ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. Суспільно-політичний лад і право України за часів утвердження і розвитку капіталізму.

Семінарське заняття №7

Тема №1: Суспільно-політичний лад і право України у складі двох імперій (Російської і Австрійської) (кінець XVIII – пер. пол. XIX ст.)

Час проведення заняття: 2 год.

План

1. Основні риси суспільного ладу України першої половини XIX ст.

2. Поширення російського адміністративно-територіального устрою на українські землі. Органи та система управління російського царату на Україні.

3. Джерела та кодифікація права на Україні першої половини XIX ст.

Методичні рекомендації

Приступаючи до висвітлення першого питання семінару необхідно підкреслити, що на кінець XVIII — початок XIX ст. Україна опинилась під владою двох імперій. Царський уряд розглядав Україну як органічну частину Росії. Самодержавство керувалося у своїй національній політиці загальним принципом багатонаціональних держав-імперій — встановлення матеріальної і духовної зверхності панівної нації.

Характеристика суспільного ладу на українських землях Російської імперії в першій половині XIX ст. пов'язана з кризою феодально-кріпосницької системи і зародженням буржуазних відносин. Необхідно з'ясувати правове становище окремих верств населення (духовенства, купців, почесних громадян, міщан, цехових і робочих людей, селян), показати завершення юридичного закріпачення селян України для чого проаналізувати укази 1800, 1804, 1808 і 1828 рр., показати стан панщинної системи, урочної системи та місячини. Слід також не обійти увагою інвентарні правила 1847-1848 рр. на Правобережній Україні, торкнутись змісту реформи управління державними селянами 1837-1841 рр. і такого явища, як військові поселення.

Відповідаючи на друге питання плану слід підкреслити, що після остаточної ліквідації у 1783 р. полково-сотенного устрою як головної ознаки автономії, Лівобережна Україна була насильно включена у Російську політичну систему. На території Лівобережжя, Слобожанщини, Українського Півдня було поширено російський територіально-адміністративний устрій у вигляді намісництв, які потім були перетворені у губернії, створено генерал-губернаторство, ліквідовано особливості правового становища окремих губерній, започатковано діяльність Комітету у справах західних губерній (1831-1848 рр.), введено посади губернаторів та генерал-губернаторів. Почали функціонувати губернські правління, губернські галузеві установи: палати, комітети та комісії; повітовий апарат управління, земський суд, присутствія (на чолі з капітаном-і справником), губернські повітові дворянські зібрання на чолі з предводителями (маршалками), управління у містах. Діяльність цих структур та посадових осіб потребує

свого висвітлення, так само як і скасування магдебурзького права в зазначений період та як це позначилося на організації управління. Крім того, слід з'ясувати, що являло собою градоначальство, волосні та сільські органи самоврядування, самоврядування державних селян за реформою 1837-1841 рр. та судова система на українських землях. При цьому варто зауважити і наголосити на том}', що починаючи з XVII ст. прямо пропорційно розширенню кордонів Росії її державний лад набирав характеру абсолютної монархії, необмеженої жодними представницькими органами.

Розглядаючи третє питання основну увагу слід звернути на кодифікаційний процес в Україні. Розгляд ходу кодифікаційних робіт першої половини XIX ст. необхідно розпочати з викладу причини, які спонукали до подальшої (порівняно з XVIII ст.) кодифікації. У зв'язку з цим необхідно зазначити, що ці роботи велися паралельно та у зв'язку з кодифікацією права Росії. Тобто, право на українських землях в цей час характеризується збереженням "малоросійських прав" і спробою їх систематизації у ході загальноросійсь-ких кодифікаційних робіт. Даючи загальну характеристику основних кодифікаційних проектів слід проаналізувати "Звід місцевих законів губерній і областей, приєднаних від Польщі", "Зібрання малоросійських прав" 1807 р., "Звід місцевих законів західних губерній" 1837 р., Повне зібрання законів Російської імперії 1830 р. і Звід законів Російської імперії редакцій 1833 р. та 1842 р. Після цього слід торкнутись аспекту відміни дії норм магдебурзького права та Литовського статуту і поширення в 1840-1842 рр. на Україну зага-льноімперського законодавства, відзначити наявність місцевих законів Чернігівської і Полтавської губерній у Зводі законів Російської імперії, проаналізувати Уложення про покарання кримінальні і виправні 1845 р. та Сільський судовий статут 1839р., показати стан найважливіших інститутів окремих галузей права (права власності, зобов'язального, спадкового, сімейного, кримінального права та судочинства).

