Тема: Процес фінансового контролю в Україні
Лекція № 1
Тема: Теоретико-правові засади фінансового контролю в Україні
Література
Нормативно-правові акти
1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України від. – 1996. – № 30. – стаття 141.
2. Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 р. № 2456-VI // Відомості Верховної Ради. – 2010. – № 50-51. – ст. 572.
3. Митний кодекс України від 13 березня 2012р. № 4495-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2012. – № 44-48. – ст. 552.
4. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. № 2755-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 13-17. – ст. 556.
5. Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні: Закон України від 26 січня 1993 р. № 2939-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 13. – стаття 110.
6. Про аудиторську діяльність: Закон України від 22 квітня 1993 р. № 3125-XII // Відомості Верховної Ради України . — 1993 р. – № 23. – стаття 243.
7. Про комітети Верховної Ради України : Закон України від 4 квітня 1995 р. № 116/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 19. – Ст. 134. Про Національний банк України: Закон України від 20 травня 1999 р. № 679-XIV// Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 29. – ст. 238.
8. Про банки та банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 р. //Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5. – Ст. 30.
9. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12 липня 2001 р. № 2664-ІІІ // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 1. – ст. 1.
|
|
|
10. Про Регламент Верховної Ради України : Закон України від 10 лютого 2010 р. № 1861-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 14 – 15; № 16 – 17. – Ст. 133.
11. Про Кабінет Міністрів України : Закон України від 27 лютого 2014 р. № 794-VIІ // Офіційний вісник України. – 2014. – № 20. – стор. 23.
12. Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом та фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення: Закон України від 14 жовтня 2014 р. № 1702-VІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2014. – № 50-51. – ст. 2057.
13. Про Рахункову палату : Закон України від 2 липня 2015 р № 576-VIII // Відомості Верховної Ради України. – 2015. – № 36. – Ст. 360.
14. Про затвердження Порядку планування контрольно-ревізійної роботи Державною фінансовою інспекцією та її територіальними органами: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2001 р. № 955 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 32. – стор. 212.
15. Про затвердження Порядку проведення Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм : Постанова Кабінету Міністрів України від 10 серпня 2004 р. № 1017 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 32. – Ст. 2144.
|
|
|
16. Питання проведення Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами державного фінансового аудиту: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 2006 р. № 361 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 13. – Ст. 868.
17. Про затвердження Порядку інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами : Постанова Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 р. № 550 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 16. – стор. 215.
18. Порядок утворення структурних підрозділів внутрішнього аудиту та проведення такого аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 вересня 2011 р. № 1001 // Офіційний вісник України. – 2011. – № 75. – стор. 77.
19. Про затвердження Порядку проведення перевірок державних закупівель Державною фінансовою інспекцією та її територіальними органами: Постанова Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2013 р. № 631 // Офіційний вісник України. – 2013. – № 69. – стор. 27.
20. Про Стратегію розвитку системи управління державними фінансами: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2013 р. № 774-р // Офіційний вісник України. – 2013. – № 82. – стор. 277.
|
|
|
21. Про затвердження Порядку координації одночасного проведення планових перевірок (ревізій) контролюючими органами та органами державного фінансового контролю: Постанова Кабінету Міністрів України від 23 жовтня 2013 р. № 805 // Офіційний вісник України. – 2013. – № 87. – стор. 67.
22. Про окремі заходи щодо забезпечення фінансового контролю за діяльністю суб’єктів господарювання державного сектору економіки: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2014 р. № 214 // Офіційний вісник України. – 2014. – № 53. – стор. 421.
23. Про Положення про Міністерство фінансів України : Постанова Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 375 // Офіційний вісник України. – 2014. – № 69. – стор. 70.
24. Про затвердження Положення про Державну казначейську службу України : Постанова Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 р. № 215 // Офіційний вісник України. – 2015. – № 33. – стор. 27.
25. Про затвердження Положення про Державну аудиторську службу України: Постанова Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2016 р. № 43 // Офіційний вісник України. – 2016. – № 12. – стор. 43.
|
|
|
26. Кодекс етики працівників підрозділу внутрішнього аудиту: наказ Міністерства фінансів України від 29 вересня 2011 р. № 1217 // Офіційний вісник України. – 2011. – № 83. – стор. 55.
27. Стандарти внутрішнього аудиту: наказ Міністерства фінансів України від 4 жовтня 2011 р. № 1247 // Офіційний вісник України. – 2011. – № 85. – стор. 91.
28. Методичні рекомендації з проведення Рахунковою палатою фінансового аудиту: Рішення Рахункової палати від 22 вересня 2015 р. № 5-5 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/rada/show/vr5-5150-15/paran4#n4
Наукові джерела
29. Бабанов І.В. Система фінансового контролю в Україні / Бабанов І.В. // Фінанси України. – 2005. – № 11. – 132-140.
30. Бюджетний кодекс України. Науково-практичний коментар: станом на 1 березня 2011 р. / за ред. Л. К. Воронової, М. П. Кучерявенка. — Х.: Право, 2011. — 608 с.
31. Воронова Л.К. Фінансове право України : підручник / Воронова Л.К. – К. : Прецедент; Моя книга, 2006. – 448 с.
32. Грачева Е.Ю. Проблемы правового регулирования государственного финансового контроля. – М. : Юриспруденция, 2000. – 192 с.
33. Жернаков М. Фінансовий контроль: сутність, суб’єкти, їх права та обов’язки / Жернаков М. // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 3. – С. 64-67.
34. Малишев А. Зміст і призначення контролю в механізмі управління / Малишев А. // Економіка. Фінанси. Право. – 2003. – № 3. – С. 5-10.
35. Марченко В. Б. Поняття фінансового контролю / В. Б. Марченко // Правове регулювання економіки : зб. наук. праць. – Вип. 1. – К. : КНЕУ, 2000. – С. 137–149.
36. Мельничук В. Фінансовий контроль в системі державного управління / Мельничук В. // Банківська справа. – 2002. – № 2. – С. 26-36.
37. Орлюк О.П. Фінансове право: академічний курс: підручник / Орлюк О.П. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 808 с.
38. Податковий кодекс України: постатейний коментар: у 2 ч. / В. В. Білоус, Л. К. Воронова, О. О. Головашевич та ін. ; за ред. М. П. Кучерявенка. – Х.: Право, 2011. – Ч. 1. – 704 с.
39. Савченко Л.А. Правовий статус Рахункової палати України та Рахункової палати Верховної Ради Автономної Республіки Крим (порівняльна характеристика) / Л.А. Савченко // Науковий вісник Чернівецького університету. – 2000. – Вип. 82. – С. 90 – 93.
