське і технологічне розроблення нового товару;
|
|
|
5. Пробний маркетинг;
6. Планування і організація процесу виробництва нового товару;
7. Комерційна реалізація новинки.
Ці етапи є сутністю інноваційної діяльності на підприємстві і обов’язкові для кожного суб’єкта ринку.
Дифузія і вдосконалення новацій є складовими інноваційного процесу. Вони дають змогу поширювати інновацію в усіх галузях.
Дифузія – поширення інновації в інші галузі.
Класифікація інновацій
Першу класифікацію інновацій, як і термін «інновація» запровадив австрійський економіст Й. Шумпетер, який в 1912р. у своїй роботі «Теорія економічного розвитку» вжив словосполучення “нова комбінація”, а потім “інновація”, маючи на увазі нову якість засобів виробництва, що досягалася шляхом певних поліпшень існуючих засобів.
Шумпетер виокремив 5 типів інновацій:
1) Виробництво невідомого споживачам нового продукту чи продукту з якісно новими властивостями;
2) Впровадження нового засобу виробництва, в основу якого покладено нове наукове відкриття або новий підхід щодо комерційного використання продукту.
3) Освоєння нового ринку збуту певною галуззю промисловості, незалежно від того існував цей ринок раніше чи ні.
|
|
|
4) Залучення нових джерел сировини і напівфабрикатів, незалежно від того існували ці джерела раніше чи ні.
5) Впровадження нових організаційних форм.
На сучасному етапі відомі різні підходи до класифікації інновацій:
§ класифікація Пригожина (9 ознак),
§ класифікація Інєнкової (4 ознаки),
§ класифікація Завліна (7 ознак).
Основними критеріями класифікації інновацій є такі, які враховують комплексність набору класифікаційних ознак, можливість кількісного чи якісного визначення критеріїв, які враховують наукову новизну і практичну цінність ознаки.
Найбільш поширенимиє такі класифікаційні ознаки:
· за сферою діяльності підприємства;
· за змістом діяльності (економічні, технологічні);
· за інтенсивністю інноваційних змін (змінюються від інновацій 0-го порядку до 7-го);
· за рівнем об’єктивного і суб’єктивного сприйняття (абсолютна, відносна, умовна новизна);
· за причинами виникнення (реактивні, стратегічні інновації).
Крім класифікації проводять кодування інновації для спрощення управління інноваційної діяльності. Воно може бути укрупненим (з 1 знаком для ознаки) і детальним (з 2 і більше). Кодування можливе в рамках країни і в світовому масштабі.
В США найбільше уваги приділяється продуктовим інноваціям, в Японії – інноваційних процесів, в Європі – власні наукові дослідження, направлені на удосконалення продукту за рахунок використання більш ефективних компонентів і матеріалів.
Життєвий цикл інновацій
Життєвий цикл інновацій (ЖЦІ) – це період від зародження ідеї створення новинки та її практичного використання до моменту зняття з виробництва.
За характером ЖЦІ відповідає типовому ЖЦТ і проходить етапи:
1) етап розроблення;
2) просування на ринок;
3) етап зростання;
4) зрілості;
5) занепаду.
Ці етапи характеризуються різним співвідношенням затрат, пов’язаних із розробленням і виведенням новинки на ринок та доходів від її продажу.
Етап розроблення – включає стадії зародження ідеї, проведення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), розроблення технології. (прибуток відсутній)
Етап виведення на ринок – це налагодження технологічного процесу, випуск пробної партії, ринкова апробація, формування стратегії збуту. (прибуток відсутній)
Етап зростання – це період швидкого сприйняття нового товару ринком і швидкого збільшення прибутку.
Етап зрілості – товар перестає бути новинкою, прибуток стабілізується або зменшується. Цим етапом ЖЦІ практично завершується.
Етап занепаду – різкий спад прибутку, зменшення збуту, товар знімають з виробництва.
Тривалість ЖЦІ залежить від внутрішніх чинників, що обумовлюють здатність фірми-інноватора прискорити процес перетворення ідеї на матеріалізований продукт. ЖЦІ включає час її перебування в межах фірми-інноватора та час поза її межами, коли інновація використовується іншими.
Слід розрізняти ЖЦІ в окремо взятій організації, у галузі до якої належить підприємство-інноватор або у економіці загалом (стосується технологічних інновацій). Продовження ЖЦІ є доцільним лише стосовно тих стадій, які передбачають її промислове використання чи споживання, а термін впровадження інновації повинен скорочуватися.
\
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 389; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!