Основні поняття до теми

Буржуазія — частина суспільства, що веде підприємницьку діяльність. Перші представники Б. в Україні з’явилися ще у XVII ст., коли почав зароджуватися ринок, зростали міста, виникли перші мануфактури. Безпосереднє оформлення Б. відбулося в ХІХ ст. з перемогою фабрично-заводського виробництва у пореформену добу, коли нестримно зростали підприємницькі верстви.

Валуєвський циркуляр — таємне розпорядження, видане 20 липня 1863 р. міністром внутрішніх справ Росії П. Валуєвим, згідно з яким заборонялося друкувати науково-популярну й релігійну літературу (крім наукових і художніх творів) українською мовою. Поява В.ц. відбивала страх царського уряду перед зростанням національної свідомості серед інтелегенції, згуртованої в громадах, перед поширенням визвольних ідей. Видаючи цей документ, Валуєв скористався, з одного боку, звинуваченнями російською реакційною пресою української громадськості у зв’язках з польським повстанням 1863 р., а з іншого — наклепницьким доносом, що, мовляв, самі українці вважають свою мову лише наріччям російської, а також позицією київського генерал-губернатора Анненкова, який висловився проти видання українського перекладу Євангелія. Після В. ц. кількість україномовних видань різко скоротилася.

Вербицький Михайло (1815—1870 рр.) — композитор. 1863 року пише музику до вірша П. Чубинського «Ще не вмерла Україна». У 1917 та 1992 рр. цей твір офіційно визнаний національним гімном України.

Волость— у ХІХ ст., починаючи з 1961 р. — нижча адміністративна одиниця станового селянського самоуправління.

Громади —напівлегальні організації української інтелігенції культурницького і суспільно-політичного спрямування, що діяли у ІІ пол. ХІХ — на початку ХХ ст., не мали усталених програм і не були чіткими організаційними структурами, а лише згуртовували найактивнішу національно свідому інтелігенцію і студентство.

Депортація —примусове виселення з місця постійного проживання осіб унаслідок адміністративного чи судового рішення. В Україні набула поширення з кінця XVII ст. Д. піддавалися небажані царизму гетьмани, непокірні козаки, селяни, демократичні діячі.

Діаспора —частина народу, яка переважно назавжди залишила свою історичну вітчизну і поселилася в іншому етнічному середовищі.

Еміграція —переселення людей зі своєї історичної батьківщини в інші країни для постійного чи тимчасового проживання.

Емський акт 1876 р. — підписаний царем Олександром ІІ у німецькому містечку Емс 18(30) травня 1876 р. таємний законодавчий документ про повну заборону українського письменства. Накладалася цілковита заборона на україномовні видання, вистави, пісні тощо.

Панславізм —політично-ідеологічна доктрина, в основу якої покладена ідея політичного об’єднання всіх слов’ян у формі федерації.

Приписні селяни —група державних селян у Російській імперії XVIII—І пол. ХІХ ст., які, залишаючись власністю держави, були приписані урядом до державних та приватних промислових підприємств, на яких працювали замість сплати феодальних повинностей.

Хлопомани —кількісно невелике відгалуження українського культурно-національного руху ІІ пол. ХІХ ст. Зароджувалося як рух за розвиток української мови. Сам термін означав бажання зблизитися з простим людом-хлопами.

Декабристи - дворянські революціонери, учасники таємних товариств, які у грудні 1825 р. здійснили збройне повстання з метою повалення самодержавного устрою, скасування кріпацтва та встановлення демократичного ладу в Росії. Перше таємне товариство виникло в лютому 1816 р. у Петербурзі під назвою «Союз порятунку». Після його розпуску було створено нову організацію – «Союз благоденства» (1818 р. У 1821 р. на з’їзді було оголошено про його розпуск, натомість виникло Південне товариство в Україні та Північне товариство з центром в Петербурзі. Програмним документом Південного товариства була «Руська правда» П. Пестеля, а Північного – «Конституція» М. Муравйова. У 1823 р. Південне товариство об’єдналося ще з однією таємною організацію в «Товариство об’єднаних слов’ян».