40. Савченко Л.А. Правові основи фінансового контролю : навч. посіб. / Савченко Л.А. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 504 с.
41. Стефанюк І.Б. Державний фінансовий контроль: проблеми ідентифікації й визначення системи / Стефаник І.Б. // Фінанси України. – 2009. – № 11. – С. 12-20.
42. Фінансове право України: Навч. посібник [для студ. вищ. Навч. закл.] / [Л.К. Воронова, М.П. Кучерявенко, Н.Ю. Пришва та ін.]; - К.: Правова єдність, 2009. – 395 с.
43. Царьова Л.К. Організаційно-правові основи фінансового контролю в Україні: навчально-методичний посібник / Царьова Л.К. – Одеса: Юридична література, 1999. – 98 с.
44. Чугунок І.Я., Федосов В.М. Державний внутрішній фінансовий контроль: стратегія розвитку / І.Я. Чугунок, В.М.Федосов // Фінанси України. – 2009. – № 4. – С. 3-13.
План
1. Фінансовий контроль як невід’ємна функція державного управління.
2. Принципи здійснення фінансового контролю.
3. Система фінансового контролю та її складові.
4. Види фінансового контролю та характеристика їх класифікаційних ознак.
Основний зміст
1. Історична еволюція самого терміна «контроль» в українській мові, як відомо, походить від французького «contrоle» (від середньовічного латинського «contra rotulus» – протиставлення, співставлення), однак сутнісні ознаки діяльності, що включає це поняття, були відомими задовго до набуття терміном сучасного значення, а, отже, безпосередня прив'язка до терміна не може вичерпувати усі змісти, що їх містить сучасне поняття «контроль».
Контроль можна розглядати, з однієї сторони, як частина цілого, а з іншої – як ціле, що складається з частин. У першому випадку можна розглядати фінансовий контроль як складову частину системи державного управління.
У процесі здійснення державного управління здійснюється низка управлінських функцій, які забезпечують замкнений цикл управління. До кількості загальних функцій державного управління відносяться планування, прогнозування, регулювання, керування, організація, координація і контроль. Таким чином однією з найважливіших функцій державного управління є контрольна діяльність, зокрема фінансовий контроль. Контрольна функція постійно супроводжує процес планування оскільки створення відповідних нормативів є початковою базою не лише планування, а й контролю, який і оцінює результати виконання планів, визначає ефективність і правильність планування, перевіряє його обґрунтованість.
Виконання контрольної функції залежить від належного здійснення функцій організації, керування, координації.
Таким чином, контрольна функція виникає і існує на кожному етапі управлінського процесу, тісно пов’язана з іншими функціями.
У випадку, коли контроль не пов'язаний з контрольним рішенням, він виступає в якості функції управління, яка дозволяє не лише виявити, але й запобігти помилкам і недолікам у роботі суб’єктів і об’єктів управління, а якщо контроль пов'язаний з конкретним рішенням і здійснюється перевірка його виконання, то він виступає в якості заключної стадії управлінського процесу.
При співвідношенні фінансового контролю і державного управління стає очевидним, що фінансовий контроль є способом досягнення конкретного завдання, що стоїть перед державою, це встановлення правопорядку і законності у сфері фінансової діяльності.
В сучасних умовах в Україні актуальними є проблеми, пов’язані з недостатньою дієвістю та ефективністю існуючої системи фінансового контролю, її відповідністю завданням сьогодення, тому вони потребують поглибленого вивчення та подальшого реформування.
Метою фінансового контролю в загальному вигляді є своєчасне виявлення відхилень від прийнятих стандартів, порушень принципів законності, ефективності, доцільності і економності управління фінансовими ресурсами, встановлених чинним законодавством, що дозволило у кожному конкретному випадку внести відповідні корективи, посилити відповідальність уповноважених осіб, отримати відшкодування збитків та перешкодити або ускладнити повторення виявлених порушень у майбутньому. На підставі результатів контролю державою вживаються відповідні заходи, які спрямовані на запобігання та викорінення цих порушень у майбутньому.
Фінансовий контроль є одним із видів державного контролю, який виступає як невід’ємний елемент державного управління. Він здійснюється на кожному з етапів фінансової діяльності, тобто при формуванні фондів грошових коштів, розподілі та використанні. Необхідно зазначити, що коли перші три стадії руху грошових коштів і фінансової діяльності послідовно відбуваються одне за одним, то для контролю характерна певна подвійність: по-перше, він має наскрізний характер і здійснюється на кожній стадії руху коштів; по-друге, виступає як підсумковий етап у русі фінансових ресурсів держави. Таким чином фінансовий контроль у різноманітних формах пронизує всю фінансову діяльність.
У той же час слід підкреслити, що фінансам як економічній категорії, окрім розподільної і регулюючої, властива також і контрольна функція. Вона виявляється як при контролі розподілу валового внутрішнього продукту, так і при витрачанні публічних грошових фондів відповідно до їх цільового призначення. Все це свідчить про те, що контрольна функція фінансів є об’єктивною основою фінансового контролю.
Фінансовий контроль це спеціальний державний контроль, що здійснюється як діяльність фінансових органів, їх посадових осіб та інших уповноважених суб’єктів з забезпечення законності, дотримання фінансової дисципліни та доцільності і ефективності при мобілізації, розподілі та використанні фондів грошових коштів та пов’язаних з ними матеріальних засобів.
Тобто сутність фінансового контролю полягає в тому, що він являє собою систему органів і заходів з перевірки законності та цілеспрямованості дій у галузі утворення, розподілу й використання грошових фондів держави та органів місцевого самоврядування, одну з форм державного контролю, що сприяє забезпеченню законності, охорони власності, правильному ефективному й економічному використанню бюджетних, власних коштів, і допомагає виявляти порушення фінансової дисципліни.
В свою чергу фінансова дисципліна є однією із сторін правопорядку і законності у сфері фінансів. Під фінансовою дисципліною необхідно розуміти сукупність вимог, встановлених законодавством щодо функціонування фінансового механізму держави та обов’язок дотримуватись їх всіма учасниками фінансових правовідносин. Іншим словами, це суворе і точне дотримання всіма учасниками фінансової діяльності своїх обов’язків, що витікають з розпоряджень держави, які регулюють порядок формування, розподілу та використання публічних грошових фондів.
Фінансовому контролю в управлінні фінансами держави повинні бути притаманні такі риси:
- здійснення всіма органами управління в межах їхньої компетенції;
- забезпечення перевірки відповідності та виконання нормативно встановлених завдань і рішень;
- спрямованість на цільове, раціональне й більш ефективне використання фінансових ресурсів держави;
- підвищення ефективності роботи державних органів управління шляхом удосконалення їх структури.
