Функціонування ЗМІ в суспільстві
У середовищі теоретиків і практиків утвердився погляд на діяльність мас-медіа як, передусім, економічну діяльність, а не ідеологічну, як все ще спостерігається в Україні. Загальноприйнятою стала і вимога дерегуляції як економіки в цілому, так і мас-медіа, зокрема: мінімум законів, мінімум втручання властей. Зрозуміло, каменем спотикання є визначення цього мінімуму. Прихильники ліберального погляду на економіку для засобів масової інформації обстоюють відомий принцип "залишити в спокої": мас-медіа, як і будь-яка інша галузь, діють на ринку і за всіма його законами з метою отримання прибутку, чому не слід перешкоджати; мас-медіа здатні саморегулюватися. Їхні опоненти справедливо вказують на недоліки такого погляду, оперуючи фактами якщо не намагань відомих медіа-магнатів отримати монополію на ринку, то принаймі наявністю високого рівня концентрації преси в одних руках (особливо часто посилаються на Руперта Мердока).
Сьогодні інтернаціоналізація, тобто вільний рух капіталу, робочої сили та матеріальних ресурсів в ЗМІ стала природнім явищем у світі. Очевидно, що відчутного прогресу в українському ефірі досягнуто тільки завдяки іноземному капіталу, оскільки лише для технічного оснащення загальнонаціонального телеканалу потрібно близько 15-ти мільйонів доларів. Тому надуманими і шкідливими виглядають обмеження, встановлені українським законодавством, на присутність іноземного капіталу у вітчизняних мас-медіа.
|
|
Риторика властей про захист національного інформаційного простору має на меті не лише контроль за інформаційними потоками, а й забезпечення чиновництву можливості отримувати матеріальні вигоди від монополії держави на інформаційні послуги, що на прикладі надання урядом трьом державним компаніям виключного права забезпечувати клієнтам доступ в Інтернет доводить Євген Захаров з Харківської правозахисної групи ("День", 13.06.98).
Інша тенденція сучасного етапу - пошук гармонійного поєднання комерційних та громадських ЗМІ. На жаль, в Україні як через брак знань, так і свідомо, через політичну заангажованість, плутають громадське мовлення з державним, вважаючи ці поняття мало не тотожними. Державне мовлення як таке (тобто державне фінансування, призначення керівної складу урядом, втручання у програмну політику тощо) є явищем тоталітарних та авторитарних країн.
Демонополізація, роздержавлення та дерегуляція у сфері засобів масової інформації розглядаються як провідні чинники у становленні демократичного суспільства.
У колишніх соціалістичних країнах Східної Європи, які мають досвід успішних реформ, визнано за необхідне створити так звану дуальну систему, за якої функціонують громадське або суспільне теле- і радіомовлення, покликане забезпечувати універсальний доступ усіх членів суспільства до об'єктивної та неупередженої інформації, освітніх програм, загальновизнаних здобутків культури, з одного боку, та приватні засоби масової інформації - з іншого.
|
|
Водночас заперечується саме право існування державних мас-медіа, тобто засобів масової інформації, фінансованих владою і підзвітних їй.
Першочерговим заходом демократично обрані після повалення комуністичного режиму уряди Чехії, Польщі, Угорщини визначили перетворення державного теле- і радіомовлення на громадське та приватизація (показово, що за участі іноземного капіталу) державних друкованих видань.
Перше визначення громадського (або суспільного) мовлення в Україні було зроблено в новій редакції закону "Про телебачення та радіомовлення" від 2 червня 1995 р.: "Суспільне мовлення - мовлення на одному каналі мовлення за єдиною програмною концепцією, що фінансується за рахунок держави (з правом на контрольний пакет акцій) та громадських об'єднань, телерадіоорганізацій, приватних осіб, частка участі кожного з яких не може перевищувати 10 відсотків. Управління суспільним каналом здійснюється Громадською радою через уповноважений нею виконавчий орган." Таким чином, з самого початку було ухвалено не роздержавлення каналу УТ-1, який де-факто є пропагандистським рупором виконавчої влади, а створення нового контрольованого владою каналу.
|
|
Окремої уваги і розгляду потребує аудиторія ЗМІ. Судження, що аудиторії ЗМІ не слід розуміти лише як споживачів, які пасивно приймають будь-що, пропоноване мас-медіа, натомість, це активні індивідуми і члени соціальних груп, які споживають продукцію ЗМІ в контексті своїх особистих і соціальних цілей", виглядає дороговказом у дослідженні сучасної аудиторії мас-медіа.