Зібрання малоросійських прав 1807 р. – кодифікований збірник норм цивільного права, що діяли на початку ХІХ ст. у Чернігівській і Полтавській губерніях. Офіційно затверджений не був.

Звід законів Російської імперії 1840 р. – систематизований збірник Російської імперії, розміщений у тематичному порядку. Підготовлений у 1826-1830 рр. спеціальною комісією на чолі з Сперанським М. Звід законів налічував 16 томів, він сприяв галузевому формуванню цивільного, кримінального та ін. галузей права. На Лівобережній Україні був поширений у 1840 р., а Правобережній – 1842 р.

Уложення про покарання кримінальні та виправні 1846 р. – установлювало форми вини, стадії здійснення злочину, види співучасті, обставини, що обтяжували чи зменшували вину. Збережено тілесні покарання, від яких звільнялися лише представники привілейованих верств.

Фабричне законодавство – низка законодавчих актів, які регулювали правовідносини власників підприємств і найманих робітників. На Україну був поширений із значним запізненням. Законодавством визначалася тривалість робочого дня, заборонялося використання жіночої та дитячої робочої сили на підприємствах у нічний час.

Основна література:

Історія держави і права України: У 2-х част. / За ред. А.Й. Рогожина.— К.: Ін Юре, 1996.—4.1.

Історія держави і права України: Навч. посібник /За ред. А.С.Чайковського. К.: Юрінком Інтер, 2000.— 384с.

Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навчальний посібник.— К.: Тов-во "Знання", КОО, 1999.

Кузьмінець О., Калиновський В., Дігтяр П. Історія держави і права України.— К.: Україна, 2000.— 429с.

Джерела:

Собрание малороссийских прав 1807 г.— К., 1993.

Российское законодательство Х-ХХ вв.: В 9-ти томах.— М., 1985-1988.

Хрестоматія з історії держави і права України. З найдавніших часів до початку XX ст.: Навчальний посібник для юрид. вищих закладів і фак: У 2-х томах /За ред. В.Д. Гончаренка — К.: Ін Юре., 1997.— Т.1

Семінарське заняття №8

Тема №2: Суспільно-політичний лад і право в Україні у складі Росії (др. пол. XIX ст.)

Час проведення заняття: 2 години

План

1. Передумови, мета, основні завдання і напрями буржуазних реформ 60-70-х років XIX ст.

2. Селянська реформа 1861 р. в Україні.

3. Земська 1864 р. і міська 1870 р. реформи в Україні.

4. Судова реформа 1864 р. в Україні.

5. Військова, фінансова, поліцейська та інші реформи в Україні.

6. Зміст і значення контрреформ 80-90-х рр. XIX ст. та їх особливості в Україні.

Методичні рекомендації

У першому питанні необхідно з'ясувати передумови, мету, основні завдання і напрями буржуазних реформ 60-70-х років XIX ст., дати загальну характеристику, відзначивши їх всеохоплюючий і системний характер.

Наступне питання семінару присвячене характеристиці селянської реформи 1861 р., її історичного значення та правового закріплення (царський маніфест, загальні положення, місцеві положення, додаткові правила), висвітлення основних рис реформи: перетворення поміщицьких селян на "вільних сільських обивателів", зазначення розмірів землі, що викупалася і порядку визначення плати за неї, становища "тимчасовозобов'язаних" селян, значення уставних грамот, посилення ролі селянської общини. При цьому відповідаючі повинні вміти чітко визначити умови наділення селян землею в користування; умови придбання селянами землі у власність; майнові та особисті права селян і значення їх для розвитку капіталістичних відносин в підросійській Україні. Крім того слід звернути увагу на державні органи з селянської справи, волосні та сільські органи селянського самоврядування, їх склад і компетенцію, поширення селянської реформи на державних та удільних селян, особливості селянської реформи на Україні.