Ефективний фінансовий контроль сприяє прискоренню економічного і соціального розвитку держави, раціональної організації використання всіх наявних ресурсів, забезпеченню збереження загальнодержавної і муніципальної власності. У цьому зв’язку слід звернути увагу на основні функції фінансового контролю. До них слід віднести: регулюючу, правоохоронну, профілактичну та інформаційну. Саме через ці правові засоби фінансовий контроль безпосередньо впливає на суспільні відносини, виявляється його активний, наступальний характер.
Сутність фінансового контролю розкривається в основних завданнях, що ставляться перед ним. До завдань фінансового контролю можна віднести:
1) перевірка своєчасності і повноти виконання підконтрольними суб’єктами фінансових зобов’язань перед державою та органами місцевого самоврядування;
2) перевірка виконання органами державної влади і місцевого самоврядування покладених на них функцій з формування, розподілу та використання грошових фондів;
3) перевірка дотримання правильності здійснення фінансових операцій, збереження грошових коштів і матеріальних ресурсів;
4) перевірка правильності, доцільності, результативності та ефективності використання публічних грошових фондів;
5) виявлення та усунення порушень фінансової дисципліни;
6) попередження порушень законності у сфері фінансової діяльності, забезпечення відшкодування матеріального збитку, виявлення винних осіб і притягнення їх до відповідальності;
7) виявлення внутрішніх резервів виробництва – підвищення його ефективності, найбільш економного використання матеріальних ресурсів та грошових коштів.
Таким чином основним завданням фінансованого контролю є виявлення, усунення та попередження порушень у фінансовій діяльності.
Слід чітко розмежовувати об’єкт та предмет фінансового контролю, оскільки ці поняття нетотожні. Об’єкт фінансового контролю не обмежується перевіркою тільки грошових фондів. Він також охоплює і матеріальні, і природні, і трудові й інші ресурси держави, оскільки їх використання здійснюється в грошовій формі або опосередковане нею.
Предметом фінансового контролю виступають інформація, первинні документи та показники, що містять відомості про фінансово-господарську діяльність підконтрольного суб’єкта.
Деякі вчені вважають, що об’єктами фінансового контролю виступають особи, які знаходяться у сфері фінансової діяльності держави, а саме: державні органи, державні юридичні особи, недержавні юридичні особи, громадяни. Предмет фінансового контролю – поведінка об’єктів контролю з точки зору дотримання ними своїх обов’язків, як учасників фінансової діяльності, але це твердження є спірним.
2. Серед основних принципів фінансового контролю, зафіксованих у Лімській декларації керівних принципів контролю, прийнятій IX Конгресом Міжнародної організації вищих контрольних органів (INTOSAI) у жовтні 1977 р., були передбачені такі:
• незалежність фінансового контролю як невід'ємного атрибуту демократії та обов'язкового елемента управління фінансовими ресурсами;
• законодавче закріплення незалежності органів фінансового контролю;
• визначення необхідності здійснення попереднього контролю і контролю за фактичними результатами;
• наявність внутрішнього та зовнішнього контролю як обов'язкової умови існування фінансового контролю;
• гласність і відкритість контрольних органів з обов'язковою вимогою дотримання комерційної та іншої таємниці, що захищається законом.
Варто наголосити на тому, що у Декларації зазначені принципи прямо не закріплені, вони виводяться зі змісту окремих статей, а також це не принципи фінансового контролю у чистому вигляді, а засади організації та діяльності вищого контрольного органу.
Зазначені принципи дістали подальше закріплення у національних законодавствах країн Європи, у тому числі й України. Зокрема, 8 червня 2001 р. у Києві керівниками вищих органів фінансового контролю держав – учасниць СНД на основі Лімської декларації було прийнято Декларацію про загальні принципи діяльності вищих органів фінансового контролю держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав. Серед принципів, на яких базується діяльність вищих органів фінансового контролю, Декларація назвала законність, незалежність, об'єктивність, компетентність, оперативність, доказовість, гласність, додержання професійної етики.
Унаслідок реалізації завдань державного фінансового контролю відбувається зміцнення фінансової дисципліни всіх учасників фінансово-правових відносин. Юридична наука та чинне законодавство розробили й містять низку основоположних принципів здійснення фінансового контролю, використання яких дає змогу органам державного фінансового контролю в повному обсязі забезпечувати виконання своїх повноважень.
Діяльність держави базується на відповідних принципах. Оскільки фінансова діяльність є одним із видів діяльності держави, а фінансовий контроль – невід’ємною частиною фінансової діяльності, то можна стверджувати, що ці принципи властиві і фінансовому контролю. Таким чином, до принципів фінансового контролю належать; законність, системність, плановість, незалежність, об’єктивність, компетентність, гласність.
Поняття принципу законності можна трактувати як у вузькому, так і в широкому сенсі. У вузькому розумінні законність дій або діяльності – це їхня відповідність нормативно-правовим актам. Іншими словами, дотримання принципу законності – це виконання законів і підзаконних актів.
Принцип системності – полягає у сконцентрованості заходів, що визначає максимальне зосередження усіх заходів системи фінансового контролю на досягнення її основної мети, яка полягає у передбаченні й виявленні порушень фінансового права; комплексності дій, спрямованих на розвиток контрольних органів на усіх рівнях системи управління з урахуванням їх взаємозв'язків та взаємодоповнюваності; визначення вирішальної ланки, що означає визначення тих організаційних заходів, які необхідно здійснити в першу чергу і визначення тих, які можуть бути реалізовані пізніше.
Принцип плановості є ще одним принципом фінансової діяльності держави. Сутність цього принципу в тому, що вся фінансова діяльність держави базується на основі цілісної системи фінансово-планових актів, структуру, порядок складання, затвердження и виконання яких визначають відповідні нормативні акти. Планування фінансової діяльності сприяє й належному здійсненню фінансового контролю, який, в основному, також має планомірний характер. Принцип планування властивий всім органам фінансового контролю, оскільки від належного планування їхньої діяльності залежить повне і своєчасне виконання відповідних завдань і функцій.
Принцип незалежності означає, що органи фінансового контролю незалежні в частині здійснення контрольно-ревізійної діяльності від інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також від політичних та інших суспільних об'єднань. Вплив на органи державного фінансового контролю з метою зміни результатів контрольно-ревізійної діяльності не допускається й карається відповідно до закону, а це означає недопустимість якогось силового матеріального чи морального впливу на суб'єкт контролю.