Пильна увага засобів масової інформації примушує кандидатів в президенти "більше хизуватися перед камерами, ніж торкатися реальних проблем". Таку точку зору про роль преси у передвиборній кампанії в США виголосили 83% учасників соціологічного опитування.
Згідно дослідження, 77% американців вважають, що ЗМІ "мають великий вплив на формування головних тем кампанії", 76% учасників опитування висловили переконання, що преса приділяє "невиправдано багато уваги лідерам" у боротьбі з Білим домом на шкоду іншим кандидатам, а на думку 67 % респондентів - нинішні методи висвітлення передвиборчої гонки "відбивають у хороших людей бажання брати в ній участь".
|
|
Найвищі оцінки з точки зору об'єктивності висвітлення президентських виборів і підготовці до них американців виставили телекомпанії Сі-Ен-Ен: 76 відсотків респондентів назвали її репортажі "збалансованими". На другому полюсі опинився консервативно настроєний ведучий загальнонаціонального радіо-шоу Раш Лімбо: його програми вважали безпристрасними лише 29 відсотків учасників дослідження.
Можна сміливо говорити про утвердження принципу "суверенітет споживача". Це, передусім, повна відмова від поблажливого ставлення до запитів і потреб аудиторії. Натомість триває як постійна сегментація аудиторії за запитами, так і пошук шляхів задоволення запитів кожної специфічної групи.
Відмова від уніфікації та потяг до самовираження окремо взятої особи (інша прикмета сучасного етапу - явища постмодернізму) ставить не менш складні проблеми перед мас-медіа.
Все рішучіше заявляють про своє право мати трибуну в ЗМі не лише расові, етнічні та сексуальні меншини, а й особи із своєрідним життєвим стилем та досвідом, які прагнуть публічно розповісти про це.
Наприклад, телевізійне ток-шоу Джеррі Спрінгера збирає щоденну аудиторію у сім мільйонів глядачів. Засуджене як прояв повного занепаду американської культури, це так зване "смітникове" шоу успішно продається в Канаду, Британію, Бельгію, Австралію і навіть у деякі країни Близького Сходу. Ось теми лише кількох програм: "Моя сестра переспала з усіма моїми трьома чоловіками", "Я вагітна, але не від свого чоловіка", "Я спокусила друга своєї 12-річної дочки", "Я відтяв собі чоловічі атрибути", "Я збираюся одружитися на трансексуалі". Щоденно на телестанцію дзвонять чотири тисячі глядачів, які хочуть взяти участь у програмі.
Ефір подібного шоу в Німеччині популярної ведучої Арабелли Кісбауер (теми: "Секс - моє хоббі", "Як отримати кращий оргазм" і таке інше) на вимогу контрольних органів перенесений з полуденного на вечірній час.
Подібного гатунку шоу вже з'явилися і в російському теле-ефірі, зокрема на каналі НТВ - "Про це", "Шоу для чоловіків", “Вікна” з темами на кшталт "Я сплю з подругою дружини". Адепти такої продукції захищаються високим рейтингом та аргументом, що аудиторія самостійно вирішує, що дивитися.
Поміж тим деякі теоретики як Франсуа Піньє вказують на загрозу перевантаження ЗМІ і, зокрема, телебачення сценами вбивств, насилля та іншими аномальними явищами, які ніби то є абсолютною складовою щоденного людського буття. Споживачеві все більше нав'язується думка, що високотехнологічне суспільство нерозривно пов'язане з ескалацією жорстокості. Це свого роду пожертва на вівтар цивілізаційного розвитку.
В свою чергу, низка американських соціологів та психологів серед яких Сеймур Фешбах, Бруно Боттельгайм, Лео Богарт не раз у своїх роботах стверджували, що перегляд сцен насилля може давати позитивний ефект, бо глядач таким чином "звільнюється через субінститути від внутрішньої агресивності", яка потенційно могла б проявитися в реальному житті.
Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 103; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!