Можна запропонувати наступний порядок відповіді на третє питання семінару: загальна характеристика земської реформи 1864 р.. її історичного значення та правового закріплення (положення про губернські та повітові земські установи 1864 р.), з'ясування компетенції земських органів, порядку обрання губернських і повітових земських зборів, губернських і повітових земських управ. Наступний аспект питання щодо проведення міської реформи 1870 р. висвітлюється за тією ж схемою: її історичне значення та правове закріплення (міське положення І870 р.), з"ясування компетенції міських

органів, характеристика порядку обрання міських дум і міських управ. Основну увагу у відповіді слід приділити причинам обмеження царизмом прав земських і міських установ, взаємовідносинам земського і міського самоврядування з органами влади на місцях; торкаючись порядку утворення органів міського і земського самоврядування потрібно звернути увагу на різницю у порядку виборів до земств і міських дум.

Метою четвертого питаннязаняття є вивчення нової організації судової системи, принципів судочинства, вміння розпізнавати в реформуванні судоустрою елементи буржуазного та феодального права, з'ясування особливостей впровадження реформи в Україні. Щодо конкретного змісту відповіді, то він полягає в наступному: з'ясувати історичне значення та правове закріплення судової реформи 1864 р. (судові статути від 20 листопада 1864р.), проаналізувати основні риси реформи: введення нової системи судових органів (мирові судді, з'їзди мирових суддів, окружні суди, судові палати і Сенат), процес демократизації судоустрою і судочинства, запровадження суду присяжних, напрямки та зміст перебудови прокуратури і створення адвокатури, новий статус слідчих. Характеризуючи систему мирової юстиції (мирові судді, з'їзд мирових суддів), потрібно розібратись у компетенції, порядку обрання та утвердження мирових суддів, у відношеннях між інстанціями та у відповідальності мирових суддів. Торкаючись установ загальної юстиції: окружних судів — судових палат сенату, окремо варто звернути увагу на суд присяжних, мету і значення його запровадження.

Відповідаючи на п'яте питанняслід коротко охарактеризувати стан російської армії напередодні реформ, визначити причини, які викликали гостру необхідність проведення військової реформи після скасування кріпосництва. Далі необхідно висвітлити зміну правових принципів військової служби, показати всестановий характер загальної військової повинності, напрямки та зміст реорганізації військового управління, реформи військової юстиції. В продовження питання слід дати характеристику фінансової, поліцейської, шкільної, університетської та інших реформ в Росії, показати посилення національного гніту на Україні, дати оцінку Валуєв-ського циркуляру 1863 р. та Емського акту 1876 р.

Уостанньому питаннісемінару варто зосередитись на змісті і значенні контрреформ 80-90-х рр. XIX ст. Відображенням процесу розвитку російського неоабсоютизму стала поява Положення про заходи до охорони державного порядку і громадського спокою 1881 р., встановлення правового режиму стану посиленої і надзвичайної охорони, введення в дію Положення про воєнний стан 1892 р., закону про земських дільничих начальників 1889 р. Наступ царського уряду на органи самоврядування знайшов вираження у Положенні про губернські повітові земські установи 1890 п., новому міському положенні 1892 р. Основну увагу слід приділити

характеристиці судової контрреформи (скасуваншо мирових судів, створенню "Особливої присутності" Сенату і Вищого кримінального суду, розширенню воєнно-судової і позасудової репресії), оцінці значення Уло-ження про покарання кримінальні і виправні 1885 р., Військово-морського статут}' про покарання 1886 р.

Основні поняття до теми

Імператор – очолював державу мав повноваження абсолютного монарха.

Державна рада – законодавчий орган, що розробляв проекти законі для затвердження імператором. До неї входили представники вищих органів влади та деякі землевласники. Головував на засіданнях імператор.

Імператорська канцелярія – поступово витіснила на другий план Державну раду. З другої чверті ХІХ ст. готувала законодавчі проекти для імператора.

Сенат – вища судова установа країни.

Комітет міністрів – розглядав питання, дотичні до компетенції кількох міністерств. Здійснював центральне галузеве управління. Очолював імператор. Після проведення селянської реформи 1861 р. відбулася реорганізація Комітету міністрів у Раду міністрів.

Генерал губернатор – управляв кількома губерніями, його призначав імператор з числа військовиків. Він був головнокомандувачем війська у своїх регіонах. У 1803 р. Україну було поділено на 9 губерній. Кілька губерній об’єднувалось у генерал-губернаторство.