Принцип об'єктивності контролю передбачає аналіз реальних фактів та всебічність їх розгляду. Принцип об'єктивності визначає правильне, повне й об'єктивне пояснення результатів контролю на основі зіставлення змісту перевірених фактів із законами, основними положеннями, інструкціями та розпорядженнями керівних органів.
Принцип компетентності випливає з наявності принципу об’єктивності, оскільки для об’єктивного прийняття відповідних рішень у сфері фінансового контролю посадові особи контрольних органів повинні бути професіоналами своєї справи, тобто мати відповідну освіту, мати досвід та відповідні навики у здійснені фінансового контролю.
Принцип гласності означає відкритість і доступність для суспільства й засобів масової інформації відомостей про результати контрольно-ревізійних та експертно-аналітичних заходів, проведених у рамках державного фінансового контролю за умови збереження державної, комерційної або іншої охоронюваної законом таємниці.
3. Під системою розуміють сукупність елементів, взаємозв’язок і упорядкованість яких дозволяє розглядати їх як цілісність.
Слід звернути увагу на те, що в Україні відсутня єдина система органів фінансового контролю. Діючі органи фінансового контролю в структурному відношенні представлені декількома підсистемами, які не об’єднані в єдину систему, хоча вони і взаємодіють у передбачених законодавством випадках.
Потрібно звернути увагу на співвідношення поняття «система фінансового контролю» та «система органів фінансового контролю». Під системою органів фінансового контролю розуміють побудову. Це поняття означає сукупність органів, що здійснюють фінансовий контроль, у їх взаємодії та взаємозв’язку. Тобто це не підсумовування повноважень окремих ланок фінансового контролю, а їх інтеграція, взаємодія і взаємозалежність.
Система фінансового контролю включає такі елементи: нормативно-правове забезпечення, контролюючі суб’єкти, тобто органи фінансового контролю, підконтрольні суб’єкти, процедуру здійснення фінансового контролю і практика правозастосування.
Як свідчить вивчення законодавчих та нормативних актів, що стосуються функціонування системи фінансового контролю, потребують докорінного вдосконалення положення Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», який на сьогодні не забезпечує чіткість у взаємодії контролюючих органів у фінансовій сфері. Він повинен був би встановлювати основні поняття контролю як системи в цій сфері, конкретно розподіляв би функції та повноваження між органами державної влади та місцевого самоврядування, регламентував правовідносини між суб’єктами та об’єктами контролю. Бюджетний кодекс України теж не врегульовує цих питань. Норми діючих законів та нормативно-правових актів у сфері державного фінансового контролю не завжди узгоджуються між собою. Наслідком безсистемності у правовому полі стала певною мірою розбалансована система органів, що здійснюють державний фінансовий контроль та аудит.
Діяльність державних органів, що здійснюють контрольні, контрольно-ревізійні, наглядові і фіскальні дії щодо бюджетних коштів та публічних фінансів в цілому, регламентується окремими спеціальними законами і нормативно-правовими актами. Так, стаття 20 Податкового кодексу України закріплює права лише таких контролюючих органів, як податкові та митні. Статтею 98 Конституції України визначено повноваження Рахункової палати як органу, що здійснює контроль за використанням коштів лише державного бюджету. Контролюючи його виконання в частині видатків, Рахункова палата, як орган державного фінансового контролю, теж не контролює доходи бюджетів України. Контрольні повноваження Національного банку України в сфері банківської справи визначені Законом України «Про Національний банк України». Здійснення валютного контролю регламентується Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та Постановою Правління Національного банку України «Про валютний контроль». Здійснення аудиторського контролю здійснюється на підставі положень Закону України «Про аудиторську діяльність».
Організаційно-правові засади здійснення державного внутрішнього фінансового контролю в Україні базуються на:
положеннях Бюджетного кодексу України, якими на законодавчому рівні визначено сутність понять «внутрішній контроль» і «внутрішній аудит»;
розділі IX Стратегії розвитку системи управління державними фінансами проблемам та ризикам, який присвячений завданням та заходам, спрямованим на розвиток державного внутрішнього фінансового контролю, очікуваним результатам від їх реалізації;
Порядку утворення структурних підрозділів внутрішнього аудиту та проведення такого аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, де визначено основні завдання, функції, права підрозділів внутрішнього аудиту, порядок їх утворення, критерії визначення чисельності внутрішніх аудиторів, вимоги щодо складання звіту за результатами діяльності підрозділів внутрішнього аудиту та їх зовнішнього оцінювання;
Стандартах внутрішнього аудиту, які регламентують єдині підходи до організації та проведення внутрішнього аудиту, підготовки аудиторських звітів, висновків та рекомендацій, здійснення оцінки якості внутрішнього аудиту;
Кодексі етики працівників підрозділу внутрішнього аудиту, де окреслено морально-етичні принципи професійної діяльності та правила поведінки працівників підрозділу внутрішнього аудиту.
Сукупність всіх правових норм, що регламентують здійснення фінансового контролю складають інститут фінансового контролю. Інститут фінансового контролю є самостійним інститутом фінансового права як галузі права, який відноситься до її загальної частини, хоча має складну структуру, оскільки складається з фінансово-правових норм, що включені як в загальну, так і в особливу частину.
Суб’єктами фінансового контролю виступають або безпосередньо державні органи, наділені владними повноваженнями через свій правовий статус, або, в деяких випадках недержавні суб’єкти, які діють від імені і за дорученням держави, чиї владні повноваження виникають на основі цього доручення.
Держава в особі органів державної влади є суб'єктом фінансового контролю. В різних обсягах та формах фінансовий контроль здійснюється усіма органами державного управління. При цьому державні інституції, наділені контрольними повноваженнями і для яких фінансовий контроль є основною діяльністю, складають певну систему органів державного фінансового контролю.
Як і в інших державах, фінансовий контроль в Україні здійснюється органами законодавчої влади, органами виконавчої влади, спеціальними органами державного фінансового контролю, а також недержавними спеціалізованими організаціями.
За ознаками ініціювання та здійснення контролю суб'єкти державного регулювання поділяють на дві групи: ті, що здійснюють загальний, і ті, які здійснюють спеціалізований державний фінансовий контроль.
До суб'єктів контролю першої групи належать ті органи державної влади та управління, які є й ініціаторами, і виконавцями контролю, до того ж не тільки в галузі фінансів. Здійснення специфічних контрольних повноважень ними делегується підпорядкованим їм спеціалізованим структурам. Наприклад, функції зі здійснення постійного контролю за надходженням та використанням коштів державного бюджету Парламент України делегував Рахунковій палаті України. Кабінет Міністрів України і Міністерство фінансів України, у свою чергу, делегували функції зі здійснення поточного контролю за видатками державного бюджету Державній казначейській службі України, а наступного контролю – Державній аудиторській службі України. Функції фіскального контролю за діяльністю платників податків покладено на Державну фіскальну службу України.
Передусім до суб'єктів, що здійснюють загальний державний фінансовий контроль, треба віднести Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Міністерство фінансів України.
У цілому суб'єкти контролю, яким нормативно-правовими актами делеговано функції зі здійснення постійного контролю у сфері фінансів, належать до суб'єктів контролю другої групи. Відмінність цих суб'єктів полягає в тому, що за результатами їх роботи управлінські рішення переважно приймають суб'єкти контролю першої групи (тобто органи представницької і виконавчої влади).
Органи фінансового контролю в Україні діють у своїй основі відокремлено, відсутня система їх взаємодії і координації, в результаті чого деякі сторони управління бюджетними коштами залишаються поза контролем, відбувається невиправдане дублювання функцій. Внаслідок цього не тільки розмивається відповідальність контролюючих органів, але й відбувається нераціональне витрачання виділених на контроль бюджетних коштів. З метою мінімізації витрат на державний фінансовий контроль необхідне ретельне координування і узгодження контрольних заходів, що здійснюються різними контролюючими органами.
4. Вид контролю – складова частина системи контролю із властивим їй змістом, призначена для здійснення функції контролю згідно зі своїми завданнями, правами та обов’язками. Вид може трактуватися як похідне поняття, що має усі властивості більш загального поняття, Але володіє деякими специфічними властивостями, які відокремлюють його від інших явищ даного типу. Існують різні види фінансового контролю, що викликано багатогранністю функцій фінансового контролю.
Цілком слушним є твердження, що різновиди контролю характеризуються низкою ознак, притаманних елементам контролюючої системи: суб’єкт – контрольні дії – об’єкт.
В залежності від часу здійснення фінансовий контроль поділяється на: попередній, поточний та наступний. Попередній фінансовий контроль – це контроль, що здійснюється до моменту здійснення адміністративної чи фінансової діяльності, відповідних дій, що мають фінансово-правові наслідки. Це дозволяє попередити можливі порушення до моменту їх виникнення. Поточний (оперативний) фінансовий контроль – проводиться в короткі проміжки часу, тобто в процесі здійснення фінансово-господарських операцій. Наступний (ретроспективний, заключний) фінансовий контроль – охоплює фінансово-господарську діяльність за минулий період. Основний його зміст – перевірка виконання планів по кількісних і якісних показниках, дотримання законодавства, збереження коштів, законності управлінських рішень. Лише застосування усіх зазначених видів фінансового контролю в їх єдності та взаємозв’язку робить фінансовий контроль систематизованим і підвищує його ефективність.
За сферами, або за предметною спрямованістю, фінансовий контроль поділяється на: бюджетний, податковий, митний, банківський, валютний.
В залежності від суб’єктів, що наділені контрольними повноваженнями, фінансовий контроль поділяється на: державний, муніципальний та недержавний.
В свою чергу державний фінансовий контроль в залежності від обсягу контрольних повноважень контролюючих суб’єктів поділяється на загальнодержавний та відомчий. Загальнодержавний фінансовий контроль має надзвичайно важливе значення, від його організації і дієвості багато в чому залежить шляхи економічного розвитку суспільного виробництва, рівень добробуту населення. Він поділяється на: контроль, що здійснюється органами загальної компетенції, та контроль, що здійснюється органами спеціальної компетенції. Відомчий фінансовий контроль – це контроль, що застосовується тільки по відношенню до підвідомчих підприємств та організацій. Він поділяється в залежності від ступеня охоплення підконтрольного суб’єкта на: внутрішньовідомчий (контроль, що здійснюється в межах відповідного окремого відомства спеціально створеним суб’єктом) та внутрішньогосподарський (контроль, що здійснюється в межах окремого суб’єкта господарювання відповідною посадовою особою, або структурним підрозділом цього ж суб’єкта).
Недержавний фінансовий контроль поділяється на: громадський (здійснюється громадськими організаціями (партіями, рухами, профспілками), аудит (здійснюється приватними аудиторами та аудиторськими компаніями) та внутрішньогосподарський (контроль, що здійснюється в межах окремого суб’єкта господарювання відповідною посадовою особою, або структурним підрозділом цього ж суб’єкта).
За спрямованістю контрольних дій залежно від ідентифікації контролюючого та підконтрольного суб’єкта фінансовий контроль поділяється на внутрішній та зовнішній. Контролюючі суб’єкти зовнішнього фінансового контролю не входять до організаційної структури підконтрольного їм суб’єкта. Що ж стосується зовнішнього фінансового контролю, то кожен державний орган чи організація мають у своєму складі власний підрозділ внутрішнього контролю. Який повинен обов’язково підпорядковуватись керівництву організації, у складі якої він створений. Проте він повинен володіти максимально можливою функціональною та організаційною незалежністю в середині органу, до складу якого він входить.
За характером контрольних дій фінансовий контроль буває плановий та позаплановий.
За обсягом охоплення об’єкту контролю фінансовий контроль буває повний, вибірковий та тематичний.
За місцем здійснення фінансовий контроль поділяється на виїзний та дистанційний.
За методикою здійснення, або за джерелом інформації, фінансовий контроль поділяється на: камеральний, документальний та фактичний.
В залежності від ступеня ініціювання контролю виокремлюють обов’язковий (здійснюється на підставі вимог нормативно-правових актів, за рішенням уповноважених органів, правоохоронних органів) та ініціативний фінансовий контроль (здійснюється на підставі рішень господарюючих суб’єктів).
Лекція № 2
Тема: Процес фінансового контролю в Україні
План
1. Поняття та структура процесу фінансового контролю.
2. Характеристика стадій процесу фінансового контролю.
3. Форми і методи фінансового контролю.
4. Правозастосування при здійснені фінансового контролю.
Основний зміст
1. Процес фінансового контролю є різновидом юридичного процесу.
В енциклопедичній літературі найчастіше зустрічається таке визначення: «юридичний процес (лат. processus – проходження, просування) – визначена законом процедура застосування матеріальних правових норм (виборчий процес, бюджетний процес, законодавчий процес та інші). У вузькому розумінні – встановлена законом процедура провадження у кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних та інших справах. У довідниковій літературі термін «процес» здебільшого тлумачиться як: 1) послідовна зміна станів, стадій розвитку; 2) сукупність послідовних дій для досягнення якого-небудь результату.