Губернатор – йому належала вся влада на підлеглій території. Він очолював губернське правління, до якого входили губернський прокурор, віце-губернатор і радники. Призначав і знімав губернаторів імператор. Губернатор підпорядковувався генерал-губернатору.

Земський справник і земський суд – становили адміністрацію повіту. Їхній склад в Україні призначався губернським правлінням. Членами земського суду і справником могли бути лише дворяни. Земський суд здійснював керівництво місцевою поліцією, контролював виконання законів.

Волосний голова – очолював волосне правління, до якого входили волосний староста і волосний писар. Волость являла собою адміністративну одиницю, що складалася з кількох суміжних сіл.

Волосний сход – орган селянського самоврядування, який складався з волосних старшин, сільських старост, збирачів податків. Компетенція: обрання волосних посадових осіб, суддів волосного суду, розв’язання господарських і громадських справ волості. Право скликати і розпускати волосний сход мав волосний старшина.

Волосний старшина – обирався волосним сходом строком на 3 роки. Він здійснював поліцейські, адміністративні й контрольні функції щодо селян, які мешкали на території волості.

Волосний суд – ухвалював рішення щодо дрібних майнових спорів (до 100 рублів) і провадив судочинство по незначних злочинах селян. Суд мав право засуджувати до примусових робіт (до 6 днів), арешту (7 днів), штрафу (до 3 рублів) і до 20 ударів різками. Волосний суд очолював волосний писар.

Селянська реформа 1861 р. - за цією реформою було скасоване кріпосне право. Селяни повинні були викупити надані їм наділи, до викупу вони залишалися тимчасовозов’язаними і мали відробляти на користь пана панщину. Головна ідея реформи 1861 р. полягала в тому, щоб після викупу створити общинну власність на землю. Община мала стати нижньою ланкою адмін.управління в селі. Звільнення селян відбувалося поетапно і мало тривати 20 років. Згодом селян було перетворено на сільських обивателів і вони отримали право самостійно (без дозволу поміщика) вирішувати сімейні та господарські питання, набувати у власність нерухоме майно, займатися торгівлею і різними промислами, записуватись у гільдії та цехи. Селяни стали суб’єктами судового процесу.

Земська реформа 1854 р. – згідно з реформою у губерніях та повітах створювалися виборні земські установи – губернські і повітові земські управи (виконавчі органи)

Судова реформа 1864 р. – одна з найважливіших реформ 60-70 рр. ХІХ ст. Зміст реформи відображався у судових статутах, проекти яких затверджено у листопаді 1864 р. Суди були відокремлені від адміністрації: створені мирові суди (мировий суддя – повітовий з’їзд мирових суддів – сенат) та загальні суди (окружні суди – судові палати – сенат). Проголошувались демократичні принципи судочинства :виборність мирових суддів і присяжних засідателів; незалежність і незмінність суддів; презумпція невинуватості; рівність усіх перед законом; гласність, усність і змагальність судового процесу, вільна оцінка доказів судом тощо. Проведено реорганізацію прокуратури та створено адвокатуру.

Міська реформа 1870 – за цією реформою створювали міські думи та міські управи. На них було покладено виконання адміністративно-господарських завдань на території міста; питання благоустрою, завідування шкільною, медичною справою, міською торгівлею і промисловістю, міським кредитом

Військова реформа 1874 р. - реформа почалася ще у 1861 р. і затверджувалася Статутом про військову повинність. За нею переозброєно армію, скорочено військову службу рекрутів (з 25 років до 15), обмежено застосування тілесних покарань, спрощено військове управління, покращено підготовку офіцерів (відкривались спеціальні школи), введена загальна військова повинність для всього чоловічого населення з 21-річного віку (раніше служили рекрути з нижчих станів з 20 років). Грошовий викуп чи заміна призовника після реформи не допускалися. Строк служби залежав від роду військ: шість років – для піхоти, сім – на флоті. Строк служби міг бути скорочений для осіб з середньою і вищою освітою. Головнокомандуючим збройних сил був імператор. Йому підпорядковувалось військове міністерство, яке мало у своєму складі Військову раду, Головний штаб, Головний військовий суд та різні управління.