Поняття та зміст категорії «юридичний процес» досліджувалися багатьма вченими протягом тривалого часу, проте й досі серед науковців немає єдиної думки із цього приводу. Найчастіше досліджуються такі категорії юридичного процесу, як процесуальна форма, процесуальне провадження, процесуальні режими, процесуальні стадії, особливості процесуальних норм та процесуальних правовідносин. Спочатку поняття «процес» пов’язувалося з юрисдикційною діяльністю компетентних органів, але згодом, у другій половині ХХ ст. у ході наукової дискусії було запропоновано компромісне поняття процесу, сутність якого полягає в тому, що процесом вважається не лише діяльність уповноважених органів, пов’язана з можливістю застосування заходів державного примусу, але й будь-яка правозастосовча діяльність, пов’язана з реалізацією матеріальних правових норм різних галузей права.
Також юридичний процес розглядають дещо під іншим кутом зору, пов'язуючи його із соціальним процесом, і зазначають, що юридичний процес – це врегульований процесуальними нормами порядок діяльності компетентних державних органів, який являє собою систему процесуальних дій з підготовки та прийняття юридичних рішень загального чи індивідуального характеру. За своєю природою юридичний процес є різновидом соціального процесу, це форма перетворення юридичних ідеальних моделей, закріплених у національному законодавстві, в реальну систему правовідносин з її процедурною стороною, спрямованою на досягнення юридичного результату. Але, на відміну від інших видів соціального процесу, юридичний процес має певні ознаки, які дозволяють виокремити його специфіку. Специфіка юридичного процесу проявляється в тому, що він: має юридичну природу; регламентується нормами національного законодавства; являє собою владну діяльність компетентних органів та посадових осіб; складається із певних стадій; фіксується в документально оформлених правових актах.
Юридичний процес завжди відбувається у межах процесуальної форми, тобто полягає у послідовності певних дій за наявності відповідних передумов. В Україні процесуальна форма визначається кодексами та іншими нормативно-правовими актами. Відповідними нормами встановлено учасників юридичного процесу, розподілено функції, встановлено відповідні права та юридичні обов’язки. Структура юридичного процесу, а також окремі види процесів і тепер не мають свого єдиного та одноманітного визначення. Найчастіше структуру юридичного процесу в загальному вигляді визначають як сукупність проваджень та процедур. Так, юридичний процес містить у собі судові та не судові процеси, які складаються із сукупності послідовних однопорядкових процедур.
Вбачається, що юридичний процес необхідно розглядати в широкому сенсі. Таке розуміння юридичного процесу дозволяє стверджувати, що одним із видів юридичного процесу є процес фінансового контролю, якому також притаманні такі ознаки юридичного процесу, як стадійність, послідовність стадій, обов’язкова наявність державно-владного суб’єкта, правова природа процесу, чітка правова регламентація.
Таким чином «процес фінансового контролю» – сукупність послідовних дій, здійснюваних уповноваженими суб’єктами з метою забезпечення законності та дотримання фінансової дисципліни підконтрольними суб’єктами при здійснені ними фінансової діяльності.
Процес фінансового контролю щоразу поновлюється, проходячи одні й ті ж самі стадії.
На кожній стадії процесу фінансового контролю вирішуються питання, які в інший час не можуть бути вирішеними.
Стадії процесу фінансового контролю відбуваються послідовно і цей порядок змінити неможливо. Лише суворий порядок проходження всіх стадій процесу фінансового контролю, що врегульований нормами права, дозволяє реалізувати завдання, що ставляться перед контролем.
Стадії процесу фінансового контролю є взаємопов’язаними за своїм змістом та діями, а також взаємообумовленими, оскільки наступна стадія не може розпочатися без логічного завершення попередньої. Їх послідовність встановлена не лише нормативно, але й визначена логічно природою самого процесу. До того ж обов’язково мають бути здійснені всі стадії, тобто кожна стадія процесу фінансового контролю є обов’язковою.
Теоретики, аналізуючи природу юридичного процесу, зазначають, що на кожній із стадій процесу обов’язковими є такі елементи: відносно самостійне завдання, на вирішення якого спрямовано дії, що об’єднуються у тій або іншій стадії; специфічний склад дій, що неодмінно включає встановлення або аналіз фактичних обставин, реалізацію відповідної юридичної норми для вирішення певного питання; юридичні документи, в яких відображуються та закріплюються підсумки вчинених у межах цієї стадії дій. Таке твердження є слушним і знаходить своє підтвердження також і стосовно процесу фінансового контролю.
Слід зазначити, що на кожній стадії перед суб’єктами процесу фінансового контролю стоять певні, конкретні цілі та завдання, тому кожна стадія являє собою завершений етап процесу, який увінчується певним юридичним фактом – складанням фінансово-правового документа або прийняттям рішення, що має певні економіко-правові наслідки.
У загальному вигляді вони постають як:
1) визначення об’єкту контролю.
2) здійснення контрольних дій та оформлення результатів;
3) аналіз отриманих результатів, їх оцінка та прийняття відповідного рішення;
4) виконання приписів контролюючого суб’єкта.
Слід зазначити, що четверта стадія може і не здійснюватись, в разі якщо не було виявлено порушень приписів діючого законодавства.
2. На першій стадії процесу фінансового контролю відбувається визначення підконтрольного суб’єкта, на якого будуть спрямовані контрольні дії, визначення мети, форм та методів здійснення фінансового контролю.
Визначення підконтрольного суб’єкта залежить від того чи це плановий, чи позаплановий фінансовий контроль.
Плановий фінансовий контроль здійснюється не частіше ніж один раз на рік.
Так, в разі здійснення планового фінансового контролю підконтрольний суб’єкт визначається на підставі плану проведення контрольно-ревізійної роботи відповідного контролюючого суб’єкта. Як правило такий план розробляється та затверджується щодо кожного контролюючого органу на річний період або на відповідний квартал з зазначенням термінів та підконтрольних суб’єктів. Так, наприклад, Державна фіскальна служба України розробляє та затверджує план проведення планових перевірок на рік. Всі платники податків поділяються на три групи в залежності від ступеня податкового ризику: платники податків з низьким податковим ризиком, платники податків з середнім податковим ризиком та платники податків з високим податковим ризиком. Щодо платників податків першої групи проводиться планова перевірка один раз на три роки, другої групи – один раз на два роки, третьої групи – щороку.
При здійснені позапланового фінансового контролю підконтрольний суб’єкт визначається при наявності відповідних підстав, передбачених діючим законодавством, як правило ці підстави пов’язанні з порушенням нормативних приписів.
Фінансовий контроль щодо відповідного підконтрольного суб’єкта не може перевищувати 30 днів. В разі якщо декілька органів фінансового контролю планують здійснення у звітному періоді фінансового контролю щодо одного і того ж самого підконтрольного суб’єкта, то вони реалізують свої повноваження одночасно шляхом координації та узгодження.
Після визначення підконтрольного суб’єкта, мети фінансового контролю, питань, що будуть досліджуватись, форм та методів фінансового контролю, посадових осіб що будуть безпосередньо здійснювати контрольні дії оформлюється акт-направлення. Акт-направлення оформлюється на кожну посадову особу яка буде приймати участь у здійснені контрольних дій. При цьому у ньому зазначається найменування підконтрольного суб’єкта, дату початку та закінчення контрольних дій.
Підконтрольні суб’єкти повинні бути сповіщені про здійснення планового фінансового контролю не пізніше ніж за десять днів до його почасту. Сповіщення за 10 днів не здійснюється при здійснені позапланового фінансового контролю, а також коли перевіряється дотримання законодавства щодо здійснення валютних та касових операцій.
Друга стадія процесу фінансового контролю починається з моменту прибуття посадової особи контролюючого суб’єкта до підконтрольного суб’єкта. Він повинен надати посвідчення та акт-направлення з метою перевірки його особи та відповідності покладених на нього повноважень. Після цього контролюючий суб’єкт розписується в журналі реєстрації перевірок підконтрольного суб’єкта. При цьому ведення цього журналу не є обов’язком підконтрольного суб’єкта, але в разі його наявності посадова особа повинна в ньому розписатися.
Після цього здійснюються контрольні дії. Підконтрольний суб’єкт повинен забезпечити можливість здійснення контрольних дій, надати робоче місце, копіювальну та іншу необхідну техніки, надавати необхідні документи та відомості, забезпечити доступ до приміщень та ін. В разі виявлення порушень діючого законодавства контролюючий суб’єкт має право вимагати письмові або усні пояснення від працівників та посадових осіб підконтрольного суб’єкта.
За результатами фінансового контролю оформлюється відповідний акт (акт ревізії, акт перевірки, висновок). Він оформлюється в декількох примірниках та складається з двох частин: вступної та констатуючої. У вступній частині зазначаються підстава для проведення контролю, повна назва підконтрольного суб’єкта, його місцезнаходження, відомості про організаційно-правову форму та форму власності, дати початку і закінчення ревізії, період, який підлягав контролю, перелік посадових осіб контролюючого органу та залучених спеціалістів, що проводили контрольні дії, перелік посадових осіб, які відповідали за фінансово-господарську діяльність підконтрольного суб’єкта у період, що підлягав контролю. У констатуючій частині наведено інформацію про отримані результати в розрізі кожного питання із зазначенням, за який період, яким способом (вибірковим, суцільним) та за якими документами перевірено ці питання, висновок про наявність або відсутність порушень законодавства, а також у разі наявності визначений в установленому законодавством порядку розмір збитків, завданих державі чи об’єкту контролю внаслідок таких порушень.
Після оформлення акту він підлягає обов’язковій реєстрації у відповідному журналі контролюючого суб’єкта.
Після цього здійснюється аналіз отриманих результатів, їх оцінка та прийняття відповідного рішення. На цій стадії, в разі виявлення порушень, приймається рішення щодо міри відповідальності, яка буде застосована до порушника.
В разі виявлення порушень контролюючим органом підконтрольному суб’єкту висуваються вимоги щодо їх усунення із зазначення строку зворотного інформування. Про усунення виявлених фактів порушення законодавства підконтрольний суб’єкт у визначений строк повинен проінформувати контролюючий орган з поданням завірених первинних, розпорядчих та інших документів, що підтверджують усунення порушень.
Контролюючі органи здійснюють контроль за усуненням підконтрольними суб’єктами порушень законодавства за результатами аналізу їх зворотного інформування про вжиті заходи, а також під час здійснення фінансового контролю у майбутньому. На підставі їх аналізу та узагальнення вносяться пропозиції щодо усунення причин і умов, що сприяли порушенню законодавства.
3. Слід зазначити, що на сьогоднішній день не існує чіткого розмежування понять «вид», «форма» та «метод» фінансового контролю як на законодавчому рівні, так і не має єдності з цього питання серед науковців, що обумовлює різні підходи до розуміння цих понять.
Деякі вчені до методів фінансового контролю відносять ревізію, перевірку, інспектування, спостереження, обстеження, аудит та інші. Інші, в свою чергу, їх відносять до форм фінансового контролю.
Форма фінансового контролю – це зовнішнє вираження та організація контрольних дій, спрямованих на виконання функцій фінансового контролю. Метод фінансового контролю – конкретний прийом, спосіб здійснення контрольних заходів.
Головною відмінною рисою методів фінансового контролю від його форм є те, що методи не мають самостійного значення і не можуть використовуватися відокремлено від будь-якої певної форми фінансового контролю.
Таким чином основними формами фінансового контролю є ревізія, перевірка, обстеження, спостереження, облік, аудит та фінансовий моніторинг.
Методами фінансового контролю є конкретні способи здійснення контрольних заходів. При здійснені фінансового контролю застосовуються як загальнонаукові методи – аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія і порівняння, так і спеціальні: економічний та документальний аналіз, фактичне дослідження, математичний підрахунок інвентаризація, контрольний обмір.
Вибір форм і методів залежить від того, які цілі та завдання стоять перед контролюючим органом, а також від специфіки діяльності підконтрольного суб’єкта та від інших умов.
Ревізія – форма фінансового контролю, що пов’язана із повним, всебічним, комплексним, системним та об’єктивним обстеженням фінансово-господарської діяльності підконтрольного суб’єкта. Це є система контрольних дій, при якій за певний період і згідно з затвердженою програмою перевіряється відповідний суб’єкт на предмет економічної ефективності його фінансового-господарської діяльності, законності, достовірності і доцільності, ефективності господарських і фінансових операцій.
У порівнянні з перевіркою ревізія носить більш комплексний характер, так як охоплює всю діяльність підприємства.