Столипінська реформа 1906 р. - реформа селянського надільного землеволодіння, спрямована на підвищення продуктивності с/г. Селянська аграрна реформа передбачала такі основні заходи, виділення селян з общини і закріплення за ними землі у приватну власність; створення хутірського господарства; переселенська політика переселення селян на окраїни імперії – у Сибір, Середню Азію, Казахстан). За реформою був створений Селянський земельний банк, який надавав позики та кредити селянам.

Рекомендована література

Основна література:

Історія держави і права України: У 2-х част. / За ред. А.Й. Рогожина.— К.: Ін Юре, 1996.—4.1.

Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навчальний посібник.— К.: Тов-во "Знання", КОО, 1999.

Історія держави і права України: Навч. посібник / За ред А.С.Чайковського.— К.: Юрінком Інтер, 2000.— 384с.

Кузьмінець О., Калиновський В., Дігтяр П. Історія держави і права України. – К.: Україна, 2000.— 429с.

Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тшцик Б.Й. Історія держави і права України,—Львів, 1996.

Додаткова література:

Аркуша О. Галицький сейм: виборчі кампанії. — 1889 і 1895 рр. — Львів, 1996.

Архипов И. К истории Уложения о наказании 1845 г. // Правоведение. — 1990. — Вып. 6

Кульчицький В. С. Апарат управління міста Львова за статутом
1870 року // Вісн. Л.Д.У. Сер. юрид. — Львів, 1969.

Воробейникова Т. И. Судебная реформа 1864 года // Проблемы юридической науки и правоохранительной практики. — К., 1994.

Воробейникова Т. И., Дубровина А. В. Преобразование административно-полицейского аппарата, суда и тюремной системы России во ІІ пол. ХІХ ст. — К., 1973.

Гарлиза В. В. Подготовка земской реформы 1864 года. — М., 1957.

Головченко В. Сільське самоврядування на Україні (1860—1861рр.) // Право України. — 1992. — № 3.

Зайончковский П. А. Отмена крепостного права в России. — М., 1960.

Закревський М. Ф. Плани декабристів щодо суспільно-політичних перетворень // Рад. Право. — 1975. — № 2.

Карев Д. С. Судоустройство. — М., 1948.

Коротпих М. И. Отмена телесных наказаний в России: реформа 1863 г. // Сов. государство и право. — 1988. — № 8.

Кульчицький В. С. Державний лад і право в Галичині в ІІ пол. ХІХ—на початку ХХ ст. — Львів, 1965.

Настюк М. І. Буковинський крайовий сейм: структура, компетенція і діяльність (1861—1914 рр.) // Вісн. ЛДУ. Серія юрид. — Львів, 1993. — Вип. 30.

Невелюк О. Реформи Марії-Терези та Йосипа ІІ. Література. Значення в українській історії // Студії політичного центру «Генеза». — 1996. — № 1.

Нелін О. І. Про розвиток зобов’язального права на Україні на початку ХІХ ст. // Пробл. правозн. — 1990. — Вип. 51.

Нелин А. И. Собрание малороссийских прав 1807 г., его содержание и значение. — К., 1990.

Щербина П. Ф. Судебная реформа 1864 года на Правобережной Украине. — Львов, 1974.

Джерела:

Отмена крепостного права на Украине: Сборник док. й материшіов.— К., 1961.

Крестьянская реформа в России 1861 г.: Сборник законодат. Актов. / Сост. К.А. Сафроненко.—М., 1954.

Российское законодательство Х-ХХ вв.: В 9-ти томах.— М., 1989-1993.— Т.7-9

Хрестоматія з історії держави і права України.- Т.1. З найдавніших часів до початку XX ст.: Навчальний посібник для юрид. вищих закладів і фак.: У 2-хтомах / За ред. В.Д. Гончаренка.— К.: Ін Юре., 1997.

Хрестоматія з історії держави і права України. У 2-х т. За ред В.Д.Гончаренка. - Київ, 2003.- Т. 1.

Российское законодательство X-XX веков.- М., 1991. Т. 8 або Хрестоматия по истории государства и права СССР.- Москва, 1990.

Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 261; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 2 3 456 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!