Ревізії можна класифікувати за різними підставами:
1) за джерелами інформації: документальні (включають в себе лише перевірку різних фінансових документів, у тому числі рахунків, платіжних відомостей, ордерів, чеків, звітів, кошторисів) та фактичні (досліджується вся сукупність сторін фінансово-господарської діяльності) ревізії;
2) за способом призначення: планові (заходи фінансового контролю здійснюються на основі річних планів) та позапланові (призначаються на підставі розпоряджень керівника контрольного органу, а також за мотивованим зверненням правоохоронних органів, скаргами, заявами і зверненнями громадян);
3) за критерієм досліджуваного періоду: фронтальні, або повні, (перевіряється вся фінансова діяльність підконтрольного суб'єкта за якийсь певний цільний період часу) і вибіркові, або часткові, (перевіряється фінансово-господарська діяльність тільки за якийсь певний короткий проміжок часу);
4) за ступенем охоплення: комплексні (перевіряється фінансова діяльність підконтрольного суб'єкта в різних сферах і, як правило, у них беруть участь ревізори одночасно декількох контролюючих органів) і тематичні (проводиться обстеження якої-небудь однієї сфери фінансової діяльності підконтрольного суб’єкта).
За загальним правилом забороняється проведення повторних ревізій за той же період, що перевірявся по одних і тих же питань, за винятком ряду випадків.
При проведенні ревізій посадові особи контролюючого суб’єкта не повинні втручатися в оперативну діяльність об'єктів, а також оприлюднювати свої висновки до завершення ревізії та оформлення її результату у вигляді акта (довідки) або ув'язнення. По закінченні ревізії членами комісії складається акт ревізії – документ, який має важливе юридичне значення. Він підписується особами, що проводили ревізію, а також керівником та головним бухгалтером підконтрольного суб’єкта.
Результати ревізії, що викладаються в акті ревізії, повинні підтверджуватися документами (копіями документів), результатами контрольних дій і зустрічних перевірок, поясненнями посадових, матеріально відповідальних та інших осіб підконтрольного суб’єкта, іншими матеріалами.
На основі акта ревізії вживаються заходи щодо усунення виявлених порушень фінансової дисципліни, відшкодування завданих матеріальних збитків, винні притягуються до відповідальності, розробляються пропозиції щодо попередження порушень.
Перевірка – форма фінансового контролю, тобто система контрольних дій, що пов’язана із одноразовим обстеженням і документальним та фактичним вивченням законності окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підконтрольного суб’єкта, достовірності його обліку і звітності за певний період.
Перевірка є найбільш поширеною і найбільш регламентованою формою фінансового контролю.
1) за джерелами інформації: документальні та фактичні;
2) за способом призначення: планові та позапланові;
3) за критерієм досліджуваного періоду: повні і вибіркові (часткові);
4) за ступенем охоплення: комплексні і тематичні;
5) за підставою призначення: повторні та додаткові;
6) за місцем проведення: виїзні та камеральні;
Окремо слід виокремити «зустрічну» перевірку, за якою первинні документи або звітні данні зіставляються з аналогічними або взаємозалежними даними підприємства-контрагента.
Обстеження – це збір даних з різних джерел, що мають безпосереднє відношення до предмета або діяльності підконтрольного суб’єкта, їх аналіз і оцінка стану певної сфери діяльності підконтрольного суб’єкта. Спеціальними прийомами спостереження є опитування та анкетування. Результати обстеження оформлюються висновком.
Спостереження – це сукупність дій, яка має на меті загальне ознайомлення зі станом фінансово-господарської діяльності підконтрольного суб’єкта і являє собою відстеження процесу або процедури, виконуваної іншими особами. Спостереження, як правило, передує застосуванню інших форм фінансового контролю.
Облік – це специфічна форма фінансового контролю, сфера застосування якої переважно обмежується діяльністю контролюючого суб’єкта щодо здійснення реєстрації підконтрольного суб’єкта або в інших випадках, визначених чинним законодавством (наприклад облік об’єктів оподаткування). Метою цієї форми є створення відповідної інформаційної бази, що дає можливість здійснювати фінансовий контроль у майбутньому.
Аудит – комплекс дій, що полягає у перевірці та аналізі органом фінансового контролю фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів на підстав показників правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності.
Фінансовий моніторинг – це спеціальна форма фінансового контролю, яка полягає у сукупності заходів, які здійснюються спеціально уповноваженими суб’єктами у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму.
4. Теоретики відзначають, що правозастосування – це здійснювана в процедурно-процесуальних формах державно-владна організуюча діяльність спеціально уповноважених державою осіб і органів по забезпеченню реалізації правових норм їх адресатами. Реалізація права відбувається в різних формах, основними з яких є додержання, виконання, використання приписів правових норм. Застосування прав – це особлива форма його реалізації, тому що вона пов’язана з владною діяльністю спеціальних суб’єктів – державних органів або їх посадових осіб, уповноважених громадських організацій тощо.
Таким чином, стосовно діяльності щодо здійснення фінансового контролю застосування права – це дія, акт поведінки, що завершується прийняттям компетентними органами чи особою відповідного акта – документа, який має характерні юридичні риси: владне веління, що ґрунтується на нормі права; визначення суб’єктивних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків учасників конкретного правовідношення; встановлення мір відповідальності за правопорушення.
Правозастосування здійснюється через використання диспозиції чи санкції правових норм.
Правозастосувальна діяльність суб’єктів фінансового контролю за змістом є перевіркою додержання диспозиції матеріальних і технічних правових норм, що регулюють порядок здійснення фінансової діяльності юридичними особами, та її документального відображення, а також реалізацією санкцій цих норм у разі їх порушення.
Потрібно зазначити, що в процесі правозастосування органи фінансового контролю повинні самі чітко додержуватись встановленого законодавством порядку.
Однією зі складових правозастосувальної діяльності є юрисдикційна діяльність, вона здійснюється тоді, коли виникають спірні питання, у зв’язку з чим виникає необхідність в оцінці дій особи чи іншого суб’єкта права з точки зору їхньої правомірності та в застосуванні передбачених законодавством юридичних санкцій.
Юрисдикційна діяльність органів фінансового контролю – це розгляд і вирішення спірних питань по застосуванню матеріальних правових норм, правова оцінка діянь тих або інших юридичних або фізичних осіб, застосування в передбачених законом випадках мір державного примусу.
Нормативні акти, що регулюють діяльність органів фінансового контролю, окреслюють межі юрисдикційних повноважень кожного з них.
Юрисдикційні повноваження органів фінансового контролю можна класифікувати на декілька видів залежно від конкретного призначення, організаційно-правових форм, конкретних суб’єктів та ін.
У зв’язку з цим доцільно виділити: 1) провадження у справах про фінансові правопорушення; 2) провадження про скаргах на незаконні дії посадових осіб органів фінансового контролю.
У передбачених законом випадках, коли характер фінансового правопорушення вимагає застосування більш жорстких мір державного примусу, ніж дозволяють юрисдикційні повноваження органів фінансового контролю, справи про такі правопорушення передаються до відповідних уповноважених органів держави.
Лекція № 3
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 1661; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!